Share this...
Facebook
Twitter

Острозька академія є одним із перших успішних прикладів відродження освіти в Україні без спроб зберегти старий радянський лад, натомість спираючись на більш давні традиції української освіти. Академія в Острозі існувала з 1576-го року, а після смерті князя і його синів занепала у 1636-му. З виборенням Україною незалежності почалося також і відновлення академії та зміна позиціонування Острога. Міста, яке на той час було відомим завдяки психіатричній лікарні, як маркеру радянської влади, саме ці заклади за тих часів ставали місцем утримання “незгодних” академіків та інтелектуалів.

Місто Острог на Волині було знаковим та відомим ще за княжих часів, спогади про які зберігають зокрема й будівлі: монументальні споруди Луцької брами та замку Острозьких сьогодні перетворено на музеї, а руїни Татарської вежі визирають серед житлового масиву.

Нове дихання місто отримало після 1994 року, коли сюди почали приїздити майбутні студенти Острозької академії. До того часу населення міста не налічувало й 10 тисяч осіб. Спочатку в ідею відродити тут навчальний заклад, окрім Ігоря Пасічника, мало хто вірив. Сьогодні ж Острозька академія — візитівка міста, відома в Україні та за кордоном своїм незвичним підходом до освіти.

Острог

Сучасну академію в Острозі можна вважати одним із найновіших вишів в Україні. У той же час академія, заснована тут ще у XVI ст., стала першим вишем Східної Європи. Тоді вона називалася Острозькою слов’яно-греко-латинською академією.

Передумовою для культурного та освітнього життя міста стало князювання Василя-Костянтина Острозького. Князь переносить князівську резиденцію із Дубна до Острога та у 1576 році засновує тут навчальний заклад й починає будівництво приміщення для академії. За рік до того ув Острозі князь засновує друкарню, куди запрошує найкращого книгодрукаря того часу — Івана Федоровича. Себе ж Василь-Костянтин оточує спільнотою кращих учених, теологів, публіцистів, іконописців того часу, яким дає доступ до найкращої із можливих на той час бібліотеки словників, граматик, грецької та європейської богословської літератури, передруків античних творів тощо.

Саме це створює прецедент, незнаний доти: поєднується візантійська та західноєвропейська культури. Це стало можливим завдяки запозиченню із Західної Європи системи вивчення семи базових наук: граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики та астрономії. А також завдяки першій на цих територіях можливості вивчати вищі науки: філософію, богослів’я та медицину й опановувати 5 мов: слов’янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську.

Назва
є також версія, що місто українською має називатися Остріг

Василь-Костянтин Острозький як полководець виграв 86 битв, більшість із яких були з татарами, кожна з цих битв не допустила їхнього входу до Центральної Європи, тому такі перемоги історично важко переоцінити стосовно збереження культури Заходу.

Князь Острозький, якого ще називали «некоронованим королем Русі», магнат Князівства Литовського та сенатор Речі Посполитої, що має право ставити свою печатку на червоному воску (що робили тільки королі та особливої заслуги магнати), робить у Острозі те, що пізніше називатимуть ренесансом українського народу.

Він дбає про розвиток православ’я, але заради освіченості користується творами католицьких богословів, створюючи умови для якісного розвитку громади. Що ж до Острозької школи, яка стає пізніше академією, ресурсна база першої науково-освітньої установи була в пріоритеті князя, а тому доходи з довколишніх сіл автоматично йдуть на потреби закладу. Одним із перших вагомих вкладів у заклад був внесок племінниці князя — Гальшки, яка у своєму заповіті жертвує велику суму «… на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської».

Острог набирає обертів із такою потужною базою. Тут у 1578 році видали першу в Україні «Грецько-руську церковнослов’янську читанку». Пізніше тут видаються Буквар, Новий Заповіт, а до нього й перший друкований в Україні алфавітно-предметний покажчик. Вазагалі кількість українських першодруків, які побачили світ саме ув Острозі вражає, втім успіхом та основним досягненням того часу недарма вважають саме Острозьку Біблію. Надрукована 1581 року, вона стала першим повним православним канонічним виданням усіх 76 книг Старого та Нового Заповітів церковнослов’янською мовою.

