Екологічний пилосос

Люди
Поділля
28 Липня 2018 14:37
1111

Небагато сіл мають якусь особливу деталь, яка би виділяла їх з-поміж інших. Подільські селища Саврань, Осички та Вільшанка мають свою візитівку — віникарство. Вони називають це найбільш екологічним пилососом. Тут, а також ще в кількох осередках у різних регіонах країни, виготовляють віники на всю Україну. Посіяний навесні та зібраний наприкінці літа врожай проса, зі стебел якого місцеві мешканці й роблять віники, «годує» їх упродовж усього року.

Віники тут в’яжуть усі. Діти, молодь, дорослі та люди поважного віку залучені до їхнього виготовлення. Є таке українське прислів’я: «Віник задля сміття виник». Але використовують його не лише для прибирання, а й для обприскування квітів, освячення оселі тощо.

Ще півсторіччя тому віники, виготовлені на Поділлі, продавали в усьому Радянському Союзі. Сьогодні їх тут роблять переважно для українського ринку. Найближче велике місто — Одеса. Туди місцеві й возять віники та плетені обереги на продаж. Продають їх на базарах, звідки віники поширюються Україною.

У селищі Саврань є також свій базар. Він відкривається о сьомій ранку, і менш ніж за годину всі охочі мусять придбати те, що запланували — інакше не встигнуть. Базар дуже швидко згортається. Віники тут продаються не поштучно, а пачками — по 50 одиниць. Тривалість життя віника — від одного до двох років.

Технологія виготовлення

На продаж віники роблять переважно зі стебел проса або сорго. Утім, віники можна плести навіть зі стебелець кущів — аби тільки ці стебла були сухі. Такі зроблені нашвидкоруч віники раніше часто можна було побачити в сільських хатах.

У Саврані та навколишніх селищах віники плетуть зі стебел проса. У місцевих ґрунтах ця культура приживається якнайкраще та дає рясний врожай.

1

Процес виготовлення віника починається ще задовго до того, як майстер сідає його плести. Спершу — наприкінці квітня або на початку травня — сіють просо, кілька разів просапавши та дочекавшись серпневого врожаю. Просо зрізають, сушать, складають у яски (гамак для перенесення проса — ред.) та несуть додому. Наступний етап: прочистити від зерен. Обробка врожаю проса з одного гектара триває понад місяць і зрештою виходить приблизно дві тисячі віників. Стебельця проса складають у в’язки, далі в три пучки, а вже після цього починається власне плетіння віника.

Плетіння одного віника в досвідченого майстра зазвичай займає всього 5 хвилин. Утім, усе залежить від людини, її темпераменту та темпу роботи.

2

Віник обв’язується спеціальною мотузкою — її виготовляють власноруч спеціально для цього. Років десять тому ще можна було перев’язати віник лозою, але зараз такий товар не розходиться, просять використовувати мотузок. Кажуть, що в сухий і спекотний день лоза лускає, тим самим ламаючи й сам віник.

Спершу плететься «лялька»: три пучки стебел кріпляться мотузкою один до одного. Накат — перемотування віника мотузкою. Три накати в основі віника, аби надати йому бажаної форми, та ще чотири — аби сформувати «ручку». Верхню частину «ляльки» потрібно зрізати, щоби було зручно брати віник рукою. Подарункові віники ще прикрашають золотистою стрічкою поверх накату. Менші за розміром віники слугують оберегом для дому.

Василь і Тетяна

Василь Гудзь із села Вільшанка займається плетіннями віників змалечку. Пам’ятає, як батьки обіцяли йому дати копійку на морозиво або відпустити пошвидше гратися, якщо він почистить просо. Пізніше хлопці самі змагалися в майстерності: хто зробить більше в’язок, той крутіший за інших. Перший віник Василь виготовив у восьмому класі. Спочатку все ніяк не виходило сплести правильно, без помилок.

— Правда, він у мене вийшов поганий. Перший віник ніяк не виходить. Я старався: по одному, по два, по три в’язав.

