Новітня війна РФ проти України почалася із розстрілів на Майдані. Так в Україні зʼявилась Небесна сотня. Імена її героїв згадані у іменних стипендіях, назвах вулиць, а їхні цитати досі публікують медіа. Небесна сотня вже стала Небесний полком. Ми завжди памʼятатимемо їхню мужність відстоювати незалежність України завдяки їхнім ідеям, цінностям і мріям, що продовжують жити у цитатах.
Публікуємо добірку цитат Небесного полку. Їхні слова додають усвідомлення, куди й навіщо ми рухаємося і за що боремося з окупантами.
Роман Ратушний
24 роки
Київський активіст.
Його батьки — журналіст, громадський діяч Тарас Ратушний і письменниця та журналістка Світлана Поваляєва.
Був одним із перших учасників Революція Гідності у ніч на 30 листопада 2013 року. Його разом із іншими студентами побив «Беркут».
2018 року заснував ініціативу, що бореться проти забудови зеленої зони Протасового Яру в Києві.
Із початком повномасштабного вторгнення пішов у Сили ТрО. Обороняв Київ, звільняв населені пункти Північної Слобожанщини.
На початку квітня вступив до розвідувального взводу 93-ї ОМБР ЗСУ «Холодний Яр». Обороняв українську землю біля Харкова, зокрема в районі Ізюма.
9 червня Роман Ратушний потрапив у ворожу засідку і загинув. На його честь було запропоновано перейменувати одну з вулиць Києва. Понад 30 тис. людей проголосували за це рішення під час ініціативи з дерусифікації столичних вулиць у мобільному додатку «Київ Цифровий».
«Випалюйте в собі всю російську субкультуру. Випалюйте в собі всі спогади з дитинства, пов’язані з російським-радянським. Випалюйте в собі стосунки з родичами чи друзями по ту сторону, з усіма хто є носієм російської субкультури. Інакше це все випалить вас».
Ще одну фразу-послання Романа Ратушного про те, як українцям треба поводитися з росіянами, соцмережі видалили. Однак українці розтиражували скріни з нею, зробили символічний мерч. Але найголовніше — багато хто знає її напам’ять.
*цитати зі сторінок Романа у соцмережах
Семен Обломей
22 роки
Випускник Української академії лідерства 2018 року.
Був студентом третього курсу Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства. Мріяв стати арбористом – доглядати й лікувати дерева.
У перші дні повномасштабного вторгнення РФ вступив до Сил ТрО. Спершу перебував у Броварах та Ірпені, а потім захищав Рубіжне, Лисичанськ і Сєверодонецьк. Не маючи до того військового досвіду, за три місяці він дослужився до заступника командира роти.
Під час короткої ротації одружився зі своєю дівчиною Вірою.
Загинув 21 червня від російського авіаудару в Сєверодонецьку. Перед цим встиг вивести свою групу в безпечне місце.
«Я ніколи не дивлюся новини, а 24 лютого я робив дуже невластиву для мене річ: сидів цілий день вдома і дивився новини. Дуже виснажився за цей день. У мене вівся внутрішній діалог, чи варто мені долучатися до захисту країни. Я вагався, бо не мав реального військового досвіду і розумів, що є багато людей, які хочуть це робити. Наступного дня я все-таки подумав, що маю (піти. — ред.). Був ще такий момент, що можу не встигнути, бо були дуже великі черги».
*цитата з інтерв’ю Семена журналісту Юрію Бутусову.
Артем Димид
27 років
Випускник кафедри історичних наук гуманітарного факультету Українського католицького університету.
Правнук історика Івана Крип’якевича та депортованого в Сибір священика Артемія Цегельського. Його батько — священник і перший ректор відновленої Львівської Богословської Академії (тепер УКУ). Мати — іконописиця Іванка Крип’якевич-Димид.
Пластун, член станиці Львів, його називали «Курка».
Активний учасник Революції Гідності.
Ветеран АТО: вступив добровольцем в «Азов», брав участь в боях в районі Широкого, пізніше перевівся в спецпідрозділ «Гарпун».
Після повернення з АТО активно займався парашутним спортом та іншими екстремальними заняттями. Загалом відвідав понад 50 країн.
Був частиною команди бренду одягу «Авіація Галичини».
24 лютого 2022 року перебував у США, проте одразу після початку вторгнення РФ повернувся в Україну. Вдома склав присягу й одразу вирушив на передову.
Загинув 18 червня у боях біля Донецька.
«Всі ми розуміли, що рано чи пізно може бути війна. Я з дитинства знав, що Росія на нас нападе. Можливо, через виховання моєї бабці, батьків і всіх інших, які постраждали всі попередні рази. Для мене це стало моментом, який настав, до якого я готувався.»
*цитата з інтерв’ю Артема для «Радіо Район».
Паша Лі
33 роки
Актор театру, кіно і дубляжу, телеведучий.
Народився в Євпаторії. Після окупації Криму перебрався до Ірпеня, що під Києвом.
Знявся в низці українських кінострічок («Штольня», «Тіні незабутих предків», «Правило бою» та ін.).
На п’ятий день повномасштабної війни приєднався до гуманітарного штабу Ірпеня.
Загинув 6 березня в Ірпені: російські окупанти обстріляли машину, якою він розвозив містянам гуманітарну допомогу.
«Вистояли у 2014 році, не здамося і зараз.»
*цитата із соцмереж
Олександр Махов
36 років
Журналіст, військовослужбовець ЗСУ.
Народився у Луганську, після його окупації жив у Києві.
Працював на низці телеканалів, висвітлював події в зоні бойових дій.
У 2015 році добровільно мобілізувався, брав участь в боях під Горлівкою.
Із початком повномасштабного вторгнення знову пішов на фронт.
Загинув 4 травня поблизу міста Ізюм внаслідок артилерійського обстрілу російських окупантів.
«Мені трохи соромно, що в 2014 році одразу не пішов добровольцем. Я жив у цьому вакуумі і думав, шо є армія, яка прийде і нас звільнить. Я не служив строкову службу, зброї в руках не тримав. Я поїхав на фронт як журналіст і побачив цих людей: вчитель, юрист…Їздив на фронт з 2014 як кореспондент.
Пам’ятаю, в Луганській області на передовій зустрів хлопця з Хмельниччини, записував з ним інтерв’ю. І я думаю: “Чувак приїхав з Хмельниччини воювати в Луганську область. Я з Луганська, сиджу тут і не воюю. Я маю бути разом з ним”.»
*цитата Олександра з інтерв’ю програмі «Антиподи».
Макс Левін
фотожурналіст
Працював із низкою українських та іноземних медіа та інформагентств. Чимало його документальних проєктів пов’язані з війною в Україні.
