Це історія про те, як креативний бізнес може зшивати країну. Львівські працівники IT-індустрії та власники швацької фабрики з-під Луганська не мали би зустрітися, якби не військовий конфлікт на Сході. Саме після замовлення шкарпеток для армії Андрій, Марта та Роман вирішили створити власний шкарпетковий стартап. Тоді ж, через окупацію територій і втрату клієнтської бази, працівники Рубіжанської панчішної мануфактури шукали нових замовників за межами Донбасу і Слобожанщини. І знайшли їх. За 1200 кілометрів, у Львові. Тепер шкарпетки для одного із найвідоміших українських брендів з Галичини створюють на Сході.
Після Революції Гідності в Україні відбулася «революція» в бізнесі. З’явилися нові бренди, чиї товари встигли полюбити на внутрішньому ринку і за кордоном. Серед них — кольорові шкарпетки «Dodo Socks». Бренд заснували львівські підприємці, які вирішили піти зі стабільної роботи в ІТ, щоб створювати свій продукт.
Марта Турецька та Андрій Плясун працювали разом у IT-фірмі. В якийсь момент їм набридла офісна робота, і вони почали шукати справу для душі. У 2015 році разом із чоловіком Марти Романом Шупером почали робити шкарпетки з власним дизайном.
Вибір справи стався через випадок. Фірма, в якій працювали майбутні підприємці, виділяла кошти на потреби АТО. Одного разу Марту та Андрія відрядили закуповувати зимові шкарпетки на виробництво, де ті познайомились із директором підприємства. Якось вони прокоментувати в соцмережі, що дизайни тих шкарпеток надто депресивні, кольори одноманітні. Тоді директор запропонував їм придумати дизайн:
— Ми тоді зробили такі велосипедики, роздали друзям, всім сподобалось. Ну, як роздали, — продали! Ми ж тоді бізнес починали робити.
Підприємці стартували восени, у гарячий сезон, тож другу партію шкарпеток розпродали за два тижні. А тоді, розповідає Марта, вони постали перед вибором:
— Ми зробили ще, а потім подумали — зробим логотип, будем якусь бирку клеїти. І так воно пішло-поїхало. І вже потім в один момент ми зрозуміли, що треба обирати: або айтішка, або «Dodo». Суміщати не виходило. І ми вирішили піти на користь «Dodo». Я швидше, Андрій пізніше.
Спершу шкарпетки відшивали на місцевій фабриці. Та власникам «Dodo Socks» довелося шукати альтернативу, бо виробництво було невелике, зі старими станками. Пошуки прискорила нестача сировини взимку, адже в холодну пору шкарпетки купують найбільше:
— У лютому у нас на виробництві закінчилася сировина. Наш склад був порожній, бо все викупили на Миколая, Новий рік, всі свята зимові. Тоді був дефіцит сировини по всій Західній та Центральній Україні. Ми тоді працювали з Харковом — там, наприклад, не було ниток. Ми подзвонили постачальникам сировини в Західній Україні, яких ми знаємо — в них була тільки сіра, чорна, біла нитка. А ви ж наші шкарпетки бачили — вони такі кольорові.
Тоді команда почала шукати де замовити кольорові нитки. Випадково натрапили на «Рубіжанську панчішну мануфактуру». Так почалася співпраця, яка триває вже понад рік.
Панчішна мануфактура
«Рубіжанська панчішна мануфактура» стартувала з маленької кімнатки, двох працівників і двох станків. Сьогодні ж, понад 20 років потому, на мануфактурі понад 140 працівників у штаті і до 60 робочих станків. Окрім співпраці із «Dodo Socks» тут також виробляють понад 40 різновидів панчішно-шкарпеткової продукції трьох торговельних марок: «Леді Мей», «АфРика», та «Misyurenko».
Почалося все в 1990-х. Геннадій Місюренко, який сьогодні є директором мануфактури, тоді працював апаратником на заводі. Та коли завод припинив роботу, вони з братом Олегом почали шити шкарпетки на продаж, а згодом купили техніку для їх виробництва.
— Ми орендували маленькі приміщення, невеличку кімнату в 20 квадратних метрів. Мій брат умів обслуговувати обладнання, в’язав, а я зшивав ярлики. Потім я виходив на базар і продавав. Так ми і починали свій бізнес. Він ішов на обід, а я становився і в’язав шкарпетки. Потім ми розширились, стали наймати робочих і потихеньку розвиватися.
