Національна премія України імені Тараса Шевченка, також відома як Шевченківська премія, кожен рік відзначає авторів у галузях літератури, мистецтва, журналістики. Цю премію свого часу отримали Ліна Костенко, Іван Дзюба, Олесь Гончар та багато інших видатних діячів культури. Традиційно офіційне нагородження лауреатів відбувається кожен рік у день народження Тараса Шевченка 9 березня. Проте 2023 року цю традицію було порушено: після бурхливих реакцій на таке рішення комітету, переможців оголосили лише 11 березня. Також запропонували запровадити нову відзнаку і перенесли церемонію нагородження на 22 травня. Втім, це не перша резонансна подія навколо цієї нагороди. Розповідаємо про історію Шевченківської премії та скандал навколо цьогорічного нагородження.
Шевченківську премію вважають найвищою в Україні державною нагородою для діячів культури. Її присуджують лише один раз за життя митця за твори, які «є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства». Номінантами можуть бути як громадяни України, так і представники інших держав. У різні роки серед переможців були діячі культури з Німеччини, Польщі, США, Бразилії та навіть Росії (востаннє премія поїхала до цієї країни у 2004 році).
Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджують у сімох номінаціях: література, публіцистика й журналістика, літературознавство й мистецтвознавство, музичне мистецтво, театральне мистецтво, кіномистецтво, візуальні мистецтва.
Зародження головної премії: від «республіканської» до «національної»
Історія Шевченківської премії почалася в 1961 році, під час радянської «відлиги». Саме цей рік став знаковим для заснування нагороди, адже тоді відзначали 100-ті роковини від дня смерті великого поета. Радянська влада використовувала образ Тараса Шевченка та любов українців до нього для своєї пропаганди, тому й була змушена поступитися патріотичному натиску громадськості з приводу вшанування його постаті. Так 20 травня 1961 року постановою Ради Міністрів УРСР заснували Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка.
«Відлига»
Умовна назва періоду другої половини 1950 — середини 1960-х в СРСР, пов’язана зі спробами десталінізації та хрущовськими реформами.
Постанова Ради Міністрів УРСР та Положення від 20 травня 1961р. №646 Про встановлення щорічних Республіканських премій імені Т.Г. Шевченка. Фото: Державна архівна служба.
Окрім статусу, лауреат отримував диплом, нагрудну медаль і премію в розмірі 2500 карбованців. У той час присуджували премії за «високоідейні і високохудожні» твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, кіно та театру. Цікаво, що для удостоєння номінант мав здобути широке громадське визнання. Проте таке правило, як свідчить історія, стосувалося не всіх.
Перший комітет Республіканської премії очолив письменник Олександр Корнійчук, автор пропагандистських творів радянського режиму. За свою діяльність Корнійчук заробив п’ять Сталінських премій — це була на той час найвища державна нагорода діячам науки та мистецтва. Загалом же до складу Шевченківського комітету цього періоду входили і партійці, і українські митці. 9 березня 1962 року премії удостоїлися письменник Олесь Гончар, композитор Платон Майборода та поет Павло Тичина.
О. Гончар, П. Тичина та П. Майборода у день вручення їм Шевченківської премії. 7 червня 1962р. Фото: Енциклопедія Сучасної України.
Звісно, за радянських часів нагороди присуджували не тільки видатним українським діячам, а й кандидатам від тогочасної влади. У 1964 році лауреатів чомусь було п’ятеро замість офіційних трьох. Серед них опинився і Микита Хрущов, який тоді очолював Радянський Союз. Шевченківську премію він отримав «за видатну громадсько-політичну діяльність в Українській Радянській Соціалістичній Республіці». А в 1978 році літературознавець Микола Шамота, який тоді очолював Шевченківський комітет, буквально нагородив сам себе за монографію «Гуманізм і соціалістичний реалізм». Шамота, затятий прихильник комуністичного світосприйняття та соцреалізму, в 1972 році входив до експертної комісії ЦК КПУ, що вивчала працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». За висновками цієї комісії Дзюба отримав п’ять років ув’язнення та п’ять років заслання.
