Збірка репортажів автора Ukraїner Богдана Логвиненка про поїздки деокупованими селами і містами України з квітня до листопада 2022 року. Вони розміщені послідовно, відповідного до того, як сили оборони звільняли окуповані росіянами населені пункти.
Важливість і своєчасність цієї книги — у можливості дати голос людям, які вижили під час російської окупації. У передмові правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук пише: «Йому часто бракує гучності на тлі заяв політиків, які пропонують віддати країні-агресору захоплені території та вдовольнити її імперські апетити. Голос людей, які вижили, робить такі заклики аморальними».
Кожна історія має своїх провідників, людей, які погодилися розповісти про свій досвід. Поруч із розповідями очевидців про обстріли, катування і свавілля окупантів щодо мирних жителів є життєствердні історії про порятунок дуба-старожила, опір росіянам та щасливі моменти звільнення. Адже як сказав один із героїв книжки: «Зараз гухкає, але на душі спокійно: це вже наші».
«Деокупація» візуально відрізняється від інших книжок видавництва, адже фотографії в ній чорно-білі й виконують додаткову емоційну роль. Це зокрема робить книгу доступнішою за ціною для широкого загалу. Видання є частиною мультимедійного проєкту, тож усі фотографії можна подивитися в кольорі на сайті, а за бажання переглянути відео з експедиції.
Назва книжки та заголовки набрані шрифтом Volja авторства української шрифтової дизайнерки та дослідниці графіки Марчели Можини. Вона зробила його як данину творчості Ніла Хасевича, відомого художника-графіка середини XX століття, якого називають головним художником Української Повстанської Армії.
слайдшоу
«У селі повно спалених і понищених хат, а люди думають, чи простоїть кількасотрічний дуб іще стільки ж, скільки вже простояв».
«Де 6 ми потім не їздили, український прапор — символ державності та відсутності окупантів — усюди став надзвичайно важливим. Причому перші стяги в деокупованих містах і селах часто вивішують не військові. Нерідко, ще під час активних боїв, за це беруться цивільні».
«Згодом дізнаємося з новин, що у Вовчанську катували навіть вісімдесятдвохрічного дідуся, син якого був учасником АТО. 3 міської бібліотеки окупанти вивезли всі книжки українською, залишили тільки російською. Коли росіяни у своїй пропаганді постійно повторюють, що немає значення, якою мовою людина розмовляє, українці з іронією додають: “Немає значення, лише якщо ця мова — російська”».
«Спілкування з місцевими, хоч і коротке, але промовисте. Багато людей йшли просто обніматись і плакали. Підбіг малий років семи з іграшковим автоматом:
— Слава Україні! — і тягнеться через двері автівки тиснути руку. — А з медицини шось є? Моїм родичам треба».
Книга доступна українською мовою.
