Україна на велосипедах

Відтоді як месопотамці винайшли колесо, яке слугувало гончарним колом, пройшло 300 років, перш ніж його почали використовувати як частину засобу пересування. І аж майже через 5 000 років з’явився пристрій, що хоч якось нагадував велосипед. Ще 500 років винахідники експериментували з його конструкцією: змінювали кількість і розмір коліс, випробовували різні матеріали… Перший дійсно практичний і наближений до сучасного велосипед з’явився аж у 1885-му. І за лічені роки зробив революцію на дорогах. Катання на велосипеді перетворилось із забаганки аристократів на масове явище.

Сьогодні ж велосипед у багатьох країнах став інструментом переосмислення і змін публічного простору. У Лос-Анджелесі, наприклад, раз на два місяці влаштовують CicLAvia. Це ініціатива, під час якої всі вулиці, що зазвичай заповнені автівками, повністю звільняють для велосипедистів, скейтерів, ролерів тощо.

На тлі стрімкої урбанізації переваги використання велосипеда стають усе більш очевидними. На противагу автівкам і навіть громадському транспорту він допомагає суттєво заощаджувати природні ресурси й зменшувати загазованість повітря. У місцях, де зосереджується багато велосипедистів — тих, що відпочивають чи добираються так до роботи, — краще розвивається дрібна торгівля, відкривається більше закладів харчування. Завдяки доступності велосипед сприяє появі нових соціальних зв’язків і зміцненню вже існуючих, адже велосипедисти охоче спілкуються між собою незалежно від статі, статусу, етнічності тощо. Обираючи цей вид транспорту як пріоритетний, люди почуваються фізично й емоційно краще, бо ведуть більш рухливий спосіб життя. Зрештою, використання велосипеда допомагає розвивати сталу міську мобільність.

Щоб усе це спрацювало, велосипед має стати доступним і безпечним транспортом. Розуміючи це, багато країн інвестують у розвиток веломереж і велокультури. В Україні це питання підняли громадські активісти, яких перестало влаштовувати, що майже весь простір доріг відбирають автівки. U-Cycle — приклад того, як невелика спільнота ентузіастів стала впливовою експертною громадською організацією, що формує нову велоісторію не тільки Києва, а й усієї країни.

Як розвивалася велокультура в Україні

Перші експериментальні моделі велосипедів на території України з’явилися у 1870-х, а справжній велобум стався в 1890-ті, коли цей транспорт значно вдосконалили. З’явилося Київське товариство велосипедистів-любителів, яке видавало іменні посвідчення велосипедистам і номерні знаки на транспортний засіб. Будували велодроми, проводили перші змагання. Так велосипедні поїздки стали частиною дозвілля. Цікаво, що в США та європейських країнах велосипед значно прискорив процес емансипації, проте Київське велосипедне товариство виключало можливість приєднання жінок до своєї спільноти.

Із появою значної кількості велосипедів змінювалося й розуміння міста та його транспортної інфраструктури. Саме в 90-х роках XIX століття з’явилися перші правила, що визначали, як велосипедисти мають поводитися на дорогах. Тобто велосипед поступово почав завойовувати прихильників і виборював право конкурувати з громадським транспортом.

У радянські часи велосипеди були досить популярним видом транспорту, однак велокультура все ж відставала від європейської. У СРСР не було якісної велоінфраструктури, бо під час будівництва житлових мікрорайонів враховували передусім інтереси автомобілістів. Однак працювало чимало заводів, які цілком задовольняли попит у велосипедах серед дорослих і дітей, трохи менше — серед підлітків.

Чимало власників велосипедів каталися з мінімальним набором інструментів, щоб в разі чого самостійно відремонтувати свій засіб пересування, адже про сервісні центри для велосипедів іще не йшлося. Попри це, радянські велосипеди були досить міцними й практичними, тож могли конкурувати із закордонними зразками. Дехто досі катається на цих, уже раритетних, моделях. Однак саме в радянський період з’явився стереотип, що велосипед — це транспорт для селян або тих, хто не може собі дозволити купити авто. А ще з тих часів нам у спадок дістався міський простір, зовсім не облаштований для потреб велосипедистів.

Новий етап розвитку велокультури Києва розпочався у 2000-х роках. Спочатку виникла неформальна спільнота «Зеленому місту — зелений транспорт!» Це була реакція на резонансне ДТП, у якому загинув велосипедист. Команда активістів взялася вирішувати проблеми велоінфраструктури й безпеки велосипедистів. Згодом, у 2007-му, ця ініціатива переросла в громадську організацію «Асоціація велосипедистів Києва» (АВК). Продовжуючи боротися за появу якісної та безпечної веломережі, вона стала популяризувати велосипед як громадський транспорт розвиненого міста. Доєднавшись до Європейської федерації велосипедистів (ECF), київська організація почала брати участь у міжнародних конференціях, щоб наслідувати дієві історії успіху різних країн.

