У Запоріжжі, нижче Дніпровської ГЕС, розташувався найбільший на Дніпрі острів — Хортиця. Зараз це місце набуває все більшого значення для відродження української історії. За останні 15 років на острові з’явився історико-культурний центр, музей судноплавства, інтерактивний театр, а в острівних землях та водах продовжують знаходити скарби, як от тисячолітній меч, який знайшли тут всього декілька років тому. Тепер Хортиця є одним із найважливіших освітніх і культурних історичних центрів України і продовжує розвиватися.
Хортицю іноді люблять називати найбільшим річковим островом у Європі. Однак науковець В’ячеслав Зайцев стверджує, що це не так. Найбільшим таким островом є Великий Житній на південному заході Словаччини. Якщо Хортиця має довжину 12 км, то Житній острів простягається на 84 км вздовж Дунаю. Але Хортиця збирає ці легенди й користується популярністю завдяки Дніпровим порогам — гірським породам, що виходили на поверхню в руслі Дніпра між сучасними містами Дніпро й Запоріжжя:
— Лише завдячуючи дніпровим порогам на Хортиці так багато археологічних пам’яток. Звідси до міста Дніпро на 70 км йшли дев’ять порогів. А ще — забори та інше каміння. Взагалі перша письмова згадка про Хортицю пов’язана з порогами. Тоді імператор Візантії пише, що варяги, проходячи пороги на острові Хортиці, тоді святого Георгія, ставили святилища під тисячолітніми дубами, віддаючи шану своїм богам за вдалий спуск.
пороги та забори
Пороги перетинають всю річку, а «заборами» називають скелі, що перетинають лише частину течії.
Найбільший та найстрашніший з усіх дніпровських порогів — Ненаситець, або Ревучий поріг. Чимало людей загинуло й кораблів затонуло в спробі переплисти його:
— Коли туди заходили лоцмани, вони одягали чисту сорочку й читали «Отче Наш». Бо якщо «постукатися до Дядька Петра» (апостола Петра — авт.), а це означає загинути, то треба мати чисту сорочку й читати Отче Наш. А через Дніпро проходив величезний шлях «Із варягів у греки», дуже багато людей ним проходило. Тож завдяки порогам тут чимало курганів, городищ, святилищ. Набагато більше пам’яток, ніж у регіоні загалом. Пороги — це дарунок для нас, дарунок Хортиці.
Майже століття тому радянське керівництво вирішило побудувати неподалік Хортиці ДніпроГЕС. Бетонна гребля зрештою підняла рівень води майже на 40 м і затопила декілька десятків сіл на обох берегах Дніпра. Усі пороги пішли під воду і Дніпро став повноцінною судноплавною рікою:
— Гребля ДніпроГЕС була побудована в 1932 році. Власне, міста Київ, Дніпро та Запоріжжя можуть приймати у своїх портах кораблі з моря лише завдячуючи греблі, бо раніше піднятися порогами було неможливо.
На Хортиці стоїть пам’ятний хрест до 500-ліття запорізького козацтва. В’ячеслав Зайцев розповідає, що перша письмова згадка про запорожців датована 1492 роком і стосується литовської фортеці Тягинь на сучасній Херсонщині (фортеця вже повністю зруйнована — авт.):
— До фортеці підійшли турки, а запорожці зненацька спалили одну із турецьких галер. І турки написали литовцям, мовляв, заспокойте своїх. Беручи відлік від цієї згадки, в 1992 році ми поставили цей хрест.
Побутує думка, що на Хортиці колись була Січ, однак історики цю тезу не підтверджують. Дмитро Байда Вишневецький побудував Запорізьку Січ на острові Мала Хортиця (або Байда), що неподалік Хортиці. На великій же Хортиці були козацькі зимівники, кінські вигони тощо:
— Велику рекламу Хортиці зробила повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», а потім і зйомки однойменного фільму. Існує помилка, що, мовляв, нам побудували Січ заради фільму. Це не так. Планували її побудувати ще в 60-х роках. Фактично будівництво історико-культурного комплексу почалося у 2004–2005 роках. Віктор Ющенко, який тоді був Президентом, запропонував Запоріжсталі, як кажуть, добровільно-примусово долучитися до такої святої справи. І дійсно, Запоріжсталь дала 20 мільйонів гривень. На ці гроші був збудований «каркас», а інше облаштування проводилося вже за рахунок приватних спонсорів. Ми добудовуємо Січ і фактично кінця-краю там немає.
