Як Росія перевиховує українських дітей на окупованих територіях

Як Росія розгортає когнітивну окупацію, з якими викликами нам доведеться стикнутися після звільнення загарбаних територій і чому вже зараз треба подбати про те, щоб діти, яким довелося рости в окупації, з часом не стали проти своїх же? Відповіді на ці й інші питання шукали разом із «Центром громадянської просвіти “Альменда”».

Уже понад дев’ять років над українським Кримом майорить ворожий російський прапор. Офіційно днем початку окупації півострова, зокрема міста Севастополь, вважають 27 лютого 2014 року, що підтверджує проміжне рішення Європейського суду з прав людини. Однак РФ готувалася до цього ще у 2013, а в кінці лютого 2014 почала діяти відкрито: спецпідрозділи головного розвідувального управління Росії захопили ключові адмінбудівлі — приміщення Верховної Ради і Ради міністрів АР Крим. Тоді ж представники окупаційної адміністрації анонсували проведення на півострові «референдуму про возз’єднання з Росією», результати якого не визнала ані Україна, ані світова спільнота. Однак це не завадило країні-агресору згодом долучити півострів до свого складу, тобто окупувати.

Із 18 березня 2014 року, тобто коли РФ, порушуючи всі міжнародні угоди, підписала так званий договір про прийняття Криму до свого складу, почалося всебічне інтегрування окупованого півострова в «рускій мір». Це не оминуло й освіту, яку Путін іще на початку свого правління зробив інструментом насадження хворобливого патріотизму серед дітей і молоді. З раннього віку маленьких росіян навчають пишатися своїм «Отєчєством», шанувати «подвиги» російських «героїв» та ідентифікувати себе як громадян «Великої Росії» — і на жаль, із розповсюдженням російських законів на території півострова разом із тотальною русифікацією молодим кримцям почали навʼязувати і ці наративи.

Наразі на території Криму в навчальних закладах викладають російською мовою (і створюють імітацію викладання українською та кримськотатарською), дітей навчають «російським традиційним цінностям» і активно залучають до російських молодіжних і дитячих рухів, включно з мілітарними. Можливість отримувати стаціонарну освіту українською мовою є лише у 197 дітей, а за українською програмою не викладає жодна кримська школа.

Примітно, що після окупації материкової частини Таврії і Приазов’я у 2022 році, очільник РФ наголосив, що саме завдяки заміні освітньої системи з української на російську ці території фундаментально закріплюються у складі Росії, а люди зможуть сповна оцінити переваги нового життя. Тобто саме впровадження російської освіти — один із ключових інструментів, яким РФ послуговується, аби змінити свідомість українців на тимчасово окупованих територіях, іншими словами — «переробити» громадян України на «настоящіх рускіх», знищивши їхню ідентичність. І, на жаль, країна-агресор вже випробувала його на майже на 200 тис. українських школярів, які проживали в Криму на момент окупації і проживають там зараз. Важливо розуміти, що подібні підрахунки — приблизні й неостаточні, адже наразі досі немає платформи з офіційними даними про це, а статистику Севастополя через особливий статус міста зазвичай фіксують окремо.

Попри всі дипломатичні зусилля України та її іноземних партнерів, Росія все ще контролює Крим, тож «Центр громадянської просвіти “Альменда”» з 2014 року моніторить освітню ситуацію на території тимчасово окупованого півострова. Cтворена 2011 року в Ялті з метою просвіти у сфері прав людини, після окупації організація була вимушена евакуюватися до Києва і змінити напрям діяльності. Тепер команда документує російські злочини проти українських дітей, які живуть у Криму і на окупованих частинах Таврії і Приазовʼя. Передусім «Альменда» збирає інформацію з відкритих джерел, зокрема аналізує публікації місцевих ЗМІ й соцмереж, включно зі сторінками підконтрольних Росії організацій і установ, бо часто це єдине джерело інформації про те, що відбувається на окупованих територіях.

Після повномасштабного вторгнення РФ, коли під окупацією опинилися частина Таврії та Приазов’я, стало очевидно, що у сфері освіти окупанти діють за відпрацьованим в Криму алгоритмом, який команда ЦГП «Альменди» називає «кримським сценарієм» знищення ідентичності через освіту. У цьому матеріалі, створеному на основі їхніх моніторингових звітів циклу «Універсальний солдат» (лютий 2022 по липень 2023), дослідники розповідають, наскільки потужний ідеологічний вплив чинить влада РФ на українських дітей, які досі мешкають на окупованих територіях, і які виклики очікуватимуть українців після звільнення цих регіонів від загарбників.

«Кримський сценарій» знищення ідентичності через освіту

Знищення українознавчого компонента в освіті, індоктринація та мілітаризація дітей і молоді — три етапи, з яких, на погляд дослідників «Альменди», складається «кримський сценарій», що РФ розігрує іще з 2014 року. Усі вони можуть відбуватися паралельно, про що свідчить нинішня ситуація. Однак найгірше, що тільки на території Криму країна-агресор не спинилася — вона переінакшує на свій манір освітній процес і на інших, материкових територіях півдня України, які їй вдалося загарбати. Росія, викорінюючи в освіті українознавчий компонент в окупованих нею населених пунктах робить так, щоб тамтешні люди втратили культурний, зокрема мовний, звʼязок з Україною. Це значно ускладнить реінтеграційні процеси, особливо для дітей, які народились в окупації і фактично поза родинним (у найкращому випадку) колом узагалі не взаємодіяли з українською мовою.

Знищуючи невидимі містки між Україною і тимчасово окупованим півостровом, Росія ось уже більше дев’яти років насильно занурює кримців у свій ідеологічний простір. Ба більше, часто вона нашвидкуруч створює якісь його прояви, щоб окреслити так межі свого впливу — згадаймо зміну дорожніх вказівників із назвами населених пунктів на щойно захоплених територіях. Або ж маркування території півострова памʼятниками, які фактично стали символами окупації та імперського панування Росії, наприклад, памʼятник російській імператриці Катерині ІІ чи памʼятник загарбникам Криму — так званим зеленим чоловічкам, установлений у Сімферополі вже під час окупації. Тож цілі індоктринації Росії — сформувати лояльність до неї, закріпити у свідомості людей вигідні їй наративи, тобто фактично виховати «зручних» громадян, які не здатні самостійно аналізувати інформацію і найголовніше — не піддавати сумніву правильність дій чинного уряду.

Ще одна мета, досягненню якої сприяє індоктринація, — завербувати нових військовозобов’язаних на окупованих територіях, адже отримання російського паспорта, навіть у примусовому порядку, дає формальний привід для призову на військову службу у збройних силах РФ. Усупереч приписам міжнародного права, за даними прокуратури АР Крим, із 2015 по 2023 рік. Росія реалізувала на півострові 16 призовних кампаній для юнаків віком 18–30 років, відтак у російських збройних силах були вимушені відслужити більше 39 тис. кримців.

