Карпатська ялина і буковинська скрипка

Буковина
Люди
31 Серпня 2018 7:55
1537

Звучання скрипок буковинського майстра Володимира Солоджука народжується в його невеличкій майстерні в Чернівцях. Сьогодні його інструменти підкорюють концертні зали багатьох країн світу. Пропрацювавши багато років заводським інженером, Володимир в одну мить змінив своє життя, обравши скрипку, якою захопився ще в дитинстві. Майстер, що спочатку був самоуком, а тоді отримав шанс навчатися в скрипкових гуру в Італії, виготовив близько двох сотень музичних інструментів, у кожного з яких — своя окрема подорож:

— Дуже багато моїх інструментів в Україні. Найбільше у Львові, а так по всьому світу. Є в Тель-Авіві, у Бонні, у Ганновері. Перша моя скрипка — у Порто.

Свої скрипки Володимир Солоджук виготовляє вручну. Процес їхнього виготовлення чимось нагадує піклування про маленьку дитину, голос якої одного разу неодмінно залунає й усіх приємно здивує.

Готових скрипок у майстерні Володимир не зберігає:

— Cкрипок немає. Слава Богу, продані. Вони є в моїх музикантів.

Володимир Солоджук не грає на музичних інструментах попри те, що досконало знає їхню будову і принцип роботи. Майстер вважає, що той, хто хоче добре робити свою справу, повинен або добре грати, або добре виготовляти інструмент. Має бути щось одне:

Знаєте, щоби бігати, треба бігати. Я можу спробувати, визначити як у скрипці всередині стоїть дужка. Я можу монтаж інструмента зробити, щоби він добре звучав. Конструктор, який робить Феррарі для Формули 1 — не завше добрий їздок. Я можу пограти, але це не буде називатися грою.
Захоплення скрипкою

Володимир Солоджук зацікавився скрипкою ще за шкільних років. Тоді він самостійно зробив власний маленький рубаночок і поремонтував свою першу скрипку. Щоправда, тоді ще дитячу. Та поступово Володимир справді занурився у світ скрипкової майстерності:

— Спочатку це появилось чисто як хобі. Я зробив сувенірну скрипку. Вона повністю по деталізації була як доросла. Це наштовхнуло на думку: а чому б не спробувати? Хтось приходив до мене смичок поремонтувати, скрипку, а потім я справді зацікавився. Зробив 10–12 інструментів. Один був більш-менш вдалий, і артист філармонії взяв його в роботу.

Перш ніж професійно зайнятися скрипковою справою, Володимир тривалий час працював на заводі. Після чергового скорочення, а тоді й закриття заводу, економіст та технар за фахом із головою поринув у світ музичних інструментів.

Саме тоді в Чернівецьку філармонію потрібен був фахівець із налагодження органу. Володимир подався на цю вакансію та закінчив курси в консерваторії. Це для нього було стартом фахової музичної освіти й повною зміною напряму діяльності. От уже майже 30 років він співпрацює із філармонією, слідкуючи за роботою інструментів.

Та в одну мить життя Володимира докорінно змінилося:

— На фуршеті з нагоди присвоєння артистці звання заслуженої запропонували випити за майстра, на скрипці якого грає такий-то. Він був здивований, адже майстер — то стара людина, або її вже немає. То була п’ятниця. У суботу рано мені дзвонять і кажуть: мер тебе записав на понеділок на прийом. Я кажу: Нащо? Ну, кажуть, попросиш може верстак чи ще щось. Я тоді сказав, що поїхав би вчитися.

Після тієї розмови Володимир відразу ж почав шукати можливості серед знайомих:

— Я додзвонився до знайомого майстра зі Львова. Він мені дав телефон Олександра Крилова з Кремони. Позвонив я туди й кажу, що я майстер з України, хочу повчитися. Він каже: Добре, приїжджай, але виклик я тобі не робитиму. Приїжджай як вийде. Питаю: Скільки Ви з мене візьмете за науку? А він: Як із колишнього співвітчизника — нічого.

3

Отже, замість вестака Володимир Солоджук попросив місцеву владу відправити його на навчання до Італії. І це спрацювало:

— Я прийшов до нашого мера. Потім була сесія міської ради. Виділили мені 2,5 тисячі доларів. На той час то були шалені гроші.

