Дідули. Родина соціальних проєктів

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Наталія та Петро Дідули – батьки п’ятьох дітей, учасники Революції на граніті, члени Товариства Лева та спільноти Українського католицького університету. Двоє їхніх синів, Юрко і Павло, – засновники програми «Будуємо Україну разом» та мережі альтернативних гуртожитків «Вільний Простір», а також автори ідеї соціального проєкту «Бабця Дозя». Троє дочок – випускниці Української академії лідерства та студентки Українського католицького університету, засновниці соціального туристичного бізнесу «Диво Каяк». І це – далеко не повний перелік соціальних проєктів родини Дідул. Вони живуть у невеличкій хаті у віддаленому від центру районі Львова – Рясне. Дідули мешкають у спільних кімнатах, але двері цього будинку завжди відкриті для гостей. Як же цій родині вдається зберігати таку активність з покоління в покоління?

Петро і Наталія Дідули, а також їхні п’ятеро дітей — це приклад родини, об’єднаної спільними цінностями та цілями розвитку. В цій сім’ї панує атмосфера дружби і здорової конкуренції, де діти створюють власні проєкти та підтримують одне одного.

Молодші діти — Галя, Марта і Ганнуся — завершили навчання в Українській академії лідерства на 10-місячній програмі особистісного та суспільного розвитку для випускників шкіл. Наразі дівчата навчаються в Українському католицькому університеті і паралельно розвивають власні проєкти. Галя працює над ідеєю підтримки дітей-сиріт, Марта їде на річне служіння у Домі серця в Гондурасі, а Ганнуся розвиває Girls Leadership Community — табір для дівчат, де поєднують навчання, особистісний розвиток та відпочинок.

Старші — Юрко і Павло — завершили навчання в Українському католицькому університеті. Тепер кожен реалізує власний проєкт-місію.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Юрко Дідула став співзасновником програми всеукраїнських волонтерських таборів «Будуємо Україну разом» (БУР). Павло Дідула створив «Вільний простір» — середовище для неформальної освіти та взаємодії молоді. Павло говорить, що в їхній родині просто неможливо нічого не робити.

— У нас те, що кожен щось робить — це виклик для інших. Взірцем творення є старший брат: він задав своєю життєвою позицією, своїми цінностями високу планку для всіх нас. Я знімав перші відео для БУР і зрозумів, що те, до чого долучається Юрко — це щось історичне, особливо в цей час.

Наталя та Петро завжди мали активну громадянську позицію. Наприкінці 1980-х років вони були активними членами Товариства Лева. А познайомилось майбутнє подружжя за кілька років до того, коли разом брали участь у заборонених тоді театральних дійствах — вертепах, а також ходили на байдарках. Петро був учасником Революції на граніті 1990 року і Помаранчевої революції 2004 року. Під час Революції Гідності на Майдан їздила вже майже вся родина Дідул.

Товариство Лева

Незалежна організація, створена 1987 року у Львові, що ставила за мету українське національне відродження та розвиток громадянського суспільства.

Наталя Дідула каже, що дітей треба не виховувати, а любити, приділяти їм час і увагу. У родині Дідул всі сини й дочки вчились творчості, багато читали, малювати і співали. Всі п’ятеро були членами Пласту. На Різдво Петро і Наталя влаштовували родинні вертепи, де діти були головними акторами.

Пласт

Українська скаутська організація, що опікується патріотичним вихованням молоді на засадах християнської моралі.

— Спочатку, поки діти були маленькі, все придумували дорослі. Потім вони самі придумували собі сценарій. Могли і на репетиції нас не кликати, щоб ми не могли вже нічого скоригувати. Вертепи були дуже цікаві.

Спільнота УКУ

Петро Дідула має декілька освіт, серед яких будівництво і журналістика. Зокрема, він став одним із перших випускників Українського католицького університету — приватного навчального богословського закладу у Львові. Протягом 20 років Петро Дідула працює прес-аташе УКУ. Юрко Дідула вважає, що середовище університету та цінності, на яких побудований навчальний заклад, мали значний вплив на становлення родини.

— Команда УКУ на чолі з Борисом Ґудзяком вірила в те, що може розв’язати проблему якісної освіти в Україні. Приклад такого чуда, здійсненого завдяки важкій щоденній роботі людей, давав розуміння, що є інші проблеми, які можна вирішувати. В середовищі УКУ ми всі розвивалися і воно нас формувало як проактивних громадян, які розуміють, що треба особисто долучатися, щоб в цій країні стало краще жити.

Двері будинку родини Дідул часто відчиняються для переселенців та гостей зі Сходу України. Втім проєкти, що налагоджують зв’язки між молоддю з різних регіонів, тут втілювали ще до початку війни, до 2014 року. Юрко Дідула розповідає, що, навчаючись в УКУ, 2010 року вони створили студентське братство та започаткували проєкт «Великдень разом». У рамках цієї акції студенти УКУ запрошують на свято до Львова молодь з південних та східних регіонів України. Учасники спільно досліджують великодні традиції, знайомляться з пам’ятками Львова та створюють дружні зв’язки. Акція «Великдень разом» стала для університету щорічною.