Також іще з 2014 року в Криму впроваджується «військово-патріотичне виховання» в закладах освіти, яке спрямоване на підготовку до служби в збройних силах Росії, а з 2022 року начальна військова підготовка — невідʼємна частина освітніх програм. Тобто дітей зі шкільних років готують до служби в російській армії, а після закінчення школи кожний юнак, придатний до строкової служби, має «виконати обовʼязок щодо служіння в армії Росії». Призов юних кримців до армії РФ — це воєнний злочин згідно з пунктами восьмої статті Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду.

Пропагандисти РФ працюють на те, щоб нав’язати і своєму народові, і людям на окупованих нею територіях думку, що кожен має бути готовим пожертвувати собою в ім’я держави, і що такий вчинок — найвища честь, яка тільки може бути в їхньому житті. Тож індоктринація веде до наступного етапу — мілітаризації, направленої на те, аби людина була готова нести військову службу в збройних силах РФ і, відповідно, воювати за цю країну.

Пропаганда культу війни серед дітей і молоді, зокрема на тимчасово окупованих територіях України, за задумом РФ має сформувати позитивне сприйняття загарбань, в яких вона брала, бере чи братиме участь. А «героїзм асвабадітєлєй» — концепт, який росіяни ретельно плекають цілими поколіннями і який ментально легалізує зокрема й війну, розпочату в Україні. Тому, сприймаючи все через призму цього концепту, пропагандисти РФ (а часто-густо і прості росіяни) намагаються виставити українців «фашистами», «нацистами», «неонацистами» тощо, а це передбачає потребу (і дозвіл) оборонятися від них зі зброєю в руках, тобто так, як це робили їхні «героїчні діди» під час Другої Світової війни.

Сукупно всі ці три елементи — знищення мови й історії України, індоктринація та мілітаризація, націлені знищити українську ідентичність жителів окупованих територій і «перевиховати» їх на «своїх» громадян, готових воювати проти України й померти за РФ.

На жаль, саме так завершуються історії деяких юнаків із тимчасово окупованого Криму, які через вплив російської влади загинули у війні проти України. Зараз на їхню честь РФ встановлює меморіальні дошки у кримських закладах освіти. Частина загиблих були ще школярами під час початку окупації, і відслужили строкову службу в російській армії. Такі жителі півострова, на жаль, не тільки сповна відчули на собі дію «кримського сценарію» РФ, а й стали його жертвами. І коли над Кримом урешті знову замайоріє український стяг, то серед викликів, імовірно, буде проблема дуже різних інтерпретацій їхнього життєвого шляху, зокрема, обставин, що вплинули на рішення взяти зброю і піти воювати проти рідної країни, і наскільки це рішення було добровільним. І головне — українцям потрібно буде бути готовими розбиратися в низці контекстів і причинно-наслідкових зв’язків, аби поголовно не таврувати таких людей зрадниками, адже все скоєне — відповідальність РФ, яка послідовно й усебічно розчиняла українську ідентичність таких осіб. Тож і смерть кожного такого українця — теж відповідальність країни-агресора.

Знищення мови й історії України

Перший етап знищення ідентичності українців, до якого вдається РФ — вилучення українознавчого компонента з освіти. Ось що країна-агресор для цього зробила в окупованому Криму та материковій частині Таврії та Приазов’я:

– фактично викорінила українську мову й культуру в публічному просторі;
– русифікувала освітній процес: замінила українські підручники та книги російськими, заборонила викладати предмети українознавчого циклу (зокрема історію України, українську мову та літературу);
– викривила історію кримських татар у шкільних підручниках, зобразивши їх поплічниками німецьких військ і перекрутивши історію депортації цього народу в 1944 році;
– частково замінила місцевих учителів російськими педагогами й активно ідеологічно «перевиховує» українських освітян;
– переслідує українських активістів.

Крим і Севастополь. Знищення підручників і втрата зв’язку з рідною мовою

Уже з 1 вересня 2014 року у школах тимчасово окупованого Криму розпочали навчання за російськими програмами і, відповідно, російською мовою. Тобто відтоді кримські школярі фактично не можуть отримувати українську освіту й навчатися українською, зокрема вони не вивчають предмети українознавчого циклу (мову, літературу, історію та ін.). За даними Крим SOS, до того, як РФ вдерлася на півострів, українську мову там вивчали 100 % учнів (191 тис. дітей), а дані окупаційної адміністрації Криму показують, що у 2022 році — лише 0,1 % школярів (всього 197 учнів).

Українські підручники вилучали і знищували ще у 2014 році, натомість замінили на російські, сповнені «правильної» ідеології. Член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв розповідав, що в одному з навчальних закладів поблизу Сімферополя книги зі шкільної програми, видані в Україні, показово знищували на очах у школярів. Українські книги вилучали з бібліотек як «екстремістську літературу», а з українськомовних медіа станом на зараз доступний лише журнал «Крим сьогодні» (створений 2020 року за підтримки «голови Республіки Крим» Сергія Аксьонова і видається до сьогодні щотри місяці), але згадки про нього є здебільшого у звітах представників окупаційних адміністрацій. Цікаво, що російські пропагандисти нібито відправили перший примірник цього часопису президенту України Володимиру Зеленському, щоб показати, як в окупованому Криму розвивають і плекають українську мову.

Міністр просвіти РФ Сергій Кравцов у січні 2023 заявив, що цього ж року у кримських школах з’являться підручники з історії, які матимуть розділ про «спецоперацію» (росіяни послуговуються абревіатурою СВО, що з рос. — спеціальна воєнна операція). Однак дуже багато книжок-покручів уже зараз роблять свою роботу. Так, наприклад, у травні 2023 року зʼявилися фото підручника для 10–11 класу, де йдеться про «київський антинародний режим» на території України і протистояння Росії «колективному Заходу». Розділ закінчується словами «Наша справа справедлива! Ворог буде розбитий! Перемога буде за нами!» (тут і далі — авт. переклад із рос). В іншому підручнику для 11 класу Україну згадано як «ультранаціоналістичну державу», а українські збройні сили названі «неонацистами». У навчальних посібниках, які теж планують завезти на тимчасово окуповані території і за якими пропонують готуватися до російського Єдиного державного іспиту у 2024 році, випускникам шкіл на окупованих територіях, наприклад, треба буде визначити причини так званої СВО. Звісно, кожен із варіантів відповідей — абсурдний і в дусі «руского міра».

Під окупацією, звісно, потерпають і українські освітяни. Ще з 2014 року вчителі української мови були вимушені перекваліфікуватися за стандартами РФ, щоб викладати російську. Ті ж, хто на свій страх і ризик усе ж наважився йти проти системи, змінювали професію, аби не співпрацювати з окупантами і бодай якось заробити на життя.

