Різьблення по дереву замість пенсії

Люди
Полтавщина
15 Червня 2018 17:03
1324

В’ячеславу Дерябіну із Полтави 60 років. Останні 5 із них він різьбить по дереву. Це історія про те, як людина, пройшовши навіть через складний і надзвичайно тернистий шлях, змогла знайти власну справу, що може надихати. В’ячеслав у юному віці потрапив до в’язниці, пережив алкоголізм та хворобу, через яку пересів на інвалідний візок. Втім, навіть такі найскладніші життєві ситуації не змогли побороти творчість і любов до дерева, що прокинулася у В’ячеслава у віці, коли в Україні вже прийнято думати про пенсію.

Деревина у виробах майстра має вигляд, максимально наближений до природного. У такій простоті і природності В’ячеслав вбачає справжню красу. Протягом тривалого часу В’ячеслав Дерябін працював ландшафтним дизайнером. Йому завжди подобалося щось творити та винаходити:

— Я все життя дизайном займався. Вчився в кооперативному технікумі і все життя «по шабашках» будівельником працював. А «по шабашках», ви ж знаєте, це не на будівництві працювати. Там будують усе — туалет, хату, тут же облицьовують. Там робота найрізноманітніша.

На думку В’ячеслава, головне для чоловіка — заняття:

— Чоловік повинен чимось займатися. Він не має сидіти вдома, «наїжджати» на дружину і взагалі створювати якісь проблеми. Чоловік повинен займатися роботою. І тоді в нас усе буде добре. Ми не будемо звертати увагу на владу, будемо кожен робити свою справу й будемо мінятися.

1

Наприклад, я комусь зроблю стілець, а він мені виростить капустку. Кожен має займатися своєю справою, тією, яку любить і все у всіх буде прекрасно.

Робота з деревом

Зі старого сараю В’ячеслав разом із сином зробили майстерню, якою чоловік тепер спокійно пересувається на візку. Тут багато деревини, деталей майбутніх виробів та картин. Для В’ячеслава майстерня — це місце, де він може проводити цілі дні, не відчуваючи втоми:

Це мене захопило. Дерево таке, що ним приємно дихати, вони м’якеньке в руках. От люди полірують, полірують дерево до такого стану, що воно вже не схоже на дерево. А воно має бути живим, воно має дихати.

Кожне дерево інакше піддається обробці, що також важливо враховувати в роботі:

— Матеріал при роботі сам може нам підказувати як із ним вчинити. От бачите, поличка, вона не стругана, але вона якісна. Немає в неї поліровки, але в неї є душа. А тепер приєднайте її до якоїсь поверхні і все — ви не відведете від неї очей. Ви подивитеся на неї вранці, коли питимете каву; подивитеся в обід, коли прийдете борщу поїсти й подивитеся ввечері, бо впадатиме в око. Бо це дерево — живе, воно неправильної форми, воно з природи.

Чоловік порівнює природну красу дерева із людьми. Мовляв, люди бувають цікавими лише тоді, коли вони справжні.

3

Натхнення? Ні, не чув

В’ячеслав Дерябін не вірить у натхнення. Для нього творіння чогось нового — це захоплива робота, коли ти просто береш і робиш:

Є такий вислів із якогось фільму: «Якщо хочеш щось, то просто зроби крок уперед». Хочеш щось зробити — вийди у двір, махни віником пару разів і ти вже щось зробив. Так само тут: усі деталі десь «народжуються», головне — напрям. От ти береш усі ці напрями і працюєш.

Кожна робота чоловіка унікальна, адже більшість його виробів — це експерименти. На початку роботи майстер приблизно визначає що та з якого дерева він хоче зробити, і починає працювати:

— Дизайн — це така справа, яка чіпляє одне за одним. Такий собі ланцюжок. Наприклад, ти зробив щось, повісив, а потім дивишся що не вистачає чогось для загальної композиції й починаєш доробляти: туди паличку, туди рисочку, туди цяточку. І що виходить? А виходить композиція.

До роботи над замовленнями майстер ставиться дуже відповідально. Може довго думати над поставленим завданням. Говорить, що найкращий час для роздумів — це ніч, адже вночі нічого не відволікає від думок. Проте замовники часто повністю довіряють смакові автора, не даючи жодних вказівок:

— І тут у мене підключається почуття відповідальності до цього питання, бо я маю зробити таке, щоби ні в кого не було. Щоби людина прийшла і все, ніяких питань нема.

На своїх роботах В’ячеслав часто зображує природу. Окрім того, що він робить рамки до картин, інколи й сам малює ті речі, яких ніколи вживу не бачив. Деякі картини підписані англійською мовою. Наприклад, картина-аплікація «North Sea» (Північне море). Чоловік ніколи його не бачив на власні очі, але вирішив, що саме такі фарби варто використати, аби показати яким воно може бути:

— Наша людина чомусь завжди буде думати, що надписи англійською робить виріб міцніше, привабливіше, добротніше. Ми ж у третьому поколінні радянські люди і воно якось закарбувалося, що якщо англійською, то значить воно якісніше. Ми, на жаль, забули, що за царів англійці, німці, італійців їздили до нас на заробітки.

В’ячеслав зізнається, що йому завжди було цікаво працювати руками. Для нього важливий сам процес, а матеріал може бути різний — камінь, метал, дерево.

Вважає, що якщо людина хоче щось зробити, то самого таланту не достатньо:

— Навіть якщо в людини є талант, то це ще не все. Наприклад, у мене є друг, дуже талановитий музикант. Він на всьому грає — навіть на пустих пляшках. Але от просиш його «ану полабай щось на гітарці»», а він не хоче. Я йому кажу, щоби він просто був собою й тоді ця музика сама вийде. А він що говорить? Ні й ні. І не працює він ніде зараз. І що цей талант? Пусте місце. Якщо ти себе не показуєш, якщо ніхто тебе не може оцінити, то, напевно, ти в якомусь неправильному напрямі працюєш. А в мене, наприклад, приходять сусіди, тому прихожу зробив, тому ще щось. Вони мені гроші «тикають», я беру, бо знаю що ця робота коштує грошей.

Для В’ячеслава саме різке погіршення стану здоров’я стало мотиватором до дій:

— Як стала одна нога, я став дуже злий у роботі. У людини тоді з’являється інстинкт самозбереження і всі рефлекси орієнтовані на перемогу. І я став у роботі більш цілеспрямований, бо я не можу ніде вештатися, ні з ким «дурня валяти» й розмовляти про пусті речі.

Я повністю зайнятий роботою. Вона мене захоплює. Й ось ця моя інвалідність підштовхнула мене ще більше до дій. Я почав навіть більше думати про роботу. Як кажуть, «Господь забирає одне, а дає інше».

Як ми знімали

Про теплі зустрічі у Полтаві, вежу королеви бензоколонки та наші гостини у майстерні В’ячеслава Дерябіна дивіться у новому відеоблозі.

Над матеріалом працювалиАвторка:Марина ОднорогАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаПродюсерка:Наталка ПанченкоФотографиня:Анна ЧапалаОператор:Дмитро ОхріменкоОператор:Павло ПашкоМонтажерка:Юлія РублевськаМонтажер:Микола НосокРежисер:Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Таня Тарасова

15 Червня 2018 17:03