Під захистом Острозьких: історія і бойовий шлях 30-ї ОМБр

Бійців 30-ї механізованої бригади імені Костянтина Острозького сьогодні вважають елітою української армії. Цей підрозділ пройшов горнило війни в 2014–2015 роках у боях за Савур-Могилу та Дебальцеве, що на Донеччині, а з 2022 року винищує «вагнерівців» на Бахмутському напрямку.

Довідка про 30-ту окрему механізовану бригаду (ОМБр)

Вид: Сухопутні війська
Тип: механізовані війська
Рік створення: 1957-й
Пункт базування: Звягель (раніше Новоград-Волинський). Історичний регіон Волинь.
Командування: Оперативне командування «Північ»
Гімн, виконавець — гурт «Широкий лан»
Символіка: щит із острогою
Гасло: «Божою милістю» (лат. Dei Gratia)
Сторінки: фейсбук, інстаграм

Створення підрозділу та участь у миротворчих місіях

Історія підрозділу розпочалася ще в СРСР, коли 1957 року в місті Новограді-Волинському (нині — Звягель) на Волині було сформовано 30-ту танкову дивізію. Зі здобуттям незалежності України дивізія увійшла до складу Збройних сил України, а в 2004 році її переформували в 30-ту механізовану бригаду. Того ж року сюди в експериментальному форматі почали брати на службу за контрактом, і бригада стала першою в Україні повністю укомплектованою контрактниками, тобто тими, хто виявив бажання приєднатися до армії й отримує соціальні пільги та матеріальні компенсації на основі укладеного контракту. Полковник Олексій розповідає, що у контрактного військового вища мотивація, адже він добровільно підписує контракт, тобто самостійно вибирає свій шлях. Є й інші плюси такої форми співпраці:

— Переваги в тому, що завдяки контрактникам у бригади є постійний особовий склад. Військовослужбовці, які проходять строкову військову службу, переходять в запас через рік або півтора. Натомість у контрактника перший контракт — це мінімум три роки служби, тож такі військовослужбовці значно краще навчені, ніж строковики.

У 2001–2010 роках військовослужбовці 30 механізованої бригади брали участь у миротворчих операціях в Іраку, Лівані, Конго, Сьєрра-Леоне, а також в операції Організації Об’єднаних Націй (ООН) в Косові, де стали частиною Польсько-українського миротворчого батальйону.

Через 60 років після створення підрозділу місцем його базування залишається Звягель. Серед бійців бригади багато волинян і людей із сусідніх регіонів.

Боєць підрозділу із позивним «Горець» розповідає:

— Я сам зі Звягеля, тому й пішов у 30-ку — в мене навіть думок не було про інші підрозділи. Це моя рідна бригада. Сім’я.

30-та ОМБр у перші роки російсько-української війни (2014–2020)

У 2014 році, коли Росія розпочала війну проти України, 30-та механізована бригада була одним із найбоєздатніших підрозділів. Спочатку бригаду відправили на кордон із Автономною Республікою Крим, щоб не допустити інтервенції російських військ у Північну Таврію та Приазов’я.

Участь у рейді на Савур-Могилу

Після цього 30-та бригада вирушила на схід України для участі в Антитерористичній операції (АТО). 22 травня 2014 року другий батальйон бригади вступив у бій із проросійськими бойовиками біля міста Рубіжне. У липні перший батальйон спільно з 95-ю бригадою розпочав операцію, відому як «Рейд». Тоді українські воїни зайшли вглиб окупованих територій, щоб перекрити сепаратистському угрупованню сухопутний коридор із Російською Федерацією, а також визволити з оточення поблизу Савур-Могили бійців трьох інших бригад.

Заступник командира дивізіону Максим пригадує свої перші бої у 2014 році:

— Савур-Могила — то найвища точка на місцевості, і треба було її захопити, а також допомогти вийти з оточення 72-й бригаді. Ми звільнили Савур-Могилу, рушили далі до Степанівки і вибили коридор, щоб наші змогли вийти з оточення.

