Сім сучасних письменників Закарпаття

Закарпаття
Люди
28 Серпня 2016 23:56
5654

Життя поміж кордонами чотирьох країн, говірка, яку розуміють далеко і не всі закарпатці, не кажучи вже про інших людей, безліч меншин і національностей, гірська мудрість та дуже автентичне сприйняття світу —  те, що більшою чи меншою мірою об’єднує усіх цих письменників.

Футболкознавець Банди Шолтес
— Слова на груди человека – хочет он того или нет – сообщают о нём некоторую инфу. Что хавает, чем дышит. Пусть на одёжке ни буквы, ни линии – это тоже позиция, тоже штрих-код, тоже некоторый запах изо рта.

Банди, він же Андрій, він же Шолтес – відома фігура в Ужгороді. Людина, яка перетворила написи на майках у філософію життя. Одна із ідей – універсальна футболка (які Банди називає майками) із прозорою кишенькою для зміни написів. Коли написи на футболці хочеться змінювати частіш, ніж саму футболку. Банди – такий собі вічно молодий і дуже сучасний філософ. Історії тих написів схожі за жанром на пости у Facebook, а деякі ними і є. І є вони і кредо, і мотто, і правдою життя в декілька словах. Банди – частий відвідувач музичних фестивалів, найулюбленіший – Sziget в Будапешті. Про це він навіть написав книжку під назвою «Остров Sziget или Труселя Iggy Попа», яка от-от має вийти у видавництві «Люта справа». Банди Шолтес спостерігає за життям. Його сторінка у Фейсбук – це набір щоденних історій із життя Ужгорода, і не тільки. Пише російською, проте спілкується українською, російською і навіть угорською.

В доробку  одна видана книжка, все про те, про основне – «T-Shirtология. Общая теория футболки. Полутрикотажный роман». Ця книга – своєрідний мікс дотепних, іронічних написів на футболках та історій, пов’язаних із ними, всього 257. Навіть зараз у вільний час Банди продовжує розписувати футболки, і ці написи – це практично афоризми, які він вигадує так дбайливо, ніби створює ескіз для майбутнього татуювання. Наче на все життя.

Никакой, конечно же, T-Shirt-истины нет. Даже в обычную майку с обычным AC&DC (да, да, именно AC&DC, это не опечатка) носители вкладывают свой смысл. Мальчик заявляет миру, что уже немаленький. Разведённый холостяк намекает, что он весь-из-себя-молодёжный и вполне ещё огого. Бывший рокер пытается убедить прохожих, что он не просто пьяница, а меломан. Бабник пришёл типа-на-концерт, но в душе тешит себя надеждой подцепить вооон ту явно нетрезвую девку в майке Korn. А кто-то просто не нашёл в своём шкафу ничего другого…

Читати, щоб дізнатись, як можна у написі на майці висловити свою філософію та задля сотень веселих історій про життя між кордонів.

Гірський інтелектуал Петро Мідянка
...Далі простуватимеш, ковзатимеш, поки не вигулькне біла вершин, страшенно подібна до Фудзі, а то лиш знайома полонина, у підніжжі якої не квітнуть троянди, екзотичні папороті живуть тут із правіку. Німо застигаєш, наче суха папороть, котру не змогли замести сніги.

Про Петра Мідянку в широкому літературному колі дізнались лише після 2012 року, коли він став лауреатом Шевченківської премії. Мідянка — вчитель української мови та літератури в закарпатському селі Широкий Луг, насправді один із найкращих закарпатських поетів та непублічний інтелектуал. Поезія Мідянки насичена горами, природою, часом ностальгією, проте ніколи жінками. Поет, який пише лише про Закарпаття, бо про інші регіони виходить «не так органічно». Тут є і силабо-тоніка, і білі вірші, і багато діалектизмів. Навіть таких, котрі незрозумілі навіть односельчанам Мідянки, не кажучи вже про людей із інших областей. Вплив сусідніх Словаччини, Угорщини, Румунії та Польщі на лексику надто помітний. Читати Мідянку — це медитувати, відчувати ту, іншу сторону Закарпаття, — природну, тонку, невловиму. Творчість Мідянки — це також і про американського художника лемківського походження, засновника поп-арту Енді Воргола, чи пак про Андрія Варголу — ще одну таємничу особистість Карпат.

