Як український малий бізнес адаптується під час війни

13 червня 2022
Share this...
Facebook
Twitter

Повномасштабне російське вторгнення змусило багатьох власників бізнесів в Україні змінити звичний темп роботи, місце розташування, а то й взагалі переорієнтуватися. Деякі підприємці тимчасово або назавжди зупинили діяльність, а інші, вимушено переїхавши, підлаштовують свій бізнес під нові виклики. Розповідаємо історії трьох малих бізнесів, які змінились і пристосувались до нових умов під час повномасштабної війни.

Фото: Юрій Стефаняк

Пиріжкова «Кііт». Ірпінь, Бородянка — Львів

Сергій Стоян до повномасштабної війни жив в Ірпені і пік пироги для закладу в Бучі. Його друг Іван Демченко з Бородянки працював там баристою. Їм обом вдалося виїхати з цих містечок на північному заході від Києва, які з перших днів повномасштабної війни постраждали від російських окупантів. Зрештою хлопці поселилися у Львові. Вони не могли сидіти без діла, а натомість вирішили втілити давній задум — відкрити власний заклад. Так 7 квітня у місті з’явилася пиріжкова «Кііт». Скоро до підприємців приєдналася їхня подруга Дарина Мазур з Києва. У перші дні вторгнення вона рятувалась від війни у Варшаві, але як тільки дізналась, що друзі започатковують власну справу, повернулась в Україну.

Назва пиріжкової з’явилася не з нуля. З 2020 року Сергій вів кулінарний ютуб-канал «КІІТ», який назвав на честь свого кота, якого теж регулярно показував у кадрі. У перший день повномасштабної війни улюбленець Містер Кіт був не з Сергієм, а в його друзів у Ворзелі — ще одному містечку в передмісті Києва, яке постраждало від російської агресії. Коли там у сусідній будинок влучила ракета, Містер Кіт загубився. Відтоді, як північні регіони України деокупували та поступово розміновують, Сергій час від часу повертається до Ворзеля в надії знайти його.

Раніше Сергій та Іван вже задумувались про те, щоб почати свою справу в Бучі чи Ірпені. Під час російської окупації кав’ярня в Бучі, де працювали друзі, була розграбована й понищена. Повномасштабна війна підштовхнула їх не відкладати задумане на потім і стати до справи у безпечнішому місці. Сергій розповідає, що все робилося швидко й на сильному заряді:

— Коли ми потрапили у Львів, то занурились у роботу і волонтерство. Було багато стресу, ми не знали, що буде далі. А коли я побачив у центрі віконце, подумав, що було б класно перенести кав’ярню з Бучі сюди й продовжити цим займатись. Вже через дві години ми зв’язались з орендодавцем і сказали, що беремо (місце. — ред.). Хоча ні грошей, ні бачення ще не було. Було бажання щось робити, щоб не сидіти без діла. Тоді здавалося, що втрачати вже нічого.

Сергію вдалося швидко оформити ФОП, а орендодавець зробив знижку 50% на перший місяць (до кінця воєнного стану — 30%).

— Хочете щось робити — робіть. Зараз це потрібно країні.

Фото: Юрій Стефаняк

Тепер у самому центрі Львова на вулиці Руській,3 можна побачити табличку з написом: «Сергій та Іван вітають вас у цьому віконці. Ми приїхали з Ірпеня і Бородянки. Робимо те, що вміємо найкраще — смачно готувати їжу і варити каву. Підтримайте нас, ми підтримуємо ЗСУ».

Вони знаходять, закуповують і передають обладнання для військової частини, де служить дядько Сергія.

В асортименті пиріжкової є різні види кави, чай, какао, пироги та галети. Найбільше львів’яни купують пиріг зі шпинатом. Але улюблений Сергієвий пиріг — цибулевий, особливий тим, що з нього почався перший ютуб-канал Сергія під назвою «Голодний мужчина». Коли хлопець випустив рецепт цього пирога на ютубі, то зрозумів, що може вести свій кулінарний влог.

