Наша Файта: ціле Закарпаття в одному мультсеріалі

Закарпаття
Люди
Місця
4 Серпня 2016 16:29
9326

На Закарпатті багато місцевого колориту і людей, які розуміють, що у цьому і є перевага регіону. Ця історія буде про хлопців, які змогли цікаво, сучасно, дотепно і сатирично розповісти про свій унікальний край. Це автори мультсеріалу «Наша Файта», стиль яких порівнюють з «Футурамою», «Гріфінами», «Бургерною Боба» і «King of the Hill». До них ніхто не втілив ідею перетворити місцеві особливості на дотепні жарти. Крім того, вони взагалі перші, хто почав створювати такий мультсеріал в Україні і вже три роки цим самостійно займаються, або принаймні перші, хто виклав свою роботу в мережу. Втім, не зважаючи на ці першості та шалений регіональний успіх – їх знають у Закарпатті чи не всі, їх мультики мають по півмільйона переглядів, – це перша серйозна публікація про Михайла Карпенка та Павла Мандзича. Вони дозволили собі знущатися з Авґустина Волошина, це вони сміються над закарпатською духовністю, вони дотепно розповідають і про поліцію, і про дороги, і про вирубку лісу на Закарпатті.

 

Екскурс в історію гумору

Історія українського гумору і української мультиплікації нагадують рентгенограму хворого, якого штучно час від часу реанімують електрошоком. На початку 90-х можна було сміливо сказати – український гумор після Остапа Вишні і журналу «Перець», заснованого Остапом разом із Василем Елланом-Блакитним, практично щез.

Наступна ера гумору почалася з КВК, ліга «Клубу веселих і кмітливих» з’явилася у 61-му році з ведучим Альбертом Аскерольдом спершу лише у Москві, згодом охопила найпрестижніші університети Союзу, і дуже швидко поширилася як соціальний феномен на практично всі університети по цілому СРСР. Тоді у КВК з’явився і незмінний ведучий Олександр Масляков. Змагатися з Москвою дуже швидко вдалося «Одеським трубочистам», які згодом мімікрували в «Одеських джентельменів», а першість у Москві кілька разів здобували Харків і Запоріжжя з Кривим Рогом, що «аукається» Україні популярністю морально застарілого «95-го кварталу» і «Юморини» досі.

«Клубу веселих» вдалося навіть побути під забороною, з 72-го, коли знову ж таки перемогу здобули одесити, щоправда не трубочисти-джентельмени, а «Ділові люди» одеського університету народного господарства. Натомість, з цієї останньої телепередачі більшість моментів саме виступу одеситів було вирізано. В СРСР почався «брежнівський застій» і будь-який гумор сприймався як загроза державної безпеки, абсурд доходив до того, що у той час виступати на сцені з бородою – автоматично означало знущання над образом Карла Маркса. КВК було заборонено на довгі 15 років, але ліги гумору продовжували проходити в університетах вже без телеефірів до 1986-го року, за рік від офіційного старту «Перестройки».

Чому історія КВК є настільки важливою для України? Радянська ліга гумору досі дається взнаки, хоч українські команди вже давно не беруть участь у російському КВК, востаннє українська збірна «Транзит» Запоріжжя-Кривий Ріг здобула перемогу в Москві у 97-му, за два роки до початку ери Хуйла і повернення жорсткої цензури на російське телебачення. Так сталося, що більшість сучасних українських телезірок родом теж звідти – із «старого-доброго КВК». Від Зеленського до Притули, від Сивохи до українського народного артиста Ізраїлю Левінзона.

Вже згаданий журнал «Перець» був не єдиною незалежною від КВК гілкою українського гумору, що теж, позасумніву, зазнавала утисків. Всесоюзної популярності досягали і одесит Штепсель та полтавчанин Тарапунька, і продукт «Перестройки» і режисера Перебийніса – дует «Кролики». Вже у 90-х в Україні з’явилися гумористичні передачі з анекдотами, на кшталт «Золотого гуся», які досить швидко себе вичерпали.

Теперішній гумор на телебаченні – це переважно запозичені із заходу стендап-шоу, доживаюча на останньому подиху студентська ліга КВК, банальні, буквальні і часом брутальні жарти канонізованих керівництвом столичних телеканалів гумористів «95-го кварталу».

