Бердянськ. Шрифт як культурний код

Експедиція
Мистецтво
Приазов'я
27 Липня 2019 15:45
1318

Бердянський шрифтовий дизайнер і каліграф Андрій Шевченко створює сучасні кириличні шрифти, які використовують для українських веб-сайтів, друкованої продукції, а також міської комунікації. Він відомий як автор шрифтів «Арсенал», «Оксана», Bandera Pro. Окрім роботи, дизайнер бере участь в арт-фестивалях і сам організовує художні акції в рідному місті, займається каліграфією на бердянському пляжі, а також бігає і збирає людей на спортивні флешмоби.

Андрій

Андрій Шевченко народився, живе і працює у Бердянську. Попри широке коло зацікавлень, передусім він відомий як шрифтовий дизайнер. На запитання: «Чому саме шрифти?» Андрій має два варіанти відповіді. За першою версією, в дитинстві він читав «Собаку Баскервілів» і був вражений, як Шерлок Голмс по шрифту визначив, в якій газеті була надрукована записка. Тоді він помітив, що всі газети друкуються різним шрифтом, і так почав звертати увагу на шрифт. А за другою версією, інтерес виник після прочитання книжки Леоніда Проненка «Каліграфія для всіх».

— Я з дитинства звертав увагу на літери, просто не знав, що цим можна займатись. Ще один дитячий спогад є. У книгарні я бачу «Пионерскую типографию» і кажу батькам: «Давайте візьмемо, будемо друкувати». Перш ніж купити, мені вдалося зазирнути під коробку. Виявилось, що замість літер там були графічні зображення. Радянська влада не давала дітям друкувати слова, бо боялась, що вони якісь прокламації почнуть писати. Це як були друкарські машинки зі спеціальним дефектом, щоб можна було визначити, який «паразит» оце друкував. Так що літери — це серйозно.

Окрім основної діяльності шрифтаря, Андрій Шевченко бере участь в арт-фестивалях, проводить майстер-класи з каліграфії. Кілька років поспіль навесні дизайнер збирає через соціальні мережі охочих, щоб створити приморські кам’яні писанки. Кольоровою крейдою учасники розфарбовують гранітні кулі на Приморській площі за ескізами писанок, виконаних народними майстрами.

Андрій Шевченко вболіває за розвиток рідного Бердянська. Це легке, мов бриз, місто має своє, досить привабливе обличчя, але воно «пошрамоване» типовим для українських міст візуальним непотрібом.

— Заклеєні вікна на історичних будівлях, непропорційних розмірів рекламні конструкції — цього всього треба позбуватись, тому що це насправді візуальне сміття. Якщо все місто заставити МАФами, то які там букви на них не чіпляй, це буде невеликий ефект виховання ціннісного поля. Треба думати глобально — про те, щоб людині комфортно жилося у місті.

Також Андрій прагне, щоб у Бердянську, особливо вздовж моря, з’являлась «інфраструктура для повільного життя» — вело- і бігові доріжки, спортивні комплекси. Сам дизайнер захоплюється бігом, бере участь у масових забігах (як-от марафон до Дня Незалежності у Бердянську. — авт.) та організовує власні бігові заходи , як вже традиційна пробіжка 1 січня маршрутом у формі тризуба.

— Коли бігаєш, настрій поліпшується. А для шрифтового дизайнера, який мусить сидіти тривалий час за монітором, біг — це прекрасна нагода за ним не сидіти. Коли готуєшся бігти довгу дистанцію, цей процес нагадує процес підготовки шрифту. Мабуть, просто по складу характера треба бути таким трошки гальмом, щоб працювати довгий час. І от воно допомагає. Тобто біг сам по собі класний, а для шрифтаря — взагалі супер.