РФ також активно стимулювала переміщення власних вчителів до тимчасово окупованого Криму, наприклад через програму «Земский учитель» — у 2022 році у ній взяли участь 25 педагогів.

Отримати освіту кримськотатарською мовою також стало значно складніше. За даними окупаційної адміністрації Криму, станом на 2023 рік лише 3,2 % учнів (7,3 тис.) навчаються кримськотатарською. Російська влада фактично витісняє її зі вжитку.

Усе це свідчить про те, що РФ робить усе можливе, аби жителі тимчасово окупованого Криму втратили мовний зв’язок з Україною, а ті кримці, для яких рідна мова кримськотатарська — і з нею. Діти, народжені в окупації, фактично не мають контакту з рідною мовою у публічному просторі, адже окупаційна влада таврує її як «мову ворога». Але важливо, що навіть у таких умовах жителі окупованого Криму продовжують чинити опір загарбникам і зберігати власну ідентичність, як би важко та інколи небезпечно це не було.

Материкова Таврія і Приазов’я. Нова класика для дітей і викрадення вчителів

З початком повномасштабного вторгнення географія окупованих Росією територій значно розширилася й наразі включає Приазов’я та материкову частину Таврії. 23–27 вересня 2022 року окупаційна влада провела «референдуми про приєднання до РФ» цих територій, але світова спільнота не визнала їх результати. Також 29 вересня 2022 року Путін своїми указами визнав, так би мовити, державну незалежність та суверенітет Запорізької і Херсонської областей, а також самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» (Донеччина). А наступного дня він із головами цих незаконних утворень підписали у Кремлі договори про «вступ до складу Росії».

У травні 2022 новопризначені чиновники окупаційних адміністрацій на тимчасово загарбаних частинах материкової Таврії та Приазов’я заявили, що тамтешні заклади освіти переходять на навчання російською з можливістю сформувати українські класи за бажанням батьків. Такі рішення допомагають підтримувати пропагандистський наратив про нібито збереження культурних прав українців на «звільнених» територіях. Напозір це виглядає як «жест доброї волі», але на ділі самопроголошені управлінці систематично залякують і тиснуть на батьків, щоб ті підписали відмову від вивчення української мови й літератури.

Історію України в цих регіонах не вивчають взагалі, натомість «денацифікують» її, вилучаючи книги з бібліотек, які суперечать російській версії історії. Наприклад, «МВС Росії в Херсонській області» хизувалося тим, що з бібліотеки селища Новотроїцьке вилучили книги про Голодомор 1932–1933 років і сучасну російсько-українську війну, а також книгу американської лауреатки Пулітцерівської премії Енн Епплбом про сталінські репресії. Натомість дітям видають підручники, в яких нав’язують вигідне трактування історичних подій. Наприклад, представляють Софію Київську і Золоті ворота як «художню спадщину Росії» (у межах курсу «Світова художня література» для 10 класу), а події на Майдані 2014 року називають «державним переворотом», який спонсорували країни НАТО, зокрема США та країни ЄС (у підручнику «Географія» для 10 класу).

З публічного обігу вилучають українські підручники та книги, які згідно з «експертизою» російcького Міносвіти, визнані такими, що «спотворюють історичну правду і плекають ненависть до Росії». Замість них ввозять російські, з «політично правильним» трактуванням історії. Аналіз завезених на окуповані території підручників, зокрема з історії, географії та літератури підтверджує, що колонізаторська політика РФ щодо освіти спрямована на зміну свідомості населення окупованих територій і ускладнення (чи повне унеможливлення) його ментального повернення до українського простору.

Не оминули окупанти й місцеві бібліотеки. Наприклад, у травні 2022 року з центральної книгозбірні Мелітополя вилучили історичні книги й українську класичну літературу, що нібито «поширює ідеї націоналізму». А у червні вся центральна бібліотечна система міста отримала декілька тисяч видань із Росії: класичні твори російської літератури, історичну, військову літературу й книги для дітей шкільного та молодшого шкільного віку. Школярам окупованої частини материкової Таврії у лютому 2023 передали книги російських класиків, зокрема Олександра Купріна, Марини Цвєтаєвої, Антона Чехова, Івана Тургенєва та інших, а також дитячі твори. Показово, що такі дії росіяни називають «гуманітарними місіями», мовляв, щоб покращити становище дітей на цих територіях.

Повномасштабна війна актуалізувала серед українців дискусію про те, чим є для нас (та й усього світу) така оспівана російська класична література. Висновок один — це непомітний, але надзвичайно потужний інструмент м’якого впливу, що унормовує колонізаторську політику Росії і пропагує зневажливе ставлення до поневолених нею народів, зокрема й українців. Діти, яких роками виховують на такій літературі — а з 2014 року багато хто вже закінчив молодшу й середню школу — після деокупації потребуватимуть тривалої освітньої роботи фахівців, аби відкалібрувати ціннісні орієнтири до тих, за якими живуть демократичні країни.

Загалом окупанти у серпні 2023 року заявили, що в поточному році планують завезти близько 2 млн російських книг.

Як і в АР Крим чи Севастополі, освітяни Приазов’я й материкової Таврії теж потерпають від «виховного залякування»: їх змушують переходити на російські стандарти освіти. Емоційний тиск, погрози, й навіть викрадення тих, хто відмовився співпрацювати з окупаційною владою — усе це інструменти зміни соціокультурного простору, до якого вдається РФ.

У батьків відбирають право на дистанційну українську освіту їхніх дітей і навіть право на домашню освіту, переслідуючи тих, хто не хоче віддавати дітей до зросійщених шкіл. Усі ці зусилля РФ разом із постійною загрозою життю (активні бойові дії в деяких районах) і супутніми труднощами в реаліях повномасштабної війни (обмежений доступ до інтернету, брак речей першої необхідності) спрямовані на те, щоб українські діти не могли отримати українську освіту. Так їх змалечку поступово віддаляють від українського контексту.

