Без натурниць

Люди
Полтавщина
20 Грудня 2017 15:32
8844

Село Панасівка розташувалось на лівому березі річки Псел у Миргородському районі на Полтавщині. На карті його важко розгледіти й ще важче дістатися до віддаленої точки громадським транспортом. У селі мешкає всього близько 90 людей. Здавалося б, у Панасівці немає нічого особливого, поки, прогулюючись, не побачиш раптом на одному з подвір’їв скульптури міфічних героїв і не зануришся в античність по-полтавськи.

1

Біля таблички із написом «Панасівка» майорить український прапор. Для гостей села це орієнтир — тут мешкає скульптор і художник Валерій Єрмаков. Він невідомий навіть у вузьких колах, але й сам зізнається, що популярним стати ніколи не прагнув. У непримітній хатині, де все зроблено власними руками, після смерті дружини живе сам. Подвір’я Валерія не сплутаєш з жодним іншим — там скульптор розмістив власні творіння, створивши своєрідну галерею просто неба.

Господар, здається, дуже щасливий візиту несподіваних гостей, бо одразу ж кличе нас до хати.

— Ой, машина з хлібом проїхала! Заговорився… Нічого, наступного тижня ще привезуть. У мене ще є трохи.

Хліб сюди возять раз на тиждень. Із колись великого села, Панасівка перетворилася на невеличкий хутір. Валерій — один із наймолодших його мешканців. Йому лише 79 років.

Дружина — більше, ніж муза

У Панасівці Валерій мешкає вже 11 років.

А раніше жив у Полтаві, однак дружина захотіла переїхати туди, де можна було б поратись на землі. Валерій не приховує: все робив, аби догодити коханій: — Як вона хотіла, так і було.

І там село, і тут. А мені все одно, мені б тільки творити

Скульптор зізнається, що дружина не була його музою, як те прийнято в мистецьких колах. Але була для нього чимось більшим: не заважала і давала можливість творити. А таку свободу митець вміє цінувати. Про творчий тандем зі своєю коханою Валерій згадує з неабиякою вдячністю, не приховуючи суму й болю втрати:

— Я з нею радився завжди, коли потрібно, щоб хтось сказав: це краще, а це гірше. А потім вона порадила мені зробити Вакулу — я й зробив. Ось вона побачила картинку в журналі — зроби. Та без проблем! Погано мені без неї зараз…

Від грецьких богів до гоголівських персонажів

Валерій часто згадує в розмові про скульптуру гоголівського Вакули, що ніби пронизує його таку ж неоднозначну та багатогранну творчість. Про нього в митця є окрема історія. Каже, що до села навіть хлопець приїжджав, з якого мали зняти мірки:

— А мама його, значить, каже: навіщо з нього чорта робити?! — Ні-ні! Та не чорта, а Вакулу…!

Серед робіт митця знаходимо скульптуру жінки із блакитним волоссям, схожу на русалку:

— Я вже й не знаю, хто вона. Одні кажуть, що русалка, інші — що німфа. А я й не сперечаюсь.

Є на подвір’ї скульптора в Панасівці й грецький бог. Валерій розповідає історію, що криється за образом скульптури:

— На Олімпі народився він, там де Зевс. Мати-богиня відмовилася від нього, але серед богів він став улюбленцем. Потім виріс і вирішив змагатися в музиці з Аполлоном — на сопілці грав і програв. Аполлон — бог все-таки сильніший — взяв його за вуха і викрутив їх, як віслюкові. Ось він, ображений, подався до лісу на сопілці грати. Тепер хороші пісні грає.

Секрет творчості

Митець не приховує секрету своєї техніки, каже, що коли інструмент є, то й руки золоті. Вирізає скульптури тільки добре нагостреним ножем, інакше зріз не буде таким точним. При цьому спеціальної освіти Валерій не має, ходив тільки на безкоштовні аматорські заняття. Але більше, ніж на місяць–два на них не затримувався — бракувало терпіння. Вчився здебільшого по журналах.

Скульптор запрошує нас до хати. У кімнатах зелено — вазони від дружини залишились, то він їх і доглядає. Все заставлено скульптурами та картинами. У кутку стоїть одна незавершена робота. Валерій каже, що не дочекається зими, аби невилазно сидіти вдома й допрацьовувати почате:

— А ось Амур тримає стріли. Це буде скульптура 2 метри заввишки, навіть більше. Люблю дуже міфологію, багато образів звідти беру.