— Пироги, які я печу, пахнуть домом, затишком, спокоєм; тими часами, коли все було добре. Раніше я готував їх вдома і добре пам’ятаю цю атмосферу. Коли печу, ніби повертаюся туди. Мені добре вдається шукати класні рецепти й адаптовувати їх. Це моя супер сила. Я радий, що у Львові розпробували цибулевий пиріг.

У день відкриття до пиріжкової «КІІТ» завітало всього дві людини, наступного дня — три. Тому друзі навіть думали про можливе закриття. Але завдяки «сарафанному радіо» і після того, як про заклад написала місцева газета, відвідувачів ставало все більше. Тож тепер найбільший виклик для команди — встигати пекти пироги. У місці, де вони продають, немає кухні, тому Сергій і Дарина вдень і вночі печуть пироги у своїх квартирах, де зараз живуть у Львові. Іван обслуговує людей.

Мешканці Львова допомагають новоспеченим підприємцям справлятися із викликами та всіляко підтримують. У перші дні команди сусідніх кав’ярень допомогли зі стаканчиками для кави та виделками. А друзі, з якими вони познайомились під час волонтерства у крамниці «Ясна річ», принесли мікрохвильовку.

Це волонтерство стало для них ще одним поштовхом, щоб відкрити свій заклад. Якось Сергій приготував на вечірку для співробітників пироги, і одна із засновниць благодійної крамниці подивувались, що Сергій зготував таку смачну страву самотужки. Після цього Сергій із ще більшою надією подумав: треба робити.

Фото: Юрій Стефаняк

На вихідних у пиріжковій не вистачає рук, щоб усе встигати. Тож тепер команда прагне розширення, і з часом друзі хочуть знайти приміщення, де у них було б місце для приготування.

— Найбільше у цьому проєкті мені подобається можливість не висіти ні в кого на шиї. Ми заробляємо небагато, але це все наше, і ми самі це створили. Якщо наш приклад надихатиме інших, то це піде в плюс економіці і країні. Усі ми дорослі і маємо нести відповідальність, в першу чергу — за себе. Люди нас щиро підтримують, бо наша історія стосується усіх.

Якось одна дівчина підійшла і сказала, що галета класно виглядає, але шкода, що вона не веганська. Сергій пояснив, що у Львові зараз дороге рослинне молоко, і їм фінансово складно робити веганську випічку. Через кілька годин дівчина принесла до кав’ярні три упаковки рослинного молока і розповіла, де можна придбати його за адекватною ціною. Подібних випадків, за словами Сергія, було багато. Тепер у пиріжкової є постійні клієнти. Чимало з них — переселенці з Харкова, Маріуполя, околиць Києва. Сергій додає:

— Не впевнений, чи ми продовжили б це робити, якби це було інше місце з іншими людьми. До цього я був у Львові лише раз у туристичній поїздці. Люди тут чудові.

Після перемоги України у війні Сергій хоче простих речей: повернутись додому і прогулятися рідними вулицями. Але найбільша його особиста мрія — знайти кота.

— Хочемо працювати і для себе, і для країни. У цьому я вбачаю найбільшу радість. І звісно те, що це дозволяє мені продовжувати пошуки кота. Мій кіт — це мій найкращий друг, і я шукатиму його. Впевнений, що він чекає на мене.

Якось Сергію надіслали відео із селища Макарів, що неподалік Києва, на якому був схожий на загубленого кіт. Сергій швидко приїхав до Макарова, однак виявилось, що то був інший кіт. Сергій забрав його з собою і назвав Макаром. У тварини проблеми із диханням, і хлопець намагається зробити все для того, щоб врятувати її.

«Тремпель» — «Салют». Харків — Рівне

Кафе «Тремпель» було розташоване на площі Свободи у Харкові. Його назвали питомо харківським словом (так тут кажуть на вішалки, посилаючись на прізвище засновника місцевого заводу з виробництва одягу). Інтер’єр закладу був у зелено-білих кольорах, зі старими фотографіями міста на стінах.

На початку березня вибуховою хвилею від влучання снаряду на площі в закладі вирвало вікна з літнього майданчика і входу. Зараз приміщення «Тремпеля» у Харкові законсервоване. Поки в команди немає змоги відновити його роботу, але працівники впевнені: заклад житиме. Олександра Фоменко з команди «Тремпеля» розповідає:

— Ми поїхали з міста через дві години після того, як (на площу. — ред.) влучив снаряд, тому що не можна поставити життя на паузу. Треба щось робити. А ми не можемо стояти без діла.