Піщаний пляж для Андрія — місце не лише для прогулянок чи пробіжок, а й для занять каліграфією. Він іноді носить з собою дерев’яну лопатку або знаходить на пляжі якісь предмети на кшталт гральної карти або мушлі, щоб повправлятися у малюванні літер на піску. Андрій Шевченко каже, що шрифтовику каліграфія потрібна для натхнення, як помічний інструмент у розумінні форми літер. Як така експресивна річ, що дозволяє знайти якусь форму, пограти з цим.

Для мене каліграфія — це задоволення в процесі, те, що я працюю з матеріалом, і те, що це не залишиться надовго. Повернеться вітер, водичка піде, і все — не треба журитися, що ти зіпсував своєю писаниною прекрасний берег. Можна знайти прописи і тренуватися просто для відпочинку, медитації, заспокоєння, для поліпшення зв’язків між рукою і мозком. Каліграфія — це ж і є медитація в якомусь сенсі. Але ж я не справжній каліграф, у мене скоріше наївне мистецтво.

Понад десять років тому Андрій Шевченко, який виріс у переважно російськомовному місті, перейшов на українську . Спочатку він почав цікавитися українською культурою, а потім українська стала мовою сімейного спілкування. На думку дизайнера, щоб створювати нове в Україні, треба відчувати зв’язок із людьми, які жили тут до нас. Спілкування українською допомагає відчути цю тяглість.

Шевченкові шрифтові родини

Андрій Шевченко не має академічної дизайнерської освіти. Втім, це не завадило йому свого часу працювати графічним дизайнером, каліграфом. Перший шрифт Андрій зробив 2001 року, оцифрувавши власний почерк. Наразі Андрій практично перестав займатись графічним дизайном.

— Мабуть, одним із поштовхів було, коли побачив у нас на лимані викинуте сміття з моїм логотипом. Я доклав руку до того, що засмітили… Звичайно, я можу зустріти і свій шрифт на таких-от штуках, мене це засмучує, але не настільки, щоб я взагалі перестав цим займатись.

2011 року Андрій Шевченко переміг у загальноукраїнському конкурсі сучасного ділового українського шрифту. Розроблений дизайнером гротескний шрифт «Арсенал» за умовами конкурсу є вільним для використання. Зокрема, його можна завантажити у бібліотеці шрифтів Google Fonts і використовувати для вебсайтів.

2014 року Андрій розробив шрифт Bandera Pro, знаковий склад якого має базові літери латиниці і європейської кирилиці. Цим шрифтом було надруковано книгу-хроніку про Революцію гідності «Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву». Згодом Андрій Шевченко пропонував шрифт Bandera Pro у подарунок кожному, хто перекаже певну суму грошей на допомогу армії. Він планує і надалі розвивати ідею розповсюдження шрифтів за благодійність.

— Хотілося б його розповсюдити так, щоб зібрати за допомогою шрифта гроші на якусь хорошу справу. Наприклад, на фінансування добровольчого парамедичного батальйону «Госпітальєри». Загалом, ідея така: людина жертвує гроші парамедикам — отримує за це шрифт. Якщо таких людей збирається доволі багато, то ми цей шрифт випускаємо безкоштовно.

— Коли працюєш над шрифтом, набрав декілька літер, слово або рядок — і воно тебе здивувало. Це дуже класний момент, коли ти щось намалював і воно разом створює несподівані для тебе комбінації. А потім, коли, здавалося, готово, коли технічна робота, — бах! — ти побачив якесь слово і думаєш: «Класний шрифт у мене виходить!». Це як у «Грі в бісер», яку написав Герман Гессе, тобто постійно змінюються якісь нотки, візуальні цяточки. Це безкінечне джерело радості.

Андрій Шевченко каже, що найшвидше робив шрифт за два місяці, а деякі гарнітури та родини шрифтів, як-от «Оксану», він може допрацьовувати роками. Його шрифт може бути безкоштовним, як «Арсенал». Бувають шрифти, на які потрібно купити ліцензію, та ексклюзивні, що потрапляють в руки одного замовника. Загалом дизайнер має у своєму доробку кількадесят родин шрифтів із різною та часом несподіваною долею.

