Утконосівка: помідорова долина

Бессарабія
Їжа
Місця
10 Листопада 2017 11:35
2238

Чи може місцева економіка працювати за принципом 2+2 =5? Утконосівка — одне із сіл на півдні Бессарабії, яке доводить, що це можливо. Сприятливий клімат, близькість до прісної води і згуртованість навколо однієї справи роблять Утконосівку одним із найбільших сіл-виробників помідорів в Україні.

Кластери: об’єднання заради розвитку

Про те, як забезпечити сталий економічний розвиток і високу додану вартість у масштабах села, говорять давно й у різних куточках світу. Одне з таких рішень — кластер.

Поняття «кластер» увів економіст Майкл Портер. Наприкінці минулого століття він досліджував, чому одні регіони є успішнішими за інші. І показав, що конкурентоспроможність виробника багато в чому визначається потужністю його оточення.

Отже, за одним із визначень, кластерна модель — це коли організації та підприємства об’єднуються за географічним принципом навколо однієї спеціалізації. У такий спосіб вони й конкурують, і співпрацюють.

Наприклад, у штаті Каліфорнія, США, є долина виноробів Напа (Napa Valley). Це одна з багатьох американських гірських долин. Цей кластер об’єднує дев’ять містечок із населенням приблизно 125 тис. осіб і вважається одним із кращих винних регіонів світу. У 1950-х роках власники кількох винарень зустрілися і придумали проект долини виноробів. Між тими часами і сьогоденням — чимало управлінських рішень, що дали результат. Винна столиця США Napa Valley сьогодні об’єднує понад 400 винарень, 100 готелів та ресторанів. 2014 року край відвідало понад 3 млн туристів, лишивши тут 1,63 млрд долларів. І це не враховуючи 3 млрд дол, які заробляє долина щорічно на експорті вина за межі регіону. Пляшка місцевого вина коштує в середньому на 10 дол дорожче, ніж ідентичні вина із сусідніх каліфорнійських долин. Усе це — ефекти розвитку за кластерним принципом, коли результат значно більший, ніж просто сума доданків.

Ще один приклад — Food Valley в Нідерландах. У невеличкому регіоні Гелдерланд, навколо міста Вагенінген існує своя «долина», де співпрацюють представники агробізнесу, освітньої галузі та розробники інноваційних технологій. Ядром кластеру став університет Вагенінген, який вважають найкращим аграрним вишем у світі. Навколо нього об’єдналися наукові лабораторії, 60 корпорацій, виробники техніки, добрив, засобів захисту рослин, розробники технологій виробництва й безпеки продуктів, переробки стічних вод, виробництва біопалива, енергозбереження, ІТ і нанотехнологій. Завдяки цьому кластеру країна, територія якої в п’ятнадцятеро менша за територію України, має статус «городу» Європи і стала другим у світі експортером аграрної продукції.

Що ж до Східної Європи, то в Польщі функціонують локальні туристичні кластери, такі як кластер «Землі молока та меду» (Honey and milk land), що спеціалізується на агропромисловому туризмі. В Україні ж, у селі Снітків, що на Поділлі (Вінницька область), з населенням до 700 людей, працює ягідний кластер.

На Бессарабії прикладом успішної реалізації кластерної моделі є Утконосівка
Утконосівка

Село Утконосівка розташувалося на півдні Бессарабії біля великого озера Катлабух. У 18 столітті, коли тут було засноване перше поселення, ці землі населяли переважно ногайці. Це тюркський народ, який спочатку займав території навколо нижньої течії Волги, а потім розселився на Кубані та на півдні України.

До 1947 року село називалося Ердек-Бурну (Ördek-Burnu), що в перекладі з ногайської мови означає «дзьоб качки». Якщо подивитися на карту, контури села дійсно нагадуватимуть обриси качки. Результатом такої гри слів та перекладацького каламбуру і стала сучасна назва Утконосівки.

До Дунаю звідси — 16 км, до Чорного моря та Дунайського біосферного заповідника — 50 км. В Утконосівці мешкає майже 4 тис. осіб і абсолютна більшість вирощує овочеві культури: переважно помідори, трохи — капусту, перець та огірки. Тут складно знайти хоча б один двір без теплиці, хоча на сусідні села це ніяк не поширилося. Помідоровий кластер такий тут один.

Галина

Жителька Утконосівки Галина Михайлова показує теплицю, де їхня родина вирощує ранні помідори. У червні вони вже зібрали більше половини врожаю. У теплиці також росте ранній виноград. Ці культури не заважають одна одній, бо поки росте помідор, виноград ще не пускає листя.