За словами Солоджука, за ці гроші можна було погасити всі борги філармонії. Це були складні часи, 90-ті роки, коли коштів дуже бракувало:

— Зарплати не платили, давали взаємозаліками. Костюмами могли дати зарплату, горілкою. Чим завгодно, але грошей нема.

4

Навчання в Італії

Росіянин Олександр Крилов став добрим учителем і сприяв становленню Володимира Солоджука як майстра:

— Олександр Крилов був геніальною людиною, учителем, який вмів навчити тебе так, що ти сам цього не відчував. Створювалося відчуття, що ти прийшов до цього сам.

Володимир добре запам’ятав слова свого вчителя про скрипкову майстерність:

— Становлення скрипкового майстра — це як спуск на ескалаторі. Щоби спробувати піднятися вверх, потрібно завжди робити наступний крок — інакше втратиш необхідний рівень.

Отже, Володимир опинився в невеликому італійському містечку Кремона, яке свого часу відкрило світові такого видатного музичного майстра як Антоніо Страдіварі. Відразу ж по приїзді Солоджук взявся до роботи:

— Я купив комплект дерева й почав робити скрипку. На одному верстаку я робив свою, він (вчитель — ред.) — свою. Безпосереднє навчання. За 2 місяці я зробив скрипку. Вона звучала італійським звуком.

Згодом Володимир зрозумів, чому майстер не став брати з нього плати за таке цінне навчання:

— З’ясувалося, що «нічого» — це не просто так. Є така традиція. Скрипкові майстри ніколи не брали плату за навчання. Вчитель або бере учня, або ні, а плати за це не потребує. Учень, який вчиться в майстра, сам неспроможний продати свій інструмент. Учень ніхто, а майстер має ім’я. Він мій інструмент може продати набагато дорожче. Даючи скрипку своєму майстру, я отримую більше грошей. Бо я невідомий. З часом твоя популярність може вирости, або навпаки.

Знання, здобуті в Кремоні, Володимир дуже високо цінує:

— Самоуком багато зробити не можна. Я зробив 10–12 інструментів до того, як приїхав у Кремону, але то і п’яти відсотків не склало з тих знань, які можна отримати в Кремоні. Мені пощастило жити серед скрипкових майстрів і дихати тим, чим вони дихають.

6

Вчитель неабияк мотивував Володимира вдосконалювати свої навички, не зважаючи на гроші:

— Володя, ти розумієш, ти можеш бути або майстром, або не майстром. Не першим парнєм на дєрєвнє, а майстром. Неважливо, де ти живеш. Чи в Парижі, чи в Чернівцях, чи в глухому селі. Не дивись на суму, яку тобі платять за інструменти. Сьогодні не платять, а завтра прийде людина, яка хоче замовити дійсно хорошу річ, і спроможна тобі заплатити. Але ти не будеш спроможний її зробити. Кожний інструмент потрібно робити як свій останній. Ніхто ніколи не запитає, за скільки ти його продав. Завше будуть знати, що це твій інструмент, і він вартий того, що він вартий.

А також учитель дав розуміння того, що кожен із нас сам відповідає за те, як складеться його життя. Навчив не нарікати на інших:

Я приїхав і розказую: знаєте, нам держава не платить. Дуже хорошо мені тоді сказав Саша Крилов: а твоїй мамі держава давала замовлення на тебе? Значить, вона тобі нічого не винна.

7

— Дай Бог, щоби держава хворим, сиротам і калікам могла давати раду. А решта людей мають заробляти гроші і платити податки. Поки ми собі цього не візьмемо в голову й будемо чекати, що нам хтось щось дає, то нічого не буде. От я беру кусок дерева, який коштує невелику суму грошей, і мушу з нього зробити добавочну стоімость, яку я продам. За це я маю жити, оплатити світло й решту. І купити новий матеріал на новий інструмент. І річ має бути конкурентоздатна.

— Першими, хто після війни почали в Кремоні купляти інструменти, були Бельгія, Люксембург, Англія, потім Франція. У кінці 50-х німці поїхали. По мірі того, як країна розвивається, є потреба в класичній музиці. Американці почали десь у 70-х роках. Потім Японія. У Кремоні й жінки роблять скрипки, багато навчається японців, корейців. Потім корейці поробили Самсунги, Хюндаї. Що ще треба? Моцарта слухати! Зараз китайці вчаться. У Пекіні понад тисяча майстрів працює.