Індоктринація по-російськи

Другий складник «кримського сценарію» — індоктринація, завдяки якій РФ укорінює у свідомості людей вигідні їй наративи про «традиційні російські цінності». Йдеться зокрема про патріотизм, громадянськість, служіння «Отєчєству» та відповідальність за його долю, пріоритет духовного над матеріальним, колективізм, взаємодопомогу, історичну пам’ять та спадкоємність, єдність народів Росії. Разом з ізолюванням від українського контексту це лиш посилює бажаний ефект окупантів у «перевихованні» українців на росіян. Що для цього зробила і продовжує робити РФ через освіту, медіа і масову культуру на українських територіях, які окупувала:

– нав’язує самоідентифікацію як справжнього громадянина РФ і всіляко вселяє відчуття гордості за належність до «великої Вітчизни» (через участь у масових заходах, які прославляють Росію, поїздки по історичних місцях, зокрема локаціях «військової слави» радянської армії під час «Велікой Отєчєствєнной»;

– залучає школярів та студентів до російських молодіжних рухів, що пропагують російські «традиційні цінності» й заодно мілітаризують їхню свідомість («Орлята РФ», «Движение первых», «Волонтеры Победы» та ін.);

– викривляє сприйняття України, позиціонуючи її в підручниках з історії як фашистську й неонацистську державу;

– формує у свідомості людей образ колективного Заходу (країни ЄС, США та ін.) як ворога, недружніх держав.

Крим і Севастополь. Пропагандистські легенди і флешмоби

2014 року окупаційний уряд Криму затвердив «Концепцію патріотичного і духовно-морального виховання в Республіці Крим». Проаналізувавши цей документ, дослідники «Альменди» дійшли висновку, що система формальної і неформальної освіти півострова спрямована на формування у дітей російської ідентичності та уявлення про те, що участь у війнах, які розв’язує РФ, — це «священний обов’язок кожного громадянина Росії». Але це був тільки початок.

З кінця травня 2015 року на території Криму окупаційна влада почала впроваджувати «Стратегію розвитку виховання в РФ на період до 2025 року», у якій йдеться про те, як же сформувати російську ідентичність. Якщо коротко — впроваджувати в освітній процес військово-патріотичне виховання.

2022 року окупанти затвердили місцевий закон «Про патріотичне виховання громадян РФ у Криму». Він остаточно легалізував і систематизував більшість протиправних практик РФ щодо мешканців окупованого півострова. А ще суттєво розширив коло тих, хто підпадає під таке патріотичне виховання — додалися освітні й релігійні інституції, а також герої Росії (йдеться про учасників СВО). У законі наголошено, що виховання дитини в патріотичному дусі, зокрема для служіння «Отєчєству», має відбуватися і в родині. Виходить, кримським дітям фактично нікуди дітися від російської пропаганди навіть у приватному житті.

Примусове формування російської ідентичності Росія починає ще з зовсім юного віку дітей, коли ті ще не можуть критично аналізувати інформацію, зокрема впливи, яких зазнають. Така політика стартує з дошкільного навчального закладу — там створюють реальність, сповнену російських наративів, зокрема держсимволіки чи фото Путіна. Росія вдається до цього і на теренах своєї федерації, і на окупованих територіях України. Малюків долучають до участі в найрізноманітніших проросійських подіях, наприклад, провладних флешмобів. Зрозуміло, що цей закладений із самого малку ідеологічний фундамент дуже складно буде змінити в дорослішому віці, і на це, вочевидь, РФ і робить ставку.

У всіх зросійщених українських школах активно використовують російську символіку, щотижня підіймають триколор та виконують гімн РФ — усе це затверджено Міністерством просвіти РФ.

Щоб виховати з українських дітей патріотів РФ, у навчальних закладах загальної середньої освіти проводять щотижневі уроки з циклу «Розмови про важливе». Зокрема у всіх школах тимчасово окупованих територій (далі — ТОТ), включно з Кримом, у 2022 році відбувся урок на тему «Наша країна — Росія», аби «формувати громадянську ідентичність та гордість за Росію». Крім цього, українські діти протягом навчального року 2022–2023 років прослухали такі уроки: «Росія — світовий лідер атомної галузі», «День народної єдності», «День Героїв Вітчизни», «День Конституції», «Волонтери Росії», «Рух перших», «Традиційні російські цінності», «Росія у світі», «День російської науки», «День возз’єднання Криму з Росією», «День пам’яті про геноцид радянського народу нацистами та їхніми поплічниками», «День Перемоги. Безсмертний полк» тощо. Навіть назви натякають, що РФ не просто перевиховує юних українців, а вмонтовує в їхню свідомість якщо не ненависть, то щонайменше неприязнь до України й усього українського. А найгірше, використовує для цього звичний для себе брудний прийом — перекручування історії, викривлення й підчищання інформації про актуальну ситуацію в Україні, Росії та світі, програмує дітей на війну з Україною та колективним Заходом.

Відвідування цих уроків обовʼязкове, програма і матеріали прописані росіянами. У них чітко простежуються наративи виховання любові до Вітчизни, себто РФ, позитивного ставлення до російсько-української війни й готовності подальшого служіння Росії, зокрема в російській армії чи силових структурах.

Індоктринація відбувається і через неформальні заходи: влада РФ організовує численні конкурси, змагання і акції патріотичного характеру, які мають навчити дітей любити Росію і пишатися нею.

Величезну увагу у процесі формування ідентичності типового представника «руского міра» Росія приділяє дитячим і молодіжним рухам. Це «Юнармия» (яка має здебільшого військовий профіль, за офіційною інформацією обʼєднує майже 1,3 млн учасників, згідно з іншим джерелом — 2 млн), «Большая перемена» (понад 5 млн учасників станом на серпень 2023 року), а з 2022 року — «Движение первых» (станом на листопад 2023 року, налічує понад 3 млн учасників, включно із 300 тис. наставників, а протягом 3-5 років до руху планують залучити всі 18 млн російських дітей) і «Орлята России» (понад 57 тис. учасників-команд станом на кінець 2022 року). Схоже на те, що російський уряд відроджує традицію радянської піонерії. Це ідеально продумана система, коли кожна дитина, перебуваючи у складі якогось руху, регулярно отримує дозу пропаганди.

До лав «Орлят России» приймають школярів від 7 до 10 років. Ця програма — перший ступінь «Российского движения детей и молодежи». Те, що організатори програми безневинно називають «розвитком соціальної активності» насправді — поступова й багаторічна індоктринація. Посвяти до «Орлят» активно відбуваються і на території окупованого Криму.

Рух «Движение первых» створений у Москві у грудні 2022 року як найбільша і наймасштабніша дитяча організація, що, за задумом, має охопити кожну дитину в Росії та на інших «ісконно рускіх» територіях, тобто тих, які вона окупувала й де може ідеологічно впливати. Примітно, що згідно з пропагандистською легендою, рух створили за ініціативи учениці Інженерної школи Севастополя Діани Красовської, яка у квітні 2022 року звернулася до Президента РФ із пропозицією започаткувати організацію, яка об’єднуватиме всіх дітей Росії. Перший загін «Движения первых» створив міністр просвіти РФ Сергій Кравцов у Генічеську, під час установчого з’їзду. А вже у січні 2023 росіяни почали активно створювати осередки в навчальних закладах тимчасово окупованого Криму.