Команда закладу спершу жила у Сарнах (місто на північ від Рівного, недалеко від білоруського кордону), але згодом вони зрозуміли, що їм потрібне більше місто, щоб почати щось робити. Тому переїхали до Рівного. У перший день перебування там помітили ресторан-бар «Салют» на вулиці Симона Петлюри, 14 і подумали, що в ньому можна було б спробувати зробити багато цікавого.

За два тижні команда «Тремпеля» поспілкувалась із власником «Салюту», поділилася баченням і запропонувала співпрацю. Власнику сподобалась ідея, і рівненська команда об’єдналась із харківцями. Із квітня вони разом підготували оновлене меню, додали нові деталі до інтер’єру і почали активніше вести інстаграм-сторінку закладу. А вже першого травня «Салют» перевідкрили спільно з харківською командою із «Тремпеля».

Олександра тішиться, що до них приходять чимало харківців. А ще каже, що їх підтримують місцева влада і рівняни. У місті проводять бізнес-зустрічі на тему релокації бізнесу. Там команда познайомились із багатьма підприємцями, які їм допомагали.

— Усі, хто приходять, максимально підтримують інформаційно, від цього дуже тепло. Тут добре приймають, є можливість продовжувати розвиватись і жити далі.

Спершу «Салют» був рестораном-баром, де до повномасштабної війни проводили вечірки. Зважаючи на воєнний стан, коли через комендантську годину відвідування закладів пізно ввечері і вночі неможливе, команда вирішила, що є сенс переобладнати заклад у кафе-бар. Тепер у меню є харківські страви з «Тремпеля», як-от окрошка по-тремпелівськи та вафля по-тремпелівськи.

— У Рівному можна спробувати частинку Харкова і зануритись у цю історію. Ми хочемо зробити все для того, щоб «Салют» був міським кафе Рівного, де кожен зможе прийти в будь-який час, провести свої зустрічі або подумати про плани наодинці з собою. Найголовніше, щоб гість залишався задоволеним і знав історію цього місця. Заклад не може бути без душі.

Vesna. Буча — Львів

Український бренд Vesna — це сімейний бізнес косметики, який заснувала у Бучі Інна Скаржинська. Разом із дочкою Вікторією Масловою вони сім років поспіль наполегливо працювали, сертифікували продукцію і підвищували її якість. Протягом 2021 року їхній бізнес мав чимало успіхів: займав призові місця у міжнародних і українських конкурсах. Команда готувалася до виходу на міжнародні платформи Etsy й Amazon. Розширилася географія постачання — вперше відправляли свою продукцію до Австралії. Інна Скаржинська розповідає, що Vesna — це не просто бізнес, а глибоко особиста справа:

— Ця косметика — це я і моя донька. Це відбиток мене, бо всі рецепти створила я. Кожен засіб продумано створювала для себе і своїх дітей.

Щодня команда виробляла продукцію на 200 тисяч гривень. Вироблені товари постачали супермаркетам «Велика кишеня» та «Велмарт», а також багатьом українським салонам краси. Інна з дочкою також почали продавати франшизу і саме перед початком повномасштабної війни, 19 лютого, відкрили магазин у Мукачево. Невеликі запаси косметики там і в монобрендовому магазині у Львові допомогли продовжити працювати після 24 лютого, адже більшість обладнання і продукції у Бучі назавжди втрачено через російську агресію. Інна згадує, який настрій був у команди на початку 2022 року, коли українці масово тривожилися через потік новин про можливе російське вторгнення:

— За місяць до повномасштабної війни ми почали говорити, що, можливо, перевеземо частину виробництва й обладнання. Мені важко про це зараз говорити, аж руки трусяться. Коли обговорювала це з командою, мені було навіть важко в це повірити. Поговорили й все. Робота так взяла нас в оберт, що ми були не готові.