Криниця в спальні

Приміщення навчального закладу з княжих часів не збереглося. Втім, сучасна академія розташована в будівлі з дуже цікавою історією. Найстарішим із корпусів є монастирський. Корпус зведений у стилі бароко. Щоправда, з будівлі згодом зняли всі барокові оздоби, аби все було просте і функціональне. Цю територію в 1750 році монахам-капуцинам подарував князь Януш Сангушко, а вже в 1778 році тут освятили костел.

Саме тоді підвальні приміщення й підземелля, які могли з’єднуватися із загальною системою острозьких катакомб, укріплювалися. Втім, монахи користувалися ними як господарськими приміщеннями та, за традицією, як місцями поховань своїх братів — криптами.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Тоді ж посеред однієї із кімнат, яка слугувала кухнею для монахів, спорудили криницю достатньо глибоку, аби мати постійний доступ до чистої води. Монахи виготовляли ліки, роздавали безкоштовні обіди. А після польського (листопадового) повстання у 1832-му році, російська влада змусила їх покинути стіни монастиря. Є свідчення, що їм дали на збори тільки годину, за яку монахи навіть не встигли нічого вагомого із собою забрати: ні фармацевтичних надбань, ні бібліотеки.

У ХІХ ст будівлю починають використовувати як училище для дівчат — майбутніх вчительок та гувернатнок. Заснувала навчальний заклад Антоніна Блудова, яка назвала його іменем свого батька — графа Дмитра Блудова, що існував у цих стінах з 1865 по 1922 роки. Острог на момент відкриття училища був «на слуху» через праці, написані про Острозьку Біблію, тому саме тут було вирішено створити жіноче православне училище для дівчат віком від 9 до 16 років, а Троїцький костел став Кирило-Мефодіївською церквою.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Пізніше тут було польське педагогічне училище, на деякий час повернулися навіть капуцини. Після війни тут був і склад, і різного типу освітні заклади, а у 70–80-х роках тут діяла санаторна школа-інтернат для дітей із витухаючими формами туберкульозу. Тоді в кімнаті, де знаходилася криниця, забита наглухо дошками, що про неї ніхто вже й не пам’ятав, була спальня, яку називали «проклятою» через постійну вологість, холод та «страшні звуки з підлоги».

І тільки у 90-х, коли приміщення віддали під академію, стали класти нову підлогу. Майстер зняв дошку й побачив, як його молоток просто під землю пішов, і лиш за певний час почув звук приземлення. Таким чином криницю віднайшли, а з часом повернули той вигляд, у якому вона повинна була би бути. В кімнаті з криницею організували одну з експозиційних зал Музею історії Острозької академії.

Нова академія

Нинішній ректор Острозької академії Ігор Пасічник може розповідати про відродження академії багато та детально, адже саме він повністю співпереживав кожен етап становлення тут навчального закладу:

— Я приїхав — це була руїна в повному розумінні цього слова. Тут було нічого: жодного стола, жодного стільця, жодної книжки, жодного приміщення і, я вже не говорю про кандидата наук.

Тоді, на початку 90-х, він був єдиним доктором наук на Західній Україні, планував перебиратися жити до більшого міста. Втім, зустріч із тодішнім віце-прем’єром Миколою Жулинським та ректором Києво-Могилянської академії В’ячеславом Брюховецьким змінила і плани Пасічника, і подальші погляди на життя.