Наразі «Движение первых» має амбітну мету — обʼєднати під своєю егідою всі дитячі й молодіжні рухи, залучивши якомога більше дітей. Для цього в руху є свій телеканал, профільні зміни в таборах відпочинку (зокрема й у кримському «Артеку»), а також грантова підтримка обраних проєктів членами організації. Всі ці заохочення мають залучити до руху 18 млн дітей у Росії і окупованих нею територіях.

В університетах теж відбуваються пропагандистські події. Так, студенти Кримського федерального університету (КФУ) в березні 2022 року взяли участь у концерті для військовослужбовців 56 гвардійського десантно-штурмового полку РФ.

Всі ці заходи спрямовані на те, щоб українські діти забули або не встигли всотати українську ідентичність.Та важливо й інше: бути зразковим громадянином РФ, на думку її очільників, це означає не тільки безапеляційно підтримувати свою владу та будь-які її дій, а й бути готовим до «справжнього служіння Вітчизні», тобто служби в армії (для цього активно вдаються до мілітаризації).

Що це значить для України вже зараз, після більш як року повномасштабної війни? По-перше, що Росія вже зараз вкладає чимало ресурсів, аби виховати нове покоління тих, хто готовий воювати з Україною, адже російсько-українська війна — екзистенційна боротьба, а не боротьба за території. По-друге, після деокупації населених пунктів на півдні, українське суспільство має бути готове стикнутися з недовірою чи навіть різними проявами спротиву тамтешньої молоді, адже роки пропагандистського впливу не минають безслідно.

Таврія і Приазов’я. «ЮгМолодой» і депортація дітей

Як у АР Крим і Севастополі, окупаційні адміністрації РФ почали активно реформувати освітні процеси на території Таврії та Приазов’я. Зокрема до тамтешніх шкіл завезли свою символіку — прапори, плакати з гербом і текстом гімну РФ, портрети Путіна й російських діячів культури і мистецтва. Ще під час шкільних канікул організували тематичні заходи до Дня російського прапора (22 серпня) в Мелітополі та Генічеську, а навчальний рік 2022–2023 років відкрили святами першого дзвоника, де піднімали російський стяг. Варто нагадати, що такий сценарій святкування Дня знань — теж пережиток часів СРСР, правонаступницею якого стала сучасна Росія.

Дошкільнятам Таврії та Приазов’я теж, на жаль, не вдалося оминути впливу окупантів. Так 9 червня 2023 року в дитсадку села Ботієве, що за 50 км від Мелітополя, відбулися заходи до Дня Росії. На святкуванні діти водили хоровод із виховательками, перевдягненими в костюми берізки, матрьошки й ведмедя, а також слухали гімн РФ. Так для дітей змалечку нормалізують російську символіку і залучають до російського культурного простору.

Згадані щотижневі «Розмови про важливе», спрямовані на занурення школярів у «традиційні російські цінності», проводять і на новоокупованих територіях. Наприклад, 20 березня 2023 року відбувся урок на тему «День возз’єднання Криму з Росією» у Приморській школі Скадовська, де дітям транслювали російські пропагандистські наративи.

Також у цих регіонах активно працюють проросійські дитячі й молодіжні рухи. Окупанти, зокрема, відкривають осередки всеросійського «Движения первых» і локальні організації — наприклад, «ЮгМолодой» на чолі з місцевою колаборанткою Юлією Клименко. Українських дітей залучають до своїх лав також ініціативи #мывместе, «Волонтёры Победы», «Российский Союз Молодёжи», «Молодая Гвардия Единой России», «Делай!», «Всероссийский студенческий корпус спасателей», «Волонтёры-медики», Союз КВН та ін. Учасники цих організацій активно розповсюджують російську пропаганду серед дітей і молоді. Такий підхід чи не найбільш дієвий спосіб індоктринації, адже її здійснюють ровесники або близькі за віком особи.

Один з інструментів заміни ідентичності, до якого вдаються росіяни на загарбаних територіях України — організація «оздоровчого відпочинку» для дітей у Криму й на території РФ. Однак під ширмою дозвілля українських дітей фактично примусово переміщують, а дитячі табори стають майданчиками для їх «перевиховання». Посадовці РФ і окупаційних адміністрацій неодноразово заявляли, що під час таких поїздок передбачено велику «культурну пізнавальну програму», відвідування факультативних і навчальних занять за російськими програмами.

Згідно з інформацією Центру гуманітарних досліджень Єльського університету, 78 % з ідентифікованих ними так званих таборів відпочинку використовують для політичного перевиховання українських дітей і навʼязування російської ідеології. До учасників запрошували і представників дитячо-юнацьких рухів РФ, зокрема «Юнармии», «Российского движения школьников» та «Движения первых», щоб ті змотивували молодь приєднуватися до цих організацій. Це виглядає як іще один добре спланований трюк, адже якщо діти більш скептично налаштовані до того, що їм кажуть дорослі, то з думкою однолітків навіть із інших країн можуть рахуватися.

Також представники російських окупаційних адміністрацій відкрито саботують повернення молоді з «відпочинку», про що неодноразово повідомляли батьки, які намагаються забрати дітей додому. Центр гуманітарних досліджень Єльского університету з’ясував, що до примусового переміщення українських дітей залучені російські чиновники на всіх рівнях федерального й регіонального урядів, а також держслужбовці місцевих окупаційних адміністрацій.

Війна, «Юнармия» і воєнізовані класи

Третій етап «кримського сценарію», з погляду «Альменди» — мілітаризація. Влада РФ вбачає пропаганду війни одним з основних важелів впливу й утримання своїх позицій, тож ось що робить для цього в освітній сфері на тимчасово окупованих територіях України:

– залучає ветеранів російсько-української війни для патріотичного виховання дітей;
– влаштовує акції на підтримку російських військових: написання листів солдатам, збір допомоги на фронт у закладах освіти тощо;
– відкриває спеціалізовані воєнізовані класи: кадетські й казачі*, пропагує навчання у військових закладах освіти (суворовські й нахімовські училища);
– залучає дітей до російської молодіжної військово-патріотичної мілітарної організації «Юнармия», а також до воєнно-патріотичних таборів, ігор і змагань із військовим елементом;
– запроваджує обов’язкову військову підготовку у закладах середньої і вищої освіти в межах навчальної програми для всіх здобувачів освіти.

Крим і Севастополь. Присяга, «уроки мужності» й дошкільнята у військовій формі

Одягнені у військову форму діти, святкування «Днів військової слави Росії» з використанням забороненої в Україні та низці країн ЄС георгіївської стрічки, урочисті заходи за участі ветеранів так званої спеціальної воєнної операції — все це теж реальність дітей, які живуть під російською окупацією у АР Крим і Севастополі.