Був одним із тих, кому вдалося вибратися живим із Іловайського котла. Разом із колегою військовим фотокореспондентом Маркіяном Лисейком заснував проєкт AFTER ILOVAISK, щоб зафіксувати й переосмислити ті події серпня 2014 року.
13 березня 2022 року Макс Левін разом із військовослужбовцем та в минулому фотографом Олексієм Чернишовим вирушив на авто до села Гута Межигірська, що близько 40 км від Києва. Вони хотіли зробити світлини вторгнення окупантів у цей район. Пішли в сторону села Мощун, щоб знайти свій загублений дрон, після чого зв’язок із обома зник. 1 квітня тіло Макса Левіна знайшла поліція. Ймовірно, окупанти вбили його двома пострілами.
«Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну.»
«Це вже давно особиста історія кожного з нас. І так — нам немає куди тікати. Це наша земля.»
Олег Куцин
Командир 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ», що воював пліч-о-пліч із 93-ю ОМБр «Холодний Яр»
4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, Олег Куцин уперше вивісив синьо-жовтий прапор у рідному місті Тячів. У 1990-му був серед тих, хто підняв український прапор над Говерлою.
Брав участь у «Революції на граніті» і був членом «Просвіти».
Із початком війни на сході у 2014 році організував волонтерську групу, яка доправляла допомогу українським військовим в районі Слов’янська. Влітку 2014-го спільно з побратимами створив та очолив окрему добровольчу чоту «Карпатська Січ». У 2014–2016 рр. вона стала ротою та увійшла до складу 93-ї ОМБр ЗСУ. Воїни «Карпатської Січі» витримали бої в районі Донецького аеропорту, біля селищ Піски, Водяне, Опитне та шахти «Бутівка». У бою за Піски Олега Куцина поранили.
24 лютого 2022 року він разом із побратимами відновив добровольчий батальйон «ОДЧ Карпатська Січ».
Загинув 19 червня під час ворожого обстрілу на Ізюмському напрямку.
«Ми усвідомлюємо, що зараз вирішується доля Української держави та Нації. Тому йти на фронт необхідно. Ні американські «джавеліни», ні англійські «енлави» за нас цю боротьбу не виграють. Лише ми, українці, здатні подолати ворога, бо ми породили цю імперію і лише ми з допомогою здорового цивілізованого світу здатні її знищити».
«Ця війна завершиться або в Чопі, або у Владивостоці.»
Сергій Скальд
військовий, поет та активіст
Писав і друкувався з 2010 року. Автор збірки «Навиліт. Рими калібру 5,45» (2018) та «Інший» (2021), співавтор збірки націоналістичної поезії «Голос крові» (2013).
Учасник Революції Гідності, який пішов добровольцем захищати Україну від нападу Росії ще 2014 року. Був у групі розвідників. Один із «кіборгів», які боронили Донецький аеропорт. На війні отримав дві контузії.
Із перших днів повномасштабного нападу Росії знову пішов на війну, в окремий підрозділ «Азову». Один із оборонців «Азовсталі» в Маріуполі. Загинув 21 квітня під час оборони цього металургійного комбінату, що став форпостом українського спротиву на південному сході.
Я з тих, хто серед перших прийняв бій,
Я йшов вперед під вибухи гармат.
Я теплу ковдру кольорових мрій
Змінив на тяготи війни та автомат.
Я з тих, хто відрізняє дії від розмов,
Я мовчки бив, я не кричав ганьба.
Я з тих, кого давно вже не лякає кров,
І шлях єдиний — боротьба!
Я з тих, хто разом йде і до кінця,
Я непокори хвиля руйнівна,
Я той, хто спротивом запалює серця,
Я бунт, я хаос, я і є війна!
вірш «Доброволець», 2015 рік
Олег Воробйов
кандидат фізико-математичних наук, науковець
Був учасником АТО на сході України. Після повернення разом із дружиною заснував проєкт психологічної підтримки для сімей учасників АТО «Щасливі разом».
Брав участь у програмі Master of Science in Technology Management Бізнес-школи Українського католицького Університету (УКУ). Учасник львівського музичного гурту Riasni Drova Consort, відомого своїм експериментальним звучанням.
Загинув 30 травня на фронті.
«Думаю, ми проживаємо всі ці страждання і біль, щоб навчитися більшій емпатії, співчуттю і любові до ближніх, і стати ближче до Бога. «Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (До Римлян 12:15). Сподіваюсь, після цієї війни я і ми всі станемо більше відповідати цій цитаті.»
Роман Жук
фотограф, відеограф та екоактивіст
Співзасновник екологічного руху Chysto.de, що опікувався водосховищем Теребле-Ріцької ГЕС на Закарпатті. Разом із однодумцями з усієї України влаштовували екопікніки й інші акції.
Мав із дружиною спільний бренд Povna banka — робили варення із карпатських ягід.
У перші дні повномасштабного вторгнення пішов на війну добровольцем, був артилеристом.
«Прибери Карпати як у себе біля хати.»
(слоган руху Chysto.de)
Андрій Верхогляд
український військовослужбовець, майор, командир батальйону 72-ї ОМБр ЗСУ
Представник нового покоління командирів ЗСУ, які на початок широкомасштабної війни вже мали великий бойовий досвід. Народився в родині військовослужбовців. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Через два тижні після випуску (навесні 2016-го) прибув у зону бойових дій, а у жовтні того ж року заступив на оборону міста Авдіївки на сході України.
Загинув у бою 23 червня 2022 року.
«Я завжди дію за правилом, якого нас учили: роби, як я. Командир має показувати приклад. У солдата, як і у мене, дві ноги, дві руки і голова. Снаряду та пулі пофіг, в якому я званні — капітан чи солдат. Можливо, тому мені самому і хочеться все перевірити, чи все чітко, чи прохідні тропки, чи все облаштовано. Лише побачивши все на власні очі, можна спокійно сказати: працюйте, пацани.»
Павло Наконечний
координатор громадської організації «Поклик Яру»
Народився у Черкасах. Закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Навесні 2020 року разом з однодумцями створив громадську організацію «Поклик Яру», що займається патріотичним вихованням молоді, проводить освітньо-виховні заходи, популяризує історичний регіон Холодний Яр і його героїв, а також тісно співпрацює із 93-ю ОМБр «Холодний Яр».
Загинув 18 червня 2022 року в боях на південному напрямку.