Вони розповіли про Острог та історію академії, про князів та книговидавничу справу. Тоді Ігор Пасічник нічого не знав про цю історію, адже за період Радянського Союзу була ампутована найменша згадка й пам’ять, і про князів Острозьких, і про Острозьку академію, а Острог був відомим як районний центр із великою психіатричною лікарнею:

— Це була найбільш фантастична ідея, яка тільки могла прийти комусь у голову: відродити Острозьку академію в богом забутому містечку, не дивлячись на те, що це містечко називалось колись стольний град Острог. І я природньо почав тікати звідсіля. І більшість моїх друзів вважали, тут є психіатрична лікарня така, знаєте, потужна в Острозі. То мені говорили, що, мабуть, я скоро потраплю туди, бо погодитись на Острог і на ніщо — це було смішно на той час.

Водночас, Острозька академія отримала велетенський історичний багаж, який практично працює на розвиток закладу й сьогодні. Ректор зазначає:

— Історія над нами тяжіє: ми не можемо робити щось гірше, ніж робили наші пращури.

Тоді Ігор Пасічник вирішив створити концепцію університету, яка ні на що в Україні досі схожою не була. Ігор Пасічник звертався до журналістів, яким давав інтерв’ю про колишню славу міста Острог та про університет, куди незабаром будуть приїздити вступати з усієї України і з Києва в тому ж числі:

— Потім я виходив із того телебачення й думав, що я наговорив? На який Київ, якщо тут взагалі неможливо щось. А минулого року до нас вступало 15 золотих медалістів із провідних київських ліцеїв і гімназій. Тобто все, що тоді говорилося, реалізувалося.

Це стало можливим завдяки меценатам та небайдужим людям, імена яких сьогодні викарбувані на спеціальній плиті біля входу до наукової бібліотеки. Багато із них — діаспоряни та підприємці, які жертвували величезні суми, адже вірили, що освіту в Україні можна поставити на новий рівень.

На початку тут не було навіть згадки про книги, а сьогодні півмільйонна бібліотека, одна з найкращих електронних бібліотек та книгозбірня стародруків, цінність яких важко перебільшити:

— За один стародрук багата людина давала двокімнатну квартиру на Хрещатику. Ви знаєте яка вартість квартири на Хрещатику. За цю книжку, бо це єдиний рукопис у світі є Апостол. І це людина, будучи бідною, принесла й подарувала Острозькій академії.

Так у 1993 році були вперше на міністерському рівні обговорені шляхи відродження Острозької академії. Його тоді підтримало багато людей: від ректора Києво-Могилянської академії, очільників області до різного рангу посадовців та радників Президента. Як результат у грудні 1994 року перші 100 спудеїв змогли розпочати своє навчання в закладі, а через ще два роки Леонід Кучма підписує указ «про перейменування Острозького колегіуму в академію», а національним університет стає з 2000 року.

Розвиваються кафедри, з’являються нові факультети та спеціальності, а в академії закріплюється сталий розвиток та збільшується кількість студентів, яка сьогодні сягає майже 5 тисяч.

Важливим етапом роботи в університеті є можливості обміну та об’єднання в асоціації із провідними європейськими університетами.

Сьогодні ж Ігор Пасічник оцінює період відродження як виклик, що вартував усіх докладених зусиль, хоч на початку тут не було абсолютно нічого:

— Бригада зі Львова. Це були директори  архітектурного інституту. Нам дали заключення: узяти бульдозер — знести це з лиця землі. Тобто ні теоретично, ні практично воно не піддавалося реставрації. І нікому в голову абсолютно не приходило, що тут можливо щось зробити. Тут навіть не було даху. Наша церква була мала 140 тріщин, тут був грибок такий десь 10 сантиметрів, і ніхто взагалі не уявляв собі, що це можливо зробити.

Він повірив, що в малесенькому містечку можна зробити вищий навчальний заклад, який входитиме в перелік найкращих вузів не тільки України, але в міжнародних рейтингах:

— І раптом ось тут, як фенікс із попелу, відроджується Острозька академія.