— «Маріуполь» можна використовувати, щоб написати щось по-маріупольськи. Український дизайнерський медіапортал Telegraf Design використовує цей шрифт як основний на своєму сайті. Коли розробляв шрифт ZionTrain, думав, що він такий грубий, трошки брутальний. А його взяли як основний для збірки віршів Марії Хімич. Виявилось, що для жіночих віршів він цілком пасує. Цікаво спостерігати, як те, що ти зробив, працює потім зі змістом, із дизайном.

Андрій Шевченко розповідає, що був позитивно вражений шрифтом NAMU Font, який шрифтовий дизайнер Дмитро Растворцев створив для Національного художнього музею України. Шрифтар вважає, що великий вплив на український шрифт має додрукарська доба і каліграфія.

Риємось у покладах старої кирилиці, щоб знайти класні свіжі рішення. Як би це парадоксально не звучало, ми звертаємось на сотні років назад для того, щоб знайти щось таке, що нас би тішило зараз, по-новому його прочитати, на цьому ґрунті далі будувати своє. В українському шрифтовому дизайні все-таки помітний цей потужний інтерес до історії, коренів, рукописності.

Загалом, у світі, де більшість інформації люди сприймають візуально, шрифт стає «обличчям» мови і виступає одним із символів національної ідентифікації. В українському контексті шрифт має драматичну історію і досі позбувається колоніального спадку. На початку XVIII століття Петро І законсервував українську слов’янську абетку в церковній літературі, натомість запровадивши «гражданский шрифт» на основі латинського друкарського шрифту. Цим шрифтом українці користуються й досі. Шрифтовий дизайн нової доби, коли художники намагалися привнести саме національне забарвлення у це мистецтво, бере початок з XX століття. Тоді художник-графік Георгій Нарбут розробив ескізи карбованця і гривні, оформивши їх за допомогою декоративних шрифтів. Трохи пізніше архітектор і графік Василь Кричевський оформлював книжки і робив дизайн поштових марок УНР. У кінці 1960-х років Василь Хоменко створив перший український складальний шрифт — «хоменківську гарнітуру».

Утім, на думку Андрія, те, що українська традиція тяжіла до рукописності, бо їй ніде було розвинутись, зрештою визначило її особливість, на яку наклались прогресивні підходи до створення шрифтів.

— Цей мікс нас робить помітними, цікавими. Мабуть, оцей момент — історія, рукопис, ось така мішанка, сучасне прочитання — це наша фішечка.

Тонкощі ремесла

Коли дизайнер розробляє шрифт для великих обсягів тексту, він насправді не має широкого поля для творчості. Адже коли людина збирається прочитати книжку на 200 сторінок, шрифт точно не повинен їй заважати. Андрій Шевченко розповідає, що почав помічати такі тонкощі ще до професійної роботи зі шрифтами.

— Треба, щоб людина не покинула твою книжку на другій сторінці, бо якась деталь не дає сприймати текст. У мене в дитинстві таке було: книжка мене напружувала, а потім я до того повернувся і зрозумів, що там був зворотний контраст в українській літері «є». Тобто шрифтом можна не тільки емоцію передати, а задовбати читача до того, щоб він покинув книжку.

На думку Андрія Шевченка, процес створення шрифта схожий на конструктор. Шрифтовий дизайнер створює інструмент, яким будуть працювати інші люди, і ніколи точно не знає, який вигляд це матиме у фінальному варіанті. Це не так, як з логотипом, коли ти одразу бачиш все слово і знаєш, якого ефекту хочеш досягти.

Андрій Шевченко розповідає, що йому цікаво вивчати і надихатися різноманітними шрифтами, адже ця площина має і багату історію, і цікаві свіжі рішення. Непропорційні, анархічні шрифти теж можуть бути красивими, однак недбалість неприємно зачіпає око.

