Хай як із часом удосконалюється зброя, військова техніка й амуніція — особливості ландшафту відіграють таку ж важливу роль у бойових діях, як і тисячоліття тому. В обороні передусім допомагають водойми. Так, підійти російським військам до Києва завадила річка Ірпінь, атаку на Миколаїв стримує Дніпро, а на сході армія РФ зазнає великих втрат, намагаючись форсувати Сіверський Донець.
Стратегічне значення водойм розуміли ще найдавніші завойовники. Їх використовували в різні способи: окрім очевидних, як-от транспортування війська, зброї, їжі чи блокування доступу до міст, у річках труїли воду та влаштовували пастки ворогам. Так, наприклад, козаки, обороняючи Вінницю від польської кавалерії в березні 1651 року, заздалегідь прорубали ополонки в замерзлій тоді річці Південний Буг. Так вони дезорієнтували й потопили противника. Саме завдяки цьому маневру військо Івана Богуна оборонило місто.
Розповідаємо, як річка Ірпінь, що огинає Київ із півночі та заходу, стримала неочікуваний наступ окупантів із території Білорусі.
Місія річки: сповільнити ворога
Річка — природна перешкода для ворожого війська, адже вона гальмує його наступ. А ще знерухомлену армію зручно обстрілювати:
– якщо є міст, його переходять повільно, вузькою колоною — це вразлива та помітна ціль;
– якщо міст уже знищено, потрібен час, щоб розгорнути спеціальну техніку для побудови переправи та її встановлення. Як і міст, переправа — добра мішень для обстрілу, а будь-який танк нею їде ще повільніше.
Усе пішло не за планом РФ
Українські військові підірвали мости через річку Ірпінь і кілька разів знищували російські переправи.
У районі села Демидова підірвали дамбу, щоб зробити річку більш повноводною: вона вийшла з берегів і створила додаткові труднощі для ворожої армії, зокрема утворилося болото. Внаслідок цього перехід на інший берег став для армії РФ непідсильним завданням.
Історичне значення річки Ірпінь
Річка Ірпінь уже не вперше захищає рубежі Києва — водою, болотами та береговими укріпленнями — за часів Київської Русі столицю боронили фортеці в Білгороді (нині — село Білогородка) та Вишгороді.
Під час Другої світової війни захисники Києва використовували Київський укріплений район (КиУР) — завчасно розроблену трилінійну систему залізобетонних оборонних споруд. Перша з цих ліній проходила по річці Ірпінь. Укріплення дали змогу обороняти Київ 72 дні.
У радянський час Ірпінь частково осушили та змінили її русло. Останніми роками активно забудовують її береги, річка сильно обміліла, тому подейкують, якби наступ РФ відбувся впродовж наступних 5 років, водойма не була б такою ефективною в обороні.
Ірпінь та інші заку́ті в бетон річки потребують відновлення, догляду та захисту, щоби за потреби боронити нас.
Як підривали дамбу на річці Ірпінь
Ми поспілкувалися з одним із волонтерів, які підривали дамбу на річці Ірпінь, щоб стримати наступ російських окупантів. Ім’я чоловіка не вказуємо з міркувань безпеки.
Чоловік розповідає, що план оборони і партизанських дій тамтешні волонтери розробляли вже з першого дня повномасштабної війни, адже добре знали місцевість. Вони налагодили зв’язок із військовими, завдяки чому змогли швидко й ефективно діяти. Саме волонтери запропонували командуванню сухопутних військ підняти рівень води в річці.
Перепад між водосховищем та річкою був близько 6 метрів, до того ж особливості місцевого ґрунту могли ускладнити просування російських окупантів у бік Києва. Отримавши згоду військових, волонтери стали ретельно готуватися до знесення дамби на річці:
— Затоплення мало мати поступовий характер, щоб люди могли евакуюватися. Руйнувати шлюз із мостом на початку не можна було.
За словами чоловіка, перш ніж прийняти рішення підірвати дамбу, вони думали відкачати воду зі сховища (це не вдалося б із технічних причин), а потім пробували вирізати отвір у воротах дамби. Однак часу було вкрай мало: окупанти дедалі ближче підступали до Києва.
— Був наказ (підірвати дамбу. — ред.), і наш друг дядя Коля разом зі спеціалістами поїхав до воїнів на своєму авто перевозити 500 кг вибухівки. А потім під обстрілами поїхали до нас в село (Демидівські сади. — ред.). Ми тим часом встановлювали аварійний щит на випадок, якщо буде треба перекрити воду. Заряд встановили, людей попередили. «Бум!» — і маємо красивий отвір у воротах десь 1–1,5 метра.
Уже наступного дня на боці ЗСУ почало «працювати» болото. Рівень води підіймався, через що окупанти просто не могли пройти через Козаровичі (село, що приблизно за 8 км від Демидова), адже українські військові добряче обстрілювали їх.
