Зв’язковий Цезар із Закарпаття

Закарпаття
Люди
27 Листопада 2017 15:23
1979

Село Калини в Тячівському районі цілком можна було б вважати типовим закарпатським селом. Займаються тут, переважно, обробкою деревини та збирають яфини на продаж. Та є в Калинах місце й людина, що роблять це село унікальним і приваблюють сюди все більше туристів.

2005 року місцевий мешканець Юрій Куцин створив у Калинах незвичайний етнографічний музей. Кожен охочий до екзотики, не перетинаючи жодного кордону, може відчути тут атмосферу тропіків чи далекої Японії та послухати історії власника музею про подорожі далекими країнами. У музейному саду росте лимонне дерево, а навесні земля під японською сакурою встелена рожевими пелюстками.

 

One-man museum

У світі набирає обертів новий вид туризму — усе більше людей жадають отримати local experience: познайомитися з місцевим населенням, побачити, чим вони живуть, де працюють і як відпочивають. Тобто дізнатися про країну з перших уст. У зв’язку з цим з’являються так звані one-man museums. Такий формат музею однієї людини передбачає, що звичайні люди, часто просто в себе вдома, створюють тематичні або арт-експозиції та водять там екскурсії.

Наприклад, сінгапурець Koh Nguang How, зібрав колекцію із понад мільйона культурних артефактів Південно-Східної Азії та розмістив її у власній квартирі.

Інший тип — це тематичний музей, прикладом якого може бути музей, створений пенсіонером Чарльзом Евансом, що проживає в США. Після смерті дружини у 2011 році чоловік вирішив розбудувати музей на її честь. Експозиція складається зі спільних фотографій, речей та музичних платівок, під які подружжя колись танцювало.

Такі музеї надихають багатьох людей подолати сотні кілометрів аби послухати історії власників та відчути неповторну енергію місця. Тож не дивно, що етнографічний музей Юрія Куцина теж популярний серед іноземців.

Юрій

Юрій Куцин історію свого життя розповідає, як анекдот чи веселу байку. Якби не фотографії та привезені з далеких країв сувеніри, то було б важко повірити, що цей звичайний на вигляд дідусь із гірського села свого часу за 15 років об’їхав 76 країн і, навіть, був колись частиною радянської розвідки:

— Було, що в Москві я вилітаю у 25 градусів морозу, прилітаю вночі в Делі, а там — 42 спеки. Поїду на південь, як звідси в Одесу, у штат Мадрас, а там — 56 градусів. А поїхав у Калькуту (Колката — ред.) — там в аеропорту війна, з автоматів стріляють. Нас там поліція під бетонні сходи засунула й охороняла.

Усі життєві історії Юрія — справжні, без цензури:

— Я був в Індії на трьох весіллях: на багатому, середньому, та на бідному. Там індійка одна як прижалася до мене, то в мене пішло тисяча вольт!

Три роки тому подружжя Куцинів гучно, на весь район, відсвяткувало золоте весілля. Юрій дуже любить розповідати історію про те, як ретельно він вибирав дружину. Сватав дівчат із чотирьох довколишніх сіл, але врешті прислухався до маминої поради. Разом подружжя збирає в горах трави, з яких вони власноруч виготовляють карпатський чай. Також Куцини займаються бджільництвом. Їхні вулики теж сміливо можна вважати експонатами музею:

— Оце такий вулик, якого ні в Україні, ні в Європі ні в кого немає. Вулик-монастир: там живуть дві родини. А це пасіка на 100 родин. Загалом різниці нема, тільки форма інша. Тільки руками не розмахуйте, щоби не покусали вас, бо доведеться платити 10 гривень за укус — вакцина, шприц, медсестра.

Юрій Куцин любить бути першим у всьому. Він був першим у селі, у кого з’явилася «жигулі сімка». Коли у В’єтнамі будували аеропорт імені Хо Ші Міна, а в Ірані — Бушерську АЕС, то він, конструктор-будівельник, був там. Коли ж у мальтійське посольство знадобився зв’язківець, туди поїхав Юрій:

— Це фотографії, де я побував, у яких країнах. Всюди я був, починаючи од Москви. Як був Брежнєв, то я допомагав комунізм будувати. А як був Горбачов — допомагав розвалювати.

Практика спілкування з людьми літнього віку показує, що ті з них, котрі свого часу були долучені до радянських таємниць, рідко розповідають пов’язані з цим історії. Сила пропаганди та страх перед системою заважають говорити навіть тепер, через понад чверть століття. Натомість Юрій дуже відкритий, багато жартує і, здається, розповідає все, як було:

— Я в селі — Юрій Іванович. В українському паспорті в мене — Георгій Янушович, а в Москві в мене два закордонні. Я там Цезар Маріконе. Тож ви до мене не придеретеся. У мене й телефон тут домашній засекречений.

Зі своїх закордонних поїздок Юрій Куцин щоразу привозив якісь сувеніри, хоча грошей на витрати давали тоді зовсім мало: 58 доларів на 5 країн. Одного разу вдалося привезти додому іконку й каблучку з діамантом дружині, а іншим разом — легкий трав’яний наркотик:

— Жував його, друзям давав. Дав одному начальнику, він пожував і пішов додому. Жінка його прийшла з роботи й питає: «Ти що, пив?». — «Та ні, ти що!». — «Чого ти обманюєш?!». Приходить він потім на роботу й каже: «Що те було, Юрій Іванович? Я такий веселий, такий бодрий став». Я говорю: «Наркотик». Він аж злякався.