— Є такий жарт: «Бажаєш комусь зла — навчи бачити поганий кернінг», тобто погану відстань між літерами. І все, людина втрачена для суспільства, вона буде проходити повз якісь літери та її все буде зачіпати. Є також вираз про бокал вина, який має рівномірно розподілитися між усіма літерами, щоб нікому не було прикро. Важливо, щоб загальне візуальне враження було позитивне. Я люблю, коли літери достатньо напружені, щоб відчувалась життєва сила.

Провести об’єктивне дослідження, який шрифт сприймається людиною краще, дуже непросто. Адже існує твердження, що найліпше людина читає те, що читає частіше. Хоча шрифти з засічками (актикву) частіше використовують для друку, а шрифти без засічок (гротеск) — для веб-сторінок. Андрій Шевченко розповідає, що засічка допомагає рухатись по рядку. Хоча, якщо йдеться про екран, то це, навпаки, заважає.

— Враження від того чи іншого шрифта формується скоріше підсвідомо, через культурний код. Тобто різницю між готичним написом і напівуставом кожен з нас прочитає завдяки тому культурному багажу, який спожитий через очі за все життя. Те, що ти цього не осмислюєш, не означає, що на тебе це ніяк не впливає. Ми багато інформації отримуємо через читання. Тому в нас досвід як читачів дуже великий.
Написати щось по-міському

Останніми роками в українських містах починають з’являтися власні фірмові шрифти. Унікальний міський шрифт, який можна використовувати для написання назв вулиць, туристичних буклетів та вивісок на фасадах будівель, мають Маріуполь, Суми, Івано-Франківськ, Одеса, Київ, Львів, Дніпро тощо. Андрій Шевченко долучився до розробки міських шрифтів Дніпра, Запоріжжя та Маріуполя. Він говорить, що створювати шрифт для міста класно, бо цей проект реально допомагає людям прочитати якусь інформацію.

— Робити шрифт для Маріуполя мене запросив Сергій Родіонов, який виграв конкурс на логотип. В нього було доволі чітке бачення, тому попадати було не дуже складно, приємно було працювати. У Запоріжжі ми адаптували існуючий шрифт, щоб він більше під образ та задачі підходив. Шрифт для Дніпра ми робили з Кирилом Ткачовим. Досі продовжується ця епопея, розвиваємо шрифт по насиченості. Взагалі, шрифт важко закінчити. Можна додавати якісь символи, робити інше накреслення. Якщо зануритися, то можна над однією супергарнітурою працювати все життя.

Андрій Шевченко каже, що шрифт для міста — це відносно нове явище і поки існує не так багато критеріїв, яким він має бути. Кожне місто по-своєму підходить до цього питання, бо діапазон рішень великий.

— Переважно орієнтуються, щоб у подальшому робити вказівники, таблички на будинки, тобто читаність дуже важлива. Але є прекрасний приклад луцького шрифту, який є високо декоративним і яким вуличні таблички краще не набирати, але дуже характерний і виразний, і в той же час достатньо читабельний. Я б не сказав, що у шрифт можна закласти якийсь конкретний сенс. Це як абстрактний живопис: необов’язо зображувати конкретне поняття для того, щоб справити враження на людину.

На думку Андрія, візуальне мистецтво — це загальна радість, коли приємно подивитись на природу чи на картину: джерел для натхнення і насолоди споглядання безліч, варто лише озирнутися.

Мистецтво, природа, міський дизайн — з усього можна черпати. Може бути просто радість, може бути поштовх до роботи. Мої джерела радості — у моїх шрифтах. Це така царина, де, на щастя, багато створено нашими попередниками, і наших прекрасних українських літер існує багато, «латинки» теж багато, і невідомі нам системи писемності — від них теж можна отримувати цей заряд.

Над матеріалом працювалиАвторка:Наталія ПонеділокАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Наталія ПетринськаКоректорка:Ольга ЩербакПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Дмитро БартошОператор :Павло ПашкоОператор:Олексій ПанченкоМонтажерка:Юлія РублевськаЖурналістка:Карина ПілюгінаРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Юлія Костенко

27 Липня 2019 15:45