Острів Хортиця першим в Україні отримав статус національного заповідника. Завдяки особливому розташуванню на острові утворився унікальний природно-ландшафтний комплекс. Тут заборонено розводити вогонь, ловити рибу, полювати, рвати рослини:
— Як виявилося, на деяких рослинах живе лише один вид комах й ними харчується. Також у нас є кабани, косулі, фазани, олені. Колись був і лось, та, на жаль, браконьєри його вибили. Це такий мікросвіт, тому ми забороняємо втручатися в нього.
Частиною острівного ландшафту є скелі, розташовані переважно в північній та північно-західній частині Хортиці. Висота скель сягає 40 — 50 м. Між Хортицею та ДніпроГЕС розташовані скелі Три Стовпи. Дальня від берега скеля називається острів Похилий, ближня — Крісло Катерини. Між ними — Середній Стовп. Поруч є невелика скеля, на якій розташоване кругле заглиблення під назвою Козацька миска:
— Ці скелі теж мають свою історію, але це в ніякому разі не пороги, просто скельні островки. Три Стовпи відомі тим, що там знаходяться природні утворення. Козацька миска — це дійсно казаноподібне заглиблення в скелі, що робить величезна сила води. Геологи кажуть, що це залишки стародавніх водоспадів.
На півночі Хортиці височіє також гранітна скеля, що переривається глибокою ущелиною, названою Січові Ворота. Саме тут Дніпро розподіляється на два русла — вузький скелястий Старий Дніпро й широкий просторий Новий Дніпро між лівим берегом і островом. Назву цієї ущелини пов’язують із переказами про випробування для тих, кого збиралися посвятити в козаки:
— Щоби стати козаком, необов’язково було показати силу, якусь там кремезність. Чудово, ти велетень, але якщо ти боягуз, ти нікому не потрібен. Як приймали до козаків, то перекидали через Січові Ворота дубову колоду. Хто бажав стати козаком, мав перейти через неї з зав’язаними очима. Козак піде, він послизається, падає головою вниз, але його знизу ловлять, бо вони не душогуби все ж таки. І він буде козаком. Козак це відчайдушна людина, яка здатна на вчинок. Це хоробра людина передусім.
2011 року рибалка виловив неподалік Хортиці стародавній меч. Під час реставрації виявилось, що це один із мечів Ульфберта, датованих IX–XI ст. Подібних мечів у світі не більше, як 170 штук і володіти ними могли лише воїни найвищого рангу. За 80 років до цього неподалік острова археологи виявили п’ять схожих, однак значно простіших мечів, що були скоріш за все втрачені в бою. Історики допускають, що в цих місцях у 972 році загинув київський князь Святослав Ігорович, а знайдений меч Ульфберта належав саме йому:
— Святослав був справжнім лицарем і ходив багатьма походами на Волгу, Кавказ, Візантію. Від своїх воїнів він майже нічим не відрізнявся, окрім того, що в нього була чиста сорочка. 972 року неподалік Хортиці він потрапить у паску й загине в битві з кочовим племенем печенігів. Ось на цьому місці з глибини 22 метри рибалка випадково витягує меч гачком. Це легендарний меч, який коштував цілого статку.
На початку XX ст. на Хортиці налічувалося 129 скіфських курганів, з яких зараз збереглося 28. Меморіально-туристичний комплекс, присвячений курганам, на острові має назву «Скіфський Стан». Тут розташовано реконструйовані та вцілілі давні поховальні насипи. Територія Скіфського Стану — це найвища точка Хортиці. Раніше на курганах ставили монументальні кам’яні скульптури — баби:
— Це зараз кургани такі розпливчасті, а раніше вони були високі та гострі й на верхівках ставили баби. Є помилка, що це жінка, це не так. Баба, насправді, в перекладі з тюркської навпаки це дід, старший воїн. Якщо вночі видно зорі, а козак заблукав, то він завжди знає, що «баба» дивиться на схід. Звідси й пішов вислів: «Ходити по бабам».
