Ахтем Сеітаблаєв та його Крим

У лютому-березні 2014 року Росія окупувала Кримський півострів внаслідок російської збройної агресії проти України, яка триває до сьогодні. Протиправне і тимчасове відторгнення частини України та одностороннє рішення про включення її до складу РФ не визнає ні Україна, ані більшість країн світу та міжнародних організацій: Генасамблея ООН, ПАРЄ та ОБСЄ.

Від початку окупації Криму Росією лише на материкову Україну виїхали близько 45 тисяч кримчан, серед них — багато кримських татар. Російська окупаційна влада активно переслідує кримських татар за етнічною приналежністю. За роки окупації зафіксовано чимало випадків викрадень, зникнень безвісті, обшуків у будинках, арештів та катувань представників кримськотатарської спільноти. Киримли вже 7 років не можуть безпечно повернутися на свою Батьківщину.

У серії, створеній спільно з Українським інститутом, герої у VR окулярах дивляться на важливі для них місця в Криму, діляться своїми спогадами і пам’ятними історіями про рідний півострів.

Ахтем

Ахтем Сеітаблаєв (крим. Ahtem Şevket oğlu Seit-Abla) каже, що у більшості кримських татар немає ніжних почуттів ані до Радянського Союзу, ані до того часу.

— 50 відсотків нашого народу загинуло під час депортації: переважно це діти, люди старшого віку і жінки. За тою самою радянською статистикою 90 відсотків кримськотатарських чоловіків, доросліших 16 років у той час були на фронті, у складі Червоної армії. Поки чоловіків не було вдома, радянська влада знищувала їхні родини.

З Узбекистану до Криму Ахтем переїхав після закінчення школи у 16 років і вступив на акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища. Це був спеціальний кримськотатарський курс, започаткований для відродження кримськотатарського театру, після якого Ахтем Сеітаблаєв грав у виставах у Сімферополі, а деякі вистави ставив як режисер. Живучи у Криму, він почав знімати кіно.

— Саме завдяки кіно я познайомився з Кримом, коли шукав локації для своїх стрічок.

Уже близько 15 років Ахтем живе у Києві. До окупації Криму Росією їздив на півострів мало не щомісяця. Та от уже майже сім років як він не може туди потрапити.

— Там у мене батьки, двоє моїх дітей, весь мій рід. Там — мій Крим.

З 2017 року Ахтем Сеітаблаєв очолює «Кримський дім». Це культурологічна платформа, що опікується дискурсом Криму в українському інформаційному просторі, а також допомагає вимушеним переселенцям з Криму спілкуватися своєю мовою, пам’ятати культуру, традиційні ремесла.

— Я часто зустрічаюся зі студентами, і в мене є такий експеримент. Я пропоную молодим людям сказати свою першу емоцію, коли ті чують слово «сарай». Зазвичай, дев’ять з десяти кажуть: «якась незрозуміла будівля у дворі, де тримають якісь інструменти». А потім кажу, що з мови моєї мами це перекладається як «палац». А якщо я скажу слово «хохол»? Більшість скаже: «Так нас називають москалі, коли хочуть принизити». А потім дуже дивуються, коли я кажу, що з мови моєї мами «хохол» перекладається як «син неба». Кому потрібно було змінювати сенси цих слів? Відповідь не просто очевидна, вона волає про себе.

Востаннє Ахтем був у Криму в лютому 2014 року. Бачив окупацію півострова на власні очі.

— Добре пам’ятаю це відчуття безпорадності, страху за своїх рідних, злості від нерозуміння, що і як можна зробити, але впевненості, що щось робити необхідно.

Не вперше за короткий час кримських татар позбавили можливості мирно жити на своїй землі. Та вони вже мають досвід повернення додому і вірять, що це лише справа часу і зусиль.

— Мої батьки під час існування Радянського Союзу жодної хвилини не сумнівалися, що ми повернемося до Криму. Вже у дорослому віці я їх запитував, звідки було таке переконання. У той час ще не було видимих ознак, що СРСР розвалиться і ми зможемо повернутися. Вони відповіли, що крім віри і того, що вони робили (а вони були активними учасниками руху повернення кримських татар), у нас нічого не було. Але не вірити у це було ознакою того, що ти не живеш. Час показав, що так само буде і зараз.

Бахчисарай: Ханський Палац і Чуфут-Кале

Ахтем згадує, що коли шістнадцятирічним він уперше приїхав до Криму, то відчув… розчарування. Усе життя в розповідях рідних він чув про красивий півострів з морем, горами і пальмами. Але опинившись в аеропорту Сімферополя, не побачив усього цього. За декілька днів двоюрідний брат повіз Ахтема до Бахчисараю, щоб показати будинок, який батько збирався купити для їхньої родини. Саме тут юнак зміг вперше побачити той Крим, про який йому розповідали батьки.

