Чорнобильська зона відчуження: всі матеріали експедиції

Share this...
Facebook
Twitter

У ніч на 26 квітня 1986 року у місті Прип’яті, що на Поліссі, сталася найбільша за всю історію ядерної енергетики катастрофа. Вибух четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції призвів до трагічних наслідків із великою кількістю загиблих та потерпілих, а також до масштабних економічних збитків.

Протягом чотирьох років експедицій ми неодноразово приїздили до Чорнобильської зони відчуження та її околиць, фіксуючи різноманітні локації та історії, що відображають вплив аварії на життя регіону.

Автор фотографії: Олександр Сирота.

З початку квітня 2020 року в Чорнобильській зоні відчуження тривають масштабні лісові пожежі, до гасіння яких залучили сотні людей та одиниць техніки. Це не перша пожежа на цій території, однак цьогоріч після теплої та сухої зими полум’я поширюється значно стрімкіше, охоплюючи величезні площі полів із сухою травою та ліси у зоні відчуження, а також на прилеглих до неї територіях. Пожежі стали великим ударом для місцевої екосистеми. Найбільше постраждали тварини малого та середнього розміру, які не можуть швидко втекти від вогню та задимлення. Вогнем знищено частину лісів, колишніх сіл та туристичних об’єктів Чорнобильської зони.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Повернення до зони відчуження

Прип’ять є прикладом міста блискучих перспектив і жахливих наслідків. От уже більше 30 років воно стоїть покинуте й забруднене радіацією. Сьогодні Прип’ять — це територія легенд, похмурих пейзажів і торжества природи. Водночас — це потенційне місто-музей міжнародного рівня, пам’ятка величезної техногенної катастрофи. Відвідати це місце хоча б один раз варто всім, переконані деякі колишні жителі Прип’яті. Відвідати й жити далі так, щоби на землі не з’являлося нових мертвих міст.

Олександр Сирота більшу частину свого дитинства прожив у Прип’яті. Коли сталася аварія, Олександру було 10 років. Минули роки після евакуації, й місто знову покликало його до себе. Зараз Олександр пише та знімає документальні проєкти, присвячені Прип’яті й Чорнобильській трагедії; організовує і проводить авторські екскурсії зоною відчуження; є керівником міжнародної громадської організації «Центр Припять.ком» і членом Громадської Ради при Державному агентстві з управління зоною відчуження.

Інтерв’ю з Олександром у VR форматі.

Олександр також став одним із героїв фільму «Ukraїner. The movie» — шести історій про звичайний день України, яку творять незвичайні українці. У стрічці дослідник Прип’яті фіксує відновлення місцевої екосистеми, куди повертаються дикі тварини.

Самосели Чорнобиля

Про масштаби Чорнобильської аварії та евакуацію всіх жителів стало відомо лише наступного дня. Тоді ж у примусовому порядку почали масово вивозити людей з тієї території, яку сьогодні називають зоною відчуження. Кинуті враз справи, незакінчена домашня робота, недоварена вечеря — так сьогодні уявляють собі події того вечора, коли розпочалась евакуація. Жителі Прип’яті, Чорнобиля, сусідніх містечок та сіл виїжджали ненадовго, як їм тоді казали, максимум на три дні. Ніхто з них не міг собі уявити розмах катастрофи та не підозрював, що їм доведеться назавжди полишити рідні домівки.

Коли ж публічно оголосили про рівень радіаційного забруднення території, то життя багатьох місцевих мешканців змінилося назавжди. Ніхто вже не планував повертатися, адже радіація небезпечна — про це кричали звідусіль. Для більшості евакуйованих страх перед невидимим переміг бажання повернутися додому — майже всі залишилися жити на новому місці. Усі, але не самосели.

Самосели Чорнобиля у VR.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Прибірськ: життя на межі зони відчуження

Прибірськ, що на Поліссі, міг би бути просто одним із мальовничих сіл поблизу Чорнобиля, про яке знали би лише місцеві й занадто допитливі туристи, але завдяки декільком небайдужим активістам село зажило новим життям. Тут двічі проходив фестиваль «Чорнобиль Ренесанс», відремонтували школу і клуб, розвивають туристичну інфраструктуру. Бажання однієї людини підхопили інші та об’єдналися заради спільної мети.

День народження Прип’яті

4 лютого 2020 року місту Прип’яті виповнилося б 50 років. Державні та громадські організації, музеї та проєкти, що досліджують тему Чорнобильської катастрофи, провели цього дня мистецьку акцію, що показує нові сенси Прип’яті як осередку мистецтва.

1986 року Прип’ять перестала існувати як місто енергетиків. Однак з часом воно перетворюється на центр зони відчуження та своєрідний мистецький майданчик. Творчість стає інструментом переосмислення і збереження історичної пам’яті про Чорнобильську аварію та її наслідки, зокрема для молодих поколінь.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Проєкт ARTEFACT Валерія та Світлани Коршунових, що привертає увагу людей до чорнобильської тематики за допомогою медіа-арту, представив 25-метрову проєкцію на готель «Полісся», що називається «Прометей». Спочатку транслювали хроніки молодої Прип’яті, а потім — 20-хвилинну анімацію міфу про Прометея, який є символом міста.

На центральній площі міста музиканти Лесик Якимчук і Поль Солонар, а також композитор і саунд-дизайнер Володимир Савін наживо імпровізували, використовуючи віртуальний «звуковий музей» PRIPYAT Pianos.

У PRIPYAT Pianos зібрано звучання 20 піаніно з Прип’яті, що залишилися у місті після аварії. Ці інструменти мовчали понад 30 років, поки Володимир Савін не знайшов їх та не записав, створивши повноцінний віртуальний музичний інструмент.

Дуга — монумент радянської невдачі

«Дуга» – останній уцілілий об’єкт ядерного щита СРСР, відомий в західній пресі як «Російський дятел». Усі дані про цей проєкт, у який залучали найцінніший інтелектуальний ресурс, засекречені і сьогодні. Чому цей технологічний монумент називають також монументом невдачі – дивіться в інформаційному відео.

Славутич

Наймолодше в Україні місто — Славутич — заснували після аварії на ЧАЕС, щоб евакуювати туди жителів Прип’яті. Його збудували за два роки як «радянську утопію»: з різноманітними котеджами й чималою кількістю зелених насаджень. Місто досі має атмосферу, яку складно знайти деінде.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Ольга Щербак

Координаторка:

Наталія Понеділок

Фотограф:

Матеуш Бай

Олександр Хоменко

Павло Пашко

Тарас Ковальчук

Філіп Доценко

Юрій Стефаняк

Фотографиня:

Марія Петренко

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Слідкуй за експедицією