Від ідеології до традиції: радянські пережитки у святкуванні Дня знань

У СРСР День знань був проголошений державним святом відповідним указом 1984 року «Про оголошення 1 вересня всенародним святом — Днем знань». Його досі святкують у більшості країн, які входили до складу Радянського Союзу, зокрема й в Україні. У чинному законі про «Про повну загальну середню освіту» зазначається, що «освітній процес у закладах загальної середньої освіти організовується в межах навчального року, що розпочинається у День знань — 1 вересня». У 2017 році Міністерство освіти і науки почало запроваджувати «Нову українську школу» (НУШ) — це реформа системи освіти України, яка передбачає застосування більш сучасних підходів у викладанні та навчанні. Утім, реформа й ухвалені в її межах закони фактично не регламентують процедуру проведення шкільних свят, тож із року в рік більшість українських школярів відзначають початок шкільного року в типово радянському стилі.

День знань в СРСР і сучасній Україні

Традицію розпочинати навчальний рік у перший день осені запровадили спершу в Україні: у грудні 1932-го уряд тогочасної УРСР постановив, що наступного року діти мають іти до шкіл саме першого вересня. Згодом, у 1935 році, аналогічне рішення ухвалили й інші республіки СРСР. Упродовж майже десяти років початок навчального року відзначали разом із Міжнародним юнацьким днем, який, за ініціативи керівництва Комуністичного інтернаціоналу молоді (КІМ), також святкували першого вересня. Цього дня відбувалися урочисті святкування: були танці, концерти, спортивні змагання, марші школярів із портретами Леніна, Сталіна й Карла Маркса. У 1943 році КІМ саморозпустився, тому щорічні святкування відбувалися вже у школах.

У період «хрущовської відлиги» (1953–1964) набули популярності нові традиції, знайомі нам і донині. Зокрема, старші учні носили на плечах першокласниць, які дзеленчали «першим дзвоником», а школярі маршували з червоним прапором і збиралися в «лінійки», що нагадували армійські шикування. Ці «лінійки» вигадав відомий російський педагог Федір Брюховецький, якому також належить ідея святкувати День знань і перший та останній дзвоники. Він дотримувався поглядів іншого педагога — Антона Макаренка, який розробив методики виховання дітей у колективі й теорію сімейного виховання. Брюховецький вважав, що діти не мають права отримувати щось готове, а повинні трудитися, як дорослі. Після Другої світової війни, перебуваючи на посаді директора краснодарської школи, Брюховецький зіткнувся з проблемою: навчальний заклад не міг забезпечити комфортні умови для учнів, зокрема опалення в негоду. Тому педагог отримав ділянку лісу неподалік від Краснодара й дав своїм учням завдання пиляти й рубати дерева, а готові дрова вантажити у вагони. У спогадах Брюховецький розповідав, що «тепло ставало не лише в школі, а й у дитячих душах — від свідомості виконаного обов’язку та відчуття колективу» (переклад з рос.).

Вигадані Брюховецьким шкільні «лінійки» могли тривати по кілька годин і передбачали великий концерт, на якому виступали школярі, дирекція й представники партії. Опісля учням проводили «ленінський урок», на якому говорили про любов до влади й «родіни». З 1984 року його замінили на «урок миру»: вчителі розповідали учням про плекання патріотичного духу й те, як важливо не допускати повторення війн. Варто зазначити, що на той час СРСР саме вів війну в Афганістані.

Після проголошення незалежності України зі святкування Дня знань зникли комуністичні мотиви, однак підхід залишився той самий: «лінійки», парадне вбрання, співи й вірші, виховні години й подарунки вчителям. Фактично, урочистості на перше вересня в сучасній Україні залишилися такими, якими були ще за часів існування СРСР. Це підтверджують розповіді українців, які переживали подібний досвід. Наталя з тимчасово окупованого міста в Приазов’ї почала навчатися в радянській школі, а закінчила її вже у незалежній Україні в 1993 році. Відповідаючи на питання про зміни, які відбулись у шкільному святкуванні після розпаду Радянського Союзу, Наталя каже:

— Якихось разючих змін не було. Тільки те, що скасовували піонерів і жовтенят. Навіть комсомол залишився, але був уже за бажанням. 