Окрім бойового хрещення, багатьом бійцям події на Савур-Могилі та в Степанівці відкрили очі на те, чим насправді є Росія: саме тут вони вперше зіткнулися з регулярною російською армією.

Військовослужбовець 30-ї бригади Григорій згадує ті бої:

— Із Савур-Могили ми поїхали безпосередньо в Степанівку, щоб проводити там зачистку. В них були танки, і там тривали реальні бої. В них була кругова оборона того населеного пункту, і їх звідти вибивали наша бригада і 95-та. Якщо подивитись відео зі Степанівки за 2014 рік, то видно, що там жодного вцілілого будинку не залишилося.

Під час «Рейду» українські військові пройшли багато випробувань на мужність і гідність. Григорій розповідає, як підло ворог намагався деморалізувати його підрозділ.

— Коли ми приїхали на перехрестя між Красним Лучем і Антрацитом, щоб його перекрити, під’їхав УАЗік, і звідти в формі наших десантників вийшли хлопці. Вони почали говорити українською, підійшли до наших і взяли їх в полон. Тоді ми зрозуміли, що нікому не можемо довіряти: якщо бачимо військових у нашій формі, яких не знаємо, то здійснюємо попереджувальний постріл, лягаємо і лиш потім пробуємо розмовляти.

А того ж дня ввечері ворог відпустив одного з полонених бійців, і той повернувся до своїх побратимів з гнітючою вісткою:

— Він почав говорити, що ми маємо здатися. Ми з хлопцями тоді зібралися і говоримо, типу, яке здаватися? А що нам вдома скажуть? Навіть якщо нас обміняють, то потім піде розмова серед інших бригад, що хлопці здалися, але їх випустили — значить, все добре. Це був би негативний приклад. Тому ми не пішли ні на які договори і залишились стояти. Потім командування нам направило допомогу, хлопці пробили коридор, і ми відійшли.

Дебальцеве, Світлодарська дуга, Волноваха, Мар’їнка

Улітку 2014 року Григорій йшов у свої перші бої на посаді командира взводу, але після завершення «Рейду» йому запропонували позицію командира роти, а в жовтні 2020-го Григорій став командиром батальйону. Таке професійне зростання супроводжувалося постійним перебуванням у зоні бойових дій на Донеччині: Дебальцеве, Світлодарська дуга, Нью-Йорк.

У боях за Дебальцеве, які тривали протягом січня–лютого 2015 року, Григорій отримав перше поранення (в ногу), але швидко повернувся в стрій.

Після боїв за Дебальцеве 30-та бригада зайняла позиції на так званій Світлодарській дузі — 20-кілометровій лінії розмежування, що проходила між містами Дебальцеве та Світлодарськ. У лютому 2016 року на цю позицію зайшла 54-та ОМБр, а 30-ту бригаду вивели на Яворівський полігон (Галичина) для відновлення боєздатності. Із червня 2016 року 30-та ОМБр виконувала завдання поблизу Волновахи, потім — Красногорівка, Мар’їнка, Курахове.

Також у смузі відповідальності бригади був контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) «Новотроїцьке», де підрозділи бригади спільно з Державною прикордонною службою виконували завдання, щоб не допустити несанкціонований перетин лінії розмежування та перевезення контрабанди.

Рефлексуючи свій досвід на посаді командира, Григорій виснує про цінності, важливі у війську:

— Найбільш важливою є довіра: коли ти проходиш певний період з людиною, то починаєш довіряти їй. У нашому підрозділі настав той період, коли ми змогли довіритись один одному. Підлеглі не боялися прийти і сказати: «У мене тут проблема». А якби командиру не довіряли, то йому не сказали би про проблему, і вона перетворилась би на щось більше.