Сервус, пане Воргол. Тарас Чубай (Плач Єремії)

Його батьки були вихідцями із русинського села Микова, зараз Словаччина. У 1920-х емігрували до США у пошуках роботи. У вірші «Сервус, пане Воргол» Мідянка розмірковує про ідентичність Воргола: русин чи хохол, а також про поєднання американського та русинського, року та джазу, поп-арту та греко-католицької віри. Цей вірш можна почути у виконанні гурту «Плач Єремії». Поринати у світи Мідянки можна у його збірках «Луйтра в небо», «40 сонетів», «Вірші з поду». Читати, щоб побачити, як поєднуються прогресивний інтелект, філософське сприйняття світу та місцеве, закарпатське світовідчуття.

Завзятий романтик Андрій Любка
— Треба ж розуміти: якщо Україні й вигідна євроінтеґрація, то для нас, закарпатців, це — смерть. Без кордонів ми всі тут пропадемо. Хай нас вважають другим сортом, аби лише були кордони! Чим побільше кордонів! Бо там, де є кордон, там завжди є контрабанда. А контрабанда — це Біблія, Тора і Коран закарпатців

Мабуть, тільки ліниві, або геть далекі від культурних новин минулого року не дізнались, хто такий Андрій Любка і про що роман «Карбід». Піар-кампанія роману про контрабандистський тунель до ЄС на Закарпатті пройшла на славу. Любка — поет, прозаїк, есеїст, перекладач і загалом дуже плідний закарпатський письменник. Молодий і красивий, що не заважає йому раз на рік видавати нову книжку. Розпочав із віршів. Першими були збірки «Вісім місяців шизофренії», «ТЕРОРИЗМ», «Сорок баксів плюс чайові». Продовжив оповіданнями у книжках «Кілер», «Спати з жінками» та дійшов до романів, приклад — «Карбід». І зрештою знову повернувся до оповідань. До Форуму видавців має вийти збірка історій про самотність «Кімната для печалі». Любка романтичний, а деколи і смішний, пише про пересічних і не дуже закарпатців та перекладає про ромів. Читати, щоб познайомитись із романтично-чуттєвою стороною Закарпаття, та дізнатись про контрабандистські реалії місцевого життя.

Закарпатський філософ Мирослав Дочинець
— Прийде час і ти не схочеш, не зможеш бути таким, як перше. Се може статися враз. І не треба сього боятися. Все змінюється в сьому світі. І людина теж. Змінюйся. Одягай нову сорочку на тіло. Одягай душу в нові шати. І не чекай для сього нового ранку чи понеділка. Ставай новою людиною вже.

Мирослав Дочинець — письменник і журналіст із Хуста. Читаний і популярний автор. Написав 19 книжок. Став відомим у 2010-му році після виходу книжки «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості». Книжка потрапила до шістки найпопулярніших видань із накладом у 60 тисяч. Через два роки роман про того ж героя «Вічник. Сповідь на перевалі духу» висунули на Шевченківську премію. Це роман про карпатського Робінзона, Монте-Крісто і Сковороду в одній особі. Дочинець стверджує, що це реальна особа, і він лише переніс його поради до книжки. Шевченківську премію отримав згодом, за два інші романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел» у 2014 році. Дочинця порівнюють із бразильським автором Пауло Коельйо — за притчову філософію та неабияку популярність його книжок. Дочинець цього порівняння не сприймає. У всіх книгах у вигляді порад Дочинець розповідає, як жити. Говорить від імені Андрія Ворона, чи інших мудреців. Поради стосуються того, який алкоголь пити, яку білизну носити, як обирати дружину, що їсти, як «подружитись» із грошима тощо. Поради Андрія Ворона за Дочинцем:

Якщо брати фізіологію тіла, то вирізнити можна три головні чинники: споживання багато чистої води (всі хвороби через її відсутність), здорове харчування без «жирування», щоденний рух до першого поту. В духовному плані — це потреба робити те, що переживе тебе. Це вміння прийняти свою долю, відкритися їй, полюбити її.

Називає Мукачево маленьким Єрусалимом. Спілкується радше із місцевими звичними людьми. Подорожі Дочинця розчаровують, хоча його герої навпаки відвідують багато країн. Вважає, що «там, де ти народився, ти потрібен найбільше». Має два будинки —  один для життя, інший збудував у дворі для того, щоб там писати. А ще сад, у якому понад 200 дерев. Читати, щоб зрозуміти універсальність закарпатської філософії, та отримати декілька десятків порад на щодень.

Непублічний фіґляр Михайло Чухран
— Йзів я «ножку Буша», типа, стегенце. И типирь ня душит, и горит лице. Мурянкы по кожі, из гыртанкы — хрип... Ци йсе, люди Божі, не пташиний грип?!