Відмова від радянського відбувалася поволі. Так у 2000-х в українських школах першого вересня як музичний супровід досі використовували радянські пісні російською мовою. Наприклад, відому багатьом «Чому навчають у школі» (з рос. «Чему учат в школе»). Її автори — радянський поет Михайло Пляцковський і композитор Володимир Шаїнський. Пляцковський народився на Донеччині, але все свідоме життя прожив у Москві. Шаїнський дитинство провів у Києві, а згодом переїхав до Москви. Останні роки життя композитор прожив в Ізраїлі та США, але навіть маючи ізраїльське громадянство й американську посвідку на проживання так і не відмовився від громадянства РФ. У своїх інтерв’ю росіянам Шаїнський розповідав, що попри його роботу в цих країнах, він усе одно пише музику насамперед для Росії. 

Загалом радянський пісенний репертуар для шкільних свят був стандартним і повторюваним. Те саме залишилося й у незалежній Україні: щороку лунають ті самі пісні про перший дзвоник, вчителів та однокласників. Варто зазначити, що українські пісні, які вмикають на шкільних святах, часто нагадують радянські своїми меланхолійними мотивами і присутністю ностальгічної нотки, яка знайома радше батькам, ніж школярам. Великі зміни не торкнулися й текстів пісень — більшість мають згадки про завершення літа, перший дзвоник, букварі-читанки, рідні парти й учительок, шкільне кохання та кінець дитинства.

Окрім пісень, пережитки СРСР лишалися й в одязі. На початку 1990-х років діти мусили йти до школи у формі старого радянського зразка, бо питання нового ще не було вирішено. Ностальгія за СРСР «хапала» й молодші покоління, які народилися вже після розпаду союзу та зіткнулися хіба з його наслідками. У деяких українських школах траплялися випадки, коли учениці приходили на шкільні заходи в типових радянських сукнях із коміром і в білих фартухах. Попри те, що з 2019 року шкільна форма в закладах освіти є необов’язковою, у школах досі лишаються негласні вимоги до зовнішнього вигляду учнів. Тож першого вересня молодші класи досі можна побачити в чорно-білій формі, а старші — у простому одязі неяскравих кольорів. Таке вбрання не лише нагадує шкільний одяг в СРСР, який забороняв будь-які прояви індивідуальності, а й часто є незручним і непрактичним для дітей. Особливо беручи до уваги, що перші дні осені зазвичай спекотні, тож учні часто змушені стояти під сонцем на «лінійках» у цьому вбранні. У тимчасово окупованому Маріуполі з 2023 року окупанти додали обмеження й до дрескоду вчителів. Відтепер жінки повинні носити одяг у класичному стилі, тільки сірого кольору, мати зібране волосся й не користуватися косметикою. Чоловіки мають бути чисто поголеними і приходити до школи в костюмі з краваткою. 

Також українські школи перейняли радянську традицію проводити першого навчального дня соціально-патріотичні виховні години. Міністерство освіти і науки радить використовувати для них теми, які входять до рекомендаційного списку. У навчальному році 2022–2023 років це були переважно ті, які стосуються російсько-української війни, а також булінгу, насильства, прав людини тощо. Однак вибір теми й процедура проведення виховної години переважно залишається за вчителем. У 2023 році Міністерство освіти і науки України пропонує в перший навчальний день провести урок про важливість ментального здоров’я, щоб допомогти дітям адаптуватися до навчання в умовах війни, а також навчити їх долати тривожність під час навчання і в позашкільному житті. МОН пропонує вчителям готові матеріали уроку для учнів 1–6 і 7–11 класів, які містять поради від психологів.

