Мешти, гишки, веселики, баюра, джінджик — чи відомі вам ці слова? Вони й багато інших надають розмаїтості українській мові та спонукають українців час від часу питати одне в одного: «А як це називають у вашому регіоні?» Ці слова обʼєднують в одну групу — діалекти. Аби зберігати українську мовну спадщину і зміцнювати приналежність до України через мову, команда «Проєкту Р.І.Д» створила «Оселю голосів та історій». До кінця 2023 року вони збирають авдіозаписи різних українських діалектів. Як долучитися і чому це важливо — читайте у цьому матеріалі.
У повсякденному мовленні ми вживаємо діалектизми, історії походження яких варіюються залежно від регіону. Більшість із них уже стали загальновживаними словами, які можна почути майже по всій Україні — як-от західні файно, бадилля, плай. Однак діалектне розмаїття української мови не обмежується лише заходом країни — мешканці інших регіонів також використовують чимало діалектизмів у спілкуванні, часто не помічаючи цього.
Особливості української мови століттями намагалася стерти Росія: окрім численних заборон, рідну мову українців висміювали, розвиваючи у їх свідомості комплекс меншовартості. Унаслідок цього ще тривалий час після здобуття незалежності українці соромилися розмовляти рідною мовою, оскільки в багатьох закріпилася думка, що українською не можна говорити про серйозні й важливі речі. Ба більше, Росія продовжувала приховано (і не дуже) паплюжити українську мову, зокрема з допомогою медійних продуктів — і, на жаль, подекуди це почали робити самі українці.
Олег Скрипка і Ані Лорак, скріншот.
Приміром, поширені на заході України діалекти часто ставали об’єктом глузувань у популярних українських гумористичних шоу — мовляв, «западенці», говорять «смішною» і «незрозумілою» українською. Нерідко можна було почути й навмисно викривлені українські переклади російських слів, коли «зажигалку» називали «спалахуйка», «медсестру» — «штрикалка», а «зеркало» перекладали як «пикогляд». Ці й багато інших жартів, які багатьом, на перший погляд, здавалися невинними, сіяли серед українців зневагу до власної мови й до тих, хто нею спілкується.
Утім із часом, а особливо після початку російсько-української війни у 2014 році, мовне питання в Україні нарешті отримало необхідну увагу: висміювань за спілкування українською ставало менше, натомість бажання розмовляти нею зростало, а після російського вторгнення у лютому 2022-го й поготів. Так само на краще змінювалося й ставлення до діалектів — із них поступово припинили глузувати, й натомість вони перетворилися на ще одну річ, яка обʼєднує українців і слугує червоною ниткою між поколіннями.
Існує безліч ініціатив, які фіксують діалекти й популяризують їх серед українців. Це, до прикладу, ютуб-канал української блогерки й філологині Ідеї Олександрівни або проєкт «Гóвори́ з Володимиром Ільченком» від інформаційного агентства «Укрінформ». До вивчення й збереження діалектної мови долучилися й волонтери «Проєкту Р.І.Д», які опікуються просуванням української мови й культури в Україні. Вони створили «Оселю голосів та історій» — це майбутня авдіозбірня діалектних записів, яку можна буде прослухати й використовувати задля власних цілей без порушення авторських прав. Мета проєкту — показати розмаїтість української мови й ріднити людей із нею. Очільниця проєкту Іванна Світляр розповідає:
— Люди нам пишуть про те, що нарешті змогли усвідомити, яка пам’ять [про мову] поруч, і знайти частинку своєї мовної ідентичності. Це справді вражає. Дуже приємно бути дотичними до цього.
Діалекти, суржик, наріччя й говірки: в чому різниця?