І от, коли одеська «Юморина» все більше нагадує поминки, а криворізьких жартівників стає дедалі важче відрізнити від об’єктів їх жартів, у 2013-му році на Закарпатті з’являється невеличка групка колишніх місцевих КВК-нників, що досить швидко здобуває шалену популярність на місцевому рівні.

Вони називаються «Наша Файта», предметом гумору для них є їх історичний край – Закарпаття, гумор специфічний, малозрозумілий для широкого загалу або тих, хто не готовий вихопити з контексту закарпатські словечка, закарпатську специфіку, закарпатський час і закарпатську кухню. Це вони створили відомий усім мем «Совпадєніє? Не думау», хоча ця команда, пак ця Файта, працює без будь-яких запрошень на офіційне телебачення, винятково для себе і своїх глядачів, яких за цей час назбиралося вже досить багато.

 

За три роки вони зняли  лише п’ять серій, оскільки мультфільм роблять винятково для задоволення, втім, за цей час їх переглянуло на Ютубі більше мільйона глядачів, що, зрештою, і становить населення Закарпаття.

В Ужгороді є цілий офіс «Нашої Файти» з красивою вивіскою. Три роки тому їх творче об’єднання називалося «Студія КарМан», але після успіху мультфільму вони перейменувалися, і тепер всі їх знають як «Наша Файта». Під цією назвою вони не лише роблять мультфільми, а і заробляють на організації заходів. І Михайло, і Павло в житті розмовляють точнісінько так само, як в мультфільмі. Тому, потрапляючи до них в компанію після перегляду якоїсь із серій, починаєш почувати себе пасивним учасником їх нового анімаційного сюжету.

Як усе починалося

Михайло: В нас не було такої мети – сісти і зробити перший закарпатський мультик. Був просто хаотичний пошук в Інтернеті, і я натрапив на роботу одного першокурсника медичного факультету, який там десь на день першокурсника зробив п’ятнадцяти чи тридцятисекундний ролик, де намалював викладачів, наш педагогічний факультет, якісь їхні приколи, анімація була досить примітивною. Ми на той час займалися КВК, і ця епоха в нашому житті якраз закінчувалася, треба було вигадати, що робити далі. І ми подумали, чому б не робити мультик? Ми якраз тоді підсіли на «Гріфінів», на інші американські круті мультсеріали і подумали, а чому б і не робити таке? В нас на Закарпатті багато таких курйозних моментів, ми одразу ж позгадували всі ці угорські паспорти, контрабанду, наш діалект. Ми не думали, що будемо увесь мультик озвучувати саме на цьому діалекті. Ми думали, що він буде українською з елементами закарпатської, щоб лише трішки підкреслити нашу інакшість. А потім ми зрозуміли, що людям якраз цей місцевий колорит подобається найбільше і мультик, відповідно, з кожною серією змінювався, змінюється він і зараз. Тепер він зовсім не такий, яким був на початку. Ми спробували принаймні в останній серії, яку робили цілий рік, врахувати, який гумор нашим закарпатцям найбільше підходить. Здається, ми ні над чим так довго не працювали в своєму житті, як над цими 25 хвилинами.


Павло: Найбільше нас не розуміють ті, що пишуть російською коментарі, їм взагалі не зрозуміло, про що йдеться. Втім, із 200-300 коментарів у Ютубі є і певний відсоток людей, які пишуть: «Господи, ви висміюєте Закарпаття!». Деякі місцеві вважають, що ми займаємося зовсім не тим, мовляв, ні, щоб розказати, як тут класно. Ми вважаємо, що через призму гумору можна розповісти, що ми круті та самобутні, ми особливі, ми відрізняємося від інших. Ми маємо три кордони, два паспорти, тунелі і тому подібні речі. Чому про це не говорити? І це дивляться всі. В Ютубі можна побачити, з яких країн були перегляди. І там час від часу випаде якась Нігерія, або Руанда і нам завжди цікаво, яким чином вони про нас дізнаються. А одного разу нам написали: «Привіт, я з Нігерії, я тут займаюся …

Михайло: … рабством! [Сміються]

Павло:  Та нє, словацькими машинами він там займається, чим же іще? [Сміються]  Ні, ну, насправді він з медициною якось пов’язаний. Так ось він пише: «Дуже крутий мультик, нам сподобалося. Ми готові профінансувати, якщо ви зробите для нас схожий ролик. Озвучка — за нами».

