Сергіївка: вітрила замість очерету

Бессарабія
Люди
Місця
16 Листопада 2017 12:13
778

Сергіївка — курортне селище на Бессарабії, поблизу Одеси. Втім, від сусідньої Затоки це місце кардинально відрізняється. Тут менше галасу, нічних гулянок та дорогих катерів. Темп життя тут спокійніший, що має свої переваги. Сергіївка — клімато-бальнеологічний курорт, де можна досхочу накупатися, напитися мінеральної води, намаститися лікувальними грязями. Однак далеко не всі тут розслаблено ніжаться на сонечку. Селище на березі Будацького лиману є також і місцевим осередком вітрильного спорту. Тут, на маленьких човниках під вітрилами, регулярно тренуються приборкувати стихії та випробовують свої сили хлопці й дівчата. Це вихованці школи вітрильного спорту, яку створили В’ячеслав та Олександр Сметанки. Їхні човники наввипередки мчать лиманом до Чорного моря. Одні діти лише вчаться пірнати під гік так, щоби не отримати по голові, а інші — уже чемпіони України з вітрильного спорту, що упевнено тримають стерно.

В’ячеслав

В’ячеслав Сметанка запрошує нас переночувати в одній із кімнат бази відпочинку «Водник», поки у вітрильній школі досить тихий сезон. Цю базу він створював власними руками, будував альтанки і пробивав вихід до лиману через очерет, аби тут можна було поставити човни і виходити в море. Він їздить на стареньких жигулях та є одним із небагатьох місцевих, хто розмовляє з нами українською, хоч і зізнається, що до російської більше звик. Каже, що російська на Бессарабії була мовою радянських військових, які приїздили сюди доживати своє пенсійне життя на дачі, серед залитих сонцем фруктів-овочів. Тато В’ячеслава теж колишній військовий. У Казахстані він познайомився з майбутньою дружиною: там обоє освоювали цілину. В’ячеслав пригадує, що вітрилами він захоплювався ще змалечку:

— Я народився вже тут, у Сергіївці. У 8 рочків, тобто майже 50 років тому, я почав займатися вітрильним спортом, пізніше запросив і свого молодшого брата Олександра.

Спорт настільки захопив його, що він поставив собі за мету створити в рідному містечку базу, де можна було б приймати великі змагання міжнародного рівня. Й от уже в 90-тих до Сергіївки приїхали юні спортсмени з Великої Британії.

Вітрильний sister town Сергіївки

— У нас кажуть міста-побратими, а вони кажуть sister town, — розповідає В’ячеслав про містечко Ротергем (Rotherham), звідки на змагання в Україну приїздили яхтсмени. Розташований у графстві Південний Йоркшир, вздовж обох берегів річки Дон, Ротергем є одним із центрів вітрильного спорту в Англії. Любителі вітрила тренуються тут, на березі місцевого водосховища. Місцеві яхтклуби конкурують за відвідувачівта регулярно влаштовують змагання. У Ротергемі можна задовольнити всі забаганки морської душі. Байдуже чи ти лише початківець, а чи вже маєш досвід: тут можна знайти місце, де буде комфортно тренуватися.

Олександр та В’ячеслав свого часу уклали договір між Білгород-Дністровським ліцеєм, Сергіївською школою та британськими навчальними закладами, щоби діти могли обмінюватися досвідом. Студенти-волонтери з Британії допомагали викладати англійську мову в українських школах, а українські діти брали участь у змаганнях із вітрильного спорту закордоном. Цим проектом В’ячеслав пишається:

— Ми зустрічалися із прем’єр міністром. У мене десь є фото: прем’єр міністр Великої Британії, брат мій, я й наші діти.

Завдяки «народній» дипломатії В’ячеслава, британці передали Сергіївці прилади для облаштування амбулаторії, реанімаційний автомобіль та ліки. Просто так, не попросивши нічого для себе. Співпраця з Великою Британією тривала 5 років. Потім, за словами В’ячеслава, у цю історію втрутилися колишні «апаратники», від яких ніякої користі не було, і проект закрили. Тепер настав час його відродити, вважає Сметанка.

Вітрильна школа та її вихованці

В’ячеслав бачить великі перспективи в курортних містах на півдні України для розвитку вітрильного спорту та яхтингу:

— У тих же англійців на кожному маленькому ставочку є якісь човники, є інструктор який навчає ними керувати.