Іван Дзюба. Фото зі слідчої справи КГБ.
З 1969 року республіканська премія стає державною та об’єднується з премією з архітектури, а кількість номінацій, відповідно, зростає. Відтоді нагородою відзначають не лише літераторів, кіномитців та композиторів, а й архітекторів та художників. З 1977-го до премії додали ще три номінації в таких галузях як журналістика та публіцистика, теорія та історія літератури, театральне мистецтво. У 1988 році архітектуру вилучили, адже тоді під неї заснували окрему державну нагороду. Cаме в цей час Шевченківська премія повністю сформувалась і стала схожою на нагороду, яку ми маємо зараз.
Згодом після набуття Україною незалежності починається новий етап розвитку Шевченківської премії. З 1999 року «державна» премія стає Національною премією України імені Тараса Шевченка. Укази про її присудження підписує президент України, а переможців обирають завдяки конкурсному відбору, обговоренню і таємному голосуванню спеціального комітету.
Президент України Володимир Зеленський під час виступу на церемонії нагородження в 2021р. Фото: Юрій Стефаняк.
Першим головою комітету Національної премії імені Тараса Шевченка став літературознавець, громадський діяч, дисидент Іван Дзюба, який пробув на посаді до 2005 року. Нагороди Шевченківської премії залишились тими самими, тільки премія збільшилась. Зокрема минулого 2022 року вона становила 397 тисяч гривень у кожній номінації.
Резонанси та зміни сучасної Шевченківської премії
Навколо однієї з найголовніших культурних премій України завжди точились дискусії та навіть з’являлись протести. У 2007 році, наприклад, була заснована громадська ініціатива — Народна Шевченківська премія. Її присуджували номінантам, які мали безапеляційну підтримку від громадськості, проте з певних причин не отримали офіційної нагороди. Започаткували таку альтернативну народну нагороду задля привернення суспільної уваги до нібито непрозорого вибору номінантів та переможців. Лауреати народної Шевченківської премії отримують ковані фігурки Залізного Мамая.
2011 року, у 50-річчя Національної премії імені Тараса Шевченка, на рішення, хто стане лауреатом, повпливала політика. Письменник Василь Шкляр, який мав отримати тогоріч премію з літератури, попросив відтермінувати вручення йому нагороди «… на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Увечері того ж дня, як з’явилась заява, був оприлюднений указ президента Януковича, в якому серед лауреатів Шевченківської премії Шкляра не зазначили. Нагадаємо, що Дмитро Табачник із березня 2010 по лютий 2014 року був міністром освіти й науки України. Як тоді, так і зараз він не визнає українців народом та має проросійські погляди. Цей прецедент із Василем Шклярем жорстоко розкритикували в ЗМІ.
Колишній чиновник часів Януковича Дмитро Табачник. Фото: Reuters.
Скандал навколо премії закрутився і 2015 року: тогоріч на здобуття Шевченківської нагороди висунули професора Гарвардського університету та літературознавця Григорія Грабовича. Як реакція, був опублікований відкритий підписаний низкою діячів лист, в якому наукову діяльність Грабовича називають «відверто просякнутою деструктивними антиукраїнськими, по суті своїй колоніальними ідеями». Інші представники культурної спільноти назвали цей лист «брудною кампанією» і написали своє звернення на захист честі діяча.
Професор Українського наукового інституту Гарвардського університету Григорій Грабович. Фото: Дмитро Ларін.
2019 року головою комітету став Юрій Макаров — журналіст та шеф-редактор директорату Суспільного телебачення. З призначенням Макарова на цю посаду починаються зміни. Найбільше їх було помітно у візуальному сприйнятті Шевченківської премії, адже 2020-го вона отримує новий логотип та айдентику від агенції ISD Group у колаборації із TS/D Agency. У тому ж році Шевченківську премію за альбом «Шлях» присуджують етногурту ДахаБраха, що стало доволі свіжим рішенням для комітету.