Карпатська ялина

Важливе значення для якісного звучання скрипки має саме деревина. Різні частини інструменту виготовляють із різних порід дерева, кожна з яких має свої унікальні властивості. Саме тому немає якогось одного виду деревини, який би був цілком самодостатнім при створенні інструменту:

— Чому ялина? Тому що вона проводить звукову хвилю найшвидше за любий матеріал. Чому клен? Тому що з твердих порід нижня дека утримає натяг струн приблизно 27 кг на протязі 300 років. Він має бути правильно зроблений. Нічого лишнього. А клен серед твердих пород найшвидше проводить звук. Ці дві породи: клен і ялина — саме те.

9

Хоча сьогодні нам важко уявити будь який зв’язок між скрипкою Страдіварі та Карпатами, утім, це цілком могло бути реальним:

— Наше карпатське дерево, особливо ялина, найкраще в світі. Це дуже цінне дерево. Його тільки в Карпатах можна знайти. Є така гіпотеза, що Страдіварі робив інструменти саме з карпатської деревини.

Володимир нарікає, що таке цінне дерево продається практично задарма:

Карпатської ялини дуже й дуже мало. І все рівно в нас її ріжуть. І то все продається кругляками. Нашим і голову не приходить уважніше до дерева відноситись. Кругляк і все. Це така недолугість. Ви знаєте, що такий кусок дерева в Кремоні коштує мінімум 15–20 євро. Уявіть собі. А ми кругляки продаємо. Явора такий кусок — 120 євро. А ми куб продаємо по 400.

Щодо того, як саме в Карпатах з’явилася така популярна нині смерека, Володимир має свою версію:

— Смерека не є ісконно наше дерево. Це дошка, яка годиться на підлогу. І то в ній купа сучків і смоли. Його активно почали садити після Другої світової війни. Ми знаємо, що почали рубати Карпати на кріплення донецьких шахт. А потім гори почали сунутися, повені стали. Треба було швидко чимось засаджувати — і засадили іспанською смерекою. І вже гуцули думають, що смерека це карпатське дерево. Але ні.

Ялина ж, за словами майстра, слугує прекрасною деревиною не тільки для скрипки:

— Ялина іде на всі музичні інструменти: фортепіано дека ялина, гітара, скрипка, віолончель, контрабас.

10

Італійське звучання

Італійська традиція виготовлення скрипки створює музичний інструмент, звук якого доноситься крізь століття, а тому цей інструмент має бути дуже якісним:

— Є речі, які на протязі століть однакові. Прополіс, віск. Працюють саме з такими інгредієнтами, які або циклічно розмягчаються, або мають свою константу. Це вже творчість, пошук кожного майстра. Головне, щоби він не блокував звучання інструмента й був гарний. У скрипаля одна рука — це смичок, інша — скрипка. Тому інструмент має йому подобатись. У скрипці можна навіть зрозуміти, майстер був правша чи лівша.

Що ж саме вирізняє італійське звучання з поміж інших:

— Музики по-різному оцінюють звук, але є аксіома, коли дьорнеш за струну, при затуханні амплітуди повинен підвищуватися тон. Ми зараз розмовляємо до 15 децибел. Але я можу говорити ще тихіше і при тому сваритися з вами. Якщо за ширмою буде китаєць, він зрозуміє, що я сварюся з вами. Тому що змінилася динаміка звука. То саме може робити хороша скрипка. Я можу досить голосно, радісно, емоційно говорити з вами. І людина, яка не розуміє мови, зрозуміє це. Оце можуть робити інструменти з італійським тембром. Оті, які при затуханні звуку піднімають тон. Це характеристики італійського тембрального звуку. Тут підробки й випадковості не буває.

Техніку виготовлення інструментів вручну, якою користується Володимир, дуже високо цінують у світі:

— У мене в майстерні, окрім пилки ніяких інструментів немає. Усе робиться вручну. Ось 6 стамесок, рубанки, ніж і руки. Доводка робиться циклями. Усе робиться на звук. Це стара, 300-річної давності технологія виготовлення музичних інструментів. Зараз багато хто намагається технологізувати процес, але втрачається контакт із деревом.