Історико-культурний комплекс
На півночі Хортиці є музей історії запорізького козацтва. Музей має експонати як про історію Хортиці з найдавніших часів, так і численні артефакти, пов’язані з життям козаків. З 2015 року установа перебуває на реекспозиції.
— Незабаром ми почнемо ремонт повністю. На жаль, ще з часів відкриття в 1983 році тут було багато недобудовок. Там тече дах, і ми плануємо надбудувати ще один поверх і зробити купол, щоби повністю накрити будівлю. У нас цінні експонати — ікони, книги XVII століття, а на них тече вода, ну це ж серце не витримує в наукових співробітників, воно не залізне.
В’ячеслав Зайцев вважає, що підхід до сучасних музеїв як до посередників між історією та відвідувачами має бути переосмислений. Приклади «живих» музеїв можна знайти як в Україні, так і за кордоном:
— Я був у польському музеї, де немає жодного експонату. Є музеї, які без жодного експонату дійсно дають інформацію. Коли музей мертвий там із бірочками, то це якась наука заради науки. Я вважаю, що це неправильно. Музей має працювати для людей, проводити різні заходи постійно, щоби людей заохочувати приходити сюди й розвиватися. А не так, щоб отримали зарплату з міністерства і «в мене робочий час закінчено, до побачення».
У внутрішньому дворику музею лежить великий Чорний камінь. В’ячеслав пояснює, що цей предмет пов’язаний із віруваннями стародавніх людей:
— Найближчі поклади такого каменю є на Черкащині. Тут його покладів взагалі немає. Ми цей Чорний Камінь, вірніше один великий і декілька маленьких перенесли із берега Дніпра, бо від нього почали деякі мудрили шматки відбивати. Чорний Камінь — це святилище тих часів. На ньому зробили прориси, або так звані петрогліфи. Стародавні люди перед полюванням били по ньому списом і це мало приносити вдачу. Багато з ним легенд пов’язано, але принаймні я свідок того, що взимку на ньому сніг не лежить, швидко тане. Кажуть, що якщо до каменя доторкнутися або тільки побачити його, то все буде гаразд. Принаймні, я двічі підстрелений, бачите вам воджу екскурсію й цілий завідуючий відділом, отакої.
На території Хортиці в приміщенні кінного ангару розташувався музей судноплавства «Чайка» і водночас майстерня з відновлення суден. Там зберігаються кораблі XVII століття, які місцеві науковці витягли з дна Дніпра й тепер реставрують:
— Ці кораблі брали участь у російсько-турецькій війні. Взимку 1738 року вони повернулись до Хортиці, де знаходились військові табори. Тоді весь особовий склад флотилії загинув від чуми і близько сорока кораблів зрештою пішло на дно Дніпра. Ми поступово їх піднімаємо. Це і бригантина, і козацька чайка, і шлюпка тощо. Гадаю, прийде час і ми піднімемо турецьку галеру, але для цього треба шалені гроші.
У часи тієї ж російсько-турецької війни на острові була споруджена система фортифікаційних укріплень, або так званих редутів. Усі лінії укріплень повністю або частково збереглися до наших днів. Два редути було реконструйовано для відтворення початкового вигляду укріплень. Один із них знаходиться біля Музею козацтва, інший — біля історико-культурного комплексу «Запорізька Січ»:
— Ми бачимо біля Січі старий редут, якому 300 років. Він був побудований в 1736 році. Всередині були солдати, на місці нашого музею був редут і так далі, кожних двісті метрів йшли редути. Звісно, наступати на редут було безглуздо, його треба було обходити. Раніше тут стояв курган, його пробили, розсипали борти і зробили редут. Як кургану, йому 5 тисяч років.