У 2019 році АВК перейменувалася на U-Cycle. Її експертна команда ініціювала розбудову веломережі у столиці, підтримує розвиток велокультури в інших містах і популяризує велосипед як транспортний засіб.

Анастасія. Хобі, що стало роботою

Анастасія Макаренко — виконавча директорка U-Cycle. Каже, що на велосипеді вона змалечку, а от справжня її велосторія почалася вже, як була студенткою. Надихнув брат подруги, який вирушив у веломандрівку Кримом. Романтика такої пригоди, коли рушаєш у далеку подорож із наплічником, зробила своє. Анастасія за пів року назбирала гроші й купила свій перший велосипед.

Ще до окупації півострова жінка побувала на Арабатській стрілці, об’їхала на велосипеді західне узбережжя Криму, а через рік — східне. У 2014 році Анастасія планувала проїхати південним берегом, але не змогла цього зробити через окупацію.

— Це лишається моєю мрією — замкнути берегову лінію Криму на велосипеді.

Для Анастасії велосипед — інструмент позитивних змін міста, які реально втілити по всій Україні. За її спостереженнями, населені пункти з добре розвиненою велокультурою зазвичай більш комфортні для життя. Звісно, кращий і стан довкілля, тому люди в таких містах чи селах почуваються ліпше. Анастасія додає, що бути велосипедистом у місті — це глибше розуміти й відчувати місто.

До U-Cycle Анастасія приєдналася в 2014-му. За її словами, до знайомства з організацією вона сприймала Київ таким, як він є, і навіть не задумувалася, чому в місті немає велоінфраструктури. Тому позицію U-Cycle вважала дуже прогресивною, адже громадська організація вирішила все змінити.

— Коли я прийшла (в U-Cycle. — ред.), дуже добре запам’ятала фразу (колег): «Результати того, що ми зараз робимо, реально побачимо десь не раніше ніж через десять років».

Велостратегія

Анастасія радіє, що з 2014 року питання велоінфраструктури Києва не тільки зрушило з мертвої точки, а й вийшло на якісно новий рівень. Усе, що було до того, — кілька не дуже вдалих велодоріжок в одному з районів міста. Директорка U-Cycle пригадує, як вони тільки починали розробляти карту велодоріг:

— Якраз того літа (2014 р. — ред.) збиралася наша спільнота в різних парках по різних районах. І ми просто брали карту Києва і малювали фломастерами. Пробували подивитись, які можуть бути перші веломаршрути по Києву. І просто гіпотетично ми припускали, що колись в Києві можуть з’явитися веломаршрути.

Раніше, коли команда U-Cycle приходила до депутатів міської ради із запитом про створення велоінфраструктури, їх не сприймали серйозно. Мовляв, немає для кого будувати. А велосипед розглядали як щось маргінальне, таке, що не приживеться поряд із автівками і громадським транспортом. Нині ж, за словами Анастасії, йдеться про те, як швидко будувати велодоріжки.

Ще у 2015-му частка велосипедистів у загальному трафіку Києва дорівнювала нулю. До 2025 року показник планують підняти до 5 %. Ця ціль вказана у велоконцепції Києва — документі, що визначає велостратегію столиці й розвиває велосипедний транспорт як частину мобільності киян. Команда U-Cycle ініціювала його розробку та допомагала створювати впродовж трьох років. Депутати одноголосно проголосували за прийняття цієї велоконцепції. Анастасія каже, що це було великою перемогою для U-Cycle.

Станом на 2021 рік, коли Київ має майже 200 кілометрів веломережі, U-Cycle своїм пріоритетним завданням вбачає її зв’язаність. Анастасія пояснює, що вони хочуть сполучити всі спальні райони міста з центром так, щоб люди комфортно й безпечно могли їздити велосипедом на роботу.

— Велодоріжки мають з’являтися не там, де їх можуть робити, а там, де вони справді потрібні.

За словами Анастасії, команда U-Cycle — єдині, хто сьогодні системно моніторить велотрафік. Заручаючись підтримкою волонтерів, вони з 2014 року щорічно відстежують кількість велосипедистів на вулицях Києва. Досліджують, як змінюється співвідношення чоловіків і жінок, які користуються велосипедом, фіксують їхні звички у виборі одягу, стилю катання та маршрутів. За роки роботи вдалося зібрати багато даних, що показують, як змінюється портрет київського велосипедиста: які маршрути він обирає і як на них поводиться.

