Екстремальне фермерство Приазов’я

Місця
Приазов'я
20 Листопада 2017 12:36
939

Море і земля — основні природні економічні ресурси Приазов’я. Цей регіон не може похвалитися великою кількістю орних земель, як Придніпров’я, чи родючістю ґрунтів, як Поділля. Та для місцевого населення, особливо ж для тих, хто живе далеко від моря, земля — єдиний спосіб заробітку.

Село Перекоп не надто віддалене від цивілізації. До місцевого райцентру — Генічеська — звідси 30 км, а до найближчого курортного села Приморське, що на узбережжі Утлюцького лиману — 12 км. Цьогоріч Перекопу виповниться 90 років, і зустріне цю дату близько 20-ти місцевих жителів, серед яких Юрій Мосьпан — власник фермерського господарства, що в Перекопі не має конкурентів.

 

Юрій народився тут, у Перекопі, 1971 року. Аграрієм він став неочікувано для самого себе. У 2000 р. його скоротили з роботи на радіостанції, і чоловік зрозумів, що треба шукати інший спосіб годувати сім’ю. Фермерство стало поверненням до витоків, адже ще до Перебудови в Перекопі займалися тваринництвом: вирощували свиней, корів, биків. Тож природно у пана Юрія з’явилась ідея розпочати бізнес на малій батьківщині в аграрній сфері, з якою був знайомий із дитинства. У Перекопі живе його матір, а в Генічеську — дружина та діти. Чоловік живе на два населених пункти. Про сусідів Юрій розповідає так:

— Зараз у селі живе 19 людей. Наймолодша у нас — Зоя Іванівна, їй 67. А ні, Василева жінка теж молода. Він, його дружина і донька — це наймолодша сім’я у Перекопі. Двом сусідам по 86 років. Це 10% довгожителів, а іншим — за 70.

Перекоп разом із ще чотирма селами належить до Озерянської сільської ради. На папері, тут на п’ять сіл прописано 600 осіб. Фактично ж половина мешканців виїхали або в Крим, або в Росію. Як наслідок — чимало хат у селі пустують. За 100 доларів наш герой пропонує нам купити дві хороші хати, адже непотрібного власникам майна тут хоч греблю гати.

Юрій купив тут дев’ять будинків, серед яких сільський клуб, магазин, їдальня, місцева ферма та ще одна велика ферма в сусідньому селі. Більшість приміщень фермер використовує для зберігання врожаю. Сторожа для складів фермер не наймає, бо впевнений, що дорогу до села не кожен злодій знайде. Але спати, мовляв, все одно доводиться з рушницею.

Ферма

Про популярність землеробства в регіоні свідчать цифри: на території Генічеського району працює більше 200 фермерських підприємств. У господарчому активі Юрія Мосьпана більше чотирьох сотень гектарів, на яких росте пшениця, ячмінь та соняшник. У такому немаленькому господарстві в сезон жнив, окрім самого власника, працює ще 5 людей та кілька одиниць старої техніки. За словами фермера, якщо розумно розрахувати обсяги збору різних культур і навантаження на комбайни, то ще й часу на відпочинок може вистачити:

— У нас перевиробництво, продукції через край. Ось парторги, колишні комуністи. На 8:00 робота, але вони приходять о 7:45. А я нехлюй. Весь час мене напарник сварить, що недисциплінований. Я пізніше приходжу, а ось він — молодець.

Говорячи про працівників ферми, Мосьпан розповідає про дядю Льошу з двадцятирічним колгоспним стажем і двох колишніх членів комуністичної партії, котрі після розпаду Союзу пішли в сільське господарство:

— Дядя Льоша курить самокрутки і сигарети без фільтру, принципово. І все гроші збирає. Не знаю, правда, коли назбирає, але весь час збирає. Василь із Західної України приїхав і все передове сюди привіз. А Олександр — це мозковий центр, інженер-електрик, книжки ночами читає. Чоловік не любить афішувати себе. Голова шестидесятого розміру, там мізків — енциклопедія відпочиває.

Юрій згадує, що перший комбайн вони купили за 2 тисячі доларів, великі на той час (початок 2000-х) гроші. Багато техніки доводилося майструвати своїми силами. Наприклад, кран-талька, що піднімає запчастини для ремонту великих тракторів. Німецький комбайн придбали уже вживаний. Фермер розповідає, що мусили вчитися на власних помилках: спочатку купив у сусідньому колгоспі трактор і плуг, а вже після того як плуг не підійшов і трактор зламався, сів за книжки:

Одні люди з металолому роблять речі, а інші з речей — металолом. Ми — такі, що з металолому речі робимо.