«Відтепер ідеться про досить радикальне перезавантаження цієї нагороди, надання їй нового змісту зсередини й нового значення, нового звучання ззовні», — розповідають для platfor.ma учасники комітету премії.
Етногурт ДахаБраха на концерті в Києві. Фото: Юрій Стефаняк.
За головування Макарова премію отримують режисерка Катерина Горностай, журналіст та письменник Станіслав Асєєв, фотохудожник Олександр Глядєлов та багато інших сучасних діячів культури. Але незважаючи на зміни в роботі Національної премії імені Тараса Шевченка, у 2023 році вперше за історію премії нагородження не пройшло 9 березня.
Пам'ятник Т.Г. Шевченку в Бородянці. Фото: Юрій Стефаняк.
Скандал, що змусив комітет піти у відставку
Хоч імена лауреатів Шевченківської премії 2023 року були визначені ще 15 лютого, офіційного оголошення в день народження Тараса Шевченка не відбулося. Пізніше стало відомо, що в цьому році нагороду отримають п’ять діячів культури:
– література: поетеса Катерина Калитко — за книгу поезій «Орден мовчальниць»
– музичне мистецтво: виконавці гурту «Хорея Козацька»: Тарас Компаніченко, Максим Бережнюк, Северин Данилейко, Ярослав Крисько, Сергій Охрімчук — за аудіоальбом «Пісні Української революції»
– літературознавство і мистецтвознавство: літературознавець Михайло Назаренко — за книгу «Крім “Кобзаря”. Антологія української літератури. 1792–1883» у двох частинах
– публіцистика, журналістика: журналіст Віталій Портников — за публіцистичні статті та виступи останніх років
– кіномистецтво: режисерка Ірина Цілик — за документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин».
Номінації «Театральне мистецтво» та «Візуальні мистецтва» залишились без переможців.
Пояснення щодо цієї резонансної ситуації виголосив голова Шевченківського комітету Юрій Макаров, заявивши, що у 2023 році премію не присудили вчасно через пропозицію додати ще одну номінацію «За внесок у перемогу».
«Я виходив із того, що цьогоріч комітет не визнав за можливе присудити нагороду у двох номінаціях, а тим часом від початку повномасштабної війни з’явилася неймовірна, неуявна кількість вартісних мистецьких творів, проєктів і явищ, які робляться на ентузіазмі й у буквальному сенсі наближають нашу перемогу», — пише на своїй сторінці у фейсбуці Юрій Макаров.
Пропозицію доповнити премію та перенести церемонію нагородження на 22 травня 2023 року було подано 9 березня та підтримано Офісом Президента. Попри підтримку з боку влади, це рішення Юрія Макарова не підтримали члени комітету, які вважають, за словами самого Макарова, що воно «призведе до девальвації найвищої державної нагороди, підірве довіру до неї». У тому ж пості за 13 березня Макаров заявляє, що йде з посади голови комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка. Після чого 16 березня склав свої повноваження увесь комітет.
Юрій Макаров. Фото: Facebook.
У заяві членів Шевченківського комітету зазначається, що комітет ставиться з повним розумінням до запровадження відзнаки творів, що були створені після початку повномасштабної війни.
«Ми, як члени Шевченківського комітету, вважаємо, що цей процес має відбуватися так, щоби не зашкодити існуванню та репутації Національної премії України імені Тараса Шевченка. Можливо, ініціаторам такої відзнаки доречно думати про цілком нову премію, що відповідала би заявленій меті. Інший варіант — обговорити внесення відповідних змін і нових номінацій у Положення про Національну премію України імені Тараса Шевченка до початку висунення творів на премію 2024 року», — йдеться в заяві.