На думку досвідченого тренера, вітрильний спорт — це не лише змагання. Він дає дітям можливість отримати різноманітні знання та навички:

— Треба вміти боротися зі стихіями вітру та води; знати конструкцію човна; вміти зав’язати вузлик; заплести тросик; налаштувати вітрила; забити гвіздочок, якщо його треба забити; не втопитися, плавати. Багато чого треба знати.

Він згадує і про товстелезну книгу з правилами змагань, яку теж треба вивчити. Каже, що потім ці знання дають можливість жити.

Якщо змалечку почати опановувати вітрило, буде легше вчитися в майбутньому. Така дитина, за словами В’ячеслава, легко навчиться водити автомобіль. Фізичні навантаження також допомагають укріпити здоров’я дітей. За словами тренера, ті, хто ходить під вітрилами, мало хворіє. Мовляв, над водою немає тих мікробів, які є в місті.

На обшарпаному бігборді, встановленому на території школи, фото усміхнених хлопців та дівчат:

— Це наші діти на чемпіонаті Європи минулого року. Інші дивляться, що всі поїхали, і собі хочуть.

В’ячеслав Сметанка розповідає про те, як до нього потрапляють нові учні:

— Хтось начитався Жуля Верна, інший десь прочитав про вітрильники чи побачив. Деякі хочуть подивитися на світ, щось нове поїсти, щось попити. Діти є діти.

Усіх вихованців тренер називає своїми дітьми. Виокремлювати когось одного не хоче. Каже, що чемпіонів є багато. Є й ті, хто вже відійшли від спорту через вік:

— Вони вже великі, їм уже за 40 років. Є й молоді. Он моя мала похресниця, — чемпіонка України в «Оптимісті»* *Гоночний одномісний швертбот міжнародного класу, який використовують для навчання дітей основам вітрильного спорту.

Відчувається, що В’ячеславу є чим пишатися, але він не дуже хоче говорити про професійні досягнення:

— Я вже зараз не працюю тренером. Уже багато років я просто як адміністратор, дбаю про цю базу, проводжу й суджу змагання.

У відповідь на запитання, ким він найбільше пишається, В’ячеслав Сметанка називає ім’я свого брата:

— Олександр узяв естафету від мене й робить цю справу кожен день.

У день інтерв’ю з В’ячеславом, поспілкуватися з його молодшим братом нам так і не вдалося. На жаль, 14 жовтня Олександр Сметанка трагічно загинув поблизу Одеси. Його знайшли у власному автомобілі на дні моря.

Тренування

— Ніс підняли. Сашку, допомагай! Вище! Оп, підняли! Матвію, ти повинен допомогти йому. Допомогти! Швидше! Поворот!

Київський тренер Ігор Леончук дає команди хлопчикам, які витягують свої яхти на берег. Він зі своїми вихованцями гостює в Сергіївці і тренує їх тут. Одна така яхта важить приблизно 100 кг, тож зрушити з місця її можуть хіба дев’ятеро юнаків. Один із них насуплює від утоми брови:

— Я вже двічі сказав «поворот».

Тим часом тренер продовжує:

— Другий човник: менше слів, більше діла! Підняли ніс! Носом сюди — кормою туди! Наступний човен, поїхали!

Інша група готується до виходу в море. Хлопці захоплено розповідають нам, як влаштовані їхні човни, як треба вставляти шпринт* *Шпринт - тонкий шест, що впирається одним кінцем у сторону, закріплену в нижній частині щогли, а іншим у кут вітрила, розтягуючи його по діагоналі і навіщо страхувати щоглу. Вони готові виправляти кожне слово одне одного, аби лиш довести дорослим, що перед ними вже досвідчені яхтсмени. Рятівний жилет одягають усі: і ті, що вміють плавати, і ті, що ні.

— Ти можеш не зреагувати, коли яхта несподівано повернеться, — каже один із хлопчиків.

На лимані видніються декілька вітрил. Вихованці Ігоря Леончука вчаться відчувати вітер і розвертати яхту. Новачки спочатку ходять із більш досвідченими товаришами, щоби поступово звикнути до човна й перебороти страх. Потім, у гарну погоду, тренер дозволяє їм вийти на воду наодинці. Ті, хто займається не перший рік, ведуть човна впевненіше.

— Ромо, увага, зроби нам поворот оверштаг* *Оверштаг - поворот човна проти вітру, — лунає голос Ігоря з гучномовця. Він на моторному човні лавірує між учнями й підказує, як краще виконати той чи інший елемент. Рома повертає руль не в той бік і яхта не слухається. Ігор засмучений:
— В іншу сторону руль! Будь ласка, не плутай.

