Запоріжжя з глини та каміння

11 вересня 2019
158
Share this...
Facebook
Twitter

Коли в роботі переплітається громадський активізм, археологія та мистецтво, то це не лише надає нових сенсів у звичному міському ландшафті, а й відновлює забуті. Саме так можна охарактеризувати діяльність Олександра Шкалікова у Запоріжжі. Він працює в майстерні гончарства й ініціює культурні проєкти, що змінюють простір та спільноту людей, які населяють велике промислове місто.

Із Запоріжжям Олександра пов’язує багато життєвих подій. Уперше він потрапив сюди ще школярем, коли приїхав з учителем малювати околиці Дніпрогесу. Пізніше проводив археологічні роботи на Хортиці. Потім фарбував одну зі щогл («Три щогли», рос. «Три мачты» — місцеві величезні електроопори. — авт.) як висотник. Врешті на початку 2000-х розвивав тут роуп-джампінґ. У 2003-му переїхав жити на вулицю із назвою, яку не омине увагою жоден альпініст, — Скельна. Олександр обрав це місце:

— «Три мачты», розташовані поряд, нагадують літеру «ш» або китайський ієрогліф «гори». Я ставив схожу позначку на вироби, а тут повернув голову — і бачу своє клеймо. Вирішив, що це моя доля. Уже 15 років намагаюся тут щось робити — займаюся піччю та громадською діяльністю.

роуп-джампінґ

Вид екстремального спорту, що полягає у здійсненні стрибків з висотних об’єктів природного та промислового походження з використанням професійного альпіністського спорядження.

Митець запрошує всіх долучитися до трансформації навколишнього простору. Вважає, що можна хоча б покосити траву, щоб почати змінювати простір. Разом з ентузіастами він розчистив місцеву скелю від сміття за допомогою екскаватора. З неї відкривається гарний вид на Хортицю та Січ, адже з такого ракурсу не видно висотного району Бабурка.

Виявилося, це приємне місце для дозвілля, почали приходити люди — відпочивати й фотографуватися. Хтось жартома прозвав його Sunset beach. Олександр вважає, що необхідно накопичувати критичну масу свідомих людей у суспільстві:

— Є такий символ — уроборос — змія, що кусає себе за хвіст. То це схоже на життя в промисловому місті. Якщо жити в цій парадигмі — працювати на заводі, щоб заробляти гроші й годувати дітей — то не вистачає часу вже ні на що інше. Ні стрибати з мосту, ні кромлехи будувати.

Музей і кромлехи

На лівому березі Дніпра, навпроти острова Хортиця, лежить урочище Сагайдачне. За переказами, місцевість назвали на честь козака Сагайдака, який мешкав на цій землі після руйнування Запорізької Січі. Його ім’я носить і річка — Сагайдачка. Вона протікала повз і впадала в Дніпро, доки його ландшафт не змінили для побудови Дніпрогесу. В урочищі здавна добували та оброблювали камінь. Завдяки археологічному досвіду Олександр Шкаліков відшуковує або відтворює стародавні артефакти, повертаючи в колективну пам’ять знання про них.

Місцеві активісти організували тут музей просто неба, де розташували кам’яні знахідки та інформаційні стенди зі старими світлинами урочища та навколишньої території. Ця локація також слугує для проведення ленд-арт фестивалів (мистецький напрямок, де об’єктом художньої діяльності є природне середовище. — авт.).

— Ми перебуваємо на території натуральної каменоломні (місце видобутку гірничої породи, аналог сучасного кар’єру. – авт.). Породу добували промислово за часів, коли тут були голландці-меноніти. А через річку видобуте каміння оброблювали під керівництвом італійського майстра, який орендував частину берега в Олександрівської мерії (назва Запоріжжя до 1921 року. — авт.). У цій місцевості робили елементи мостів, будинків, ймовірно, і гранітні тунелі залізниці, яку в той час будували меноніти. Це дуже високотехнологічні споруди, виконані завдяки ручній праці

цифри
XVIII ст.

Наприкінці XVIII ст. Російська імперія пропонувала вигідні умови для переселення на землі Дикого поля. Представники протестантської течії менонітів у той час змушені були покинути батьківщину й потерпали від утисків у Східній Пруссії. Так чисельна громада європейців опинилася на Хортиці та доклалася до розвитку місцевої промисловості.