Радянські «уроки миру» перекочували й до Росії. Їхня мета — нібито показати дітям, наскільки важливо зберігати мир і не допускати нових збройних конфліктів. Іронічно, що сама Росія за останні 30 років розпочала майже з десяток воєн у різних країнах. «Урок миру» ще з часів СРСР символічно проводять саме першого вересня, оскільки саме цього дня, 1939 року, Німеччина вторглася до Польщі, й розпочалася Друга світова війна. Утім, на «уроках миру» російські вчителі «забувають» сказати, що вже незабаром після німецького вторгнення війська СРСР також ввійшли до Польщі й почали ділити територію країни спільно з нацистами. Подібні уроки в РФ проводять не лише першого вересня. Наприклад, у січні 2022 року російські «миротворці» в Нагірному Карабаху провели «урок миру»: серед іншого, розповідали про російських військових і їхні «миротворчі» місії в інших країнах. А в березні 2022 року, за тиждень після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну, у РФ відбувся урок «Захисники миру» (з рос. «Защитники мира»), на якому школярів переконували в «необхідності» розпочати в Україні «визвольну місію», щоб нібито захистити людей на Донеччині. Уже після вторгнення росіяни проводили святкування 1 вересня для школярів на руїнах окупованого Маріуполя. Дійство відбувалося в недобудові, однак перед входом там встигли встановити погруддя Леніна. Школу відвідали голова так званої ДНР Денис Пушилін, самопроголошений мер міста та представники російської партії «Єдіная Расія». Після «лінійки» провели виховну годину, де розповідали дітям, як важливо любити батьківщину, в той час, як у школі була велика кількість озброєних військових.

Ще одна незмінна традиція на перше вересня — дарувати подарунки вчителям і школі, себто збирати кошти на штори, ремонт класу й т.д. Згідно із законом України «Про запобігання корупції», вчителі можуть отримувати дарунки від учнів і їхніх батьків. Однак вартість подарунка не може перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійсного на момент дарування (наприклад, із 1 січня 2023 року він складає 2 684 грн). А загальна вартість подарунків, отриманих від однієї особи чи групи осіб, не повинна перевищувати двох прожиткових мінімумів на рік.

Зазвичай першого вересня діти приходять до школи з букетами, якими вітають своїх перших учительок чи класних керівниць. Іноді батьки школярів домовляються зібрати гроші й привітати вчителя дорожчим подарунком. Подекуди це відбувається під примусом чи супроводжується пригніченням або висміюванням дітей, які приходять без букетів, і батьків, які не здають гроші на подарунок. Фактично, така практика є проявом побутової корупції, адже за допомогою подарунків деякі батьки хочуть зробити своїх дітей «пріоритетнішими» для вчителя. Ця тенденція тягнеться ще з Радянського Союзу, де корупція була всеосяжною, зокрема й у школах, а тому подарунки як форма хабаря були характерними для радянської людини.

У багатьох розвинених країнах традиції дарувати подарунки вчителям не існує або це роблять поодиноко й добровільно. Так, наприклад, у Норвегії подарунки вчителям оподатковуються, а в Японії взагалі заборонені. Із проханням не купувати дорогі подарунки вчителям зверталися до батьків деякі зі шкіл Великої Британії — мовляв, подібні ініціативи лише створюють тиск на фінансове становище родини. Учителів натомість можна привітати усною подякою або передати зібрані для подарунка кошти на благодійність. У Німеччині вітання вчителів також регулюється на законодавчому рівні: освітяни не можуть отримувати подарунки, вартість яких перевищує від 10 до 50 євро, залежно від регіону чи правил школи. За порушення закону вчителя можуть оштрафувати. Крім того, деякі школи встановлюють власні обмеження на подарунки. Наприклад, у Північному Рейні-Вестфалії створили список дозволених і заборонених речей, які можна дарувати вчителям.

Спроби позбутися «совітщини»

Останніми роками з боку батьків лунають заклики скасувати практику «лінійок» через її радянське походження та шкоду для дітей. Наприклад, у 2017 році співголова громадської організації «Батьки SOS» Олена Парфьонова закликала чиновників не приїжджати до шкіл на День знань. За її словами, їхні виступи не дозволяють остаточно викорінити традицію шкільних «лінійок». Крім того, дітям інколи доводиться довго чекати посадовців і слухати їхні промови в некомфортних умовах, зокрема стоячи на сонці.