Ханський палац у Бахчисараї — єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури, у XVI–XVIII ст. родова резиденція правителів Кримського ханства — династії Ґераїв. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар.

— Стільки разів я там був: приводив друзів, знімав всередині палацу деякі епізоди з моїх стрічок, і сам знімався. Прямо всередині палацу ми грали мою виставу «Бахчисарайський фонтан». Так багато теплих спогадів пов’язано з палацом.

Ще у 2013 році Ханський палац внесли до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Україна вже готувала документи, аби ця пам’ятка архітектури таки потрапила в основний список, однак цьому завадила тимчасова окупація Криму. Наприкінці 2017 року окупаційна влада півострова почала масштабну «реставрацію» Ханського палацу.

— Окупаційна адміністрація каже, що це збереження палацу. Наскільки мені відомо з особистих джерел і від тих, хто свого часу працював у палаці і знається на цьому, це фактично руйнування Ханського палацу, тому що старовинні балки і черепицю замінюють на сучасні матеріали.

Чуфут-Кале (крим. Çufut Qale, «Юдейська Фортеця») — середньовічне місто-фортеця, одне з найвідоміших і найбільших кримських «печерних міст», розташоване за 3 км на схід від Бахчисараю.

— Чуфут-Кале — друге місце, куди я потрапив по приїзду в Крим. Тут зі мною стався дивовижний випадок. Ми піднялися схилом, пройшли Успенський монастир, що на той час був просто занедбаний. Далі розташована кенаса караїмів, а поруч — ще один будинок, де свого часу мешкав легендарний перекладач і культурний діяч Агатангел Кримський. Ми йшли, і я брату своєму кажу:
— Там за рогом буде колодязь.
— Так ти ж тут не був. Десь бачив на картинці?
— Ні.
Ми йдемо, а там саме такий колодязь, який виник у моїй уяві. Це було так зване дежавю. І було таке враження, ніби ти дійсно пов’язаний з цією землею.

У Чуфут-Кале 2012 року знімали й деякі епізоди фільму «Хайтарма» (крим. qaytarma — повернення), в якому Ахтем Сеітаблаєв був режисером і виконавцем головної ролі. Заснований на реальних подіях сюжет історичної драми розповідає про депортацію кримських татар. Головний персонаж стрічки — національний герой кримськотатарського народу, радянський льотчик Амет-Хан Султан.

Рідні села батьків

У селі Капсіхор (з 1949 року — Морське) на узбережжі Чорного моря, за 20 кілометрів на захід від Судака, народилася мама Ахтема.

— З Капсіхором у мене пов’язані, можливо, найбільш теплі почуття, тому що це Батьківщина моєї мами. Там живуть мої друзі, я любив туди приїжджати. Іноді виходило приїхати з родиною на три дні на початку травня і в жовтні, коли тепло, а людей мало. І є все, що росте в городі, в саду, тож це було таке епікурейське свято всіх кримських смаколиків. А мій друг мене зустрічав і постійно мені показував нові місця, які відкривав. Ми на його машині піднімалися в неймовірні місця, дивилися на море і ходили вглиб гірських ущелин.

Ахтем згадує: коли вступив на акторський факультет у 1989 році, саме у Судак їхню групу повезли збирати яблука, виноград і груші. Після збору бавовни у Ташкенті це здавалось дуже легкою роботою, тож студенти до обіду збирали норму, а то й дві, щоб піти купатися на море або навідати знайому кримськотатарську родину.

— Якщо хтось із наших чув, що якась кримськотатарська родина переїхала до Криму і мешкає за 2–3 км, гірськими тропами ми ходили до тих родин. Взагалі дуже легко кримські татари відрізняли один одного. Наприклад, дивишся на номери машини і розумієш, що людина з середньої Азії. У той час було 99 відсотків вірогідності, що це кримський татарин, який приїхав до Криму. Обов’язково зупинялися, підходили один до одного, якщо навіть не були знайомі або не було спільних родичів (а у кримських татар майже скрізь є родичі). І допомагали одне одному, якщо потрібно було знайти будинок на продаж або переночувати і з різних інших питань.

Мамашай (з 1945 року — Орлівка) у південно-західному Криму, біля Севастополя — рідне село Ахтемового батька. Розташоване за 2 км від берега Чорного моря, на правому березі річки Качи.

— Коли мені не було навіть року, я захворів. Батькам сказали: щоб вилікувати моє двостороннє запалення легень, мене потрібно відвезти до Криму. У той час приїздити, скажімо так, відпочивати до Криму було дозволено кримським татарам, а жити — ні. Мене привезли до селища, що зараз має назву Орлівка, а взагалі це селище Мамашай. У мене таке відчуття, що я пам’ятаю цей берег: як я бігаю по ньому і постійно прошу у людей, які там відпочивають, їжу. Нещодавно моя мама підтвердила (цей спогад). Вона сказала: «У той день ми зрозуміли, що тобі стає добре».