Михайло: А в Нігерії якою мовою говорять?

Павло: Та мадярською! [Сміються] Ну і кажуть, давайте ми напишемо сценарій, озвучимо, а ви намалюєте. Але у нас тоді був саме сезон весіль і ця вся ідея поки що заглохла. Але ми зараз на місці не стоїмо. Ми малюємо. Один дуже крутий проект, про який скоро розповімо. Це кліп для однієї дуже відомої української групи. Вона нам підходить по стилю. Вони попсові, але так само дуже самоіронічні. В них пісні по стилю дуже схожі до нашого мультику. Вони так само нас знайшли через Ютуб, написали, що дивляться наш мультик.
Найбільша кількість переглядів мультсеріалу «Наша Файта» звісно, не в Нігерії. Лідирує тут Закарпаття та вся Україна, а за ними йдуть Росія, Португалія, Чехія, Угорщина, тобто країни, у яких, власне, перебуває найбільше закарпатців на заробітках. В останній серії навіть є гімн заробітчан під назвою «Золотиє шпатєля».

Михайло: Знайома працювала в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, і там є якийсь гуртожиток для наших українців. Якось вона заходить на спільну кухню, а там якийсь крутий чувак дивиться наш мультик. І він їй показує, типу: «Дивись, яке круте, ти бачила?», а вона із Закарпаття, колись разом з нами працювала. Тоді ми переконалися в тому, що світ тісний, а Закарпаття – взагалі маленьке село.

Єдиний сучасний комедійний мультсеріал – це лише хобі кількох закарпатців

В Україні дотепер існував лише один комедійний мультсеріал – «Козаки». Його історія бере свій початок у далекому 1967-му, коли проектом займався «Київнаукфільм» та пізніше «УкрАнімаФільм». Другий комедійний і перший мультсеріал не для дітей – це «Наша Файта», втім, для його авторів це лише хобі, вони могли б продукувати і більше, якби мали підтримку. Хлопці заробляють, як і більшість виходців із КВК і «Камеді-шоу» — ведучими заходів, здебільшого весіль.

Павло: Дурачки ми. [Сміються] Справа в тому, що цьому дійсно треба приділяти досить багато часу. Ми застрягаємо впродовж року на весіллях і організації різних святкових заходів, і лише коли вимальовується там десь тиждень-два — ми можемо спокійно сісти пописати сценарій.

Михайло: Насправді, робота над мультиком продовжується тоді, коли починається піст.

Павло: Так, коли піст, то люди не святкують весілля, і ми просто сидимо, пишемо мультик і малюємо. Малюється він швидко. Для того, щоб намалювати серію нашому художнику достатньо місяця. Якщо все готово.

Михайло: Якщо готова озвучка, все написане, нічого не треба міняти.

Павло: Насправді, ми дуже все по-закарпатьски робимо. Я не хочу вішати якихось стереотипів на молдаван, і казати, що по-молдаванськи, бо це не правда. Ми знаємо, як молдавани працюють, нормально вони все роблять. А ми робимо по-закарпатськи. Як правило, художники все малюють, а потім актори озвучують. У нас усе навпаки. Ми його спочатку озвучуємо, а потім наш художник малює. Таке ніхто в світі не робить. Але його так пре, і ми слідуємо цьому.

Скільки коштує виробництво популярного мультсеріалу?

Михайло: Фінансуємо мультик ми. Повністю. Фінансування полягає у тому, що ти оплачуєш усі витрати, пов’язані, здебільшого, з роботою художника. Наприклад, студію ми самі собі зробили. У перших двох серіях ми приходили до наших хлопців, що займаються звукозаписом, або на ТРК «Тиса», й вони нам допомагали. Потім подумали, що нам дійсно треба мати свою студію і зробили її.