Стосовно ж сьогоднішнього інтересу до фаху скрипкового майстра в Україні, Володимир налаштований не надто оптимістично:

— Я працюю в цій майстерні з 1999-го року і за цей час тільки одна людина зацікавилася виготовленням інструментів. Шкода. Ми перетворилися на споживачів, а не у виробників чогось.

У Чернівцях, розповідає Володимир Солоджук, сьогодні крім нього самого є лише один скрипковий майстер — Володимир Антонюк, який свого часу був його учнем:

— Скрипкова майстерність не є для України традиційна, але в Україні завше працювало багато скрипкових майстрів. У нас ще з Радянського Союзу залишився скрипковий «патріарх» Степан Мельник. Він мешкає в Івано-Франківську. Він один із перших українських майстрів. Фактично в кожному місті є людина, яка робить скрипки, але останнім часом цих людей усе менше й менше. Мені привозять на ремонт інструменти з Франківська вже, із Хмельницька, Вінниці, із Житомира. Із Києва передають деколи, хоча там дуже багато своїх майстрів.

За словами Володимира, є значна відмінність у традиціях спілкування українських та італійських скрипкових майстрів:

— В Україні майстри чомусь дуже ревностно відносяться один до одного. І, як то кажуть, у нас зазорно щось питати. В Кремоні ж працює понад 120–130 таких майстерень, як у мене. У кожній, як правило, працює по 2 майстра. Коли приходять до мого вчителя клієнти, попробували інструменти й питають, а хто тут ще хороший майстер? А він каже: у нас усі тут хороші майстри. Я кажу: Саша, а нащо то говорити? Той же майстер взагалі нічого не стоє. Він каже: розумієш, я щось погане про нього скажу, він про мене. Клієнт розвернеться й піде. А треба бізнес робити. Усі майстри хороші, а клієнт вибере свій інструмент. Там ніколи немає щоби майстер на майстра сказав недобре слово.

12

Попит на класичну музику в Україні

Наші музиканти фактично по всьому світові є. У любих оркестрах. У любому місті Європи, якщо ви бачите людину з футляром, можете підійти й розмовляти українською чи російською мовою. Ви обов’язково попадете на наших. По всіх містах Європи є наші музиканти.

Володимир вважає, що відсутність активного запиту українських слухачів на класичну музику є однією з причин, чому наші талановиті музиканти масово виїздять працювати за кордон:

— Наша музична освіта досить непогана. Єдине, що наш український слухач не дуже слухає. Музиканти часто-густо виїзжають. Тому що оплата. Публіка голосує ногами. Прийшла на концерт чи не прийшла на концерт. Якщо виходе 70 людей симфонічного оркестру, а в залі тоже 70, або 50. Органний концерт проходе й там 15 людей із міста, у якому 300 тис або навіть більше. Значить невелика потреба є у відчутті звуку.

Цікаві порівняння проводить Володимир і щодо потреби в класичній музиці серед жителів Південної Кореї:

— Для Кореї Моцарт — то не є їхня автентична музика. Але вони свою слухають, і в них дуже популярна класична музика. Наш чернівецький симфонічний оркестр уже 2-й рік підряд їздить у Південну Корею на місячні, двомісячні тури. Зали понад 2 тис людей майже повні. Бо є потреба. Є духовний потяг. У нас нема. Дивно.

Володимир підкреслює, що музика — важливий елемент становлення особистості, адже вона здатна наштовхувати на логічні роздуми й водночас розширювати абстрактне мислення:

— Починаючи з Древньої Греції, математик ти чи не математик, завше був урок музики. Тому що музика — це набагато глибше. Це працювання обох півкуль мозку. Мені дуже подобається вислів покійного кардинала Любачівського. Він каже: Шо є мистецтво? Це прагнення душі за втраченим раєм. Невідомо для чого ти це робиш. Пишеш вірші. Тобі за це не платять. Для чого ти співаєш. У нас є пробіл чорний. Ми стратили той рай. І не пам’ятаємо цього.

Як ми знімали

Над матеріалом працювалиАвтор:Ярослав КарпенкоАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаКоректорка:Марія ПрохоренкоПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Василь СалигаОператор:Олег СологубОператор коптера:Михайло СлободянМонтажерка:Анна ВоробйоваРежисер:Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибатор:Сергій Гузенков

31 Серпня 2018 7:55