Навіть тепер, через десятки років, він із захватом згадує чергову історію, що трапилася давно й далеко, за тисячі кілометрів від села Калини:

— Біля озера я йшов дорогою, і бачу: йдуть шість американців. Я їх по беретам і американським прапорам впізнав. А я йшов тоді без охорони, але не мав права йти без охорони з посольства. Як я їх побачив, то зрозумів, що тут можуть бути проблеми. Поруч — озеро, а в озері ростуть лопухи зелені, такі широкі. Мені нікуди було діватися, і я скочив у те озеро, а там був мул. Я вирвав один лопух і прикрив голову, узяв його в рота. Вони пройшли тихо, не помітили мене. А в’єтнамець зі сторони (недалеко була його хата) бачив цей епізод. Як американці пройшли, я хочу вилізати, але не можу: ноги потали сильно в мулі. Тоді в’єтнамець прийшов, одну палку бамбукову мені дав, і мене витягнув та повів до себе. Я там обмився, обсушився, відразу подзвонив у посольство, аби приїхала машина й забрала мене.

9

Авантюризм і безстрашність — це перші слова, які спадають на думку після розповідей Юрія. Навіть тепер, хоч і все більше подумки, він готовий гори перевертати:

— Я нічого не боявся, тільки Бога. Зараз у мене вже десь 20 років спина болить, я вже 5 разів оперований: мені міняли бедрений сустав. А раніше я нічого не боявся: я в Парижі негрові крутив руки. Він крав у руської жінки долари. Я трохи позаду стояв, і бачу, як цей злодій у кишеню засовує руку. Витягнув лише з другого разу. Я це побачив. Долари я не брав, а тільки за руки скрутив і кажу російською: «Девушка, заберите свои доллары!».

Музей у Калинах

Історія Юрія — це ще і приклад світоглядної гнучкості. Не зважаючи на його інтегрованість у радянську систему, від нього не почуєш скарг на сучасну політику. Після розпаду Союзу він повернувся додому і продовжив робити те, що вмів найкраще, — будувати.

Жодних сентиментів щодо радянської символіки Юрій Куцин не має, хоча саме символічної та міфологічної залежності в справі декомунізації зазвичай позбутися найтяжче:

— Оце — герб України. А з іншої сторони був герб із серпом і молотом, російський. Якось прийшов до мене турист, і каже: «Це не серп і молот, це — смерть і голод». Потім я ввечері ліг спати, і думаю: «А мужик був правий». Коли Ленін закрутив Союз, то була ж кругом революція, це ж у кожний дім голод зайшов і смерть. Чоловік казав правильно. І я вже трактую туристам, що це — смерть і голод.

Окрім герба «смерті й голоду», у музеї можна побачити зовсім неочікувану річ — дерев’яну різьблену картину, на якій зображено індійський Тадж Махал. У вільний від розвідки та будівництва час, Юрій ще і працював із деревом та малював. У музеї Юрій виставив лише деякі зі своїх картин: зображення Діви Марії, краєвиди Індії та Кавказу. Багато картин, за словами Юрія, поїхали за кордон. Матеріали для роботи були різні: червоне дерево, бук, явір, горіх, липа. Вони надають картинам неповторних відтінків.

При вході до музею стоять кілька дерев’яних скульптур, серед яких — карпатський розбійник, опришок Пинтьо Хрущ. Тут є млин, що досі працює, і справжя гірська закарпатська хата, яка, за словами Юрія, побудована наприкінці ХVIII століття. Серед інших експонатів: колекція народного одягу, зброї опришків, предмети побуту, стародавні музичні інструменти, зокрема трембіти. Власник налічує понад 4 тисячі предметів у музеї. Кожен із них має свою історію. Юрій показує маленький предмет, геть не схожий на старовинний гуцульський чи бойківський артефакт:

— Це — барометр, який показує на тиждень уперед. Дивіться, отут рідина ходить. Тут три компоненти рідини. Я не скажу якої. Це секрет. Одна ходить на хорошу погоду. Коли вона йде нагору, то будуть сильні дощі. Вона навіть через верх переливається. На ясну погоду вона йде вниз. Це винахідник я.

Ось так ми неочікувано дізналися, що до професії «будівельник» і хобі «художник» можна дописувати ще і звання «винахідник». Насправді, провівши в цьому місці певний час, коли на столі бачиш винахід власника музею, на стіні — індійські краєвиди, а в садку — африканський часник, перестаєш дивуватися.

Музей Юрія Куцина — живий організм. Тут панує робоча атмосфера, нічого не лежить без діла, не припадає пилом. Атмосферу тут створює людина, а речі та історії доповнюють її.

Над матеріалом працювалиАвторка:Ірина ОпарінаАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаОператор:Дмитро ОхріменкоРежисер:Микола НосокМонтажерка:Ліза ЛитвиненкоФотограф:Тарас КовальчукБільд-редактор:Олександр Хоменко

27 Листопада 2017 15:23