Острозька академія відчутно відрізняється від інших вузів, а мрії очільника закладу виходять далеко за межі цих стін:

— Мене зараз цікавить формування української інтелігенції, цікавить молодь, яка б не втікала за кордон, або щоби ця молодь, якщо вже навіть і їде закордон, щоби вона працювала за своїм фахом.

Випускники академії вже з десяток років займають високі посади і в Україні, і за її межами:

— Головний аудитор Люксембургу — випускник Острозької академії. За журналом Forbes в п’ятірку найвідоміших славетних економістів світу входить наш Саша Талавера, тобто випускник Острозької академії. Так, він працює в Лондоні, але він працює на Україну.

Втім Ігор Пасічник пояснює, що не має на меті гонитися за іноземними студентами:

— Моя мрія, щоби принаймні 70 % моїх випускників нікуди не виїжджали, щоби вони працювали в Україні й будували ту державу, яку необхідно.

Викладачі Академії працюють на формування українського інтелігента, а не лише діляться знаннями, адже переконані, що в Україні зараз найбільше треба провідників, довкола яких би гуртувалося суспільство. І починати треба із моральної складової, адже сьогодні студент, який ніколи не давав хабаря, завтра його просто не візьме, а довкола себе формуватиме середовище зі свідомих людей:

— Бо у ХVI ст. на початку Острозька академія саме виконала цю місію. Я думаю, що наша академія буде виконувати цю високу місію, яка конче потрібна для України, бо ситуація та ж сама.

Для Ігоря Пасічника сьогодні важливим є формувати не просто навчальний процес, а й особистість студентів. Він наголошує, що багато людей стереотипно вступають до столичних вузів, мовляв Київ — це більші можливості щодо працевлаштування:

— Але це не є фактором, що Київ дає кращі знання.

Відкрите суспільство. Відкрита освіта

Національний університет «Острозька академія» — єдиний заклад в Україні, який довів на своєму прикладі життєздатність вищого навчального закладу в районному центрі. Створений за американським підходом, де в менших містах є більше простору для наукової та творчої діяльності, якої так потребують студенти та викладачі. Що ж до ректора, то він вбачає в цьому тільки позитив, адже такі міста як Київ, на його думку, перенасичені геть усім, а в районні центри це б принесло нове дихання та переосмислення історичного бекграунду:

— На прикладі Острога вже можна показувати. Це місто було абсолютно деградоване. Тут нічого не було. Яке потужне відродження дав університет!

Відкрите суспільство, переконані в академії, починається із відкритих аудиторій, саме тому двері до лекційних кімнат сьогодні модернізують скляними вставками, аби кожен знав що і як відбувається в цей момент на занятті.

Деякі аудиторії є не просто тематичними, а й наповнені певним мистецьким сенсом: в одних висять картини художнього мистецтва, в інших — старовинні вишиванки під склом, а в деяких заняття проходять із живим акомпонуванням на роялі, адже обов’язковий факультатив для студентів — основи музичного мистецтва, за триместр якого можна познайомитись із базою класичної музики. Ректор підкреслює:

— Людям того ніхто не дає: школа не дає, дитячий садочок не дає, вуз не дає, розумієте, вони не знають, що таке класика. А на класиці практично треба формувати всі моральні й світоглядні цінності.

Його слова студенти часто спочатку сприймають дещо з недовірою, адже він батько оперної співачки та піаністки, тому його захоплення цілком природне. Водночас самі студенти радять в жодному разі не пропустити «тиждень Юрія Плиски», коли щодня можна провести час не в навчальному процесі, а в аудіальній насолоді та сміючись над дотепними жартами професора Варшавського університету.

Приклад із художниками та композиторами одне із численних доказів того, що в Академії пріоритетом є формування особистості студентів, хоч і робиться це із дотриманням навчальної програми. Дуже принципово ставляться в закладі до питання хабарів, адже коли студент вихований на тому, що він ніколи не давав хабаря, він ніколи не брав хабаря, то і працюючи вже десь на якійсь роботі навколо себе вже буде концентрувати таких же людей, — твердо заявляють у академії.

