Що сховано в одеських катакомбах

19 грудня 2019
Share this...
Facebook
Twitter

Партизанські стоянки у вапнякових шахтах, винарні, підземні музеї, карстові печери та озера. Усе це — під Одесою та її околицями, де простягається одна з найбільших у світі мереж підземель довжиною в кілька тисяч кілометрів. Катакомби продовжують розростатися, адже після анексії багатого на вапняк-черепашник Криму видобуток породи на Причорномор’ї активізувався.

Понад три століття тому міста та села Причорномор’я зводили з видобутої підземної породи — черепашника (ракушняка), що утворився на дні Понтійського моря (нинішнє дно Чорного моря) приблизно 6 мільйонів років тому. Нагальна потреба у будівельному матеріалі виникла під час розбудови Одеси та її околиць наприкінці XVIII — початку XIX століття.

Черепашник

Вапняк, що складається переважно з черепашок морських тварин та їхніх уламків.

Камінь спершу видобували вручну, а вже з початку XIX століття почали використовували шахтний (механічний) спосіб видобутку за допомогою спеціальних пилок.

Результати такого видобутку і досі простягаються у підземеллях Одеси та під населеними пунктами поблизу. Це Усатово, Крива Балка, Нерубайське, Куяльник, Жевахова гора, Холодна балка.

Давні виробки — штучно утворені внаслідок видобутку породи пустоти — місцеві жителі та спелестологи називають катакомбами (від грец. katakymbos — поглиблення). Спочатку ж катакомбами називали підземні ходи ранньохристиянського періоду, а саме — ходи під церквою Святого Себастіана у Римі, які слугували поховальними галереями.

Спелестолог

Дослідник штучних підземних порожнин: закинутих шахт, рудників, каналізацій, а також печерних міст, культових підземель, промислових об'єктів.

Одеські катакомби визнані одним із найдовших підземних лабіринтів у світі. Їхня сумарна довжина сягає 2,5 тисячі кілометрів. Другими відомими катакомбами на території України вважаються кримські Аджимушкайські каменярні неподалік міста Керч, де в часи Другої світової війни переховувалися тисячі партизан та місцевих мешканців.

Причорноморські катакомби не становлять суцільної системи, адже кожна виробка утворювалася окремо і ходи виникали паралельно у різних місцях. До того ж вони розділені численними балками та низинами, які є особливістю місцевого рельєфу.

Одеське катакомбне поле простягається вздовж берегової лінії на 80–100 км, а залягають шахти на глибині від 6 до 38 метрів від поверхні, створюючи безсистемні лабіринти, які періодично обвалюються, провокуючи заборону нового будівництва в Одесі.

Лабіринти катакомб

Села Нерубайське та Усатове заснували запорозькі козаки після того, як у 1775 році російська імператриця Єкатєріна ІІ ліквідувала Запорізьку Січ. Козаки прийшли сюди степами Причорномор’я, аби займатися рибальством, видобутком солі та вапняка-черепашника.

Для того щоб видобувати останній та будувати з нього хати, козаки почали ходити на «дно» колишнього моря. На схилах крутих берегів вони робили зовнішню стіну з вікнами, а решту хати вирубували в камені.

Під Нерубайським тягнеться значна частина катакомб, які з’єднуються з міськими одеськими, точна кількість яких досі невідома. Натомість за містом нараховується близько 1000 катакомб: підвали, шахти, колодязі та виходи з приватних земельних ділянок.

Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я Подивитись точку на Google Maps

Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я

Подивитись точку на Google Maps
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я

Подивитись точку на Google Maps

За словами дослідника-спелестолога Дмитра Вовченка, найбільші шахтні поля розташовані саме за межами Одеси, в районі села Крива балка. Там, не виходячи на поверхню, можна пройти понад 50 кілометрів двома рівнями.

Дмитро розповідає про свій перший спуск у ці підземелля:

— Уперше я спустився під землю з друзями у вісім років. Це була система катакомб в Усатово. Мене приваблювали лабіринти, таємниці. Це все нагадувало мені пригодницькі фільми про графа Монте-Крісто. Для хлопчика це був нормальний дух дослідника, який готовий йти в темну зону, де невідомо, що чекає за рогом.

