Десна — одна з найбільших річок в Україні. На її берегах розташована велика кількість населених пунктів, але залишилось небагато поромів, які з’єднують їх між собою. Є пороми в Деснянському, Редичеві та Мезині, а далі за течією — в Сосниці та Макошиному. Окрім того, в Бириному та Максаках є понтонна переправа. Цікаво, що на відміну від поромів на Дністрі (читайте наш матеріал про пороми на Дністрі, який виходив раніше), тут їх виготовляють не з металу, а переважно з дерева.
Поромами й досі щоденно користуються, щоб швидше доїхати до міст, на базар чи деінде, а не робити великий гак через мости. Наприклад, є дорога Лугове — Шостка. Щоб дістатися нею з Мезина, треба проїхати приблизно 48 кілометрів. Однак набагато швидше просто переправитись поромом на інший берег Десни і поїхати іншим шляхом.
Пором у Мезині
Пором у Мезині працює приблизно 80 років. Пором складається з двох байдаків, з’єднаних між собою. Раніше використовували дерев’яні байдаки, тепер — металеві. Їх скріплювали і змащували смолою, щоб вони не протікали. Течія б’є в один бік, таким чином штовхає пором до іншого берега. Поромник не прикладає великих зусиль під час кермування, адже пором направляє сама течія.
Колись на мезинському поромі здебільшого перевозили корів на пасовища, а зараз сюди приїздять рибалки й туристи.
Байдаки
Річкові плоскодонні судна довжиною 30–60 м.
Сергій
Сергій Дудко працює поромником у Сосниці вже 27 років. У 90-ті ніхто не займався поромом, він міг плавати без поромника, все відбувалося досить хаотично. Тоді вирішили набрати команду молодих хлопців з бажанням працювати. Так Сергій почав освоювати нову професію, адже до того працював муляром. З першого екіпажу залишився тільки він. Чоловік каже, що став поромником, бо потребував хоч якоїсь роботи. Однак згодом звик до професії та не уявляє тепер свого життя без порому. Протягом десяти років він орендує його у громади — раніше це була колгоспна власність:
— Власність — громадська. Когда розвалювались колгоспи, ті всі монополії, то рішили його не розпилять, а віддати на баланс сільської ради. Виділили майно, ну паром, комбайн, трактор, ну таке. А на пором вони тоді об’явили конкурс — пісьма, конверти, сейфи, так серйозно було для нас, шо ужас. Ну ми конкурс виграли.
Сьогодні на поромі Сергій не сам, має напарника:
— Ми — це, єслі більш одного. Нас двоє, да. Я і напарник. Так що оце так.
Вони змінюють один одного раз на дві доби. Працюють, незалежно від свят, вихідних чи поганої погоди. Є денний графік роботи, але вночі також можуть їхати екстрені служби, тому поромник завжди повинен бути готовий до роботи:
— Була даже один раз змєна така, що день був приятним, машини нормальні і все, приїхав додому і в 11 часов дзвонить скора, треба перевезти. Харашо, приїхав, десь пів на другу, ляг спать, знову дзвонять — больниє, їхать надо. В 4 часа знову скору перевіз, долежав у машині, і друга зміна почалась.
Пором працює кожного дня, поки не замерзне Десна. Тоді для автомобілів створюється спеціальний заїзд, і вони можуть переїхати річку по льоду. Поромники так можуть не працювати аж до весни. Але якщо товщина льоду замала, щоб витримати автомобіль, напарники прорубують ополонки для ходу порома. Коли йде шуга, через Десну перетягують трос, на нього кріплять дерев’яні колоди, і на них шуга намерзає. Таким чином поромники зберігають ополонку цілою та захищають від шуги сам пором.
Роботи у Сергія багато. Кожен день має свою специфіку руху. Найбільше людей користуються поромом «на храм» — на релігійні свята Покрови та Спаса. У ці дні важко знайти час на перепочинок. У суботу, наприклад, перші пасажири з’являються рано, бо потрібно їхати на базар торгувати. Потім до десятої години потік людей зменшується:
— В суботу до 5 часов, в 5 вже всьо замикається. А в неділю з утра всі сплять. А в будній день — цілий день. В основному фермери, ціла машина фермерів поїхала. То агроном, то інженер, якшо шось сталось, то мотаються туди-сюди.