Завдання командира, на думку Григорія, — швидко знаходити правильні рішення й дослухатися до потреб підлеглих, але також — підтримувати дисципліну:

— Не потрібно бути дуже добрим — ти маєш бути також і вимогливим, але довіра — це не про доброту. Довіра — це про впевненість, що людина виконає ті завдання, які покладаються.

Назва та символіка 30-ї ОМБр

У цей самий час на шевроні бригади з’явився геральдичний знак Острозького — «щит із острогою», скопійований із печатки князя. У 2020 році у бригади з’явився новий гімн, створений рок-гуртом «Широкий Лан». У ньому йдеться про звитяги 30-ої ОМБр: «Меч догори, бій-круговерть, ми на шляху, ворогу смерть!». Капелан 30-ї бригади Сергій Дмитрієв розповідає:

— Бригада постійно шукала нову символіку. Кожний батальйон робив якийсь свій шеврон, доки не з’явився шеврон з гербом Острозького, який «зайшов» усім, і батальйони перестали робити свої окремі шеврони — з такою повагою це було прийнято.

Битви 30-ї ОМБр із початку повномасштабного вторгнення (2022)

Повномасштабне вторгнення більшість бійців 30-ї бригади зустріли там, де укріпилися ще в 2015 році — на Світлодарській дузі. Але в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року, передбачаючи загострення, підрозділи бригади розосередилися і зайняли нові позиції, щоб уникнути прицільного масованого обстрілу: російські військові майже досконало знали розташування українських позицій, які мало змінювалися протягом років. Але перший удар ворог завдав по порожніх позиціях.

Своє 24 лютого пригадує заступник командира дивізіону Максим:

— Зранку нас підняли по тривозі, ми зайняли вогневі позиції і тоді дізналися, що йдуть обстріли — це була пʼята ранку. Тоді йшли обстріли по Києву — в мене батьки в Києві проживають. А на нашому напрямку тоді панувала тиша. Це було дуже дивно. Ми стояли на позиції і чекали, поки вдома відбувався хаос. І тоді дуже тяжко було від того, що ми не могли ні на що вплинути.

Нью-Йорк

Рота Григорія тоді перебувала трохи південніше — на позиціях поблизу селища Нью-Йорк, що на Донеччині, і початок повномасштабної фази війни запам’ятався йому геть інакше.

Попри те, що лінія розмежування була в чотирьох кілометрах від центру селища, Нью-Йорк намагався жити нормальним життям, залучав інвестиції та привертав до себе увагу. У жовтні 2021 року тут відбувся літературний фестиваль, а в листопаді розпочався організований «Новою поштою» «Марафон, який ніхто не хоче бігти» (реєстрація тривала 7–20 листопада, а пробігти можна було будь-яку дистанцію в будь-який час).

Російські військові посилили обстріли цього селища ще за кілька днів до початку вторгнення: кількість снарядів, які прилітали по українських позиціях, значно збільшилася. Водночас українська артилерія не завдавала ударів у відповідь, оскільки була відведена від лінії зіткнення відповідно до Мінських угод. Після оголошення Путіним так званої спеціальної військової операції активізувалася робота російських диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) і почалися штурми українських позицій біля Нью-Йорка, але водночас вийшла з «режиму тиші» українська артилерія.

Батальйон Григорія боронив Нью-Йорк із лютого до червня 2022 року, відбиваючи численні штурми противника, найбільший з яких відбувся у травні:

— Виїхало два танки. Ми думали, що вони, як зазвичай, стрілятимуть з танків по наших позиціях. Тим паче, що артилерія мовчала. Наші коптери вже висіли в небі, і хлопці передали: «Бачимо танчик, їде просто на вас». А з яру вибігло до 60 осіб особового складу, ховаючись за гусянками танків. Наші хлопці впорались там ідеально: знищили ті два танки, взяли трьох у полон і ще багатьох ліквідували. Ми відбили цей штурм, і після того вони вже менше хотіли лізти до нас.