«”Поклик Яру” — сенс мого життя, живе втілення моїх ідеалів, мрій і цінностей. Це розбудова альтернативного суспільства, де молодь вміє брати на себе відповідальність. Мрію, що в «Поклик Яру» будуть десятки людей, що будуть пропорційно збільшувати масштаб нашої роботи і запалювати вогонь Холодного Яру в людських серцях. Буду щасливий бачити, як відповідальна молодь формує генерацію з зовсім іншим підходом до життя. І колись, крізь роки буде приємно знати, що саме ти стояв біля витоків цього нестримного руху, що набирає обертів.»
Євген Олефіренко
командир взводу 1-ї окремої бригади спеціального призначення ЗСУ імені Івана Богуна, молодший лейтенант
Народився в Києві. За освітою — історик. Навчався в Києво-Могилянській академії та в Уппсальському університеті у Швеції. Після початку російсько-української війни у 2014 році цілеспрямовано готувався до захисту України: навчався в Національному університеті оборони, освоював військові спеціальності. Пішов у військо в перший же день повномасштабного вторгнення РФ. Воював під Миколаєвом, був гранатометником і мінометником, навчав іноземних добровольців, які захищають Україну. Його підрозділ до останнього боронив Лисичанськ. Євген зумів вивести свій взвод неушкодженим із напів оточеного міста.
Загинув 7 липня в бою під Бахмутом.
«Маємо готуватись до важкої і довгої війни.
Або вони нас, або ми їх. Вижити може лише один.»
«Саме російська культура є джерелом тих шовіністичних смислів, котрі впродовж століть побуджують московитів до агресії щодо сусідів. Тому (вона) має піти слідом за кораблем.»
Іван Марчук
командир батальйону «Волат» полку імені Кастуся Калиновського
Білорус, народився в місті Брест. У 19 років вступив до Французького іноземного легіону. Маючи серйозний військовий вишкіл, з 2015 року захищав Україну в зоні АТО/ООС. Після початку повномасштабного вторгнення РФ став у витоків полку, у лавах якого служать білоруси, які вирішили боронити Україну від російських окупантів.
Загинув 26 червня 2022 року в бою за Лисичанськ.
«Як це не піти? Вже тоді було зрозуміло, в якому напрямку вона (російська агресія) йтиме, але були надії, що це не переросте на щось повномасштабне. Але АТО була благородною справою щодо захисту братів від протиправної агресії. Найбільше, коли я приїхав до зони АТО, я був здивований тим, як люди готові жертвувати собою, але не вимагають нічого натомість заради своєї країни, як допомагають одне одному.»
Джерело: інтерв’ю для «Радіо Свобода», яке було записано за день до його загибелі.
Наші захисники та захисниці іноді, здається, роблять щось за межами людських можливостей, так майстерно звільняючи землі від російських окупантів, які значно переважають нас за ресурсами. Українці радіють кожній перемозі, водночас пам’ятаючи, якою величезною ціною вони даються. Кожне життя тих, хто загинув, боронячи свободу й незалежність України — безцінне, гідне вічної пам’яті та вшанування.
Сучасна російсько-українська війна почалася 8 років тому і забрала вже чимало життів наших відданих країні воїнів. Спочатку на Майдані Незалежності з’явилася Небесна сотня, а тепер це вже Небесний полк.
Публікуємо п’яту частину добірки цитат Небесного полку. Їхні слова додають усвідомлення, куди й навіщо ми рухаємося і за що боремося з окупантами.
Олександр Гряник
військовослужбовець
Киянин, який 6 років служив у полку «Азов» — здебільшого під Маріуполем, де був старшим кулеметником. Звільнився в січні 2022 року, щоб пожити цивільним життям, але з 24 лютого знову став на захист країни. Спершу не міг потрапити в Маріуполь, тому пішов у тероборону Києва. Брав участь в тяжких боях у Бучі, Ірпені та Гостомелі. 27 березня Гряник добровільно полетів в оточений Маріуполь. На заводі «Азовсталь» отримав складне поранення, але відмовився евакуюватися, щоб віддати своє місце цивільним. Олександр героїчно захищав Маріуполь до останнього.
Загинув 8 травня.
Батьки Саші — з Луганщини. Це ще одна причина, чому він воював, — його обурювала оця несправедливість, що є місця, з якими в тебе пов’язано стільки спогадів, а ти просто не можеш туди поїхати. І він хотів, щоб в усіх українців була можливість повернутися в рідні серцю місця.
Ольга, подруга Олександра
Олег Марінченко
бойовий медик, військовий капелан, ветеран АТО та «кіборг»
Євангельський християнин-баптист, який ще з 2014 року служив капеланом і бойовим медиком у російсько-українській війні, зокрема брав участь в обороні Донецького аеропорту. Після початку повномасштабного вторгнення знову вирушив на фронт, де рятував життя бійців.
Загинув у серпні на Херсонському напрямку від прямого попадання російської міни великого калібру у бліндаж, де надавав невідкладну допомогу пораненим. За словами побратимів, Олег закрив своїм тілом чотирьох своїх бійців-товаришів і так врятував їх.
«Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів.15,13). І ми перед Богом виконуємо цю заповідь, по суті. Ми кладемо душу за тих, хто біля нас: за товаришів тут, за наших домашніх там, за всю країну.
Джерело: відео.
Роман Барвінок-Скрипаль
військовослужбовець, музикант та активіст
Ріс в українськомовній сім’ї в Одесі. З дитинства займався музикою і танцями. Уперше пішов на фронт ще 2016 року. Не підлягав призову через поганий зір, але приховав це, щоб боронити свою країну — воював спершу в добровольчій армії, а потім у морській піхоті. Кожну вільну хвилину навіть в окопі намагався вдосконалювати свою музичну майстерність — був скрипалем.
Загинув 20 серпня. Менш як за три місяці до загибелі втратив батька, що також воював із росіянами.
Що змусило воювати? Небажання, щоб українські діти бачили війну, бачили цей жах. Це головне. Кожен чоловік, коли на його країну нападає інша країна, має йти і захищати свою країну, свою землю і свій народ.
Андрій Бухало
військовослужбовець, підприємець
Народився на Полтавщині. Із серпня 2014 року боронив Україну у складі «Айдару». Кілька років тому звільнився зі служби і створив станцію техобслуговування. Хотів збудувати гараж для ремонту армійської техніки та спорудити баггі (авто з відкритими колесами, що підходить для їзди бездоріжжям) для безпечного вивезення поранених із поля бою. Після 24 лютого сержант ЗСУ в запасі знову взяв до рук зброю.
Загинув 18 серпня, боронячи країну на Харківському напрямку.