Саме тому діє Всеросійський дитячо-юнацький військово-патріотичний рух «Юнармия», інтегрований у навчальний процес кримських закладів освіти з 1 вересня 2016 року. Однак у Криму учасників до нього приймали ще в кінці травня 2016, тобто за два місяці до офіційної реєстрації (кінець липня 2016) цієї організації на півострові. Для цього організували телеміст із Москвою, а присягу в дітей віком від 8 до 18 років приймав Шойгу — міністр оборони РФ.

На базі колись українських, а поки що зросійщених шкіл РФ створює загони юнармійського руху, де дітей учать поводитися зі зброєю і залучають до заходів військово-патріотичного характеру: «Вахти памʼяті» в місцях військової слави Радянського Союзу і Росії, відкриття меморіальних дошок на честь загиблих під час російсько-української війни, гри «Зарніца».

В «Юнармии» діє програма наставництва, завдяки чому до руху примусово залучають дітей, які перебувають під опікою держави. Тож якщо батьки школярів іще можуть відмовитися від участі їхніх дітей в організації, то для сиріт такої можливості взагалі не існує. До кінця 2024 року заплановано прийняти до лав «Юнармии» кожного десятого школяра Криму.

Мілітаризація шкільної освіти в окупованому Криму відбувається через механізми «кадетського й казачого навчання» з першого класу. Кадетські класи відкривають або патронують різні установи: Міністерство оборони РФ, Міністерство з надзвичайних справ, поліція, Федеральна служба безпеки (ФСБ), Слідчий комітет тощо. Для кадетів проводять окремі заходи військово-патріотичного спрямування. Так у березні 2023 року в окупованому Сімферополі влаштували військово-спортивне багатоборство «Ростимо патріотів», в якому брали участь учні під патронатом силових структур, а також казачої школи. Діти демонстрували вміння у стройовій підготовці, марші з барабанами, прийомах зі зброєю, збиранні й розбиранні автоматів, навички надання першої допомоги, а також проходили естафети та спортивні випробування на витривалість, силу та швидкість. Тобто те, що необхідно для служби в російській армії.

В освітніх закладах окупованого Криму регулярно проходять зустрічі школярів з учасниками російсько-української війни, зокрема під час «уроків мужності». Так, наприклад севастополець Ренат Ковалевський долучився до акції написання листів військовослужбовцям армії РФ і виступив на шкільній лінійці в школі № 43.

Також на території півострова з 10 листопада 2022 року за розпорядженням Сергія Аксьонова запровадили обов’язкову військову підготовку школярів. Мають створити спеціальні навчальні пункти, готувати викладачів із цієї дисципліни, а також проводити регулярну військово-патріотичну роботу з молоддю, зокрема заходи до «Днів призовника» тощо. Окрім того, у весняно-літній період влаштовуватимуть навчальні збори для учнів на базі військових частин, де ті матимуть заняття з вогневого, стройового, тактичного та фізичного вишколу. Такі зміни вже неодноразово відбувалися в кримських юнацьких таборах та на базі різних організацій патріотичного спрямування.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну кримських дітей активно залучають до підтримки російсько-української війни, зокрема вони беруть участь у провладних заходах на підтримку російської армії. Наприклад, в акціях зі збору гумдопомоги, співах патріотичних пісень, флешмобах, написанні «Листів солдату» тощо.

Мілітаризація продовжується і після випуску зі школи. Так, наприклад, у Кримському федеральному університеті влаштовують низку пропагандистських заходів, зокрема і військового спрямування. У лютому 2023 року зі студентами Севастопольського державного університету зустрівся учасник війни проти України і зазначив, що так звана спецоперація суттєво «згуртувала та консолідувала [російське] суспільство, особливо молодь», і закликав студентів підтримувати російську армію.

Як бачимо, у розумінні уряду РФ російська ідентичність передбачає готовність захищати РФ зі зброєю в руках — і не просто приєднуватися до армії, а коритися і виконувати накази, якими б вони не були. Це вписується у розуміння «малєнького чєловєка», який нічого не вирішує, — але тисячі таких маленьких людей складаються у військо, готове нападати на іншу державу. До того ж, такі політики окупаційних адміністрацій створюють підґрунтя для подальшого вербування українських громадян до збройних сил РФ, із раннього віку навʼязуючи ідею про необхідність служіння Росії і готовності до самопожертви заради ворожої держави. Міжнародне гуманітарне право забороняє державі-окупанту примушувати мешканців окупованих нею територій присягати їй на вірність і служити у збройних силах, а також пропагувати добровільний вступ до них. Ці дії потенційно можуть бути предметом розгляду Міжнародного кримінального суду в частині воєнних злочинів, скоєних окупаційною адміністрацією Криму з 2014 року.

У контексті Криму слід зауважити, що пропаганда війни стала частиною інформаційної легалізації окупації півострова з 2014 року, а з 2022 року — і повномасштабної збройної агресії на материковій Україні. Тому найбільш імовірний фінал, який чекає на кримських школярів у випадку, якщо в найближчому майбутньому Крим не звільнять від загарбників, — це служба в російській армії, відправка на війну і смерть, як, наприклад, це сталося з із 24-річним Дмитром Котовим, який під час навчання у Джанкойській школі № 6, був членом «Юнармии» і загинув на російсько-українській війні.

Таврія і Приазов’я. Зустріч із «героями» і кадетські класи

Дітей, які перебувають на непідконтрольних Україні територіях, з культурою війни знайомлять змалку. Як і в інших окупованих регіонах, тут до дитячих садочків теж запрошують представників силових структур РФ, а вихованців одягають у російський камуфляж для участі в урочистих заходах.

У листопаді 2022 року напередодні російського державного свята — Дня народної єдності відкрили регіональні відділення «Юнармии» в окупованих частинах Донеччини, Слобожанщини та Приазов’я (наприклад, у Генічеську й Мелітополі). Дітей активно залучають до лав організації і проводять помпезні посвяти за участю місцевих пропагандистів.

Хоча членами «Юнармии» є діти від 8 до 18 років, їхнім патріотичним вихованням займаються дорослі, які організовують для своїх підопічних заходи мілітарного характеру. До цього долучаються і представники окупаційних міністерств, зокрема так зване Міністерство молодіжної політики та спорту Херсонської області.

А молодіжна організація «ЮгМолодой» не тільки заохочує вивчати устрій Росії, її історію, географію, а й шанувати «традиційні цінності» цієї держави. Звісно, об’єднання мілітаризує дітей і молодь. Наприклад, активісти руху в селі Чернігівка спільно з представниками окупаційної адміністрації взяли участь у відкритті виставки фотографій «героїв» так званої спецоперації.

На території материкової Таврії та Приазов’я також відкривають перші в регіоні кадетські класи під патронатом силових структур РФ.