Проти «лінійок» виступали й у Міністерстві охорони здоров’я. У 2018 році, напередодні першого вересня, тодішня виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун написала пост у фейсбуці, в якому звернула увагу на фізичну і психічну шкоду «лінійок» для дітей. Зокрема, Супрун наголошувала, що стояння під сонцем збільшує ризик виникнення раку шкіри й деяких порушень зору, а тінь від дерев чи парасольок не забезпечить учням повного захисту від небезпечних ультрафіолетових променів.

В Україні окремі громади вже намагалися скасувати практику «лінійок». Так, Тернопільський навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей № 6 імені Назарія Яремчука» замість традиційних святкувань першого дзвоника проводить «Родинне вогнище»: школярі разом із батьками й учителями збираються в урочищі неподалік школи й запалюють вогнище, яке символізує об’єднання шкільної родини. Тоді вони разом відпочивають на природі, займаються різними активностями й готують їжу на вогні. Для першокласників окремо проводили уроки-казки із залученням відомих персонажів із кіно- й мультфільмів. А для старшокласників школа організовує дискотеки.

У 2018 році в одній зі столичних шкіл «лінійки» замінили на майстер-класи: школярі з різноманітних матеріалів створювали всілякі вироби, як-от брошки чи літачки. Крім того, учні могли займатися різними фізичними активностями чи взяти участь у спортивних змаганнях. Подібне святкування початку навчання відбулося того ж року і в деяких школах Львова — із флешмобами, пікніками й екскурсіями.

Заміну знаходять і зрадянщеному пісенному репертуару на шкільних святах. Усе частіше учні самі обирають, яку музику хочуть чути на першому й останньому дзвониках. Наприклад, у 2019 році популярною була пісня «Школа» української співачки Анни Трінчер — сучасний мотив і зв’язок із нашумілим однойменним серіалом зробили її хітом серед учнів. Типові шкільні пісні також замінюють іноземними або треками сучасних українських гуртів. Утім, на шкільних святах на зміну радянщини інколи приходить російське. Так, старшокласники деяких українських шкіл танцювали вальс чи святкували випускний під популярні треки російських виконавців, не шукаючи української чи іншої зарубіжної альтернативи. А деякі не відмовляються від неї навіть знаючи, що частина грошей, які виконавці з РФ отримують за прослуховування своїх пісень, спрямовується в бюджет Росії та фінансує її війну проти України.

Популярною стає й ідея відмовитися вітати вчителів квітами й подарунками на шкільні свята. Це вмотивовано тим, що замість недовговічних букетів батьки можуть витратити гроші на більш корисні речі. Український журналіст, історик і викладач Вахтанг Кіпіані пропонував передавати гроші, за які купуються букети, на допомогу онкохворим дітям, військовим Збройних сил України чи на розвиток якісних журналістських проєктів. А науковиця й активістка Оксана Кісь закликала батьків замість квітів купувати необхідні книги для шкільних бібліотек.

Також у 2016 році фонд «Таблеточки» запустив акцію «Благодійність замість квітів», пропонуючи батькам не купувати букети, а натомість пожертвувати гроші на лікування дітей з онкологічними захворюваннями. Учителів фонд закликав відмовлятися від квітів і подарунків на користь допомоги дітям. Цього року фонд не має фіксованої акції, однак їм можна написати особисто, щоб зробити грошовий внесок на допомогу дітям. Опісля «Таблеточки» надішлють на електронну пошту грамоту, яку можна буде вручити вчителю першого вересня.

А в Луцьку навіть намагалися офіційно заборонити збирати кошти на подарунки вчителям — відповідне звернення в Єдиній системі місцевих петицій створював у 2017 році українець Андрій Гнатюк. Він стверджував, що дарування подарунків учителям — це хабарництво й корупція, з якими в освіті необхідно боротися.

Початок повномасштабної війни також диктує умови проведення урочистих заходів у закладах освіти. У 2022 році, з огляду на безпекову ситуацію, школи самостійно вирішували, як саме святкуватимуть початок навчального року. Ті самі правила дійсні і у 2023 році. Від урочистостей на перше вересня відмовилися, наприклад, у школах Полтавщини через обстріли з боку російських військових.

Яким є початок навчального року в інших країнах?