Все буде Україна! Це має усвідомити кожен. Це наше майбутнє, яке ми будемо боронити до останньої краплі крові. Від Львова до Луганська. Від Чернігова до Севастополя. Нація прокинулась. Ми платимо страшенно високу ціну за нашу свободу, але все закінчиться пророчими словами Кобзаря:
І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син. І буде мати.
І будуть люде на землі…
Джерело: фейсбук.
В’ячеслав Зайцев
історик, депутат і військовослужбовець
В’ячеслав Зайцев — завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця», депутат Запорізької міської ради останніх двох скликань. Учасник АТО з березня 2014 року, оборонець Донецького аеропорту. Був двічі поранений. За бойові заслуги відзначений державною нагородою — орденом «За мужність» третього ступеня. З першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну Вʼячеслав Зайцев знову став до лав ЗСУ.
Загинув у жовтні на Донецькому напрямку.
Путінські шістки нам пропонують погоджуватись на мир на їх умовах. Просто погодитися та визнати себе нікчемами. Ніколи, ніколи не здамося. Тільки свобода. Так, може трохи пафосно. Але іншого не дано. Або вони нас, або ми їх — другого шансу не буде!
Біжан Шаропов
біолог, громадський активіст
Народився в Таджикистані, у шість років з родиною переїхав до України. Навчався на кафедрі біології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», захистив дисертацію кандидата наук. Був активним учасником Революції гідності, у 2014 воював у складі добровольчого батальйону «Айдар». За два роки став співзасновником і головним біологом біотехнологічної компанії «Українські генетичні технології». Після початку повномасштабного вторгнення повернувся на фронт.
Із квітня 2022 року вважався зниклим безвісти. 6 лютого 2023 року його загибель підтвердилася.
Цивілізація розповсюджується через війни з варварами. Бо лише війна є тою достатньо гострою формою конкуренції, яка виявляє всі достоїнства і вади спільноти. Випробовує її на життєздатність. Варварські племена або вчаться на власних поразках і підтягуються до рівня цивілізації, або стираються на порох у цій боротьбі. Росіяни, як показує досвід останнього десятиріччя, нічому не вчаться.
Ігор Терьохін
журналіст, письменник, ресторатор
Працював журналістом в Одесі та вів авторський блог. Крім цього, вивчав виноробство і згодом почав працювати сомельє, винним консультантом. Став ресторатором.
Із перших днів повномасштабного вторгнення захищав країну в лавах територіальної оборони.
Загинув 23 січня 2023 року на Херсонському напрямку.
Про важливе. Ця перемога належатиме волонтерам. Перш за все, їм. Потім вже всім нам. Пишіть всім, хто на передовій. Більше і частіше. Навіть коли не відповідають. Не сумнівайтеся у перемозі. Вона вже в дорозі. Повірте.
Олексій Борис
помічник юриста, журналіст
Працював у юридичній компанії Arzinger і журналістом «Юридичної Газети». 25 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Був коригувальником і аеророзвідником, а пізніше його призначили командиром взводу протитанкової артилерійської батареї.
Загинув 9 лютого 2023 року.
Багато хто розповідає, що в перший день [вторгнення] не було усвідомлення, що ми переможемо, був страх, адже велика армада російської авіації, танків, піхоти почала наступати на Україну. Відразу скажу, це не якісь пафосні слова, я розумів, що Україна точно вистоїть. Попри те, що на нас чекають важкі часи, ми обов’язково відвоюємо свою країну.
Дмитро Штанько
юрист-правознавець, приватний підприємець
Фото: Юлія Вебер для Бабель.
Протягом 16 років працював в органах внутрішніх справ, із 2014 року вів приватну юридичну практику. Був власником кількох компаній в аграрній сфері та галузі надання фінансових послуг. Після початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав ЗСУ.
Загинув 5 жовтня 2022 року в бою неподалік від Бахмуту.
Ідея однозначно перемагає гроші. Ми ідейні. І як би не було складно, перемога — це наша карма. Перемога — моя, моїх побратимів, наших воїнів, нашої Держави.
Можна звикнути до повітряних тривог, перепадів світла та зв’язку, обмежень, пов’язаних із комендантською годиною, але ніколи — до втрати людей. Українці боляче переживають втрату кожного захисника, навіть якщо до цього могли не бути з ним знайомі. Бо повномасштабна війна зріднила всю країну, а кожному, хто поліг на фронті і хто відстоює наші землі зараз, ми завдячуємо життям.
Продовжуємо публікувати цитати героїв, які полягли в боротьбі за вільне майбутнє України. Кожен воїн із цього Небесного полку заслуговує вічної шани та пам’яті, тож маємо зробити все, аби гідно продовжити їхню боротьбу й пам’ятати ціну свободи.
Олександр Бондаренко
журналіст, комунікаційник
Народився і виріс у Луганську. Журналістську кар’єру починав у телерадіокомпанії «Луганське кабельне телебачення». У 2004 році переїхав до Києва. Працював на «Громадському радіо», в Українській службі BBC, телеканалі «ТРК Україна». Із серпня 2015 року перейшов у сферу комунікацій. Із перших днів повномасштабного вторгнення доєднався до лав Сил оборони. Боронив столицю, брав участь у Слобожанському контрнаступі.
Загинув у бою 22 квітня 2023 року поблизу міста Кремінна.
Дуже добре пам’ятаю цей момент. У суботу, 1 березня 2014 року, ми сиділи в ньюзрумі і дивилися пряму трансляцію. Це було засідання російської Ради Федерації, до якої звернувся Путін за дозволом ввести війська в Україну. УП ( «Українська правда». — ред.) вийшла із заголовком «Путін оголосив Україні війну». Тоді було дуже темно, страшно і не було зрозуміло, чого чекати. Вісім років по тому вже не страшно. Нас багато, ми сильні, розумні й завзяті. Ми переможемо. Слава Україні!
Володимир Мукан
журналіст, редактор
Працював журналістом і редактором у «Газеті по-українськи», журналі «Країна» та онлайн-порталі Gazeta.ua. Цікавився автомобілями, був співорганізатором фестивалю ретроавто Old Car Land. Крім цього, працював піарником і мав власну агенцію комунікацій. Із початком повномасштабної війни став на захист країни.
Загинув 29 квітня 2023 року в Бахмуті під час виконання бойового завдання.
Да, не пощастило нам зі східним сусідом. Росія — це безтолкова держава «3 в 1». І терорист, і грабіжник, і маніяк… Але я чомусь впевнений, що нічого в них із окупацією України не вийде. Як і не вийшло викорінити нас як націю за останні 300 років.