Нерідко діалекти плутають із суржиком, однак насправді це різні поняття. Згідно з академічним тлумачним словником, діалект — місцевий різновид мови. А суржик — елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Найбільш поширена особливість суржику — це деформація слів. Наприклад, коли російські слова вимовляють на український лад: пайдем, канєшно, уїхати і т.д. Також суржик трактують висловом «нечиста мова». Зчаста в літературі його використовують, щоб додати комічності або особливості персонажам. Такі мовні прийоми можна прослідкувати, наприклад, у п‘єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка» або в українському перекладі роману «Всьо ясно» американського письменника Джонатана Сафрана Фоера.
Мем із соцмереж «Проєкту Р.І.Д».
На противагу суржику, діалект виникає внаслідок розвитку мови, коли місцеві жителі певних регіонів утворюють власні слова на позначення тих чи інших речей. Діалекти мають свої регіональні особливості й норми, їх збирають у словники. Загалом українська мова налічує 15 діалектів. Іванна Світляр підсумовує: діалект — це все, що відбувається в межах однієї мови, а суржик — це взаємодія між двома мовами.
— Діалект — це те, що стало основою літературної норми, додає колориту в межах умовної території і належить одній мові. Діалект збагачує і є тим, завдяки чому ми ростемо, збільшуємо свої словники. Суржик, навпаки, збіднює, бо слово звідти, конструкція звідси… І виходить легенький «мовний Франкенштейн». Зараз багато людей переходить з російської мови на українську, і суржик у цьому сценарії є неуникненним етапом. Але не треба робити суржик національним спадком.
Мапа українських наріч і говорів. Джерело: Вікіпедія.
Іноді діалекти можна сплутати з наріччями, хоча це також різні поняття. Наріччя — це найбільша мовна одиниця, яку формують кілька діалектів. В Україні є три наріччя: південно-східне, південно-західне й північне. До прикладу, північне наріччя нараховує в собі три діалекти, а саме: західно-поліський, середньо-поліський і східно-поліський. У кожного з них є свої характерні риси. Наприклад, східно-поліському характерне «акання» (вада, галава), а в західно-поліському ненаголошені [е], [и] зближуються (сило, типер).
Окрім наріч і діалектів, існують також говірки — це мовно-територіальні утворення одного або декількох сусідніх населених пунктів. Частіше говірки використовують у селах. Їх сукупність і складає діалектну мову. Менеджерка «Оселі голосів та історій» і керівниця мовних проєктів у «Проєкті Р.І.Д.» Леся Богдан додає:
— Діалект — це не тільки слова, а ще й наголоси, закінчення, інтонація фрази, фонетичні зміни, звуки, прийменники, порядок слів і т. д. Існує дуже багато ознак, але люди чомусь спрямовані на щось лексичне. Мовляв, якщо слово таке, то це діалект, а якщо я наголошую склад не по літературній нормі, то це нічого особливого.
Джерело: соціальні мережі.
Нині деякі українці в бажанні відокремитися від «руского міра» відкидають деякі слова зі свого мовлення лише через те, що вони нагадують російські. До прикладу, слова ждати, держати, кришка — українські, а от слово брюки, яке вживається в українській мові, походить з нідерландської. Чи мають росіяни більше прав на нідерландські слова, ніж ми? Команда «Оселі» наголошує: ми не повинні віддавати те, що нам належить, лише через якусь схожість із російським.
Як створювався проєкт
Перший запуск проєкту «Оселя голосів та історій» відбувся 21 лютого 2022 року, за три дні до російського повномасштабного вторгнення в Україну. Команда планувала збирати авдіозаписи українців, на яких ті говорять діалектним мовленням, щоб потім зробити з цих записів вільну авдіобібліотеку. За словами Лесі Богдан, там можна буде прочитати більше інформації про діалект і самі записи: їхню територіальну приналежність, авторів та особливості діалекту мовців.
Джерело: соціальні мережі.