Хлопець старається. Його завдання на сьогодні — відпрацювати лавірування. Рома знову робить поворот: проходить під гіком* *Гік - вигнута деревина, одним кінцем рухомо скріплена з нижньою частиною щогли. По гіку розтягується нижній пруг вітрила, перестрибує, ловить вітер на другому галсі (курс човна відносно вітру, — авт.), пересідає й міняє руки. Уже краще, але тренер вимагає досконалого виконання:
— Чому ти дивишся вниз, Ромо? Треба дивитися вверх, на вітрило, щоби бачити, як ти спіймав вітер.

Тим часом перші яхточки вже біля берега. Пісочок чистий, вода довкола прозора й тепла. Щоби дістатися сюди із Сергіївки, треба пройти кілометр мостом. Його побудували ще в 1972 році, щоби з’єднати материкову частину з морською косою. Не кожен відпочивальник погоджується на таку мандрівку. Ігор же тільки радий.

— Менше пляжників, менше музики. Ми любимо це місце.

Час від часу він висаджується на цьому березі з «екодесантом». Разом із вихованцями він прибирає територію.

— Хочеться, щоби шматочок пляжу був білим та красивим.

Плани на майбутнє

Разом з однодумцями В’ячеслав Сметанка створив ще одну юнацьку школу вітрильного спорту в Одесі. Однак він переконаний, що вдалося б зробити набагато більше, якби часом не заважали абсурдні закони. На його думку, у навчальних центрах дітей могли б навчати й інструктори, проте на законодавчому рівні є поняття «тренер», яким може бути лише людина з вищою освітою. Обурює В’ячеслава й те, що треба реєструвати навіть звичайного гумового човна:

— Ось скажіть: якщо я захочу втекти закордон, то це мені треба бути несповна розуму, щоби сісти в такого човна й поплисти в Чорне море! Чи не легше вже тоді переїхати кордон із Польщею чи Румунією, вийти там і загубитися? Для кого увесь цей цирк?

В’ячеслав переконаний, що можливість навчатися вітрильному спорту повинна бути всюди, де є вода:

— А ще краще — яхтингу. У спорті потрібно бути лише першим, лише найкращим, а яхтинг — це навіть краще. Ти опановуєш вітрила і змагаєшся лише із самим собою, — каже В’ячеслав.

Він також мріє організувати в Сергіївці двотижневі курси, упродовж яких навчав би дітей з інших регіонів України вітрильному ремеслу:

— Щоби вони їхали звідси з великим званням «юний рульовий якогось там човна». Якщо за літо через цей майданчик пройде 2–3 тисячі діток, це буде дуже добре.

Для реалізації цього проекту школі не вистачає човнів. Поки тут навчаються лише 15–20 учнів. Треба добудувати номери для відвідувачів, облаштувати їх. За словами В’ячеслава, для завершення робіт йому не вистачає лише коштів:

— Запрацював би фінансовий апарат у країні, я б тут таку красу створив. Сюди б приїздили тисячі людей. А так, в очерет ніхто залазити не хоче. А ні, хоче: ось там пташечки співають, їм добре, а людям там не дуже.

На думку В’ячеслава, Сергіївка — райський куточок на півдні України:

— У нас тут усе є: гаряча вода, цілющі грязі, багато риби, пелікани, які вперше з’явилися тут шість років тому. Ті, що прилітають зараз, це вже наші. Вони обрали собі Україну батьківщиною й повертаються сюди.

Водночас за це місце під сонцем треба боротися, доглядати його. В’ячеслав вірить, що можливість розвиватися й займатися улюбленою справою в Україні має кожен:

— Треба створювати міцну країну, зручну для життя. Щоби наші діти росли тут, щоби ніхто нікуди не виїжджав. Щоби не в Америку їхали за цими доларами, а тут заробляли. Нехай гривнями, але багато. Ну нічим ця вода не гірша. Адже пеліканам подобається. Вони прилітають сюди, додому. Тобто пелікани — додому. А наші люди — туди, куди птахи на зиму літають. Неправильно. Треба все додому.

Як ми знімали

Більше про приїзд команди Ukraïner до Сергіївки дивіться у відеоблозі.

Над матеріалом працювалиАвтор:Олександр ПортянАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаОператор:Павло ПашкоОператор:Андрій РогозінОператор:Олександр ПопкоПродюсерка:Ольга ШорРежисер:Микола НосокМонтажер:Андрій РогозінМонтажер:Микола НосокФотограф:Сергій КоровайнийФотограф:Олександр РатушнякБільд-редактор:Олександр ХоменкоДопомагала:Дарина Сало

16 Листопада 2017 12:13