Дмитро Пащук
підприємець, член національної скаутської організації «Пласт»
Пластову присягу склав навесні 2011 року, згодом став співзасновником 109-го юнацького куреня ім. Я. Горошка в станиці Львів. Був активним учасником Революції гідності. Із 2016 року служив у Французькому іноземному легіоні. Повернувшись в Україну, почав займатися підприємницькою діяльністю, зокрема став співзасновником закладу Port Wine Bar у Львові. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну доєднався до Сил спеціальних операцій ЗСУ.
Загинув 12 березня 2023 року на Херсонському напрямку.
Приймати загибель найкращих людей справді важко. Але ці люди не йдуть від нас. Вони лишають по собі дуже вагомий слід. Ми живемо в особливому часі, це доба героїв. І це класно — жити і мати можливість бачити цих героїв, бути з ними. Хоч вони і йдуть від нас у кращий світ.
Максим Мединський
журналіст, комунікаційник
Випускник Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Після початку російського вторгнення у 2014 році став на захист країни. За рік повернувся до цивільного життя. Працював у пресслужбі Міністерства інфраструктури, а також комунікаційником в Офісі реформ Міністерства енергетики. У лютому 2022 року приєднався до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув 29 квітня 2022 року в бою неподалік від Харкова.
Мені ніколи не було страшно втратити своє життя, лише боявся втратити його якось по-дурному. Тому не стояло питання: йти на війну чи ні. У моїй країні війна, отже я маю її захищати.
Дмитро Юденко
громадський активіст, співзасновник ГО «Єдність і братерство»
Мав активну громадянську позицію, відстоював інтереси громади Полтави. У 2014 році, після загибелі на фронті молодшого брата Євгена, вступив у батальйон «Азов». Згодом став співзасновником та інструктором громадської організації «Єдність і братерство», яка організовує військові вишколи. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до війська.
Загинув 6 травня 2023 року неподалік від Бахмута, виконуючи бойове завдання.
Тиша… Шум води, голоси дітей… В наш час це все має велику ціну. Її сплачують потом та кров’ю бійці на передових позиціях, її сплачують ночами без сну і турботою про забезпечення, волонтери. Її сплачують громадяни, що кожен посильним вкладом наближає нас до перемоги…
Дякую всім за тишу. Завжди Вірний!
Олексій Хабатюк
експерт з енергетики
Випускник Київського політехнічного університету, вивчав енергетику й теплофізику. Працював у сфері відновлювальної енергетики, зокрема в Держагентстві екоінвестицій. Протягом кількох років був заступником у департаменті енергоефективності в НАК «Нафтогаз України». Очолював Фонд цільових екологічних інвестицій. Після початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав Сил оборони.
Загинув 4 травня від уламкового поранення в Бахмуті.
Після нашої перемоги перед нами всіма буде не менш важливе завдання — укласти новий суспільний договір, за яким мають піти реальні зміни у всіх сферах — державному управлінні, судовій і правоохоронній системі, освіті, улюбленій енергетиці і природоохоронній сфері… Як ці зміни будуть називатися — не так важливо, як важливе їх наповнення — демократичні засади, ефективність, пріоритет знань, досвіду та професіоналізму над лояльністю та дуполизтвом.
Олег Дробоцький
художник, фотограф
У 2019 році закінчив Львівську академію мистецтв. Автор низки картин і світлин на військову тематику. Найвідомішою виставкою стала експозиція «АД/242: Донецьк. Аеропорт». Роботи цієї серії створені за мотивами світлин фотографа, автора книги «Аеропорт» Сергія Лойка. Іще до початку повномасштабного вторгнення Олег Дробоцький став на захист країни, був стрільцем-санітаром військової частини А4123.
Загинув 6 березня під час обстрілу на Донеччині.
Три роки тому я побував у Чернігові. Вперше. Чудове місто та неймовірні люди справили на мене велике враження. Тоді я навіть не міг би подумати, що через три роки туди буде лізти к****ська армія зі своїм «рускім міром». Я знаю, що серед моїх друзів у фейсбуці є велика частина людей як творчих, так і інших професій. Тому прошу вас, долучайтесь до боротьби, не будьте осторонь та не тікайте.
Орест Кінаш
мандрівник, професійний альпініст
Мав освіту педагога, упродовж 18-ти років працював у Державній пенітенціарній службі. Після цього повернувся до хобі. Працював організатором гірських походів, створив фейсбук-групу O.K. Travel Studio для об’єднання любителів активного відпочинку. У 2016 році доєднався до команди Truth Hounds, яка документує воєнні злочини РФ. За шість років взяв участь у десятках польових місій. Від початку повномасштабного вторгнення служив у лавах ЗСУ.
Загинув 29 березня 2023 року в боях під Бахмутом.
Не забувайте про тих, хто на «нулі», їм зараз найважче. Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам, котрі за Україну, за свою землю, за свою родину віддали найдорожче — свої життя. Тримаймося разом. Разом переможемо і все буде Україна.
Роман Чорномаз
журналіст, фотокореспондент
Народився у сім’ї члена Української Гельсінської Спілки Богдана Чорномаза й активістки Тетяни Чорномаз. Працював фотожурналістом у столичних інформагенціях та знімав події Революції гідності. З початком вторгнення став снайпером батальйону «Свобода». Також входив до бригади швидкого реагування Національної гвардії України «Рубіж». Воював у найгарячіших точках, зокрема в Сєверодонецьку та під Бахмутом, за що був нагороджений відзнакою Міноборони.
Загинув 13 червня 2023 року під Бахмутом.
— Завжди коробить, коли кажуть: «У нас втрати незначні/невеликі». У нас не буває малих втрат. Кожна втрата болить, і це виміряти неможливо. Ніяк.
Артур Пірус
правознавець, громадський діяч
Вів активну громадську діяльність, був головою ГО «Галицьке районне об’єднання воїнів АТО» в місті Галич та обіймав посаду депутата міської ради Галицької територіальної громади. Був учасником Революції гідності, служив у полку «Азов» та в 50-му полку Нацгвардії України. Допомагав учасникам бойових дій та їхнім сім’ям повернутися до цивільного життя. Ініціював проєкт «Відродження», сприяв відновленню могил учасників національно-визвольної боротьби й пошукам місць поховання закатованих жертв комуністичного режиму. Із початком повномасштабної війни знову пішов захищати державу на фронт.
Загинув 27 березня 2023 року в бою на сході України.
— Будуймо міцні підвалини для нашого майбутнього та для майбутніх поколінь, бо саме за молодими поколіннями майбутнє нашої держави. А попереду в нас залишається ще велика та клопітка праця.
Іван Шульга
звукорежисер, музикант
Понад 7 років був частиною команди Starlight Media — працював звукорежисером на телеканалі «СТБ». Брав участь у роботі над прямими ефірами телеканалу «Прямий». Займався музикою та був басистом рок-групи Termination Central. У 2022 році полишив кар’єру звукорежисера й пішов захищати Україну.
