«Ї» — більше, ніж літера

16 травня 2023
Share this...
Facebook
Twitter

Тринадцята літера українського алфавіту давно стало чимось більшим, ніж мовна одиниця. Сучасні українці, маркуючи нею різні речі — від одягу до вуличних об’єктів — окреслюють так свою ідентичність і самобутність, яку довгі століття хотіли просто стерти. Коротко розглянемо історію цієї букви та її значення для української ідентичності, оскільки за останні роки літера стала особливим символом спротиву українців.

Протягом багатьох століть російська влада чимало разів забороняла використання української мови в мистецтві, навчанні, побуті, намагаючись знищити національну єдність українців, а відтак і український народ. Бо як ми знаємо з історії — будь-яке загарбання територій починається саме із зазіхання на мову й культуру народу.

Ймовірно, українська мова досі викликає у ворога страх, адже Росія не просто забороняла говорити чи писати українською, а й влаштовувала «полювання» за деякими літерами української абетки. До прикладу, 1933 року радянська влада викреслила з усіх словників літеру «ґ». А мовознавців, учасників Всеукраїнської правописної конференції (Харків, 1927) заарештували. У 2022 році російські військові переслідують українців, які роблять графіті з літерою «ї» на тимчасово окупованих територіях.

Про символічність «ї» говорить її історія. Уперше звук «йі» спробували відобразити в 1073 році в «Ізборнику Святослава». Усі йотовані звуки маркували кутиком або дугастою рисочкою над літерою. На давніше існування букви також вказує і той факт, що в «Пересопницькому Євангелії» (1556–1562) використовували наближений до сучасного символ «ї». Крім того, навіть у книгах Івана Федорова (в деяких джерелах — Федоровича) (XVI ст.) можна натрапити на літеру «ї», що й казати про Григорія Сковороду, який активно її вживав вже у XVIII столітті. Однак буква в тому вигляді, якою ми користуємося зараз, на письмі закріпилася тільки в ХIХ ст. — приблизно через 800 років після першої зафіксованої спроби передати звук на письмі.

Ізборник Святослава. Фото: varta.kharkov.ua.

Цікаво, що з 1886 до 1922 року (за деякими джерелами — до 1940-х років) на Заході України був чинним правопис лексикографа Євгена Желехівського, який так і назвали — желехівка. Згідно з ним літеру «ї» використовували для позначення радше звуку «і», а не «йі», на заміну літери «ѣ» («ять»). Нею користувалася зокрема Ольга Кобилянська. Такі мовні нововведення не влаштовували імперську владу ні в часи Російської імперії, ні Союзу. Хоч ідеологи «руского міра» намагалися показати, що українська ― всього лише говірка, створена на основі російської мови. Але таку тезу легко спростувати, адже фонетичне письмо — а саме це намагалися запровадити всі, хто шукав буквеного позначення звуку «йі» — одна з характерних ознак національної літератури і зв’язку з живою народною мовою. До речі, дві крапки над сучасною «ї» теж не випадкові, два надрядкові значки здавна позначали саме об’єднання двох звуків.

Пошуки цього фонетичного письма були тривалими, протягом XIX ст. звук «йі» графічно позначали різними способами: и, іи, й, йи, йі, и, і, jі, jи. На той час в Україні не було затверджено жодного сталого правопису.

У першій половині ХІХ ст. Григорій Квітка-Основ’яненко та Михайло Максимович спробували закріпити графічне зображення «ї», але цього не вдалося зробити через відсутність потрібних надрядкових знаків у друкарнях.

У другій половині ХІХ ст. з’явився новий правопис Пантелеймона Куліша, який назвали «кулішівкою». Звук «йі» у ній фіксували, але не в сучасному вигляді, — використовували два способи: «Аж очі іі на себе звернув…», «сивіють далекі гаі», «до двора приізжає». «Кулішівкою» послуговувалася Марко Вовчок, а також Панас Мирний. У той же час Іван Нечуй-Левицький писав зовсім інакше: «Цар приймав их ласкаво, вдоволыв их, гетьман перейихав на ливый берег».

Крім варіантів із кириличними позначеннями, були і спроби передати звук «йі» латинкою. У «драгоманівці», яку запровадив Михайло Драгоманов, літеру «й» замінили на латинську «j». Тож займенник «її» на письмі виглядав так — «jiji».

Ймовірно, через те, що саме наприкінці ХІХ ст. були рішучі кроки до затвердження єдиного графічного варіанта звуку «йі», автори Української Радянської Енциклопедії (УРЕ) вважали, що загалом літера «ї» з’явилася тільки 1873 року. Проте нехтували довгою історією пошуків та позначень. Але українців не проведеш.