Теплиця родини Михайлових має опалення. Це дозволило посадити перші помідори 27 лютого, а 9 травня вже продавати перші плоди в Одесі:

— Помідор один важив 350–400 г, а то і всі 450. От такий крупний був помідор! В Одесі не хотіли брати: та що ви, мовляв, три помідори це вже кілограм!

Та об’єми врожаю раз на раз не припадають. Цього року, розповідає Галина, врожай добрий, а минулоріч багато крупних томатів почали гнити. Втім, вона не ставить за мету чітко порахувати, скільки тонн помідорів вирощується за рік:

— Скільки себе пам’ятаю, а мені вже 55 років, ще з дитинства в мене вдома були теплиці. Спочатку — у 60-ті роки — почали садити без теплиць. А потім, користуючись тим, що в села є доступ до нормальної питної води, люди садили помідори, перець, баклажани тощо й накривали їх. Спочатку дерев’яні були теплиці, потім металеві. Так, звісно, набагато краще, тому що більше повітря, світла — це те, що потрібно помідорі.

 

Галина каже, що в Утконосівці теплиці є майже в кожному домогосподарстві. У кого 5 тисяч кущів помідорів, а в кого і 20 тисяч. Усі вирощують на продаж:

— Ми переважно їдемо продавати до Одеси. На Привозі місце коштує 600–700 гривень. І це не залежить від обсягів товару, наступного дня маєш знову платити за місце. Не знаю, чому так. В інших містах України людина стоїть, поки не продасть свій товар.

Помідори кожен господар вивозить сам, бо має продати від 20 до 100 і більше коробок овочів. Найбільше в Утконосівці вирощують сорт «Примадонна». Він походить із Придністров’я:

— Цей сорт характерний тим, що має такі ось пухирці, або носики. До речі, у всій Україні, особливо в Одесі, великий запит на цей сорт. На Привозі всі вже пишуть: «Утконосівка, Примадонна». Дуже смачний, солодкий помідор.

7

Сезонний календар в Утконосівці виглядає так: спочатку рання капуста, потім томати й пізні огірки. Є кілька сімей, які вирощують лише огірки. Останні вважаються більш вибагливими до погодних умов, ніж помідори й тим паче капуста. За температури менше +14 градусів вони починають хворіти й можуть зів’янути.

Галина каже, що змінювати рід діяльності вона не збирається. Хтось із її односельчан пробував вирощувати полуницю або картоплю. Та на помідори, мовляв, уже й рука набита. Так, вони вимагають праці й догляду, але віддача достойна.
У супермаркети утконосівські помідори забирають рідко, адже у селі продають овочі тоннами, а магазинам зазвичай треба до ста кілограм. Частіше до Утконосівки приїздять приватні мікроавтобуси, скуповуються оптом і далі їдуть у Вінницю, Хмельницький, Білу Церкву тощо.

 

До Молдови утконосівським виробникам їздити не вигідно. Треба витратитися на бензин, проїхати через дві митниці — молдавську й українську. Поїздка до Одеси окупається швидше:

— Раніше, у 80-х роках, ми їздили й у Бендери, і в Тирасполь, і в Кишинів, і в Кагул. Мали свої маленькі машини тоді, складали помідори в ці маленькі коробки з-під масла по 12–13 кілограм. У ті часи й не сіяли стільки, як зараз.

Пам’ятаю, як мої батьки ще чемоданами возили продавати. Отак складали помідори в чемодани і возили.

Галина розповідає, що в селі небагато господарств, які утеплюються. До 50, але не більше. Усі решта не утеплюють, а просто вирощують.

Саму Утконосівку вона називає молдавським селом. І розмовляють тут здебільшого молдавською, і школа з молдавською мовою навчання, хоча є й українські класи. За кілька місяців після цієї розмови, у вересні 2017 року, набув чинності новий Закон України «Про освіту». Він визначає, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова, тобто українська:

— Жителі Утконосівки визначають себе як молдовани, які живуть в Україні. Молдавська мова — це рідна мова, а Україна — це держава, це батьківщина.

Олександр
7 500кущів помідорів вирощує родина Олександра

Олександр Гергишан веде команду Ukraїner до своєї оселі, на якій висить табличка «Зразковий будинок»:

— Це в нас на день Утконосівки, 21 листопада, будинок культури видає такі таблички тим, у кого дім і двір у чистоті й порядку.