Загинув на фронті 16 червня 2023 року.
— Пліч-о-пліч зі зброєю в руках опинились люди, які за дуже малої ймовірності перестрілись би в цивільному житті. Але мають спільну мету й упевнено виборюють Перемогу.
Олександр Поліводський
адвокат, молодший сержант
Понад 20 років життя присвятив адвокатській діяльності. За свою кар’єру написав більше 70 наукових праць, викладав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та був радником багатьох громадських організацій аграрної сфери. Нагороджений Почесною відзнакою «Захисник адвокатури України». Вранці 24 лютого вступив до лав ТрО й навіть на фронті не полишив наукової діяльності.
Загинув 19 квітня 2023 року, виконуючи бойове завдання.
– Хотілося б сили слова, але під час війни воно не діє, музи мусять мовчати. Книги доводиться відкласти, взяти в руки калашмат (автомат Калашникова. — ред.). Все вирішить сила, вона теж є різною. Сподіваюся, в Україні зовсім скоро будуть інші часи: автомати забуті, а книги в руках. Як би не було, Україна була, є і буде. Цього разу ми таки переможемо.
Максим Остяк
музикант
Максим народився у Полтаві. Здобув фах інженера-будівельника у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Подорожував Україною та світом. Довгий час жив у Києві. Працював у музеї історії Києва. Був солістом гурту «Reve tа Stohne». Вони записали альбом та виступали за кордоном. Про це знято документальну стрічку Reve ta Stohne on Tour. Співав всюди, умів виконувати горловий спів.
У лютому 2014-го був активним учасником Революції гідності та дістав поранення. Коли почалася повномасштабна війна, Максим пішов добровольцем. Брав участь в обороні Києва та у бойових діях в Ірпіні як оператор дрона. 1 червня 2022 року вступив до аеророзвідувального підрозділу 49-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ «Карпатська Січ».
Максим загинув 4 липня 2022 року на Харківщині, під час виконання бойового завдання.
Збройні Сили України. Це словосполучення з трьох слів вимовляється виключно твердим, мужнім тоном. З впевненістю та гордістю. Дуже пишаюся цим шевроном.
Євгеній Осієвський
журналіст, антрополог
Був аспірантом-антропологом Національного університету «Києво-Могилянська академія». Збирався на польове дослідження на острів Танна у Вануату, проте пандемія, а потім повномасштабне вторгнення завадили його планам. Писав критичні журналістські матеріали про релігійні рухи у Києві (такі як кришнаїти, саєнтологи, неоязичники тощо), а також про кіно і комікси. Займався популяризацією науки.
Перші тижні вторгнення пережив разом зі своїми двома кицьками в окупації у студентському гуртожитку у містечку Ворзель під Києвом. У березні успішно евакуювався з ними. Далі працював у якості журналіста на воєнні теми – взяв інтерв’ю в українського снайпера й експерта з ядерної зброї Г’ю Густерсона.
У листопаді 2022 року добровільно мобілізувався до ЗСУ і потрапив до 77-ї десантно-штурмової бригади на посаду санітара-стрільця. З березня 2023 року розпочав бойові виходи у районі міста Бахмут.
Загинув 22 травня під час ворожого мінометного обстрілу поблизу села Хромове.
Не сумніваюсь, що коли кажуть «таким як ти не місце на війні» чи «нехай воюють інші» мають на думці комплімент, може навіть вираз підтримки. Така підтримка мені не треба. У ній за самозрозуміле береться що писання текстів чи програм чи зловживання словом «дискурс» чи чим там ще займаються «такі як я» це вищий, елітніший (термін з царини сільського господарства) вид діяльності ніж «просто» піти захищати свою сім’ю і місто, «всього лиш» залишитись по лікоть без руки, «тільки» стати рудою піною на гусеницях ворожого танка. Люди не діляться на сорти й породи. Люди тут діляться серветками, хлібом, набоями, водою, енергією для телефонів, рукавичками, шкарпетками, теплом тіл. Я називаю цих людей побратимами.
Андрій Гудима
ресторатор, художник
Спершу навчався у Львівській національній академії мистецтв за спеціальністю «художник-реставратор». Згодом закінчив юридичний факультет Львівського торговельно-економічного університету.
Працював більдредактором у газеті «Експрес», а також шеф-кухарем ресторанів Open та Re:bro. Його книгу — «69 спецій для серця» — нині готують до друку у «Видавництві Старого Лева».
Загинув 2 липня 2023 року під Бахмутом.
— Сильним бути важко. Починається з самодисципліни. Читай книжки, навчайся. Заставляй свій мозок ворушити шестернями. Вчи вірші та пісні. Роби ранкову руханку. Розтягуй м’язи. Подавай приклад. Один, два, три рази. Безкінечну кількість разів. Будь непохитним. Гни свою лінію. Розбиті вікна самі себе не заклеять.
Віктор Суходольський
громадський діяч, волонтер, блогер
Був приватним підприємцем і служив у військово-транспортній авіації. Брав активну участь у Революції гідності. З початком російсько-української війни у 2014 році доєднався до війська.
Після повернення створив ютуб-канал Didusik TV. Сюди військовий публікував відеорозмови з росіянами, яким розкривав очі на пропаганду РФ.
14 червня 2023 року Віктор отримав медаль «За хоробрість у бою».
Загинув 16 (за іншими даними 17) червня 2023 року на Подніпров’ї та Запоріжжі.
— Я майданівець, із 2014 року в строю, і залишуся тут, поки не звільнимо наші землі. Хто готувався до цього повномасштабного вторгнення, той і працює на перемогу.
Олег Клюфас
поет, філософ
Випускник філософського факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Перекладав на українську твори світової класики з англійської, португальської, іспанської, французької та польської мов.
Під час російсько-української війни став на захист країни, служив старшим навідником мінометного взводу.
Загинув 13 червня 2023 року на Донеччині.
— Дивує, чого кажуть «немає світла», коли вимикають електроенергію. Іншу ж енергію не вимкнеш, і в людях всередині світла часом на двох, як не на стоп’ятсот.
Володимир Гаврилюк
патрульний поліцейський, ветеран АТО
Випускник Вінницького транспортного коледжу. Із 2000 року мешкав у Криму. Навчався у Кримському гуманітарному університеті. Майстрував бандури й кобзи, а згодом сам навчився грати на них. Після російської окупації півострова разом із родиною переїхав на Поділля. У 2014 році Володимир пішов захищати країну. Після повернення з війська служив патрульним поліцейським у Вінниці. У перші дні повномасштабного вторгнення знову став до лав ЗСУ.