У день запуску проєкту команда отримала свій перший запис. Однак через початок повномасштабної війни роботу над «Оселею» довелося призупинити, а команда проєкту почала займатися волонтерством, щоб допомагати постраждалим від війни. Леся Богдан розповідає, що впродовж 2022 року команда думала про відновлення «Оселі». За її словами, нова фаза війни змусила внести корективи до роботи:
— Ми прописували акценти нашої концепції, там усюди фігурував дім. Коли я це переглянула, майже вжахнулась. Я розуміла, що такими словами ми більше не зможемо говорити, бо для багатьох це може бути травматичним. Отже, коли ми вдруге запускали наш проєкт, ми вибудовували його так, щоб він не був тригерним. Про це складно говорити, але потрібно, бо якщо зараз не нагадати людям про їх історію, то коли?
У висновку команда обрала для проєкту нові акценти: пам’ять і збереження своєї мовної спадщини. Леся Богдан відзначає, що мова — це те, що ми беремо з собою навіть у вимушений переїзд, вона завжди з нами. І те, як ми говоримо, показує нашу приналежність до України. Також команда «Оселі» сподівається, що їхній проєкт допоможе підтримати родинні зв’язки під час розмов із близькими й запису їхнього діалектного мовлення.
Адвокати діалекту
Долучитися до наповнення авдіобібліотеки може кожен охочий. Творці проєкту наголошують: не варто недооцінювати власне мовлення, адже воно може бути сповнене діалектизмів. Якщо є сумніви, чи дійсно у вашому спілкуванні присутній діалект, то можна проконсультуватися з волонтерками проєкту. Іванна Світляр розповідає:
— Коли людина сумнівається, ми готові побути «адвокатами діалекту». Дійсно, іноді люди присилають записи, де немає того, що ми шукаємо, тоді ми це пояснюємо. Але буває, коли хтось має прекрасний діалект і взагалі цього не розуміє. Діалект — це не щось, що ти прослідковуєш.
Джерело: соціальні мережі.
Отримані записи команда передає на опрацювання транскрибаторам, а опісля їх перевіряють кураторки. Леся Богдан розповідає, що вони з командою попередньо дослідили діалекти, з якими працюють, і склали списки рис для кожного з них, щоб можна було опиратися на них під час транскрибування. Нині проєкт розробляє окремий сайт для авдіобібліотеки — записи там з’являтимуться поступово.
Також проєкт приділяє велику увагу авторському праву. Перед тим, як надіслати запис, потрібно підписати документи, які надає команда «Оселі», а також отримати письмову згоду від людини, чиє мовлення будуть записувати. Право на запис належатиме його авторам, а «Проєкт Р.І.Д.» отримає лише ліцензію на використання. Матеріали з авдіобібліотеки можна буде використати у власних некомерційних цілях — мистецьких, освітніх чи розважальних. Іванна Світляр каже, що хоч це й заморочливо, вони прагнуть бути свідомими одне до одного.
— Ми лише чотири з половиною місяці готували документи, щоб мати змогу так робити (збирати записи. — ред.). Усвідомлюємо, що людей це може зупиняти. Роздруковування, скани й надсилання поштою — це додаткова робота. З іншого боку, ми розуміємо, що люди, які це зробили, вже дійсно до чогось дійшли та усвідомили — у них є право на все, чим вони володіють. Досвід і голос — це вже велетенська цінність.
Джерело: соціальні мережі.
Надсилати записи можна до 31 грудня 2023 року включно. На сайті «Оселі» є невеликий порадник, де пояснюється, як правильно зробити запис, а також надаються рекомендовані для розмов теми, риси кожного з діалектів і мапа, з допомогою якої можна перевірити, яким наріччям ви послуговуєтеся. Надсилати записи команда «Оселі» просить на їхню електронну пошту ([email protected]). У темі листа потрібно зазначити «Запис. Назва наріччя» (його можна подивитися на мапі). Також до листа потрібно прикріпити супровідні документи: заяву і згоду. Ці документи потрібно буде надіслати і звичайною поштою в паперовому варіанті.
