Ніякої армійщини: 47-й батальйон Валерія Маркуса

Share this...
Facebook
Twitter

Із 24 лютого 2022 року в Україні оголосили воєнний стан із загальною мобілізацією. За 5 місяців війни кількість захисників і захисниць, які боронять Україну, зросла вчетверо: від 250 тисяч до понад одного мільйона. В перші тижні після вторгнення РФ під центрами формування Сил ТрО були черги з добровольців навіть без бойового досвіду. Нині ж з’являються підрозділи, куди можна потрапити тільки за співбесідою і підтвердженою участю у воєнних діях від 2014 року. Таким є 47-й батальйон ЗСУ Валерія Маркуса.

Батальйон Валерія Маркуса з’явився навесні 2022 року. Під час його першого комплектування на співбесіду в Києві прийшло так багато охочих, що довелося скасувати зустрічі в інших запланованих містах (Харкові, Дніпрі, Одесі та Львові). Перші бійці пройшли навчання та вирушили в «гарячі» точки, а батальйон скоро розширять до полку. Нині в підрозділі приблизно 500 людей.

Головні критерії відбору в підрозділ — це бажання вчитися, повага до інших військових, дисциплінованість і проукраїнська позиція. Командир батальйону — Іван Шаламага, а за набір бійців відповідає ветеран російсько-української війни й автор книжки «Сліди на дорозі» Валерій Маркус (псевдонім — Ананьєв). Оскільки Валерій — досить відома медіаперсона, то й батальйон почали асоціювати з ним, адже саме він найчастіше стає публічним голосом своїх побратимів.

Хто такий Валерій Маркус

Валерій Маркус народився в місті Первомайську на Подніпров’ї та Запоріжжі. Зараз йому 29 років. Служив у Десантно-штурмових військах ЗСУ, а коли РФ 2014 року вдерлася на Донбас та окупувала Крим, поїхав воювати на передову у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Брав участь у боях за Краматорськ, Слов’янськ та інші міста. На фронті Валерій отримав серйозне поранення та був госпіталізований. Військовий проходив тривале лікування та пішов з армії. Після реабілітації у Валерія почалася повоєнна депресія, тому він вирушив у мандрівку — пройшов 1811 км паломницьким шляхом святого Якова (його ще називають «Каміно де Сантьяго») — із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію.

Шлях святого Якова
Відома з IX ст. паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяґо-де-Компостела.

Подорож надихнула Валерія завершити свою дебютну книжку «Сліди на дорозі», працювати над якою він почав на війні. За визначенням автора, це перша жива книга про війну на сході України. У текст вшиті qr-коди, за якими можна побачити описані події. Валерій випустив книгу самостійно, не співпрацюючи з видавництвами, і вона стала бестселером: із початку продажів 2018 року в Україні і за кордоном купили понад 50 тис. примірників (у середньому тираж україномовного видання станом на 2020–2021 роки — 1,5–3 тис. примірників).

У лютому 2022 року Валерій повернувся на війну. До створення 47-го батальйону служив старшим розвідником, купував техніку й одяг для бійців, збирав кошти, вів військовий блог у соцмережах. Коли наприкінці квітня йому запропонували посаду старшого сержанта військової частини, погодився:

— Я побачив можливість створити щось нове, без тих речей, які змусили мене армію ненавидіти. У нас є можливість, є ресурси, є ми врешті-решт. І я вирішив ризикнути.

Цей підрозділ, каже Валерій, відрізняється від «рядових» батальйонів завдяки ініціативам, які в ньому реалізовують:

— На щастя, на рівні Генштабу ЗСУ ми маємо підтримку, бо в нас є результати. Оскільки підрозділ новий, ми не влазимо в щось уже сформоване й не треба його переламувати.

47-й батальйон

Батальйон комплектували з кандидатів, які пройшли співбесіду в чотирьох найбільших містах України. Набирали бійців на всі військові посади — від кулеметника, снайпера й сапера до командирів відділень і взводів. Перша комплектація завершилась 8 травня. Пройшовши тренування, уже згуртований та екіпірований 47-й батальйон у червні поїхав воювати на схід. Наприкінці того ж місяця Валерій повідомив про розширення підрозділу до окремого штурмового полку, тому відбір охочих боротися з російськими окупантами планують поновити.

Валерій розповідає, що кандидати, які приходять на співбесіду, здебільшого вже мають бойовий досвід іще з 2014 року, вони мотивовані до боротьби. Бійці хочуть потрапити до 47-го батальйону через бажання продовжувати службу ближче до передової, як, наприклад, Леонід із позивним «Урал»:

— Якщо батальйон буде брати безпосередню участь у боях, то це вже цінність, тому що ми не будемо сидіти на місцях. У 2014–2015 і до 2022 року ми просто сиділи в окопах у Донецькій області. Час уже відбивати ці території й повертати країні її незалежність.

2014-2022 рр.
У той час Україна, на відміну від Росії, виконувала «Мінські угоди», що були покликані врегулювати військовий конфлікт, який РФ розпочала на території Донецької та Луганської областей.