Загинув 13 грудня 2022 року неподалік села Терни, що на Донеччині.
— Ніколи, ніколи не втрачайте віру в перемогу, бо надія мусить жити до кінця. Ми обов’язково переможемо, бо за нами правда!
Данило Подибайло
музикант, поет
У підлітковому віці опанував гру на гітарі й з авторськими піснями брав участь у фестивалях. Його пісня «Синьо-жовта балаклава» звучить у докфільмі «Самооборона Маріуполя». Був співорганізатором культурно-просвітницького фестивалю «З країни в Україну». На початку повномасштабного вторгнення перебував у Маріуполі. Разом із волонтерами вільного простору «Халабуда» допомагав цивільним та військовим. Після виїзду на підконтрольну Україні територію вступив до лав ТрО, став аеророзвідником.
Загинув 1 червня 2023 року під час виконання бойового завдання.
І кров вже не кров, а просто лава!
Тримає прапор синьо-жовта балаклава,
Кричу: «Україні, Героям — слава!»,
Тим, що стоять, і тим, що вже впали.
уривок пісні «Синьо-жовта балаклава»
Дар’я Філіп’єва
бойова медикиня
Народилася й здобула освіту в Сумах, згодом переїхала до Києва. У 2019 році пройшла курс тактичної медицини й доєдналася до війська. Після початку повномасштабної війни вступила до лав ТрО Києва, була інструкторкою з тактичної медицини. У 2023 році нагороджена почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест».
7 серпня 2023 року стало відомо про загибель Дар’ї на фронті.
— Я зрозуміла, що не можу просто сидіти вдома. Мені було потрібно робити щось, що було б важливим для моєї країни. Можливо, складно, можливо, важко, можливо, навіть загину, але я буду корисною людям. Я не буду жити тільки заради себе. Мені потрібно бути одним із променів світла в цій темряві.
*авт. переклад з англ.
Джерело 1:15 – 1:43
Юрій Антонов
підприємець
Був відомим сироваром і очільником кооперативу сироварень Cheesemania, що об’єднував крафтових виробників. Організовував фестивалі сиру, зокрема Ukraine Cheese Awards Day. У війську служив бойовим медиком.
Загинув 12 серпня 2023 року в бою.
— Дуже круто працювати з вкрай вмотивованими бійцями. Я розумію, ваша мотивація — це ваші життя. А ваше життя — це наша перемога!
Дмитро Буйвал
митець, громадський діяч
Народився й виріс на Слобожанщині. Був засновником громадської організації «Голос вулиць», творчої майстерні, а також ідейним натхненником фестивалю вуличного мистецтва «Харитоненко Fest». Із початком повномасштабної війни став на захист країни.
Загинув 11 серпня 2023 року в бою.
— Перемога настане в той момент, коли кожен воїн, який повернувся додому на щиті, не буде забутим. Перемога буде тоді, коли повернеться шана до кожного бійця, який боронив, боронить і збирається боронити Україну.
Андрій Пільщиков
військовий льотчик
Родом із Харкова. Освіту здобув у Харківському національному університеті Повітряних сил ім. І. Кожедуба. Служив льотчиком винищувача в складі 40-ї бригади тактичної авіації.
У 2018 році брав участь у міжнародних навчаннях «Чисте небо 2018». Протягом усієї кар’єри відстоював упровадження західних стандартів у Повітряних силах. У 2021 році покинув службу, та з початком повномасштабного вторгнення повернувся до війська. Брав участь в обороні Києва. Входив до офіційних делегацій, що лобіювали надання Україні сучасних військових літаків та іншого озброєння.
Загинув 25 серпня 2023 року в авіакатастрофі.
Ми боремося за своє, ми боремося за свої ідеали й цінності. А не просто за чиїсь політичні амбіції.
Ірина Цвіла
вчителька, громадська активістка, ландшафтна дизайнерка, ветеранка АТО
Родом із міста Бровари, що неподалік Києва. Працювала вчителькою у столичній Міжнародній школі «Меридіан». Згодом захопилася ландшафтним дизайном і змінила фах. Цікавилася художньою фотографією. Була активною учасницею Революції гідності. У 2014 році доєдналася до добровольчого батальйону «Січ», де служила до 2018-го. Після повернення створила бренд прикрас Verba. У перший день повномасштабного вторгнення повернулася до війська.
Загинула 25 лютого 2022 року в бою за Ірпінь.
Тільки згодом я зрозуміла, яку роль тоді відіграла присутність цих жінок [посестер]. Вони подарували мені віру — тверду, як граніт. Тут я не одна така — в цьому нашому великому, піднесеному, патріотичному божевіллі. Ми вплетені в міцний канат бажання та можливостей змінити цей світ і вибороти перемогу. «Без нас» нас не влаштовує.
Олексій Хільський
актор
Був актором Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!».
У 2019 році після переїзду до Києва працював у Дитячому музично-драматичному театрі «Віват», а також знімався в кіно та серіалах. У перші дні повномасштабної війни став на захист України. Брав участь у наступальній операції на півдні країни, боронив міста Бахмут і Соледар.
Загинув 17 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання.
Не нехтуйте можливістю допомогти у важкі моменти. А в більш-менш спокійні — навчайтесь.
Володимир Чорний
художник
Випускник Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Був художником-декоратором фільму «Памфір».
Із початком повномасштабного вторгнення доєднався до війська.
Загинув 9 травня 2023 року в бою.
Дякуючи Українським Збройним Силам, що допомагають загорятися раш***ам, які підсвічують собі шлях у пекло, ми вистоїмо!
Олександр Свіщ
тілоохоронець
Родом з Одеси. Після початку повномасштабного вторгнення доєднався до війська, де служив у складі 3 окремої штурмової бригади. Боєць із позивним «Фарш» брав участь в обороні Києва й звільненні Херсона, воював на херсонському, запорізькому та бахмутському напрямках.
Загинув 12 вересня 2023 року під Бахмутом.
— Нехай краще дізнаються, що я загинув, аніж що я здався.
Борис Чубін
винахідник
Випускник Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка. Поліглот і винахідник. Створив зокрема прилад для незрячих, який допомагає безперешкодно переміщатися містом. Разом із групою вчених, конструкторів і програмістів розробляв інноваційні проєкти для оборонної промисловості. З початком повномасштабного вторгнення доєднався до війська, служив у 59 окремій мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка.
Загинув 30 серпня 2023 року під Авдіївкою.