— Він же (комбайн — авт.) їде і косить. Напевно, тисяч 4–5 гектарів обробив точно. «Джоніки* *John Deere — популярні комбайни американського виробництва, які відзначаються високою ціною та якістю» стільки не виходжують.
3

Сільські кар’єристи

Найбільша пристрасть місцевих — полювання, адже під час нього можна ще й поспілкуватися, актуальні проблеми обговорити.

Юрій Мосьпан — депутат сільської ради. Та думками про політику й сепаратизм ділиться неохоче. Каже, що регіон «пістрявий»: хтось за, хтось проти. Натомість нарікає на постійні перевірки та місцеву бюрократію, яка заважає займатися своєю справою.

Аграрій розповідає, як одного разу йому дали премію за кращу врожайність у районі. Звучить ця історія наче невеселий привіт з минулого: як похвалитися перевиконанням п’ятирічного плану. Деякі фермери, яких Юрій називає «кар’єристами», вказують високі врожаї, щоб бути кращими. Коли врожайність у районі була 42 центнери, а в Юрія — 45, то йому дали відзнаку. Однак особливої радості ця перемога не принесла. Після неї почалися комісії з району, області, а потім ще й оштрафували на 1600 грн. Тож тепер фермер уникає публічного афішування своїх результатів, і жартує про це:

— Одні ж працюють на кар’єру, а інші — на себе.

В малозаселених українських селах часто купують закинуті хати за безцінь і розбирають їх на будматеріали. Те саме відбувається і з колишніми колгоспами чи іншими державними приміщеннями, які можна було б використати для потреб бізнесу.

Більшість будинків у Перекопі побудовані з ракушняка — будівельного матеріалу, який із Криму більше не везуть, тому власникам або іншим «ентузіастам» вигідно розвалити будинок вартістю лише в 2–3 тисячі гривень і продати його частинами. Юрій Мосьпан — один із тих, хто не хоче бачити це моторошне видовище: село без дахів. Фермер каже, що краще «заморозити» 20 тисяч гривень, скупивши ці хати, аби лиш не жити довкола зруйнованих будинків:

— Про хати багато розповідати не можна, бо якщо дізнаються, скільки у мене тут хат, то подумають, що я київський олігарх і одразу ж податками накриють.

14

Зона ризикованого землеробства

Однією з проблем у регіоні є важкодоступність прісної води, особливо в останні засушливі роки. Через це страждає не тільки місцеве населення, але й рослинність, поля. Юрій пояснює, що на солончаках і світло-каштанових ґрунтах врожаї менші, адже ця земля вважається «зоною ризикованого землеробства».

— Якщо в Запорізькій області соняшник у поганий сезон дає 20 центнерів з гектара, то в нас у хороший — 20 центнерів. У поганий он 60 кілограмів дав, коли повністю посуха була.

Окрім природних умов, часом на заваді стають і умови комунальні — воду «дають» лише раз на два дні, оскільки в бюджеті не вистачає коштів. За ініціативи Юрія Мосьпана в центрі села почистили стару та викопали нову криницю. Але ця вода технічна, за питною доводиться ходити за село. Також власними силами тут створили резервну глибинну свердловину.

Невичерпний ентузіазм

В Україні стає популярним агро- та екотуризм. Ми вже публікували декілька матеріалів на цю тему з різних регіонів. На запитання, чи можна в Перекопі розвивати агротуризм, фермер відповідає скептично:

— Це екстремальний туризм, жорсткий. Але якби в гарних кольорах все показати, то тут люди, можна сказати, патріоти. І я теж якоюсь мірою патріот.

15

Попри часті конфлікти з бюрократичною системою, майже повну відсутність інфраструктури, постійну нестачу води та солоні ґрунти, Юрій разом з напарниками вже 17 років працює на цій землі, і його ентузіазм, здається, з часом не меншає. Складається враження, що любов до життя в природі та відчуття господарювання на власній землі, знайомі багатьом українцям, — основна мотивація для Юрія Мосьпана залишатися в Перекопі та розвивати своє господарство з року в рік. Він ставить собі запитання і дає на нього несподівану, втім, неймовірно просту відповідь:

Навіщо мені цей Перекоп? У мене в місті все є. Не знаю. Я щасливий, коли всі здорові, а багатий, коли в кишені є пачка цигарок. Більше мені нічого не треба.

 Як ми знімали

Над матеріалом працювалиАвторка:Ірина ОпарінаАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Тетяна РодіоноваФотограф:Сергій КоровайнийОператор:Дмитро ОхріменкоМонтажерка:Марія ТеребусРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоДопомагала:Анна Драгула

20 Листопада 2017 12:36