Після закріплення символу «ї» на письмі, помітним проявом «бунтарської» сутності літери став вихід у світ незалежного культурологічного часопису «Ї» (1988), головним редактором якого був Тарас Возняк. Версії походження назви цього видання є різні (від того, що ця літера відсутня в інших слов’янських абетках, до згадки про вірш Івана Малковича «Свічечка букви Ї»), але відомо, що її затвердили перекладач Григорій Кочур та мовознавець Юрій Шевельов. Спершу випуски видавали у Вільнюсі, але згодом часопис «переїхав» до Львова, звідки його розповсюджували по всій Україні. На той час це було дуже сміливим рішенням. По-перше, ця літера вже тоді утверджувалася як символ відмінності України від Росії, хоч радянська влада це ігнорувала чи просто не помічала, адже дозволяла оприлюднення випусків. По-друге, у часописі публікували статті переважно українських авторів про різні міста України, гострі соціальні проблеми та мистецтво.

Ілюстрація: Сашко Даниленко.

Зі здобуттям Незалежності буква «ї» нарешті оселилася в українській абетці. У 2013 році у Рівному навіть поставили пам’ятник цій літері до Міжнародного дня рідної мови. Того ж року в Тернополі започаткували мистецький фестиваль, названий тринадцятою літерою абетки, який проводили щороку навесні. На 6-му фестивалі організатори встановили світовий рекорд — створили дві найвищі у світі (6 м) літери «ї», які використали для декорування сцени.

У Львові ж зображення «ї» часто можна побачити в парі з літерою «є», що повертає до згаданого вже вірша Івана Малковича «Свічечка букви Ї»:

Хай це можливо і не найсуттєвіше
але ти дитино
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»
а також / витягнувшись на пальчиках
оберігати місячний серпик
букви «є»…

Фото: Рівне1.

З роками «ї» обростала глибшими сенсами. З початком повномасштабного вторгнення у 2022-му українцям знову довелося відстоювати свою ідентичність, як це доводилося робити і у 2014 році, коли почалася війна, і роками раніше. А для цього дуже важливі символи — те, за чим миттєво видно «своїх» і які зміцнюють надію. Під час тимчасової окупації у 2022 році Херсона й інших населених пунктів навколо нього мешканці підпільно, ризикуючи життям, створювали графіті з літерою «ї». Вороги спочатку не розуміли, що це означає, а пізніше почали переслідувати тих, хто писав цю букву на стінах будинків, асфальті, стовпах тощо.

Фото: Андрющенко Time.

Share this...
Facebook
Twitter

Фото: Андрющенко Time.

Share this...
Facebook
Twitter

Фото: vgolos.ua.

Такі графіті можна побачити і в інших містах. Уперше її намалювали в Маріуполі на пам’ятнику Тарасові Шевченку. Активно це роблять і в тимчасово окупованому Криму. До речі, маріупольську «ї» команда Ukraїner перенесла як принт на екоторбу, щоб українці і в межах країни й поза нею могли так засвідчити свою національну позицію.

Крім того, зараз помітна тенденція використання «ї» як концептуальної деталі для основи лінійок одягу, аксесуарів тощо. Наприклад, бренд German Apparel спільно із шоу «Ебаут» створили благодійну колекцію My blood, в якій зобразили на одязі літеру «ї». Ювелірний бренд Guzema Fine Jewelry запустили проєкт «Мої» — центральною прикрасою стала підвіска з буквою «ї» як «знаком української свободи». А бренд «13 літера» навіть названий на честь «ї», оскільки за порядком в алфавіті вона є тринадцятою. Дехто ж робить тату з цією літерою.

Фото: UAMade.

«Ї» пройшла довгий шлях — тепер вона є і особливим звуком в українській мові, що вказує на відмінність нашої мови від російської, і символом національного спротиву українців, які прагнуть жити в незалежній і вільній країні. Бо ж навіть слово «Україна» неможливе без «ї». І цей факт навіть глибший, ніж просто буквене позначення — адже саме «ї» доводить, як слушно зазначав дослідник Ярослав Дзира, що ніяка ми не «окраїна», як приписують нам походження країни-сусіди. Назва «Україна» походить від слова «країна», бо давня «ї» за традицією бере на себе наголос і ламає ідею росіян про окра́їну імперії, тобто яку вони, вочевидь, виводили тільки через неправильне наголошення слова і непоступливість своїми колоніальним амбіціям.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Діана Маркітан

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Анна Яблучна

Редакторка:

Олеся Богдан

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Автор обкладинки:

zmina.info

Збір інформації:

Ганна Грицюк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Слідкуй за експедицією