Родина Олександра вирощує 7,5 тисяч кущів помідорів, а на другий оборот — огірки. Для багатьох у селі це не є основною роботою. Наприклад, Олександр працює юристом у сільраді. Але догляд за овочами забирає більше часу, бо якщо запустиш, то ніякого врожаю не буде.

Спочатку дідусь і бабуся Олександра вирощували по 500 кущів помідорів для себе. А потім побачили, що не з’їдають стільки, і почали розвозити їх на машині країнами СНД.

14

Олександр вирощує помідори з дитинства, як і його батьки. Частково тому, що життя змушує якось крутитись, частково ж тому, що чоловік сприймає цю роботу як своє захоплення:

— Працюю весь рік. З жовтня завозимо землю для розсади. Заповнюємо касети, куди будемо сіяти насіння. Починаємо топити. Вирощуємо розсаду і в березні саджаємо.

Щоби продавати помідори в супермаркети, розповідає Олександр, треба домовлятися з ними про безперервне постачання. Тут сюрпризи може робити погода — помідори дозріватимуть раніше або пізніше. Окрім того, магазини закуповують турецькі помідори, бо вони дешевші.

Євгенія

Євгенія Кіру пояснює, чим відрізняється вирощування помідорів з опаленням і без. Це так само два врожаї, але з опаленням перші помідори можна зібрати раніше і продати дорожче. Це покриває додаткові витрати (вугілля). Також власники городів з опаленням витрачають більше часу й зусиль для догляду.

У Євгенії з чоловіком Олександром 3 тисячі кущів. Кажуть, це важкувато для двох пенсіонерів, але влітку з Молдови приїздять допомагати дві дочки.

16

Раніше родина їздила продавати помідори до Одеси, а сьогодні співпрацюють лише з приватними закупівельниками, які приїздять двічі на тиждень:

— Приїздять машини з усієї України. Це дуже приємно. Сьогодні я здала 300 кг по 20 грн. На місці їх продають по 25–27 грн. Це витрати й на транспорт, і на бензин, і на ринок.

Євгенія з чоловіком разом навчалися в інституті в Кишиневі. Могли залишитися працювати в інституті, але поїхали жити до села:

— І слава Богу. Знаєте, це тяжка праця. Але я би сказала «дякую». Якби не було городу, то не було б грошей на лікування, комунальні послуги, їжу. Пенсію ми отримуємо, але її було б замало. А так, мабуть, уся Утконосівка скаже «дякую» за те, що є город.

 

Євгенія розповідає, що раніше в селі була сортовипробувальна контора. Вони отримували з інституту насіння різних культур і визначали, який сорт найкраще підходить для цієї зони. Зараз ця контора закрилась, хоча випробування треба робити щороку:

— Я не перестала робити випробування, бо ми маємо зв’язки з Тирасполем і нам звідти надсилають насіння. І ми по 5-10 сортів висадимо і визначаємо, який для нашого села підходить. Років 4–5 тому визначили «Примадонну». Раніше були «Союз», «Ранок», «Супернова» з Миколаєва.

Поливають помідори в Утконосівці двічі на тиждень. Подача води з лиману в селі централізована — для цього працює механік, електрик та двоє мотористів, які вмикають насоси. Євгенія показує, з яким напором іде вода:

— Це прісна, хороша вода. Раніше люди пили її. Тепер у кожного у дворі є свердловина на 25–30 метрів.

18

Євгенія каже, що вирощувати помідори їй подобається. І хоча овочі і вміють говорити, та вона дбає про них, як про живих істот:

— Знаєте, як зайду зранку в теплиці й кажу: «Доброго ранку, помідори! Як ви ночували, як вам тут, чого не вистачає?» А як без цього? Якщо хочеш, щоби виросли, щоби був урожай хороший. Ти чекаєш хорошого від рослин і вони ніби тебе розуміють, ростуть, не хворіють.

Як ми знімали

Подивіться у відеоблозі, як ми подорожували Ізмаїльським районом. Наш день почався на острові Малий Тарару, а закінчився в дивовижній Утконосівці.

Над матеріалом працювалиАвторка:Наталія ПонеділокАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаОператор:Павло ПашкоОператор:Андрій РогозінФотограф:Олександр РатушнякМонтажерка:Юлія РублевськаМонтажер:Микола НосокРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоДопомагала:Дарина Сало

10 Листопада 2017 11:35