Із дружиною Тетяною Василь живе вже двадцять років, а віниками займається тридцять. Віники робили його батьки, дідусі й бабусі, і, імовірно, робитимуть його діти:

— Хоч-не-хоч, а нада в’язати, бо треба з чогось жити.

4

У Василя в садку облаштована майстерня. Станок, де плететься віник, має спеціальний отвір, куди складають просо. Під тиском воно компресується й стискається в розмірах. До дерева підв’язані нитки для обмотування віника та стрічки — то для подарункового.

Каже, що найскладніша пора для віникаря — серпень. Саме тоді потрібно зібрати просо, зрізати, скласти в купу, очистити. Часом, працюють від ранку до ночі, аби встигнути.

Микола

Микола Шпитко із села Осички розповідає, що в них віниками почали займатися після Другої світової війни. Саме тоді тут уперше посіяли просо й виготовили перший віник. Сьогодні ж у кожному дворі в Осичках є станок для плетіння віників.

Батьки не виготовляли віників, тож Микола вчився цій майстерності сам: бува, підгледить у сусідів, бува, попросить у найманого чоловіка, що плів віники в них вдома, розповісти секрет. Уперше сів за станок у п’ятому класі, і от уже близько шістдесяти років не розлучається з просом та мотузкою. У 1960-х роках отримати зайві п’ять копійок із віника тоді, коли морозиво коштувало 14 копійок, — непоганий підробіток.

Працював зварювальником удень, а ввечері плів віники. Каже, коли був молодим, то за день міг до двохсот віників сплести, а зараз у середньому — п’ятдесят.

У технології виробництва віників не змінилося за останні півсторіччя майже нічого, окрім ціни. Серед місцевих майстрів склалася традиція, що чоловік виготовляє «тіло» віника, а вже прикрашає його стрічкою зазвичай жінка.

За часів Радянського Союзу батько Миколи їздив у інші міста продавати віники. Спершу за п’ятдесят копійок, потім вартість виросла до одного рубля. Найбільше купували віники в російських містах: у Горькому, Брянську, Ленінграді, Москві.

Микола доплітає віник і каже:

— Оце така наша робота. Я вже сьомий десяток, без трьох років буде сімдесят, і ще, Слава Богу, займаюся віниками.

Віра

Віра Шпитко із села Осички багато років поспіль виготовляла віники. Називає себе підприємицею — возила вироби в Одесу, мала свій бізнес. Сьогодні ж в Одесу вона возить обереги, які сама виготовляє. Плете різноманітні композиції, кожен з елементів якої має своє призначення:

— Оце берегиня дому. Тут іде житечко, пшеничка, й овес — щоби збирався в празники рід увесь. Берегиня дому всю негативну енергію сюди збирає. Вона йде без глаз — це спеціально так.

На Маковія, що його святкують у середині серпня, Віра збирає трави. Каже, що після освячення всі вони вважаються лікувальними: жито, пшениця, шафран, материнка, пижмо, деревій. Спершу сушить трави, потім із них плете косички. Усі елементи декору для оберегів відливаються з гіпсу та фарбуються.

Каже, що зараз повертається традиція шевченківських хатинок. Є попит на такі композиції. От вона й виготовляє з камиша стріху, із перцю — камінчики на порозі. Про символізм трав дізнається з інтернету: часник захищає від ворогів, а перець додає чоловікові гідності.

Для місцевих мешканців плетіння віників — це додатковий заробіток та родинна традиція, що з покоління в покоління передається нащадкам. Упродовж тижня плетуть, а в четвер виходять на савранський базар продавати.

Можливо, той віник, що стоїть у вас вдома, саме звідти.
 

Як ми знімали

Про наш візит до родини віникарів, про найшвидший в Україні савранський базар та польоти на мітлах дивіться у новому відеоблозі

Над матеріалом працювалиАвторка:Валерія ДіденкоАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаКоректорка:Марія ПрохоренкоПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Олексій КарповичОператор:Павло ПашкоОператор:Олександр ПортянРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Дарина Сало

28 Липня 2018 14:37