Зараз чоловік вже має двадцятирічний досвід вивчення одеських підземель. У 2008 році команда одеських активістів створила громадську організацію «Пам’ять», членом якої є і Дмитро. Вона має на меті об’єднати спелеологів, спелестологів, учених, дослідників та просто шукачів пригод навколо місцевих катакомб.

Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я

Подивитись точку на Google Maps
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я

Подивитись точку на Google Maps

Спелестолог Олег Мазуренко вперше спустився під землю в 17-річному віці. Зараз йому 38, і він ділиться своїми спостереженнями та досвідом з іншими:

— Усе, куди можна залізти, мені завжди цікаво. Я не заробляю на цьому гроші, я просто люблю показувати людям ці місця для свого задоволення. Я тоді бачу катакомби їхніми очима.

Майже кожне село неподалік Одеси має систему гірничих виробок. Наслідком є розлога мережа підземних ходів між селами. Так, до прикладу, від Нерубайського до Холодної балки можна дійти під землею. Крім того, у катакомбах налічується близько п’яти великих бомбосховищ часів Другої світової війни із налагодженою системою вентиляції та запасом прісної води.

Міни та шахти місцевих катакомб у різні часи використовували як схованки. Подейкують, що свого часу тут переховувалися одеські кримінальні авторитети, які займалися підземною контрабандою.

Міни

Штучно створені підвали, геологорозвідувальні шурфи, зливові колектори та інші підземні пустоти.

Пізніше каменярні слугували своєрідною зоною порто-франко, розповідає Олег:

Порто-франко

Порт, який користується правом безмитного ввезення та вивезення товару і не належить до митної території держави.

— Це була зона вільної торгівлі. Так з-під землі виходив вже чай не турецький, а одеський, до прикладу. Перефасовували в інші пакунки і продавали в СРСР чи експортували за кордон.

У часи гітлерівської окупації тут облаштовували бункери та ходи, якими можна було втекти з міста.

Головним екскурсійним об’єктом місцевих лабіринтів є меморіальний комплекс Музею партизанської слави, створений 1969 року в катакомбах Нерубайського. У роки Другої світової війни у цих катакомбах переховувався великий партизанський загін. За словами Олега Мазуренка, в одеських каменярнях є кілька знакових місць, що зберігають пам’ять про місцевих партизан:

— На цьому місці була партизанська стоянка. Свідченням того став знайдений тут облаштований побут. Є люди, які шукають різні знахідки тих часів. Якщо ти знаходиш тут німецький кинджал, наприклад, — ти з азартом починаєш досліджувати далі. Раніше такого ексклюзиву було багато. Тепер це рідкість. Найчастіше знаходять набої та набійники.

Спелестологи, як і решта професійних спільнот, мають свої особливі звичаї. Неподалік партизанської стоянки — так звана «зала хрещення» майбутніх дослідників, датована 1972 роком. Поряд облаштовано кам’яний «стіл» на 150–200 людей, а за ним — озеро для купання:

­­— Це ритуал 70–80 років. Раніше без його здійснення ти не міг потрапити в спелеоклуб. Просто так ти б не потрапив під землю — тільки з клубом. Всіх, кого я приводжу сюди — веду на це озеро.

Сьогодні на стінах катакомб можна побачити чимало написів: вірші, малюнки, історії, маркування районів та вказівки «Не добувати».

Входи до каменярень, що розташовувалися прямо під житловими будинками, місцеві мешканці раніше використовували як комори для зберігання харчів, а місцевий винзавод, розповідає Олег, тривалий час настоював у цих підземеллях вина та коньяки:

— Вони збудували скляний водопровід, по якому наповнювалися бочки. Зараз там лишилися тільки аркові зали із кам’яними стелями, які будували як укріплення від обвалів. Повзучи на колінах кілька годин, ти можеш опинитися в чужих винних льохах.