10

А от книг у прихильника античності та міфів немає. На столі у Валерія тільки товстий чорний том Біблії:

— Не хочу і ніколи не хотів бібліотеки. Для неї площа потрібна, ні. Я завжди в міську бібліотеку ходив, абонемент там мав. Читав багато літератури по технічній частині.

11

Натомість митець колекціонує журнали та газети. Натурниць не має, тому все, що творить, є збірним образом із вирізок:

— Обличчя збірні: звідси мені подобається ніс, звідси — великі очі. От і беру грецький ніс на Венеру безруку і переробляю на свій лад.

Так само і з тілом скульптури: дивиться на світлини в журналах, обирає, що йому подобається, і вимірює середнє значення, коефіцієнт.

Мистецтво не для продажу

Своїх скульптур і картин митець не продає. Каже, що не хоче і все:

— Я ж і на виставках був, на Сорочинському ярмарку — душа не лежить їх продавати. Та й дріб’язково це було б, як на мене. Я багато енергії витрачаю на них, вкладаю душу, тому продати за безцінь мені якось не хочеться. А дорого я й сам не продам — тільки віддам.

Каже, що нещодавно подарував роботи школі й церкві. Та і не запитує про його твори ніхто:

— Навіть не знають, що вони є такі. А я не афішую — це з вами тут заговорився. Може, тому що сам живу.

Самокритичності митцю не позичати, відверто визнає власні помилки та не боїться вдосконалювати свої твори:

— А ось це — Мавка із «Лісової пісні». Коли почув про неї — зачепила до сліз. Зараз багато режисерів роблять кіно за її мотивами. От і мені захотілось зробити щось своє. Але не скажу, що вона вдала… Хочу її переробити, зробити більш витонченою — не влаштовує вона мене такою. Дуже давно її зробив із пластиліну, вона потім розтанула під сонцем, то я її відновив і зробив цементною. Тепер їй ніщо не загрожує.

Єдине, чого скульпторові дійсно бракує — так це часу:

— Дайте мені час — і я зроблю все (при цьому показує на скульптуру в кутку кімнати, яку вже рік руки не доходять доробити).

18

Зараз переживає за дрова, яких навіть за цілу пенсію не купиш. Весь час іде на те, аби заготовляти їх самому: пиляти, везти на тачці з лісу. Каже, що це робота не на один тиждень, а на місяці. А то, каже, криниця зламається — все треба ремонтувати. Однак Валерій не піддається проблемам, а тільки заспокоює себе:

— Нічого, потихеньку.

Найважливіше в житті — деталі

 

Свої картини Валерій називає «салонним живописом». Він не ображається, коли таку манеру недооцінюють та ставляться до неї дещо зневажливо. Навпаки — каже, що це основа всієї майстерності:

— От Пікассо, який кубіст, свої ранні роботи малював, як у XVIII столітті. Тобто, для того щоб потім, так би мовити, випендритись, треба спершу вміти малювати академічно. От він це добре вмів.

Валерій зізнається, що кубізм йому не до вподоби: хоче, щоб люди дивились на картини, захоплювались, знаходили щось схоже. Вказує він і на свої недоліки: немає у картинах об’ємності, яскравості… А наостанок ділиться своїм баченням підходу до мистецької справи:

— Я занадто сильно змішую фарби — це моя слабкість, і я буду якось над нею працювати. Треба багато малювати, а я роблю це дуже рідко. Треба горіти! Ось загорівся я скульптурою, і вона в мене виходить дуже добре. Але наступна, якщо доживу, буде взагалі шедевром.

Треба занурюватися у все, що робиш, помічати деталі. Для мене важливі абсолютно всі деталі в цьому житті.

Валерій показує нам ще одну свою картину. Зацікавлює напис на ній: «Я не один, допоки з вами — дерева, птахи, небеса». Раніше девізом його життя було кохання до дружини, а тепер — ця фраза. Каже, що бути самому виявилось не так легко, коли все, що в тебе залишилось — скульптури.

Як ми знімали

Про те, як нас зустрів герой цієї історії, про дрон над Панасівкою та візит до одного з осередків Української Академії Лідерства дивіться у відеоблозі.

Над матеріалом працювалиАвторка:Наталія КучеряваАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Тетяна РодіоноваФотограф:Сергій КоровайнийОператор:Дмитро ОхріменкоОператор:Павло ПашкоМонтажер:Олександр ЛегостаєвМонтажер:Микола НосокРежисер:Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоПродюсерка:Наталка ПанченкоРедакторка відео:Карина ПілюгінаБільд-редактор:Олександр ХоменкоДопомагала:Тетяна Пасічник

20 Грудня 2017 15:32