Перебуваючи на позиціях у Нью-Йорку протягом лютого–червня, 96 % бійців батальйону вийшли звідти цілими, розповідає Григорій.

6 травня 2022 року бригада була відзначена почесною відзнакою «За мужність та відвагу».

Ізюмський напрямок

У червні 30-та бригада вирушила на відновлення до Бородянки, і вже в липні 2022 року зайшла на позиції поруч із селами Барвінкове та Велика Комишуваха (Ізюмський напрямок): спершу тримала оборону та вела позиційні бої, а на початку вересня отримала наказ наступати — так починався Слобожанський контрнаступ ЗСУ. Підрозділи бригади зайняли південні околиці Ізюма — для багатьох бійців це був перший досвід наступальних дій. Командир артилерійської батареї Андрій пригадує:

— Вночі я почув команду, що всі машини мають загрузитися боєкомплектом, провізією і паливом, вийти на вогневу позицію і бути готовими працювати по цілях. Це був кінець серпня. Ми вранці зайняли позиції, навелися по цілях і відкрили масований вогонь по противнику. Наша піхота почала наступ, і я зрозумів, що ми починаєм просуватися.

Протягом дня просувались усе ближче, змінюючи вогневі позиції:

— Остання ціль, яку я отримав — колона противника, яка вже намагалася втекти з Великої Комишувахи. Ми відкрили вогонь. Частина з них все-таки прорвалася, але більшість там і залишилися разом із технікою. Тоді ми вже зайшли в населені пункти і самі побачили, що зробили окупаційні війська РФ: міста були повністю знищені, випалені.

Бахмут

Після успішного прориву під Ізюмом 30-та бригада вирушила на Донеччину — обороняти південні околиці Бахмута. Взимку бригада відійшла для відновлення в Таврію (але окремі артилерійські й танкові підрозділи все одно виконували бойові завдання поблизу Херсона). У лютому 2023 року бригада повернулася на позиції під Бахмутом.

Для бійців підрозділу на момент нашого спілкування саме битва за Бахмут стала найбільшим викликом. Постійні кровопролитні атаки бійців ПВК «Вагнер», які не зважають на жертви і йдуть у наступ, переступаючи холодні тіла «побратимів», не дають захисникам часу переводити подих. Екскомандир 30-ої бригади Володимир розповідає:

— Регулярні російські війська і «вагнерівці» дуже відрізняються. Раніше якщо ми спостерігали, як висуваються російські штурмові групи, то наносили по них ураження з артилерії, і вони зразу тікали — боялися. А у «вагнерівців» вибору нема: якщо вони підуть назад — їх розстріляють.

Але бійців 30-ї бригади не змушують відступати ані масовані обстріли, ані чисельна перевага ворога, ані складні погодні умови (взимку мороз пробирає до кісток, а під час весняної відлиги та дощів окопи заливає водою). Тут немає сумніву, що Бахмут варто боронити до переможного кінця, вважає Григорій:

— Я не скажу, що хтось хоче звідти (з Бахмута. — ред.) відступати. Коли ми забагато сил і засобів витрачаємо для отримання чогось, то це стає для нас дуже цінним. Потрібно питати насамперед у піхоти, чи вони готові, чи не готові відступати з Бахмута. Мені здається, що ми вже заплатили занадто велику ціну за цей населений пункт, щоб його так просто віддати.

Дехто з військовослужбовців приєднався до 30-ї бригади у січні 2023 року — під час відновлення у Таврії; дехто став до лав із початком російсько-української війни — навесні 2014 року; а дехто служить тут уже понад десять років. Хтось у штабі, а хтось — у танку чи окопі. Але всіх бійців об’єднують цінності та чітке розуміння, за кого і за що вони ризикують життями. Неважливо, чи йдеться про Бахмут, чи про інший населений пункт, — ці воїни нищитимуть ворога зі сходу, як це кількасот років тому робив Костянтин Острозький, під чиїм знаменом вони йдуть у бій.