U-Cycle допомогли створити велоконцепцію багатьом об’єднаним територіальним громадам і містам України. На черзі — робота над планом сталої міської мобільності Києва. Це стратегічний документ, де зафіксований план розвитку міста та його транспортна політика. Згідно з цим планом міську інфраструктуру мають будувати, враховуючи передусім інтереси пішоходів і велосипедистів. Авто та громадський транспорт — на другому місці. До створення плану сталої міської мобільності обов’язково залучатимуть громадськість.

У 2020 році велоактивісти взялися за створення національної велосипедної стратегії. Її має затвердити Міністерство інфраструктури України. Команда вже провела серйозну експертну роботу — вивчила досвід 10-ти країн і проаналізувала потреби українських міст, спираючись на результати масштабного опитування.

— Ми беремо кращий світовий досвід (в даному контексті — більше західноєвропейський) і беремо наш локальний контекст, який також є результатом публічної дискусії, мережування. І пробуємо це об’єднати.

Безпечна та приваблива веломережа

Зв’язана, зручна, безпечна — ось якою, за словами директорки U-Cycle, має бути будь-яка міська веломережа. І її команді вдалося багато що зробити, аби люди на велосипедах почувалися впевненіше на дорогах. Так, завдяки їхнім зусиллям на законодавчому рівні зменшили швидкість руху в містах із 60 км/год до 50 км/год. Для України це новий досвід, але в країнах Євросоюзу до нього вже звикли. Містопланувальники доводять, що за такої швидкості дороги стають безпечнішими для всіх учасників руху.

Також U-Cycle відстояли внесення змін до Правил дорожнього руху України (ПДР). Із 2021 року нарешті чітко прописана велоінфраструктурна термінологія: що таке велосмуга, велопереїзд, контрсмуга і велодоріжка. Також визначені нові знаки й розмітка, що регулюють рух велосипедистів, а ще передбачена наявність дорожніх конструкцій, знаків і розмітки, які спонукають автомобілістів знижувати швидкість перед велопереїздами чи пішохідними переходами.

За словами Анастасії, це суттєві зрушення, адже ПДР також впливають на те, як будуватимуть веломережу.

— В українських правилах дорожнього руху велосипедист — це повноправний учасник дорожнього руху. Але коли виходили, візьмемо, п’ять років тому на наші вулиці, то було складно помітити, що велосипедист тут повноправний.

З урахуванням потреб велосипедистів змінилися й Державні будівельні норми (ДБН) та Державні стандарти України (ДСТУ). Ці досягнення мотивують команду працювати ще активніше:

— Коли ти отримуєш ці перемоги, це дуже надихає і показує, що в Україні громадянське суспільство може робити дуже класні речі. І громадські організації сьогодні як інституції мають цей важіль впливу.

Важливою ініціативою U-Cycle стала велошкола з безпеки руху. Це навчання для тих, хто вже вміє їздити на велосипеді, але хоче впевненіше почуватися на дорогах. Сюди входять теоретична частина (щоб оновити знання ПДР) і практика — поїздка з велотренером.

U-Cycle має багато амбітних цілей і мрій. Зокрема, це національна кампанія «Велосипедом до школи», над якою команда працює з 2021 року.

— Ми хочемо інтегрувати велоурок з безпеки руху в шкільну програму і зробити його доступним для всіх дітей — учнів шкіл — по всій Україні.

Анастасія розповідає, що такі уроки вже стали обов’язковими в освітніх програмах Польщі й Німеччини. Вона переконана, що саме з освіти й починається велокультура. Школярі часто не знають, як правильно поводитися на дорозі й безпечно пересуватися містом, і тому можуть стати жертвами ДТП. Велоактивісти мріють, щоб в Україні була нульова смертність на дорогах (концепція Vision Zero), щоб ніхто з учасників дорожнього руху не гинув під час ДТП. В основі концепції Vision Zero — відповідальність усіх структур, причетних до створення транспортної мережі, адже результат їхньої роботи безпосередньо впливає на безпеку на дорогах.

Анастасія запевняє, що досягти нульового показника смертності в Україні можливо, тільки адвокуючи це питання на національному рівні.

— Безпека досягається інженерними рішеннями. Міста і країна мають взяти на себе відповідальність за безпеку на дорогах.

Робота в Києві та за його межами

Один із найяскравіших проєктів U-Cycle — велопарад дівчат #KyivCycleChic. Це щорічна подія, яка вже прижилася і в інших містах. Десятки учасниць різного віку катаються містом, аби спростувати уявлення про велосипед як транспорт, підходящий тільки для спортивної їзди у спеціальному одязі.