Олександр посилається на щоденники Аркадія Добровольського, який разом із Дмитром Яворницьким проводив археологічні дослідження в зоні майбутнього водосховища Дніпрогесу. Вони знайшли, зокрема, кам’яні споруди круглої форми — кромлехи і зафіксували їх на фото та кресленнях. Однак автентичне місце розташування цих об’єктів більше не існує. Тому небайдужі до історії місця активісти разом з Олександром знайшли в урочищі схожу за описом терасу і спорудили на ній два кола, які нагадують давні кромлехи. Відтворювали їх за знайденими фото і кресленнями. Олександр пояснює:

Кромлехи

Культові споруди пізнього неоліту або ранньої бронзової доби, у формі концентричних кіл, викладених із каміння. Стоунхендж — приклад гігантського кромлеха.

— Тут був пустир, валялися якісь залізяки. Ми зібрали на галявині велике коло діаметром 12 метрів, розкрите на південь, та маленьке, розкрите на північ. Ідея кромлеха полягає в тому, що всередині великого кола стоїть камінь, який є віссю кола, а в центрі малого віссю стає людина. Тобто, тільки коли вона туди заходить, кромлех стає повноцінним.

Майстерня кераміки

Олександр, звертаючись до свого археологічного досвіду, стверджує, що камінь та кераміка (як штучний камінь) — найнадійніші носії інформації на землі:

— Люди здавна залишали на кераміці сліди своєї цивілізації або світогляду. Можна знайти маленький шматочок кераміки і з фрагменту відновити всю посудину, дізнатись, звідки вона приїхала. Тобто те, що зробила людина з глини, випалила і лишила на сотні тисячі років, — це її інформаційний відбиток у часі. І це відповідальність, бо за цим будуть аналізувати, хто ми були й чим займалися.

Кераміст працює в техніці ручного ліплення. Вироби випалює у дров’яній печі при 1200°–1500°С, хоча більшість сучасних майстрів використовують електрику. Такий випал є більш непередбачуваним, створює плями й нерівності. Виглядає примітивніше, але в цьому і полягає художній задум. Саме тому Олександр воліє лишати сліди пальців на виробах, не шліфувати. Робить це, щоб указати на процес ручного творення. Митець розповідає:

— Людина — 3D-принтер, бере шмат глини і виготовляє те, що існує в її свідомості. У результаті аналізуєш, наскільки воно збігається з тим, що бачив у своїй голові. За рахунок такої творчості розвиваються властивості мозку.

Під час майстер-класів Олександр пропонує зліпити, наприклад, Дніпрогес або іншу місцеву пам’ятку — «Три щогли». Це гігантські електроопори, що передають струм на лівий берег. Унікальна архітектурна споруда 30-х років минулого століття, потенційний символ Запоріжжя. Так кераміст намагається привернути увагу громадськості до визначної споруди:

— Вона не дуже добре пофарбована, не освітлюється, навколо немає інформаційної підтримки. Хочеться запустити процес. Це й гарний символ — «Три мачты» схожі на трьох істот, які тримаються за руки.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Ще одна важлива скульптура у творчості митця — Керносівський ідол. Глиняну копію цієї археологічної знахідки Олександр виготовив і подарував музею. Оригінальна кам’яна статуя має вік близько 4–5 тисяч років, свого часу подорожувала європейськими експозиціями. На ній багато зображень, що передають важливу для історичної науки інформацію.

Керносівський ідол є однією з найцінніших скульптур, знайдених у цьому регіоні. Однак про її існування відомо меншій кількості людей, ніж вона заслуговує. Виготовлення зменшених фігурок ідола — спосіб змінити ситуацію.

За допомогою глиняних фігурок Олександр розповідає про скіфів та половців — різницю в їхньому вигляді та способі життя:

— У давніх людей не було таких обмежень і такого страху, що вони зроблять щось неякісно. Вони, як діти, дозволяли собі реалізовуватися. А ми, сучасні люди, трошечки обмежені зразками професіоналів.

Завдяки своїй різнобічній діяльності Олександр Шкаліков запустив процеси, які по-новому відкривають запоріжцям звичні місця. Закинутий берег річки виявляється древнім місцем добування каменю й локацією ленд-арт фестивалю. Пересічний приватний будинок перетворюється на майстерню гончарства, де можна власноруч зліпити мініатюрну Дніпрогес. А старі електроопори стають унікальним об’єктом урбаністичного ландшафту Запоріжжя.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Марина Саражин

Редакторка:

Марія Горбач

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотографиня:

Христина Кулаковська

Оператор:

Павло Пашко

Сергій Кучеренко

Режисерка монтажу:

Анна Воробйова

Режисер:

Микола Носок

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Вікторія Волянська

Слідкуй за експедицією