Сьогодні «Рубіжанська панчішна мануфактура» є одним з лідерів на ринку і може похвалитися низкою нагород і сертифікатів якості. Якість товару є пріоритетом для виробників. Пояснюють це тим, що яскравою рекламою та упаковкою можна змусити купити продукт один раз. Але якщо всередині неякісна продукція, то вдруге її ніхто не купить.
Сировину і техніку для виробництва привозять із-за кордону. Натуральні та синтетичні тканини замовляють в Індії, працюють на німецькому обладнанні. Доставка тканин може тривати кілька місяців, а товар треба встигнути виготовити до початку сезону. У цьому одна з найбільших проблем виробництва. Інша проблема — нестача кадрів і довгий процес навчання фахівців. Для прикладу, навчити в’язати і шити можна за півроку, а для навчання налагоджувальника обладнання треба три роки. Майбутні фахівці навчаються прямо на фабриці.
Ще одним викликом для фабрики стала війна. Та після початку бойових дій, коли вартість нерухомості знизилася, підприємство переїхало в більше приміщення і за півтора роки виробництво облаштували там.
Львів — Рубіжне
До 2015 року фабрика в Рубіжному працювала з Донецьком та Луганськом, трохи товару відправляли також до Києва та Одеси. Із початком війни запропонували продукцію і в західні регіони. Там оцінили її якість. Через високий попит на фабриці виник дефіцит товару. Щоб забезпечити потреби замовників, потрібно було закупити більше обладнання. Це стало поштовхом для підприємства розширити діяльність на всю країну.
Геннадій та Олег Місюренки не побоялися ризикнути і вклали кошти у розвиток фабрики. Це дало результати. У кожному регіоні тепер є представник, почалася активна співпраця з виробниками із Західної України, зокрема з «Dodo Socks».
Керівниця відділу збуту мануфактури в Рубіжному Ольга Ушакова розповідає чому їхня співпраця є особливою:
— Нам з ними подобається працювати, і їм — з нами. Коли ти для них виготовляєш шкарпетку, то це вже не просто шкарпетка, а емоція. Вони дуже скрупульозно ставляться до всього, до кольорів: там їм не подобається — вони змінюють основу. Вони готові йти на експеримент. Недавно ми випустили для них шкарпетку, яка носиться навиворіт. Вони об’єднали технічні моменти, обрізки малюнків і дизайнерський елемент. Працюючи з ними, ми відчуваємо, що розвиваємося, тому що в них високі вимоги до всього.
Львів’янам також подобається, що партнери з Рубіжного вдосконалюються, їздять на професійні виставки, закуповують нове обладнання, перевіряють якість продукції.
— Нам сподобалось, шо в них є повний контроль виробництва. Тобто коли ці шкарпетки виробляються, вони їх маркують. І потім у випадку браку знають точно, хто це робив, в яку зміну, на якому станку.
Після візиту на фабрику в Рубіжному засновники «Dodo Socks» також були вражені умовами роботи на підприємстві:
— Ми були в шоці, бо воно там настільки чисто і воно все велике. І він (керівник — авт.)зараз будує, наприклад, тренажерний зал для працівників. Там в них є своє кафе, вони дуже стараються. Геннадій — він такий дуже скромний, на скромній старенькій машині, а от працівники там справді задоволені роботою, цікаві, класні, усміхнені, і то дуже приємно.
Руйнівники стереотипів
На початку у Львові й Рубіжному не знали, чого очікувати від співпраці. Засновники «Dodo Socks» розповідають, що спершу навіть гуглили, по який бік лінії фронту Рубіжне. Майже рік комунікація велася дистанційно, і тому важко було скласти уявлення про партнерів. Марта згадує, як це починалося:
— На перших дзвінках, звичайно, вони до мене російською відповідали само собою. Але дуже цікаво було, як через деякий час Оля, яка ніби була нашою менеджеркою і вела напрям «Dodo», вже згодом українською до мене говорила, і це дуже було класно.
У листопаді 2018 року львів’яни вперше потрапили до Рубіжного. Це була одна із перших поїздок команди на крайній схід країни. Їх приємно здивували привітні люди і спокійна атмосфера в місті.