Про те, як таке середовище вдалося створити в академії, Ігор Пасічник заявляє:

— Дуже просто — не брати самому. Знаєте, елементарна боротьба з корупцією і з хабарництвом — це, щоби керівник сам не брав, і він тоді буде намагатися. щоби не брали інші, я абсолютно в цьому впевнений.

Він переконаний, що в академії навчаються майбутні керівники та інтелігенція, які зможуть будувати Україну починаючи із регіонального рівня, а тільки без хабарів її можна починати створювати такою, про яку ми всі мріємо.

Тим не менше певною канонічністю та традиційністю обрамлені повсякденні та святкові дні спудеїв ОА: «Gaudeamus» академічний хор виконує на всіх інавгураціях та конвокаціях студентів та інших урочистих подіях, щодня перед парами можна піти на службу божу в храмі, яка лунає на все центральне подвір’я навчального закладу, а замість стандартної «міс університету» тут щороку обирають «Гальшку» — на честь однієї із фундаторок першої академії. Напевне саме такий підхід допоміг закладу вісім разів потрапити в Книгу рекордів України та, навіть, увіковічнитись, у Книзі рекордів Гіннеса в номінації «Найдовший поетичний марафон». Останнє стало можливим завдяки організованому в березні 2014 безперервного 456-годинного марафону читання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Сам же Ігор Пасічник підкреслює, що все це стало можливим завдяки команді. У 90-х він набирав молодий колектив, який не боявся працювати на створення навчального закладу, який би відповідав світовим маркам якості. Розповідає, що принцип відбору був дуже жорстким: обов’язкове знання англійської мови на робочому рівні, бажання стажуватися за кордоном, куди сприяли направленням, певний рівень спортивної підготовки, володіння методикою та знання і, з чого глузували ректори інших університетів тоді, — молодий вік:

— Сміялися, що я набрав дітей на роботу, і що це за університет, що це посміховисько, але тепер вони мені всі заздрять, бо ця молодь захистила дисертації, вони стали кандидатами, докторами наук. Але що найважливіше, вони продвинуті в міжнародний універсум, у новітні освітні технології, вони кожний читає авторський курс.

Сьогодні такий колектив навіть предмет заздрості для інших вузів, оскільки науковці в Україні часто пенсійного віку, натомість ув Острозі середній вік між деканами та проректорами досить молодий:

— Це всі молоді люди. Я своїм віком тягну їх назад, а так середній вік — це 34 роки, вік Ісуса Христа — вік творити!

У 94-му, коли набиралися перші працівники до академії, у всіх горили очі від самого слова проголошення незалежності: кожен хотів служити державі, а не тікати з неї, така атмосфера закарбувалася тоді й передається в колективі й сьогодні:

— Традиції є в основі, лежать — це колектив, колектив, який працює надзвичайно злагоджено. Мені так їх шкода, тому що це мала заробітня платня в цих людей, але вони так самовіддано працюють, що я можу тільки пишатися.

Саме такий злагоджений колектив створив те, що ректор називає дивом відродження Острозької академії, збереження та примноження національної освітянської спадщини, а сам Ігор Пасічник у 2009 році за це отримав звання Героя України:

— Це не я герой України й не я відродив Острозьку академію. Це мої колеги. Це унікальні люди. І, я думаю, не менш унікальні тут студенти. Я знаю, що 10 % — це будуть такі, як усі, а 90 % — це знак якості, найвищий знак якості.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Софія Анжелюк

Редакторка тексту:

Євгенія Сапожникова

Продюсерка проєкту:

Ольга Шор

Фотограф:

Олександр Майоров

Фотограф,

Оператор:

Павло Пашко

Оператор:

Олег Сологуб

Режисерка монтажу:

Марія Теребус

Режисер:

Микола Носок

Сценаристка:

Карина Пілюгіна

Більдредактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Марина Рябикіна

Експерт:

Андрій Брижук

Слідкуй за експедицією