Інна з сім’єю жили в Бучі на межі з Гостомелем. Вони бачили бомбардування аеродрому зі свого вікна. Зараз вона міркує, що якби жила в іншому місці й не мала машини, то не поїхала б одразу, і тоді був би ризик залишитися в окупації. Та вона з чоловіком одразу розпізнали загрозу і з трьома синами й дочкою виїхали з міста.

— Летіли літаки й був дим. Перші два-три дні були найстрашнішими. Врятували своє життя і деякий час не думали про бізнес. Ми хотіли працювати й жити. Мені важко уявити, що війна продовжуватиметься ще тиждень чи місяць. Але вона є, і працюємо в тих умовах, які є.

Зараз команда бренду працює у Львові і налічує всього трьох осіб: засновницю Інну та її доньку з чоловіком. Велика частина працівників була змушена переїхати за кордон.

Але Vesna продовжує свою роботу. Нещодавно було запущено лінійку засобів догляду для військових (жінок і чоловіків). Вікторія пояснює, що їхня продукція — це не лише косметика, а й космецевтика: наприклад, мазі, які мають лікувальний ефект. На продуктах цієї лінійки команда залишає спеціальні наліпки зі словами підтримки й додає дитячі малюнки, які їм надіслали читачі їхніх соцмереж. На сайті є можливість «підвісити» (тобто замовити й оплатити) косметику для військових. Це дозволяє команді хоч трохи покрити витрати на виробництво.

— Ми спостерігаємо за війною і думаємо, що ті, хто нас захищають — супергерої. Але всі люди мають вразливе тіло. Щодня ми відправляємо військовим щонайменше 200-300 наборів.

До цих наборів входять креми та засоби для догляду за волоссям, а також загоювальні мазі. З розповідей Інни, у складі цих мазей є інгредієнти, які допомагають швидше загоювати на шкірі тріщини та дрібні рани.

Відразу після деокупації Бучі на початку квітня Інна поїхала подивитись на стан того, що вціліло. Будинки, де були розташовані їхні магазин, офіс і лабораторія, цілі, але з вибитими дверима й вікнами та дочиста розграбовані. Російські солдати вкрали навіть посуд, взуття Інни та одноразові рукавички. З найдорожчого — мікрокамеру за 10 тисяч євро. Блок, без якого ця камера непридатна для використання, росіяни залишили. Для команди Vesna ця камера була важлива, бо з нею проводили дослідження. За словами Інни, один потужний мікроскоп росіяни, ймовірно, не змогли винести, тому зняли з нього оптичну лінзу, яка є найдорожчою деталлю, і розбили.

Щоб знову повернутися у Бучу й налагодити там виробництво, Інні з командою потрібен час. Тому поки Vesna залишається у Львові, закуповує необхідні для ЗСУ речі, як-от дрони та тепловізори, і передає напряму. Інна продовжує платити податки й виплачувати працівникам зарплату. Отримані з продажів кошти команда інвестує в бізнес, щоб їхній бренд зміцнішав і міг підтримувати економіку.

— Як країна житиме, якщо ми не платитимемо податки? Економічний фронт — це теж фронт. І не можна на себе тягнути ковдру. Для мене неприпустимі будь-які маніпуляції з тим, що я з Бучі.

У Львові їм допомагають місцеві. Наприклад, одна з покупчинь приходила клеїти наліпки та допомагала з іншою дрібною фізичною роботою. Та Інна мріє зрештою повернутися до рідного міста — Бучі. Але вже з іншим підходом до роботи й побудови бізнесу. 18 травня Vesna знову відкрила магазин у Бучі на вулиці Богдана Хмельницького, який прибрали і відремонтували після російського мародерства.

— Я точно не будуватиму завод в одному місці. З таким сусідом у нас багато заводів залишилися розбомбленими або розграбованими. Я хочу зробити такий формат, коли у різних областях будуть наші виробничі цехи. Тоді країна зможе мати якісний продукт за будь-яких умов. Будемо виходити на міжнародні ринки, щоб знайомити людей з Україною не тільки через війну, але й через якість продукту. Хочу, щоб люди казали: «О, вони не тільки сміливі, не тільки звільняють свою землю, а ще й мають якісну продукцію».

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Тоня Андрійчук

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Анастасія Гулько

Більд-редактор,

Автор обкладинки:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик