Часів Яр: місто-щит Донеччини

Назва міста має кілька версій походження. За філологом-топонімістом Євгеном Отіним «Часів Яр» походить від тюркського «Чаі-су» — «тиха вода». Цю назву пов’язують з тим, що в басейні Дону і навколо Сіверського Дінця в середині І тис. н. е. перебували тюркські народи. Уже потім слов’яни могли переінакшити словосполучення «Чаі-су» на «Часів», додавши до нього геодезичний термін «яр». Інша версія — виникнення назви від прізвиська першопоселенця (Час або Часов).

Історія й особливості міста

Крім тюркських народів, на території Часового Яру жили представники різних культур. Під час земляних робіт у місті знайшли зруйновані кургани зрубної культури (XV–XIII ст. до н. е.), теракотову статуетку давньоєгипетської традиції поховання — ушебті (VIII–VII ст. до н. е.) й амфору (IV–III ст. до н. е.). Серед житлових будівель у Часовому Яру розташований скіфський курган IV ст. до н. е., на верхівці якого розміщена триангуляційна вежа, що є вказівником географічних координат на місцевості.

Історія ж сучасного міста починається з глини. У 1876 році через багате родовище вогнетривких глин дворянин Федір Плещєєв збудував там завод. Після чого почало формуватися невелике робітниче селище, яке тоді називалося село Грузьке або Плещеєве. Згодом відкрили ще шість заводів із виготовлення вогнетривких матеріалів, які потім об’єднали в один.

У 1927 році в Часовому Яру звели водонапірну вежу. Ця незвичайна споруда збудована за проєктом архітектора Володимира Шухова. Вона є останньою вцілілою вежею такого типу на сході України. Коли власник комбінату вогнетривів, на території якого стоїть вежа, вирішив очистити територію підприємства задля створення там глиняного кар’єру, він не планував зберігати інженерну пам’ятку і виставив її на продаж за ціною металобрухту. Місцеві активісти і краєзнавці привернули увагу до цієї проблеми — 5 листопада 2019 року вежу було внесено до Переліку об’єктів науки і техніки національного значення.

Особливість веж Шухова в тому, що вони в рази легші за інші водонапірні споруди і вміщують більше води, ніж важать самі. В Україні існує близько десяти подібних конструкцій цього винахідника: водонапірні вежі в Миколаєві і Черкасах, Станіслав-Аджигольські маяки, дві конструкції неподалік Києва (Біла Церква і Пісківка), одна — в Конотопі.

Розвиток міста

У 1930-ті роки почалася розбудова Часового Яру: зводили цегляні будинки, прокладали вулиці, будували дитячі садочки і школи, в одній з яких пізніше навчався дисидент і правозахисник родом із Донеччини Олекса Тихий. Після розбудови, в 1938 році Часів Яр отримує статус міста. Його населення тоді складало 22 тисячі осіб.

Після Другої світової війни місто змінюється. У центральній частині Часового Яру з’являються нові будівлі й оновлюються старі. Палац культури набув стилю так званого сталінського ампіру — як і більшість тогочасних споруд. Виробничі та адміністративні будівлі прикрашені колонами, житлова забудова представлена будинками 1950–1960-х років. У Часовому Яру також збудували стадіон і міський парк зі скульптурами другої половини ХХ ст.

Часовоярський історико-краєзнавчий музей, заснований 1967 року, лише у 2020 році відділився від вогнетривкого комбінату і згодом перейшов у комунальну власність громади. Після цього музей почали відновлювати — розширили територію, створили виставкову залу з картинами. Через безпекову ситуацію зараз музей зачинений для відвідувачів, а працівники намагаються зберегти цінні експонати.

Старі кар’єри для видобутку глини сформували незвичайний ландшафт у Часовому Яру й околицях. Частина з них — засипані чи затоплені, інші розробляються чи занедбані.

У місті є кілька десятків штучних озер, які утворилися через затоплення відпрацьованих глиняних кар’єрів. Вода в озерах чиста, тому що проходить через природні фільтри — шари глини і піску. Однією з найбільших водойм Часового Яру є Дніпровське озеро, що розташоване недалеко від центру міста.

На півночі міста, у ботанічному заказнику «Рідкодуб», який також називають «Рідкодуб’ям», ростуть дуби віком від 200 до 400 років.

Російсько-українська війна

У 2014 році після початку російсько-української війни до Часового Яру перенесли мобільний госпіталь для військових. Попри те, що місто розташоване біля Бахмута, який із квітня до липня 2014 року був окупований військами РФ, Часів Яр не постраждав.

До 24 лютого 2022 року у місті за кількадесят кілометрів від тогочасної лінії розмежування проживали приблизно 13 тисяч людей. «Люди хотіли жити, розвиватися. Бачили якесь світло, до якого йшли. Ніхто не очікував [великої] війни», — розповів Сергій Чаус, в. о. міського голови Часового Яру.

Від початку повномасштабної війни з Росією Часів Яр перебуває під ворожими обстрілами. 9 липня 2022 року війська РФ обстріляли місто ракетами «Іскандер», що влучили у дві житлові п’ятиповерхівки. Під завалами рятувальники знайшли 48 загиблих, серед них був дев’ятирічний хлопчик.

Значна частина мешканців евакуювалася, але є ті, хто не хоче залишати свої домівки. Депутат Часовоярської міської ради Руслан Макарович розповів, що на початку листопада 2022 року в місті жило близько 5 тисяч мешканців, але з початку 2023 року людей в Часовому Яру стає менше. У березні 2023 року стало відомо, що військова адміністрація евакуювала з міста всіх дітей. Щоденні вибухи змушують жителів залишатись у підвалах по кілька діб. У місті майже не працюють магазини, загарбники обстрілюють житлові будинки, проте є змога отримати гуманітарну допомогу. Попри все, Часів Яр тримається і протистоїть російським окупантам.