Якщо ці українські території не звільнять від російських загарбників найближчим часом, то з нового навчального року очікується посилення заходів із мілітаризації — так, одним із обовʼязкових модулів у російській освітній програмі з «Основ безпек життєдіяльності» є саме військова підготовка, а в Мелітополі, наприклад, планують відкрити дім «Юнармии».

Тому слід чітко розуміти, що РФ свідомо і планомірно робить усе, щоб знищити українську ідентичність жителів окупованих територій. Індоктринація та мілітаризація — лиш інструменти для досягнення цієї цілі. І, на жаль, багато громадян України просто опинилися в заручниках у російської окупаційної влади, а відтак часто, аби зберегти життя, не можуть опиратися її злочинним діям. Через це після деокупації півострова на Україну чекає низка викликів щодо реінтеграції своїх громадян — як на державному, так і на загальносуспільному рівні. Тільки спільними зусиллями держави і громад можна подолати наслідки багаторічної отруйної пропаганди Росії і повернути наших співгромадян в рідні контексти.

Повернення в Україну й до українських контекстів

Реінтеграція як першочергове завдання

2021 року указом Президента України затверджено Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Вона має здебільшого загальний характер та не містить окремих положень про те, як подолати наслідки індоктринації та мілітаризації дітей і молоді.

Натомість конкретні пропозиції, як діяти, є в плані дій, затвердженому Кабінетом Міністрів України 2023 року. Зокрема він передбачає надання дистанційної освіти для дітей та молоді з тимчасово окупованих територій, які навчаються в закладах загальної середньої освіти, розташованих на підконтрольній Україні території. Також держава планує сприяти отриманню очної вищої освіти, щоб так формувався кадровий резерв для майбутніх деокупованих територій, адже для відбудови й відновлення постраждалих населених пунктів потрібні освічені й умотивовані фахівці, брак яких гостро відчутний уже зараз, після року вторгнення.

Отримавши якісну освіту, студенти з колись окупованих територій зможуть повертатися в рідні міста та села, відновлюючи їх життя. Для цього уряд планує проводити інформаційні кампанії щодо вступу до вищих закладів освіти на підконтрольній Україні території, допомагати з житлом під час вступної кампанії, роз’яснювати порядок отримання соціальних послуг.

План дій також передбачає забезпечення розвитку освітніх та адаптаційних програм, підтримку культурних проєктів корінних народів (кримських татар, караїмів і кримчаків), впровадження закладами освіти програм обміну, навчання та стажування за кордоном для дітей та молоді з тимчасово окупованих територій.

2023 року у Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим також затвердили Стратегію когнітивної деокупації Криму, в якій комплексно розглянуто необхідність подолання наслідків окупації у свідомості людей.

«Когнітивна деокупація — це робота з розумами людей. Ми розуміємо, що кінетична деокупація відбудеться в першу чергу завдяки нашим Силам безпеки й оборони, завдяки політико-дипломатичним зусиллям. І до моменту цієї кінетичної, фізичної деокупації нам потрібно розробити всі плани, які пов’язані з реінтеграційними процесами. Що відбувається зараз в Криму та інших окупованих регіонах? Росіяни своєю пропагандою, посиленою інформаційною політикою, мілітаризацією закладають у розуми людей міни. Тож когнітивна деокупація — це фактично розмінування свідомості наших громадян з тимчасово окупованих територій», — пояснювала Таміла Ташева, представниця Президента України в Автономній Республіці Крим на одній із дискусій, присвяченій деокупації територій і викликам, пов’язаним із цим.

У заяві Верховної Ради України, ухваленій у серпні 2023 року, передбачається «соціокультурна реінтеграція жителів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» з метою подолання психологічних наслідків тимчасової окупації, а також розвиток зв’язків між різними регіонами України.

Однак, і до 2023 року урядом України було здійснено низку ініціатив і програм, спрямованих на збереження звʼязку з дітьми й молоддю на тимчасово окупованих територіях, зокрема щодо отримання української дошкільної, середньої і вищої освіти.

До процесів прискорення реінтеграції жителів окупованих територій приєднується і громадський сектор. Наприклад, при університетах відкривають центри вивчення кримськотатарської мови, освітня платформа Prometheus пропонує ознайомитись з історією Криму, а проєкт Bülbül — мовні ресурси для малечі. Представники кримськотатарського народу також активно наближують деокупацію — не тільки у лавах збройних сил України, а й підтримуючи прифронтові райони через ініціативу «Кримський фронт». Тому російській міф про «ісконно рускій Крим», якій активно транслюють російські пропагандисти, не витримує жодної перевірки реальністю, бо кримці вже більше 9 років чекають на повернення додому й активно сприяють цьому.

«Говорити з молодшим поколінням — це перше, що нам потрібно робити. І друге, що нам необхідно робити — розвивати системний підхід. В 2014 році ми були країною ініціатив — волонтерських (спорадичних) рухів, проєктів. Це була відповідь на тимчасову окупацію території. Сьогодні, в 2023 році, ми маємо бути країною інституцій та системних підходів. Перерізати стрічки і робити яскраві події чи проєкти, які в довгостроковій перспективі не ведуть до зміни цієї парадигми — це витрачати час. І тому сьогодні важливо посилювати ті інституції, які завтра повернуться на деокуповані території, на абсолютно випалену землю. Бо те, що там зараз відбувається: недовіра та страх», — вважає Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту.

Доступ до дошкільної та середньої освіти

У цій же стратегії реінтеграції Криму вказано, що держава забезпечує реалізацію права на освіту тих громадян України, які залишилися на півострові. Ось кілька кроків, які вже вдалося реалізувати для вирішення такої складної проблеми:

– 2022 року Міністерство освіти й науки (МОН) України спільно з ЮНІСЕФ розробило онлайн-платформу «Нумо».
На сайті зібрані матеріали з елементами гри для дітей, поради для батьків і матеріали для вихователів — але сам зміст програм не адаптований для мешканців із тимчасово окупованих територій, а особливо для дорослих, які мають забезпечувати освіту своїм чадам у таких екстремальних умовах. Ще однією проблемою є те, що Росія блокує доступ до українських ресурсів (на окупованих територіях скористатися ними можна тільки через VPN).

На жаль, до 2020 року не була розвинена система дистанційної освіти, але пандемія CoViD-19 стала поштовхом до створення «Всеукраїнської школи онлайн». Це платформа для дистанційного та змішаного навчання учнів 5–11 класів та методичної підтримки вчителів (програма загальна й теж неадаптована до освітніх потреб мешканців тимчасово окупованих територій). Згідно з моніторингом «Альменди», станом на 2021 рік була створена законодавча база, що дозволяє організувати дистанційну освіту для дітей з окупованого Криму, проте фактично доступу до такої освіти досі немає.