слайдшоу
На Хортиці розташований історико-культурно комплекс «Запорізька Січ», що є узагальненим образом козацьких січей. Тут зібрані найвиразніші елементи архітектури, культури та побуту запорізьких козаків. Комплекс розділений на дві частини: внутрішню (Кіш) і передмістя, де зосереджені ремісничі й торговельні об’єкти. На центральній площі (Майдані) стоїть храм Покрови Богородиці. Це найбільша споруда на Січі:
— Січ почали будувати на Покрову (14 жовтня) 2004 року. Площа нашого комплексу лише три з половиною гектари, хоча в оригіналі має бути 50–60 га. У нас усе це зменшено: висота валу 3–4 метри десь, а має бути 14 метрів, глибина рову 2, а має бути 8 метрів і так далі. Тут має бути не чотири, а півтисячі хат ремісників, тільки ковалів має бути близько сотні. Але зауважте, що ми не можемо розкинутися на всю Хортицю.
Відвідувачі Хортиці можуть побачити виступи театру козацького бою та почути розповідь про воєнні традиції козаків. Переодягнені на козаків чоловіки показують, як на практиці використовували козацьку зброю та екіпіровку. Такі вистави відбуваються близько трьох разів на день:
— Я не перший раз бачу цю виставу, але постійно щось оновлюється, якісь нові трюки з’являються. Тобто нема такої стабільної картинки, як у кіно. Це жива річ. І це дійсно цікаво.
Відео 360
Окрім історичних фактів, про Хортицю поширюється чимало легенд. В’ячеслав Зайцев каже, що вдала легенда від екскурсовода — це як десерт до основної страви. Особливо для дітей, яким хочеться донести більше інформації:
— Моє завдання, щоби зараз їх так розвеселити, якісь байки та донести до них, щоби це в них там залишилося. Щоб із майбутнього покоління виховати справжню нам заміну. Саме тому ми працюємо по школах, бо заповідник не тільки тут, він же експансію робить. Ми зробили семінари для всіх вчителів історії шкіл, ми показуємо фільми по школах.
слайдшоу
Відлуння козацьких традицій можна знайти й у сучасній Україні. В’ячеслав вважає, що така спадковість є й у добровольчих батальйонах, і в учасниках Революції Гідності:
— Мені добробати нагадують козацтво, перші хвилі мобілізації. Хлопці недарма собі чуби підстригали й оце б’ють собі тризуби, і козаків б’ють. Позивні — це і є козацькі прізвиська. Приходили й кожен мав своє прізвисько, зокрема Хортиця, Наливайко, Балу й так далі. Тому сучасна армія доволі схожа на козацтво. Дуже козацтво мені нагадувало Майдан — Січ, тобто самоорганізація січова.
В’ячеслав
В’ячеслав Зайцев керує науковою бібліотекою та архівом Національного заповідника «Хортиця». За освітою він історик і викладач, працює в заповіднику понад вісім років:
— Я народився трошки нижче за Дніпром, під містом Енергодар. Уперше на Хортицю я потрапив у доволі зрілому віці, десь у 23 роки. У школі ми мало куди виїжджали. Тепер я радію, коли на екскурсії приїжджає багато школярів.
Протягом року з березня 2014 В’ячеслав служив добровольцем у зоні АТО. Був демобілізований після другого поранення. Сьогодні, окрім роботи в заповіднику і вчителювання, він також працює депутатом Запорізької міської ради та займається питаннями освіти, науки, молоді, спорту та туризму:
— Я пішов у воєнкомат, потім потрапив до 79-аеромобільної десантної бригади. Там був рік на війні, до березня 2015. Це й Південний котел, і звільняли Красний Лиман, рейд за Маріуполь, й аеропорт Донецький двічі, Логвинове під Дебальцевом, потім шпиталь, демобілізація.
В’ячеслав розповідає, що на Хортиці його приваблює масштабність: заповідник у центрі Запоріжжя у вісім разів більший за Центральний парк у Нью-Йорку та вдвічі більший за Булонський ліс у Парижі:
— Окрім того, це для мене величезний відпочинок. Навесні я йду на роботу через міст, збиваючи піт, але мені подобається, коли я заходжу на Хортицю й чую солов’їний спів. Взимку я полюбляю, коли в місті вже немає снігу, а на Хортиці він ще лежить. Тоді приємно пройтися поміж ялинками. Це моя любов. Я піднімаюся на курган і завжди радію цим краєвидам.