Михайло Чухран — непублічний гуморист із Виноградівщини, «закарпатський отвєт Лесю Подерв’янському». Автор жартів, фіґлів — по-закарпатському, відомий творами «Сповідь холостяка», «Потячий грип», «Потоп-2001» та переспівами на кшталт «Лист Тетяни до Онєгіна». Його жарти виконують інші люди, бо Михайло Чухран вважає себе людиною непублічною і не любить виступати перед публікою. Його жарти можна почути від читців гуморесок та тамад: Василя Маровді зі Свалявщини, Юрія Мельника із Іршавщини, Святослава Гала з Виноградівщини, Михайла Негря з Хустщини. Пише про все, що відбувається навколо, із автохтонним закарпатським гумором та незмінною говіркою. Має видану збірку та диск, записаний разом із ще одним закарпатським фіґлярем Павлом Чучкою. Рідко друкується, бо перший досвід був не з приємних. Рукопис видали лише через кілька років  у львівській газеті, ще й під іншим прізвищем.

Пише про Закарпаття, як воно є, і, звичайно ж, про закарпатців, Євро-2012, будівництво доріг, діалектизми, пташиний грип та інші буденності. Перекладає відомі твори закарпатською говіркою, а як треба, то ще й вигадує привітання. Читати, щоб познайомитись із закарпатською говіркою, місцевим гумором, та баченням закарпатцями українських та світових проблем.

Дотепний мовознавець Павло Чучка
— Я люблю гнуй, коли вун пахне, коли ''го чути вичар на цілой село, коли у ньому курка зирня найде, коли на ньому співать ситий воробок. Я люблю гнуй, коли вун од корови, коли барацки коло нього заквинуть, коли вночи над ним літають сови, а вдинь гнойовку мухи з нього п'ють...

Павло Чучка — український мовознавець, гуморист, історик, доктор філологічних наук. Власник єдиної в Україні корчми-музею «Деца у нотаря», автор Міжнародного фестивалю гумору «Карпатський словоблуд», а в минулому — голова сільради та депутат. Вірші пише закарпатським (русинським) діалектом. Любов до цього прищепив йому дід. Листи, які писав друзям під час навчання в Києві, видав збіркою. Увесь 10-тисячний тираж розійшовся, що для українського письменника неабиякий успіх. Автор збірок «Деца у нотаря», «Вичурки по-баранинськи», вичурки — це висловлювання, які вживають у селі Баранинці. Читати у першу чергу, щоб посміятись, а зрештою і пізнати красу, дивину, гумор, незвичність та екзотичність закарпатської говірки. А як щось буде важко зрозуміти, а стиль передбачає, що буде, то Чучка на те упорядкував «Українсько-український словник незрозумілих слів, уживаних українцями західних районів Закарпаття». А його батько, теж Павло Чучка — автор монографії «Прізвища закарпатських українців. Історико-етимологічний словник», в якій на 740 сторінках пояснюється походження дванадцять тисяч закарпатських прізвищ. Читати, щоб втамувати цілком свою зацікавленість закарпатською культурною екзотикою.

Заокенська дослідниця душ Оксана Луцишина

— Я слухаю пісню америки, її гірські хребти і тунельний протяг, її мовчазне шосе, її гостру південну готику, її мух над мертвими тілами, її чорний океан і зелене колюче море.

Оксана Луцишина — поетка, прозаїк, родом з Ужгорода, літературознавиця та дослідниця Бруно Шульца і Вальтера Беньяміна. Проте пише вона вже давно з-за океану. Головні герої її творів — емігранти, зокрема і з України. У збірці віршів «Я слухаю пісню Америки» розповіла про американський ритм життя, тамтешніх людей та, звичайно, про любов. Власне, ця ж тема і перекочувала в роман «Любовне життя», що вийшов минулого року. Історія кохання з інтелектуальним підтекстом та ключем у вигляді колоди Таро. Луцишина досліджує, як живеться жінці поза батьківщиною, в іншій культурній площині, де правила стосунків є теж іншими, і відчитати їх вдається не завжди. Оксана Забужко розповіла, що цей роман «народився» із її «Польових досліджень українського сексу», де також йшла мова про українку, яка приїхала викладати до США. У Луцишиної ви не знайдете закарпатської говірки чи гумору. Тут йдеться про  життя поза контекстом, і про усвідомлення самої себе між кордонами.

Читати, щоб зрозуміти закарпатську душу за океаном, її цілісність та незмінність.

Над матеріалом працювалиText:Ксенія Різник (Етажерка)Ілюстрації:Євгенія Гайдамака

28 Серпня 2016 23:56