Павло: Це дуже спростило нам роботу, тому що художник найбільше чекає озвучки. Поки у нас не було студії, ми не ходили записувати кожен скетч, ми чекали, поки назбирається все. Відповідно, художник чекає теж, а потім раптом чує: «У тебе є всього два тижні. Вперьод!». І в нього шок, і він не спить. А так, ми щось собі придумали, шматочок йому скинули, і він одразу це малює.

Михайло: Таких мультиків взагалі мало в Україні. Більшість, приблизно 90%, роблять це заради комерції. Малюють, але відправляють це в інші країни, працюють як аніматори на замовлення. А так, щоб за власні кошти, щоб хтось подумав: «А-ну я зроблю, закину це в Ютуб і отримаю перегляди!» Ні, так тут не працює, на жаль, ніхто.

Павло: Крім нас. І була така ситуація, що нам потрібен був другий аніматор, бо ми не встигали по термінам. Почали шукати – нікого немає.

Михайло: Потім ми знайшли київських чуваків, дзвонимо, а один каже: «Без проблем, ми готові за це взятися, у нас хвилина коштує 500 доларів». Я йому кажу: «Розумієш, 500 доларів — це у нас бюджет двох серій по 25 хвилин». Він посміявся, ми посміялися …

Павло: … і він кинув трубку. [Сміються]

Михайло: Звісно, якби було більше часу і менша завантаженість, ми б робили це частіше. Можливо, ми змінимо формат і постараємося виходити більш регулярно. Багато хто нам рекомендував записувати короткі ролики. В мультику найкраще сприймаються скетчі по 15-20 секунд. Їх легко придумувати, і сюжетна лінія не така довга. Але якщо лише ці скетчі викладати – це якось несерйозно. Наприклад, є такий канал «Кід ст’юпід», вони не паряться, кожен тиждень викладають по 2-3 скетчі. Зрозуміло, що далеко не кожен смішний, але люди дивляться і є постійна аудиторія. Тут головне в роботі з каналом Ютуб, щоб був регулярний вихід твого контенту. Якщо це є, то є і постійний приріст підписників гарантовано.

Павло: Монетизація на Ютубі працює дуже слабо, особливо для україномовного сегменту. Там якісь копійки, до того ж нам її зовсім закрили.

Як ТСН наїхали на Нашу Файту

В одному з роликів «Файти» була вставка з футбольного матчу, взята прямо з ефіру ТСН, за що «1+1» подав позов до Ютубу і хлопцям довелося не тільки прибрати відео, а і зазнати штрафних санкцій.

Михайло: Ми дилетанти, що роблять щось подібне вперше. Тепер ми вже знаємо багато моментів, які треба враховувати. У нас мало де можна дізнатися про авторські права. Спершу були моменти із музичними композиціями. Їх не можна використовувати взагалі, бо це порушення. Ми зрозуміли це і почали в мультику використовувати тільки авторські композиції, людей, знайомих з нами, або з ресурсів, де дозволяється брати треки. А коли ми банально знімали передачу, де діти розказували новини, які сталися у світі, то ми якось без задньої думки взяли відео із ТСН. Одне, друге, третє. Короткі 30-секундні. Але одна справа, коли ти сваришся з Аеросмітом, інша справа, коли  із ТСН. Їхню скаргу досить серйозно сприйняли, і наш канал заблокували у багатьох функціях на півроку. Зараз останню серію ми викладали не на основний канал, а на додатковий, дякуючи ТСН або нашій необізнаності в авторському праві. Тому що нам не дозволяється викладати ролики довші 15-ти хвилин. Це все у січні сталося. Нам цей «умовний вирок» дали. Зараз у липні вони мають заспокоїтись, але не знаю, відновлять чи не відновлять.

Павло: Якщо відновлять, можна буде татуювання набити: «Від дзвінка до дзвінка»

Хто є ким у Нашій Файті?

Михайло: Ролі в мультику схожі на тих людей, яких ми зустрічаємо в житті. Я завжди якось не до кінця вірив, коли в інтерв’ю хтось казав, що всі ідеї беруться із життя. Але виходить, що так. Ми дуже багато різних колоритних людей бачимо по всьому Закарпаттю. Здебільшого на весіллях, бо 90% свого життя ми проводимо саме там, як би печально це не звучало. Два головні герої – Сєрий і його кіт Мікі – схожі на нас обох. Вийшло так, що ми їх і озвучуємо. Є мінімальна схожість персонажів не лише через те, що ми їх озвучуємо. Багато що покращилося і в анімації.