У більшості країн навчальний період починається в різний час, і так само розмаїтими є їхні способи відзначення першого дня у школі. Навчальні заклади насамперед намагаються адаптувати дітей до шкільного ритму після канікул, а декого — до нового етапу в житті. Велика увага приділяється дітям, які тільки починають свій шлях у школі — вчителі намагаються зробити їхній перший день у новому середовищі якомога комфортнішим, без гучної музики, незручного вбрання й шикування у шкільному дворі. Вивчення досвіду інших країн може допомогти збудувати власний, більш сучасний підхід до святкування початку навчального року, який буде вільним від радянських впливів і наповнений національним духом і спадщиною.

Австралія

Навчальний рік розпочинається з кінця січня або на початку лютого. У перший день збираються лише першокласники, щоб роззнайомитися, й учні випускних класів — щоб розв’язати організаційні питання. Діти приходять у зручному одязі, а школа не проводить жодних урочистих святкувань.

Японія

До шкіл повертаються у квітні, адже в японській культурі вважається, що весна — це найкращий час, щоб починати щось нове, зокрема й освітній процес. Урочисті заходи проводять тільки для першокласників. Японці надають перевагу традиційному одягу, а тому учні часто приходять до школи в кімоно. Кожен першокласник носить рюкзак, що має назву Randoseru. Він переважно зроблений з твердої шкіри та має бути тривкий до пошкоджень, оскільки школярі мають користуватися ним упродовж шести років. Раніше такі рюкзаки були доступні лише у двох кольорах: чорний для хлопчиків і червоний — для дівчат, але зараз вибір значно ширший. У перший день навчання дітей також очікує особливий обід: рис із соусом з морських водоростей і перепелиними яйцями. У Японії вважаються, що саме ця їжа приносить удачу протягом року.

США

У цій країні система освіти децентралізована, тож діти йдуть до школи наприкінці липня чи в середині серпня або вересня — залежно від шкільного округу. Перший навчальний день скорочений і не передбачає жодних урочистостей; натомість школярі й учителі обговорюють навчальний процес, розклад і т.д. Учні зазвичай приходять у повсякденному одязі, а спеціальна форма притаманна приватним школам. Батьки часто фотографують своїх дітей з невеликими табличками, на яких вказано клас, до якого переходить дитина. У середній школі в перші дні навчального року також відбуваються збори, під час яких представляють команду з американського футболу й черлідерів. Крім того, в американських школах існує традиція, яка має на меті зблизити учнів та нових учителів: останнім дають різні жартівливі завдання, які потрібно виконати на очах у всіх. У більшості шкіл США наприкінці другого тижня навчання батьківський комітет організовує вечірку Back to school night на шкільному подвір’ї, де розважаються та їдять закуски.

Канада

Навчання починається в перший вівторок вересня, після святкування Дня Праці. У перший день в більшості шкіл учнів збирають у спортзал, де вони зазвичай слухають коротку промову директора. Опісля учні розходяться на заняття — в Канаді вони починаються вже першого дня. Молодші класи переважно виконують завдання на згуртування, які передбачають спілкування з однокласниками. У другий вихідний вересня на території школи організовують Family Fun Day (День сімейних розваг) з батутами, атракціонами та смачною їжею.

Німеччина

Початок навчального року тут так само варіюється від кінця серпня до початку вересня. Першокласники приходять до школи з великим різнокольоровим конусоподібним пакунком, що має назву Schultüte. Ця традиція походить ще з XIX століття: напередодні початку навчання діти самостійно роблять цей пакунок, а батьки потім кладуть у нього канцелярію та солодощі. Зараз Schultüte продаються вже готові в магазинах. Свої пакунки першокласники розгортають вже у класі, сидячи за партою.

Враженнями про початок навчального року в Німеччині поділилася Тетяна. Вона разом із молодшим сином В’ячеславом вимушено виїхала туди з Харкова після початку повномасштабного вторгнення. В’ячеслав зараз переходить у дев’ятий клас. Він ходить у німецьку школу, а також відвідує онлайн-заняття в українській. Про навчання Тетяна каже:

— Урочистої лінійки на початку навчального року немає. Батьки не стосуються навчального життя, їх не долучають. Жодних зборів, поборів [на шкільні свята].