За словами Олега, у цих льохах на той час була добре налагоджена дренажна система: вода та волога тут не затримувалася. Було кілька залів по 25–30 метрів завдовжки, де зберігалися бочки з вином. Внаслідок обвалів останніх років ці приміщення, на жаль, опинилися під водою.

Культура і побут підземелля

Глибина залягання черепашнику під Одесою — 30–50 метрів, добувати тут важче. Окрім того, більша його частина затоплена. Над водою лишилося 5–7 %. Тож сучасне будівництво на територіях, під якими розташовані катакомби, дедалі більше ускладнюється і потребує попередньої оцінки фахівців:

— Якщо будують десь мікрорайон в місці, де є ймовірність, що під ним будуть шахти, — фахівці приїздять, буряться свердловини, спускаються туди і шукають пустоти.

У випадку, якщо шахти крихкі та ненадійні — катакомби тампонуються (засипаються водою з піском, щоб запобігти обвалам). Так робили з більшістю катакомб ще в радянські часи.

Некондиційне каміння складають під стіни, тим самим зміцнюючи їх. Цей процес називається забутовка (бутовий камінь — шматки вапнякової породи неправильної форми, добуті переважно буровибуховим способом. — ред.).

Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я

Подивитись точку на Google Maps
Share this...
Facebook
Twitter
Регіон
ukrainer-map-large

Нерубайське, Причорномор'я

Подивитись точку на Google Maps

У катакомбах особливий мікроклімат: стовідсоткова вологість та постійна температура 12–14 градусів. Вся органіка тут дуже швидко гниє: за рік, розповідає Олег Мазуренко, від покинутої газети не залишається нічого. Олег разом з іншими спелестологами спускається під землю десятки разів на рік. Каже, аби щоразу не заносити свої речі під землю, дослідники зазвичай обладнують там табори:

— База, на якій ми стоїмо під час експедицій, періодично змінюється. Там постійно є їжа: консерви, сухі продукти харчування, вода, спальники і мінімальний побут, який облаштований у вигляді підземного базового табору.

Столом на таких базах слугує пласке каміння, яке викладають дуже щільно, аби воно трималося купи. Підлогу та стіни вирівнюють, викладаючи бутовим камінням. Базу роблять обов’язково в сухому глухому куті, звідки далі ходу немає. У таких «житлах» спелестологи днюють і ночують під час експедицій:

— Тут не працює телефон, не працює радіо, нічого не працює. Тут є ти — і все. Такої тиші, як тут — немає ніде. Тільки краплі води, щури і протяги, які подекуди гуляють. Якщо вимкнути світло, то й темряви такої не буде ніде. Деякі не можуть тут заснути вночі. Біоритми збиваються і люди не розуміють, коли ніч, а коли день.

Обов’язковий набір дослідника-спелестолога – це ліхтар, карта і кілька наборів батарейок, адже від вологи вони часто псуються. Ліхтар та карта — головні засоби безпеки під землею, запевняє Олег.

Під час активного дослідження причорноморських підземель виникла нагальна потреба створити детальні карти. Як для пошуків зниклих, так і для єдиного реєстру. З 1965 року за топографію взявся одеський спелеоклуб «Пошук»:

— Коли тут розвивався картографічний рух, то кожен підземник, який себе поважає, повинен був мати свою відмітку, марку, яку він ставив на стіні.

Але серед усіх вказівок дослідників є одна загальновживана — перекреслений квадрат, що означає «ходу немає». Якщо хтось знехтує нею або потрапить під обвал, до рятувальних робіт беруться МНС-ники та члени клубу «Пошук», які знають, де розташовані гірничі міни:

— У 1973 році в одеських катакомбах загубилося двоє хлопців. У ході пошукових робіт знайшли їх та хід до печери, завдяки чому з’єднали дві системи катакомб.

У катакомбах, окрім рукотворних порожнин, можна потрапити до природних щілин — карстових печер.

Серед знайдених — 11 досліджуваних печер. Натомість загальна їхня кількість наближається до 70, а це 7150 метрів темряви. Найвідоміші з них — печера Наталіна (1290 м), Новоросійська (1450 м) та печера Гніву (400 м). Це горизонтальні прямі галереї або ті, що перетинаються. Зараз потрапити до них можна тільки через каменярні:

— У них відсутні входи, а частина з них зовсім затоплені. Там збирається багато води. Інколи є місця, де навіть треба плисти на човні та можна пірнати в гідрокостюмі і шукати нові місця.