У батальйоні Маркуса — не тільки чоловіки. Проходила співбесіду і Катерина Шевчук, начальниця групи цивільно-військового співробітництва 129-го батальйону. З 2015 року вона була медикинею в добровольчих підрозділах, напередодні повномасштабного вторгнення РФ Катерина щойно здобула вищу освіту та мала влаштовуватися на роботу:

— Я розумію, що доки є Росія, доти ми будемо воювати. Допоки вони (окупанти. — ред.) існують, ми повинні обороняти свою країну. Доки є війна, ми будемо тут (на фронті. — ред.).

Навчають військових інструктори з приватних американських військових компаній. Пріоритетом наразі є тактика, управління дронами та вогнева підготовка. За словами Валерія, важливо, щоб бійці працювали злагоджено:

— Якщо це 10 людей і кожен із них сам по собі — вони просто всі загинуть. А 10 людей, які злагоджено працюють, але мають менший рівень стрілецьких навичок, — переможуть. Бо 10 менш навчених у якихось індивідуальних моментах, але які працюють як одне ціле, — це набагато ефективніше, ніж 10 окремих стрільців.

За словами Валерія, розбудова армії — тривалий процес. Основні проблеми військової системи успадковані ще з радянського часу. 47-й батальйон — це спроба «перезавантаження», а тому пріоритет підрозділу — ефективність людей. Якщо військовий чи військова неякісно виконуватимуть обов’язки, їх звільнять або переведуть в інший підрозділ:

— Нам усе одно, на якій людина посаді. Якщо вона буде більш ефективна на іншій посаді, ми її переведемо в той же день. Усім, хто хоче навчатись, ми створюємо всі умови: знаходимо інструкторів, місця, час. Якщо людина хоче навчатись, ми все організуємо. Якщо людина навчатися не хоче — вона тут не служить.

Оскільки одна з головних ідей підрозділу — безперервне навчання, то бійці постійно підвищують кваліфікацію та проходять «атестацію». Їхні дії оцінюють на полі бою, бо теперішнє завдання підрозділу — сформувати кістяк команди.

Озброїти батальйон допомогли волонтери та військовий фонд Валерія Markus Foundation. Коли з’явилася необхідність забезпечити батальйон додатковим транспортом, благодійники зібрали кошти на 55 пікапів Toyota Hilux всього за 2 дні. Валерій називає таку підтримку дивовижною:

— Колись Мета Ґрейнінґа — чувака, який створив «Сімпсонів» (американський сатиричний мультсеріал. — ред.), — запитали, чому «Сімпсонам» уже 30 чи 40 років, а Барту (головному герою. — ред.) увесь цей час вісім. Він сказав: «It’s magic». Я можу відповісти те саме. Це магія.

Із чого починається перемога

Валерій переконаний, що в армії мають приділяти увагу культурному вихованню, адже здебільшого військовозобов’язані потрапляють туди, коли вони як особистості ще формуються. У їхньому батальйоні служить Сашко Положинський — шоумен і ексфронтмен гурту «Тартак». Валерій каже, що доручив йому культурну просвіту їхніх побратимів, однак співак, окрім цього, на рівні з ними дає відсіч російським окупантам.

Дуже важливим для Валерія стало мовне питання. Раніше він був російськомовним, бо не надавав цьому особливого значення, однак кілька років тому його позиція змінилася:

— Україна — це люди, які називають себе українцями, це носії української культури. Мова важлива, бо це фундамент нашого мислення, фундамент культури.

Додає, що 2014 року росіяни легко захопили Крим і частину території на сході України, бо тоді українці програли культурну війну на цих землях. «Рускій мір», за словами Валерія, не має кордонів, він захоплює весь простір, де говорять російською. Водночас військовий вважає, що 2014 року почався новий етап «українізації України», і ця фаза війни — одна з частин цього процесу:

— Людей, які свідомо стають українцями, стає все більше. Малорос, який став українцем, уже малоросом не стане. Тобто повернення на той бік немає. Ще більше людей зрозуміли, що таке Росія. Ще більше людей почали усвідомлювати свою відповідальність.

Навіть невелика кількість активних людей може запустити глобальні зміни. Валерій нагадує про Революцію Гідності, коли десятки тисяч людей змінили вектор розвитку всієї України. Він вважає, що українцям вдалося створити потужне громадянське суспільство. Однак, каже, сварки можуть завадити нашій перемозі:

— Важливо бути згуртованими й не сратися через політиків, якісь вподобання. Об’єднуватися навколо ідей, а не навколо персоналій.

Валерій упевнений: війна закінчиться перемогою України. Але щоб справді вийти з цього протистояння переможцями, треба вже зараз думати про повоєнне майбутнє країни — вчитися та гуртуватися з однодумцями. За словами військового, кожен українець має зробити все можливе вже зараз, щоб стати найкращою версією себе, стати невеличким державним інститутом, що створює нові сенси. Тільки так нам вдасться зробити Україну ще сильнішою.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Людмила Зеленко

Шеф-редакторка:

Анна Яблучна

Редакторка тексту:

Анастасія Сєрікова

Більдредактор,

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Транскрибаторка:

Діана Стукан

Анна Ємельянова

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Слідкуй за експедицією