Спершу, коли у Львові чули, що «Dodo Socks» шиються в Рубіжному, люди часто дивувалися, мислили про Схід України стереотипами. Тепер львівські підприємці навіть акцентують на своїй співпраці, говорить Марта:
— Мені сама суть подобається, що є Львів і Рубіжне, дві крайні точки України, і ми робимо класний продукт, і поки що, тьфу-тьфу, все добре. Ми всі дуже щасливі з того.
Дарувати емоцію
Для «Dodo Socks» мало виготовити просто якісну шкарпетку. Тут намагаються зробити річ цікавою і подарувати власнику емоцію.
Принти шкарпеток «Dodo» дуже різні. Тут можна знайти все — набори із динозаврами, тваринами, науковцями, відомими персонажами, роверами, грибами чи борщем — повний політ фантазії.
На початку існування бренду Марта малювала принти паралельно з роботою. Тепер більшість ідей генерує команда. Враховуються також побажання клієнтів, їхній рід занять, вподобання.
Львів’яни кажуть, що не намагаються скласти конкуренцію виробникам масового маркету. Для цього в них немає власного виробництва, тому можуть змагатися хіба в дизайні.
— Є ринок просто шкарпеток, які продаються в супермаркеті, а є ринок більш цікавих шкарпеток. Нас ринок простих шкарпеток мало цікавить.
Це ставить виклики і перед дизайнерами, і виробникам фабрики, де шиють вироби. Бо потрібно створити не просто якісну шкарпетку, а «шедевр». Але команда радіє, коли бачить у місті людей у фірмових шкарпетках.
— Йдеш на фестиваль, або на виставку, або на Jazz Fest у Львові — і там купа народу в тих «Артистах» чи «Кунштах». Це фантастика!
Андрій і Марта кажуть, що в Україні не всі готові сприймати такий продукт серйозно.
— Більшість виробників думає, що це такий собі інтернет-магазин приколів, а шкарпетки продаються в кількості 10 пар на місяць. Особливо, коли ще чують, що ми з ІТ пішли в шкарпетки, то не розуміють чому так сталося.
Кольорові шкарпетки «Dodo Socks» купує дуже різна аудиторія:
— Нещодавно ми відкрили магазин у Львові, в нас є там продавці, ми його дуже любимо, і там просто самі любимо стати і продавати, щоб подивитись на аудиторію. Туди заходять і викладачі хімії, і науковці, старші такі, з портфелями. Священики були.
«Dodo Socks» пишаються, що їхній товар носять такі поважні люди, як, наприклад, дипломат Роман Ващук. А в 2017 шкарпетки «Dodo» разом з іншими українськими брендами потрапили до прем’єр-міністра Канади (і великого поціновувача шкарпеток з яскравими принтами) Джастіна Трюдо, як подарунок від української делегації.
Партнери з Рубіжного також останнім часом носять дизайнерські шкарпетки:
— Я пам’ятаю, раніше такі шкарпетки не носив, а тут сидів у кольорових шкарпетках у друзів, ми зайшли, вони так глянули. Потім кажуть: «Гєна, а чому в тебе дитячі шкарпетки?». Я кажу: «Ви нічого не понімаєте!». Такий маленький елемент — шкарпетка, але може виділити твою індивідуальність.
Шкарпетки для світу
«Dodo Socks» поступово виходять на нові ринки, не збираються зупинятися на шкарпетках і планують розширювати асортимент, пояснює Марта:
— В мене мрія — шоб про наші шкарпетки знав весь світ, як би це банально не звучало. Бо ми відкрили наш магазинчик на Etsy без жодної реклами, і люди з Бельгії, Америки, Австралії купують наші шкарпетки і пишуть: «Ой, як класно!». Набір з «Кунштом» — це окрема історія. Якось бачили в Берліні, як жіночка бігла в наших шкарпетках з Марією Примаченко. Може, вона сама українка, але ми думаємо, що вона місцева.
Бренд носять активні люди і часто діляться фото у шкарпетках зі своїх мандрів. Такий інтерактив неабияк надихає, каже Андрій Плясун:
— Якщо в тебе поганий настрій — відкриваєш Інстаграм, вводиш хештег «додосокс», і дивишся — той у горах, той у Венеції, той у Норвегії, Ісландії. Приємно стає, коли бачиш, як твої шкарпетки подорожують.