Активісти

Окрім відомостей про історичних події, що розгорталися тут в різні епохи, одеські катакомби можуть чимало розповісти про розвиток міської інфраструктури Причорномор’я. Найбільшу цікавість істориків та дигерів викликають системи громадської оборони та безпеки, дощові колектори, каналізаційні системи. Більшість з них сьогодні не функціонують.

Крім того, підземелля цікаві членам УСА (Українська спелеологічна асоціація), спелеоклубам «Пошук» та «Меридіан», геологам-дослідникам з Одеського університету імені Іллі Мєчнікова та спецпідрозділам Національної поліції, які у катакомбах проводять навчання своїх бійців.

На жаль, деякі місцеві мешканці використовують катакомби геть не за призначенням:

— Ці підземелля використовують у ще один хитрий спосіб. Вибурюють дірку в землі і мають фактично нескінченне сміттєзвалище. Нічого не треба вивозити, запахів на поверхні немає. Найприкріше те, що за це ніяк не можна покарати. Ну хіба що закрити дірку і димовуху або дріжджі туди закласти.

Із такими порушниками спелестологи стикаються систематично, тож і дії, спрямовані на захист підземель, вже стали звичкою. Активіст Олександр Романов влаштовує екскурсії і робить екологічні виходи з катакомб. Його команда екозахисників залізними щітками чистить стіни катакомб від численних написів випадкових зайд та прибирає сміття, яке місцеві кидають в отвори згори.

У той час як місцеві мешканці використовують катакомби як сміттєзвалища, інтерес до об’єкту потенційно зростає не лише в Україні, а й за її межами:

— Ці шахти потрібні тим, хто орієнтований на внутрішній туризм, і тим, хто залучає туристів та дослідників з-за кордону. Тут бувають люди з Прибалтики, Білорусі, Польщі, Ізраїлю.

У останні три роки міжнародна співпраця з подібними іноземними організаціями пожвавішала, каже Дмитро Вовченко.

Не всі, хто опиняється тут вперше, можуть швидко зорієнтуватися:

— Щороку є ті, хто спускається під землю і губиться. Останніх таких знайд пошуково-рятувальна група відстежила завдяки запаху, який тримається в катакомбах досить довго. Тому краще казати, куди йдеш, о котрій вийшов і коли маєш повернутися, аби тебе почали шукати. Усю систему реально пройти за два дні.

Розповідає, що найчастіше цією справою цікавляться інтроверти, які готові працювати важко і зосереджено. Адже щоб отримувати від такого захоплення задоволення і працювати ініціативно, має бути певний склад розуму. Обережність, спостережливість, а ще треба відчувати себе в повній тиші, темряві та самотності комфортно:

— Я бачив, як до катакомб приводили чотирирічних дітей. Їм розповідають казки про гномів, сховані скарби. Підлітки натомість чекають в катакомбах дизельпанк, постапокаліптику, сталкерську атмосферу.

Та ж молодь, яка із часом серйозно захоплюється краєзнавством, історією, археологією, найчастіше і залишається в цьому русі.

Одеські катакомби продовжують рости і сьогодні. Після анексії Криму Росією видобуток причорноморського черепашника знову набув актуальності. Сьогодні він часто відбувається неконтрольовано, грубим методом – і це у підземеллі, яке зберігає безліч цінної інформації про історію регіону, культуру та побут місцевих мешканців кількох останніх століть.

— Над нами люди смажать рибу, діти навчаються в школах, лікуються недужі, над нами люди живуть і помирають. А ми продовжуємо. Ми йдемо.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Анастасія Салашна

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Оператор:

Олег Марчук

Павло Пашко

Режисерка монтажу:

Юлія Рублевська

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибатор:

Віталій Кравченко

Транскрибаторка:

Марина Рябикіна

Слідкуй за експедицією