— Ми дивимося на Західну Європу, то там велосипед — це транспорт, і люди їдуть в пальто, наприклад, їдуть в сукнях, і на підборах можуть їхати.

Велопарад #KyivCycleChic не тільки впливає на велосипедну моду, а й стає своєрідним маніфестом, закликом і запитом жінок на безпечну велоінфраструктуру. Наразі в Києві велосипедисток не більше 15 відсотків серед усіх користувачів цього виду транспорту. Для порівняння: у Берліні чи Амстердамі їхня частка становить 50 відсотків. За словами Анастасії, жінка на велосипеді — індикатор безпеки, а отже Київ потребує комфортної й безпечної велоінфраструктури.

Є в U-Сусle і регулярні освітні проєкти, наприклад, велоекскурсії Києвом Urban Cycling Tour. Це чудовий формат для тих, хто любить пізнавальне й рухливе дозвілля. Ці заходи допомагають не тільки збирати додаткові кошти для роботи U-Cycle, а й реалізовуватися людям зі спільноти, адже велотури проводять різні гіди-любителі і щоразу — на нову тему.

U-Cycle стараються об’єднати в цілісну мережу не тільки всі наявні й нові велодоріжки Києва, а й велоактивістів по всій країні. Вони підтримують велоініціативи в інших містах, щоб там не боялися самостійно відстоювати свої права і впроваджувати велоконцепції. У 2016 році U-Cycle стала співзасновницею «Української велосипедної мережі», що об’єднує близько двадцяти громадських велоорганізацій по всій Україні. Ця мережа ініціювала масштабну кампанію «Я за ВЕЛО» напередодні місцевих виборів 2020 року. Велосипедні організації у 26-ти містах та ОТГ України хотіли нагадати місцевим управлінцям, що велоінфраструктура необхідна для комфортного життя й розвитку міста. Зрештою 600 кандидатів до міських органів влади підписали декларацію на підтримку кампанії. А 2021 року «Українська велосипедна мережа» звернулась до української влади з проханням підтримати національну велостратегію. Очільниця U-Cycle переконана, що така згуртованість стає успіхом для всіх:

— Для нас дуже важливо, щоби зміни відбувалися скрізь по Україні. Важливий обмін досвідом, мережування і те, щоб організації в різних містах також успішно адвокатували і просували велосипедний транспорт.

U-Cycle співпрацює з місцевими органами влади та громадськими організаціями від початку свого заснування. Щороку вона проводить всеукраїнську конференцію «Велофорум». Анастасія каже, що це як TEDx, тільки для велоактивістів.

Учасники фестивалю — представники велоорганізацій і міської влади — обмінюються досвідом та обговорюють питання розширення велоінфраструктури. За словами Анастасії, приймати в себе «Велофорум» дуже почесно, оскільки місто може презентувати велозміни, які їм вдалося реалізувати.

— Мене дуже ця історія надихає, і я дуже радію всім цим перемогам. Бо в кожного свій, різний локальний контекст. Оця мережа, оцей нетворкінг, оце середовище — (все) воно дуже важливе.

Для багатьох регіональних ініціатив U-Cycle є прикладом того, як можна впливати на розвиток свого міста. На думку Анастасії, громадські організації сприяють загальним позитивним змінам у суспільстві. Після Революції гідності люди стали активнішими, зміцніла культура волонтерства. До Євромайдану, наприклад, волонтерська спільнота U-Cycle складалася із сотні людей, а після нього зросла до трьохсот.

Сьогодні менеджерська команда U-Cycle — це десять людей, які координують різні напрями діяльності. Однак залежно від задач і форматів у проєктах U-Cycle можуть брати участь набагато більше активістів. За всю історію ГО понад дев’ятсот людей долучалися до її проєктів.

— Коли люди будуть більше ідентифікувати себе з країною, вони будуть більш активно включені в громадські організації. Тобто це право власності, коли ти не чекаєш, що хтось (щось зробить). Ти усвідомлюєш, що є інституції, вони мають працювати, але ти також маєш бути активним.

Своєю діяльністю команда U-Cycle не лише покращує умови життя в місті, а й згуртовує однодумців. Люди вчаться взаємодіяти між собою, довіряти одне одному та брати відповідальність за спільний простір, в якому живуть. Оскільки U-Cycle є членською організацією, долучитися до неї може кожен охочий:

— Розвиваємо громадську організацію як один із інструментів, щоб люди були активними, мали можливість доєднатися до чогось більшого й інвестувати свій час, енергію в якусь більшу, спільну справу.