– У серпні 2022 року Сергій Бабак — голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій — на державному рівні озвучив ідею створити велику онлайн-школу для дітей із тимчасово окупованих територій і дітей, які через збройну агресію РФ перебувають за кордоном. Але на час публікації цього матеріалу не вдалося знайти підтверджень про реалізацію цієї ідеї.

– 2022 року затвердили зміни до статуту «Міжнародної української школи», яка працює вже 15 років. Завдяки цьому вона перепрофілювалася — тепер забезпечує права на здобуття середньої освіти мешканцями тимчасово окупованої АР Крим і міста Севастополя. Це можливо завдяки індивідуальній формі навчання (екстернат), де учень повністю самостійно засвоює освітню програму, а школа лиш контролює виконання індивідуальних навчальних планів.

Однак для дітей, які живуть в окупації, потрібно розробити адаптовані програми, враховуючи специфіку обставин їхнього життя. Адже школярі часто під пресингом окупаційної влади змушені відвідувати місцеву школу й навчатися за російськими програмами, а потім додатково, якщо є така можливість, — онлайн в українських школах. Це, звісно, складно і фізично, і емоційно, адже потрібно витримувати освітнє навантаження, аби мати достатні показники успішності. Ба більше, таким дітям необхідна менторська підтримка, а відсутність безпосереднього спілкування з вчителями, бодай дистанційно, суттєво знижує ефективність такого навчання. Іще один важливий запит — підтримка психолога чи психотерапевта, адже наслідки війни та(чи) життя на окупованих територіях рано чи пізно даються взнаки.

Вступ до вишу

Перші пільги для вступу абітурієнтів із тимчасово окупованих територій затвердили 2016 року. Тоді ж на базі вишів у кількох великих містах України створили центри «Крим—Україна», де випускники шкіл півострова могли скласти державну підсумкову атестацію, отримати українські атестати, а також допомогу з пошуком житла, оформленням паспорта й ідентифікаційного коду.

До 2022 абітурієнти з тимчасово окупованих територій могли вступати до вишів за так званою квотою-2, тобто держава «резервувала» для них частину бюджетних місць. Для сприяння вступу у ВНЗ із 2022 додатково запровадили процедуру дистанційного подання документів та проходження дистанційної співбесіди або творчого конкурсу, — ці можливості були доступні і жителям тимчасово окупованих територій. Ще одна позитивна зміна — можливість переведення на бюджетну форму навчання тих студентів, які проживають на окупованих Росією територіях України або перемістилися з них після початку повномасштабного вторгнення. Для цього потрібно подати заяву керівнику свого закладу освіти.

У лютому 2021 року МОН запровадило окремі підготовчі курси з реінтеграційним компонентом для вступників із тимчасово окупованих територій. У пілотному проєкті затвердили перелік із дев’яти університетів для проведення таких занять. Обов’язковими предметами визначили українську мову та літературу, історію України і математику. Із лютого по травень 2021 абітурієнти навчалися на прискорених курсах дистанційно, а очні курси проходили з жовтня по травень наступного року.

На реінтеграцію молоді у 2021 з держбюджету виділили понад 130 млн грн. Був також презентований інший проєкт курсів, вже за співпраці Міносвіти та Мінреінтеграції, які планували сформувати перелік із 25 вишів, на базі яких із червня по вересень можна було пройти курси з елементами академічної та психологічної інтеграції в український освітній та соціальний простір, а також отримати стипендії та безкоштовне проживання в гуртожитках. Відомо, що 2021 року в таких курсах взяли участь 199 вступників на базі 15 ВНЗ, включно з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка і Донбаською державною машинобудівною академією.

Проєкт планували продовжити і 2022 року, зокрема підняти стипендію. В бюджеті натоді передбачили 93,7 млн грн на потреби повернення молоді з тимчасово окупованих територій до українського соціокультурного простору. Програму курсів хотіли оновити так, щоб окрім освітньої компоненти була ще краще пропрацьована реінтеграційна, та, на жаль, через повномасштабне вторгнення Росії програму так і не реалізували.

Громадські організації (громадський холдинг «Група Впливу», ДонбасSOS, КримSOS, ВостокSOS та ЦГП «Альменда») у 2023 році промоніторили 20 українських ВНЗ, аби дізнатися, чи готові ті приймати абітурієнтів із тимчасово окупованих територій. За результатами, лише три з них пропонують підготовчі курси для вступників, а інтеграційні заходи не вдалося реалізувати через повномасштабне вторгнення та відсутність достатнього фінансування.

Як можлива альтернатива, при окремих університетах доступні дистанційні курси для абітурієнтів із тимчасово окупованих територій.

Щодо очного навчання у ВНЗ, вступники з територій, які все ще чекають звільнення від окупантів, стикаються з низкою безпекових, логістичних і фінансових складнощів. Це, зокрема, проблеми з доїздом на підконтрольну Україні територію, непростий пошук житла й адаптація на новому місці. Також неврегульованим залишається питання інформування мешканців окупованих територій щодо можливості вступу до українських вишів, чим опікуються здебільшого громадські організації. Щоб задовольнити потреби цієї категорії абітурієнтів, необхідні комплексні зусилля Мінсоцполітики, Мінреінтеграції і Міносвіти, як і передбачено затвердженим планом дій від 2023 року.

Діти — жертви російських злочинів

На жаль, достеменно невідомо, скільки точно українських дітей стали заручниками російської влади. Так звана міністерка освіти, науки і молоді Республіки Крим оприлюднювала дані про майже 230 тис. школярів, які залишаються на півострові станом на 1 вересня 2023 року. А за оцінними даними Мінреінтеграції — 100–120 тис. дітей — на інших тимчасово окупованих територіях (станом на 1 вересня 2022 року). Позбавлені доступу до української мови й освіти, в ситуації, коли єдина можливість отримати бодай якісь знання — це відвідувати зросійщену школу, українські діти є жертвами злочинів Росії проти України.

Довготривала окупація Криму демонструє, що стратегія РФ із привласнення й перевиховання українських дітей — те, що обернеться численними викликами після деокупації Криму й інших південно-східних територій. Адже дітей роками привчають бачити Україну ворожою державою, від якої треба захищатися зі зброєю в руках. Тому важливо діяти вже зараз — розробляти реальні й дієві стратегії реінтеграції дітей і молоді, розв’язання можливих конфліктів і найголовніше — подолання наслідків руйнівних політик РФ щодо знищення української ідентичності. Головне — не піддаватися наративам російської пропаганди, мовляв для України ці діти — «загублене покоління». Бо втратити їх можна якраз тоді, коли відгороджуватимемося від них, соціально стигматизуватимемо чи ігноруватимемо не просто їхні потреби, а й саме їх існування. На це і сподівається Росія, тому цю битву ми не маємо права програти.