Австрія

Аналогічна традиція з подарунками першокласникам є також в Австрії, однак там їх готують не батьки й діти, а сама школа. Наповнені цукерками й канцелярським приладдям Schultüte маленьким учням вручають старшокласники під час святкування нового навчального року в актовій залі чи міській ратуші. Подібний захід проводять і для дітей, які переходять у старшу школу — їм замість пакунків дарують книги.

Чехія

У Чехії в перший день навчального року заняття не проводять. П’ятикласниця Софія почала свій шкільний шлях в Україні, але через повномасштабне вторгнення виїхала з родиною до Чехії й тепер відвідує місцеву школу. Про свій «перший дзвоник» минулого року Софія розповідає так:

— Перше вересня тут проходить спокійно, нічого цікавого (так у багатьох школах). «Лінійок» нема, діти просто приходять до класу, і близько пів години вчителька їх вітає, розповідає план навчального року і пригощає цукерками дітей, торік давали льодяники. Ще тут ніхто з батьків та дітей не приносить вчителям подарунки, я не побачила нікого, хто би приніс квіти.

Нідерланди

Навчальний процес розпочинається із середини серпня. Нідерланди відомі всьому світу великою кількістю велосипедного транспорту, тому серед батьків існує традиція: вони привозять дітей до школи на велосипеді Bakfietsen, який має великий кошик попереду, схожий на коляску. Туди сідає дитина разом із портфелем. Перший навчальний день у Нідерландах спрямований на гуртуванні й адаптації учнів до шкільного життя після тривалої перерви. Кожна школа самостійно вирішує, які активності проводити. Також цього дня вчителі, батьки й учні розв’язують питання щодо організації навчання.

Італія

В Італії навчання починається в вересні, але дати залежать від регіону — зазвичай це 10–15 вересня. У першій шкільний день діти одягають спеціальну форму (grembiule), що схожа на халати з різнокольоровими стрічками. Їх колір вказує на приналежність до того чи іншого класу. Як правило, кожна школа має власну традицію вибору кольорів, але початкові класи завжди використовують кольори італійського прапора — білі, зелені та червоні. Нині школярі можуть прикрашати свою форму різними нашивками та значками.

Віола народилась у сім’ї українки та італійця, закінчила 13-річну школу в Італії. Дівчина завжди дуже дивується розмаху святкування першого вересня в Україні. Про свій початок навчального року в школі Віола згадує:

— У нас немає свят. Якщо ти починаєш нову школу (початкову, середню чи вищу, які діють окремо. — ред.), тоді зустрічаються разом всі нові класи. Дитина приходить з одним із батьків. Директор розповідає їм про школу, різні організаційні процеси та бажає всім гарного навчального року. Це дивно, якщо хтось приносить квіти вчителям чи ще щось таке.

Чому важливо позбуватися радянського минулого у школах

Відмовлятися від «совітщини» на шкільних святах — на часі. Щорічні святкування нового навчального року мають позбутися радянсько-російського нальоту, який не лише підкріпляє тезу про «братні народи», а й формує викривлений світогляд у дітей і негативно впливає на їхню громадянську позицію.

Крім того, варто враховувати побажання дітей і батьків стосовно організації урочистостей на перше вересня. Діалог із ними є необхідним для створення більш комфортних умов і святкової атмосфери, яка враховувала б потреби учнів. Важливо, щоб початок нового шкільного року не асоціювався у дітей зі страхом, а навпаки викликав позитивні емоції та мотивацію для навчання. Найголовніше, що педагогічний колектив повинен зробити для дітей у цей день — це не тиснути на них та вберегти від зайвого стресу. Сучасні школи повинні надавати не лише якісні знання, але й створювати сприятливе середовище для розвитку особистості кожного школяра.

Також варто пам’ятати, що велика кількість українських дітей, які разом із родинами вимушено виїхали до інших країн через російсько-українську війну, нині отримують зовсім інший досвід у закордонних школах. З огляду на це навчальним закладам України варто модернізуватися, щоб після повернення діти легше звикали до навчання в рідних школах, а їхні батьки бачили перспективи в українській освіті й надавали перевагу їй, а не закордонній.