Шуга
Дрібний крихкий лід у вигляді кашоподібної маси, який іде перед льодоставом.
Однак навіть якщо серед бажаючих лише одна людина, поромник не стане їй відмовляти. Для нього кожен пасажир важливий:
— Ну, я не такий глобальний, як держава. Державі там сто, двісті чоловік — не люди, а тут одного треба везти. В нас одна бабка — значит, ну, я волєн її везти через п’ять мінут, десять… В смислє, ну, нагліть недовго.
Цінова політика на поромі досить демократична. Для місцевих, так би мовити, діє постійна знижка, а хто не має змоги заплатити, може користуватися поромом безкоштовно:
— Существуєт правило согласно грошей. Є дві категорії граждан, яких я перевожу. Це місцеві жителі Пекарівської сільської ради. Це чотири села тут. От місцеві платять і 50 процентов, а пішоходи і велосипедисти — я їм вообщє разрєшаю, єслі чєловєк хоче зекономить, пожалуста. Вони вообще не платять.
Окрім переправляння людей, на поромі завжди знайдеться інша робота — потрібно щось полагодити чи вдосконалити:
— В мене там в машині дрелька електрична валяється, я б прикрутив доску, там шатається. Отаке я роблю в основному. Шось нада подремонтірувати…
Сергію доводилось переправляти багато чого: і вантажівки, і трактори. Раніше через пором гнали випасати на луги корів. Стадо заганяли на пором, закривали засуви і так перевозили на інший берег.
Давня переправа
Пором у Сосниці в такому вигляді, в якому він є зараз, працює з 1984 року. Але ця переправа існувала тут задовго до створення Радянського Союзу:
Поняття пором — воно існує, покуда єсть люди, які помнять це.
Раніше пором був з дерев’яних балок і меншого розміру — достатнього, щоб на нього помістилась підвода. Сергій розповідає про зміни цього виду транспорту з плином часу:
— А ми за сто років дерев’яні балки замінили на залізні і вмєсто верьовки конопляної повісили катанку. Ближайші сто років ми плануємо сюда даже мотор якийсь прідєлать.
Катанка
Загальна назва металопрокатного дроту круглого перетину.
Пором починає рухатись за допомогою рухів поромника «калатушкою» по тросу. Іноді можна обійтись і без неї, достатньо одягнути робочі рукавиці. Сергій з’єднує «калатушку» з тросом, заводить її за спину та налягає своєю вагою. Найчастіше він її використовує, коли є проблеми з рухом і треба докласти зусиль, наприклад, узимку:
— Я не просто управляю поромом, мені надо його тянуть. Треба його направлять, удерживать, отпускать… Кароче, «калатушкою» тереш, тягнеш, воно трос перекручує, і ми пливем. А причалить — треба шоб стовпчики зійшлись.
У непогоду таким пристроєм управляти простіше, бо краплі дощу змочують канат, ніби змазка, тому треба прикладати менше сили, а пором іде легше.
Калатушка
Дерев’яна палиця зі спеціальною виїмкою.
Поромник завжди повинен бути уважним. Треба скеровувати водіїв, щоб вони заїхали на пором. Якщо вони неправильно стануть, то можуть впасти у воду:
— Ну, я думаю, шо в поромщика не буде врємєні в смартфоні копирсатися. Він буде працювати.
Сергій не вчився спеціально на поромника, а все пізнавав на практиці. Спочатку навіть трохи соромився різко казати водіям, що вони щось неправильно роблять, але зараз уже знає, як краще зробити: де прикрикнути, а де легенько кивнути, щоб водій поволі рушив і поїхав:
— Путьом научного тика я тепер знаю, як шо робить. Так шо всьо познайоться в роботі.
Як ми знімали
Друга серія Сіверщини, у якій ми відвідаємо декілька палаців цього регіону – Качанівку і Ґалаґанів, відвідаємо меморіал героїв Крут, поспілкуємося в Ніжині з ассирійцями, послухаємо баяніста у Кролевці, відвідаємо яблуневу колонію, випадково потрапимо на випускний парад та наприкінці відвідаємо декілька поромів, про які в нас незабаром вийде історія.