Павло: Тепер реально таке буває, що по голосу нас впізнають. Візуально тебе не знають, а по голосу впізнають, питають: «Це случайно не ти — кіт?»

Михайло: Не ти дзвонив нам в секс по телефону? [В мультфільмі є епізод про секс по телефону по-закарпатськи, — Ukraїner] Останній раз сказали: «Знову ви?»

Павло: А ми ще за минулий раз не розрахувались… [Сміються]

Наступні серії і закарпатський Да Вінчі

Михайло: Наступна серія буде про Ужгород, а потім, напевно, про Мукачево. Але коли? Це дуже цікаве запитання. Я думаю, що влітку ми її напишемо. Я не знаю як, але вона буде написана по-любому.

Павло: Давай не так. Якщо ми говоримо про якийсь термін, завжди виходить в 3-4 рази довше.

Михайло: Тоді ми так скажемо: через три роки — по-любасу. [Сміються] 

Насправді, в цій серії про Ужгород ми вирішили відійти від стандартної схеми, коли глядач вариться у реаліях сучасності, кожен у своєму районі. Вирішили, що Ужгород буде представлений в кількох часових поясах. Від часів кам’яного віку і до майбутнього. Там основний прикол у тому, що майбутнє нічим не відрізняється від того, що зараз. 2100 рік, а все так само.

Взагалі, у нас унікальний аніматор, його звати Ервін-Олександр Німець. У нього є власний стиль, який складно з чимось порівняти. Коли ми робили з ним рекламні ролики, його дуже легко вгадували. Люди, які дивились ці ролики, одразу говорили: «А, ну так це Наша Файта!»

Павло: Взагалі у нього така фантазія, що він до анімації всовує речі, які будуть зрозумілі лише певній частині людей, інші ж їх взагалі не помітять. Наприклад, костюми з Фоллуата [англ. Fallout — серія постапокаліптичних комп’ютерних рольових відеоігор, — Ukraїner]

Михайло: Він такий типу наш ужгородський Да Вінчі. Ви можете практично на будь-якій секунді зупинити мультик і в кожній локації побачити щось таке, досить дивне і своєрідне. І, як не дивно, є такі люди, які це помічають. Кожен сотий комент читаєш, а там: «а ви помітили, що там ролики стояли, а на них написано:«ЦОЙ ЖИВ», чи ще щось. Він нікому нічого не пояснює, ми самі це, буває, не одразу помічаємо

Павло: Ну так, бо ми кидаємо йому озвучку, пишемо як це має виглядати. Він нам присилає готове. Ми передивляємось, коментуємо і надсилаємо назад. І він переробляє поки не вийде саме такий кінцевий варіант, як ми це собі уявили.

Михайло: Зараз от кинули комент: «Ви бачили, що у вас на Тячівщині в кімнаті валяється маска з Дедпула?». [англ. Deadpool — американський комедійний фантастичний бойовик 2016 року, — Ukraїner] Ми дивимося, справді валяється.

Павло: Здається, він любить комікси Marvel.

Михайло: Є такий варіант, що він просто ще купу якихось мультиків малює і просто забуває видалити. [Сміються]

Ми, до речі, завжди дивимось оці ролики, де викладають підбірку епізодів, що не увійшли до серіалів чи фільмів. І в нас вже така підбірка намалювалася, до неї належить і найнайперший скетч, що ми намалювали, але його нікуди було вліпити. Згодом, думаю, викладемо таку підбірку.

Нас завжди запитують: яку підтримку вам потрібно від людей? Нічого. Просто аби дивилися, поширювали, лайкали, аби людям це подобалось. Ми готові й надалі працювати і свої фінанси вкладати в це. Нам на даний момент це цікаво. Хтось вкладає в ремонти і багатоповерхові будинки, а ми – в мультфільм.

Над матеріалом працювалиТекст:Богдан ЛогвиненкоВідео:Дмитро Охріменко, Микола НосокФото:Тарас КовальчукДопомога:Мергій Гузенков

4 Серпня 2016 16:29