— Є речі, до яких можна звикнути, є речі, які можна зрозуміти, але втрата свого товариша, друга […] ти не можеш до цього звикнути, ти не можеш цього очікувати.
Влас Лісний
айтівець, підприємець
Народився в Харкові. Закінчив кафедру медіакомунікацій ХНУ ім. В. Каразіна. Працював доменним координатором і проєктним менеджером в IT-сфері, а також керував невеликою кав’ярнею. Із початком повномасштабної війни доєднався до лав 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, де став зв’язківцем і головним техніком.
Загинув 5 вересня 2022 року.
— Ми змінилися та не змінилися. Загартувалися, трохи огрубішали. Наші риси характеру здебільшого загострилися, переважно такі, що сприяють виживанню. […] Але в сухому залишку всі ми себе коригуємо для того, аби пристосуватися до нової реальності і лишаємо трохи місця для того, аби в прекрасний момент перемоги не забути, як воно — жити безтурботно.
Олександр Гошилик
доброволець, айтівець, поет
Вісімнадцятирічним юнаком брав участь у Революції гідності. Після початку російської агресії у 2014 році вступив до добровольчого батальйону «Донбас». Після повернення з АТО здобув вищу освіту в КНУ ім. Т. Шевченка. У 2016 році видав збірку віршів і прози «Міст через вічність». Згодом став розробником в ІТ-компанії. Після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист країни.
Загинув 7 жовтня 2022 року на Донеччині.
Не кидай цю святу нашу справу,
за яку проливаємо кров.
Зігрій серцем вкраїнську державу,
подаруй їй натхненно любов.
Нехай Воля фундаментом буде
для майбутніх моїх поколінь.
Хай кохаються вільнії люди.
Хай раби заховаються в тінь.
Андрій Чепіль
музикант
Народився в Івано-Франківську. Був талановитим саксофоністом і вокалістом. Проходив строкову службу у військовому оркестрі почесної варти при президентському полку. Грав у кавер гуртах Frisson Band, Smerichka, а також був трембітарем у фолькрок гурті «КораЛЛі».
Із початком повномасштабного вторгнення доєднався до війська. Згодом доєднався до війська. Згодом став головним сержантом взводу, командиром бойової машини й виконував обов’язки командира взводу 47 окремої механізованої бригади «Маґура».
Загинув 28 червня 2023 року поблизу села Роботине (Подніпров’я та Запоріжжя).
— […] ми дивимося в очі смерті, щоб відволікти її увагу… щоб вона не заглядала на наших рідних і близьких. […] Якщо ти, друже, граєшся такими словами як «коли вже нормальний контрнаступ?» або маєш в думках щось типу «пошвидше би це все закінчилося» — то давай включайся тим більше і ще більше. І якщо ти, друже, чекаєш всю цю дорогу знак, то ось він. Ти знаєш, що треба робити. Лише разом здобудемо Перемогу.
Андрій Орлов
менеджер, доброволець
Родом із Полтави. Після початку Революції гідності долучився до батальйону «Донбас» Національної гвардії України, в якому прослужив до 2016 року. Із березня 2022 року поновив службу у війську: в листопаді цього ж року йому було присвоєно звання Героя України та вручено орден «Золота Зірка» за участь у звільненні Херсона.
Загинув 6 вересня 2023 року під час виконання завдань розвідки на півдні країни.
— Всі розуміють, що це (російсько-українську війну. — ред.) потрібно закінчити тут і зараз […]. Я підтримую думку, що з ворогом немає про що домовлятися. Потрібна тільки перемога військовими методами. Бо якщо домовлятися з ними щодо територій, іти на якісь поступки, це буде війна, відкладена у часі. Якщо ми не зупинимо їх зараз, за якийсь час мій син також візьме до рук зброю і піде воювати.
Юлія Шевченко
студентка, військовослужбовиця
Народилась у Києві. Закінчила Харківський національний юридичний університет ім. Ярослав Мудрого за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Наприкінці зими 2022-го доєдналася до війська — стала військовослужбовицею 47 окремої механізованої бригади «Маґура». Була заступницею командира з морально-психологічного забезпечення.
Загинула 31 липня 2023 року внаслідок ворожого удару по позиціях на сході України.
[…]
Колись через багато років
Я сяду за свого стола
Дістану фото, гляну трохи
Там буде перша рота — то моя сім’я
Ольга Сімонова
спортсменка, військовослужбовиця
слайдшоу
Народилася у Челябінську (РФ). За освітою — інженерка. Була майстринею і кандидаткою у майстри з кількох видів спорту. Наприкінці осені 2014 року переїхала до України. За два роки уклала контракт із ЗСУ. Служила розвідницею у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. У 2017 році Ольга першою серед іноземців-військовослужбовців отримала паспорт громадянки України під час служби в ЗСУ. На певний час жінка повернулася до цивільного життя, та після повномасштабного вторгнення знову стала на захист України.
Загинула 13 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання на півдні України.
— Треба воювати до перемоги. Якісь перемир’я — не наш шлях. Наш шлях — тільки до перемоги.
Олег Христенко
айтівець, військовослужбовець
Народився і жив у Львові. До повномасштабної війни працював у ІТ-сфері. З юного віку виявляв активну громадянську позицію, був учасником патріотичних рухів. За декілька днів після початку вторгнення долучився до полку Сил спеціальних операцій «Азов», що невдовзі став 3 окремою штурмовою бригадою. Спочатку виконував бойові завдання біля Києва, згодом вирушив боронити південні та східні території України.
У війську Олег, який знався на інсталяціях із доповненою реальністю, долучився до створення проєкту «Безсмертні імена», у межах якого у Львові представили роботи митців, які після вторгнення стали військовими. Також працював над новою ІТ-розробкою для покращення боєздатності українських снайперів.
Загинув 7 червня 2023 року в районі села Кліщіївка, що під Бахмутом (Донеччина).
— Нам мир не потрібен. Нам потрібна перемога. Тому що мир вже був колись і він не спрацював. Тому нам потрібна перемога.
Ігор Левченко
партизан, військовослужбовець
Народився в місті Балаклія, що на Слобожанщині. Займався фанатським рухом футбольного клубу «Металіст». Був одним із героїв 13 серії докпроєкту «Деокупація», в якій ішлося про опір Балаклії. Чоловік пів року змушений був переховуватися від російських працівників ФСБ. Під час тимчасової окупації міста допомагав ЗСУ — передавав їм координати розташування ворога та їхньої техніки.
Загинув під час виконання бойового завдання на запорізькому напрямку 6 жовтня 2023 року.
— Не хочеться лаятися, але вони (росіяни. — ред.) — гидкі люди, і вони прийшли на чужу землю. У них немає мотивації.