«Диво Каяк»

Усі Дідули цінують активний відпочинок та змістовні подорожі. Одне з сімейних захоплень — сплави на каяках — вони перетворили на спільний бізнес. Туристичне агентство сім’ї Дідул «Диво Каяк» організовує пізнавальні, відпочинкові, командотворчі та інші сплави мальовничими ділянками Дністровського каньйону. Галя Дідула вважає, що такий спільний проєкт є водночас і викликом, і тим, що об’єднує родину.

— Це наш перший спільний проєкт. Деколи важко, але цікаво разом щось робити. Бо завжди дружньо і класно, а спільна справа ще більше нас перевіряє.

Бабця Дозя

Теодозія Козій, або Бабця Дозя, як її лагідно називають у родині, — бабуся п’яти онуків Дідул по материній лінії. Бабця Дозя була свідком багатьох ключових подій в історії України. Під час Другої світової війни вона втратила свою маму і змалку брала відповідальність за усю багатодітну сім’ю. Була переселеною з території Польщі під час операції «Вісла» 1947 року. Павло Дідула розповідає, що Теодозія завжди мала патріотичну позицію і тверді цінності: Бог, Україна і справедливість.

— Тому в бабці Дозі така активна позиція: вона ґаздиня, за все відповідальна. Збудувала і нам хату, і свою привела до ладу. Займалась господарством і всім, що потребувало гарного управління. Частково це зайшло і в кров нашої сім’ї: бабця має тверду руку і любить, щоб було по її.

За згоди бабусі онуки вирішили розвивати соціальний бізнес під брендом «Бабця Дозя». Дідули виготовляють варення і чай, відсоток з продажу яких іде на розвиток мережі «Вільний простір». Велику частину організаційних процесів навколо цієї крамнички взяв на себе Павло Дідула. Він пояснює, що за допомогою бренду «Бабця Дозя» Теодозія виступає транслятором цінностей і проактивної позиції сім’ї.

— Є легенда «Бабця Дозя», ідеалізований варіант бабці, який я розвивав у Facebook. Я максимізував бабцині сильні сторони і зовсім не згадував тих сторін, які ставали каменем спотикання у наших стосунках. Бабця Дозя завжди заганяла до праці, її воля була всім. Але водночас вона не могла дуже довго сваритись, вибачила і забула.

2018 року за порадою онуків Теодозія Козій вирішила вкласти свої заощадження у громадський ресторан Urban Space 500, що відкрився у вересні в Києві. Концепція закладу полягає у тому, що його заснованиками та інвесторами є 500 соціально активних людей, а 80% прибутку ресторану йде на реалізацію проєктів розвитку Києва. Бабця Дозя тоді розповідала, що збирала гроші на власний похорон, але зрештою вирішила вкласти свій капітал у те, що триває і має сенс.

— Я подивилася декілька відео про ресторан Urban Space 100 в Івано-Франківську і плоди його праці (один із плодів – завод «Промприлад»ред.), пильно вивчила історію [авторів проєкту] «Інша Освіта». Взагалі, я вірю в проекти, які творять спільноти. Тому ми з двома внуками вирішили вкласти й свою лепту в справу, яка безперечно змінює Україну на краще.

24 серпня 2019 року у віці 89 років Теодозія пішла з життя. Попри це, зберігаючи заповіти та цінності засновниці бренду «Бабця Бозя», родина продовжує розвивати цей невеликий соціальний бізнес. Павло Дідула каже, що жорсткі умови, в яких виросла Теодозія, та її принципи стали прикладом для всієї родини.

— Вплив бабці — це її приклад. В сім’ї є батько — втілення справедливості, і є матір — втілення милосердя. Бабця була так званим поліцейським. У ній сформувалися цінності справедливості, чесності, праці, любові до землі — все це ми від неї природно перейняли. Якби бабця здобула лідерську чи гуманітарну освіту, була б добрим керівником організації. А здобула ту, яку дозволив тодішній час, але, мабуть, не ту, яка була її покликанням (у радянський час Теодозія вивчала економіку у Львівському політехнічному інституті — ред.). Тому її здоровий глузд зберіг принцип праці і молитви — ora et labora , як це звучить латинською.

«Будуємо Україну разом»

Юрко Дідула три з половиною роки прожив у Сполучених Штатах Америки, де студіював історичні й політичні науки та працював у Національному фонді демократії. До України повернувся влітку 2014 року і почав працювати у Львівській освітній фундації (ЛОФ). Юрко розповідає, що завжди хотів жити в Україні. А щоб жити і почувати себе комфортно не тільки емоційно, а й матеріально, треба виконати величезний шмат роботи. Те, чим займається Львівська освітня фундація, саме збігалося з тим, у що хотів вкладати свій час Юрко Дідула.

— Львівська освітня фундація — це громадська організація, яка працює вже понад 15 років в різних сферах (ЛОФ підтримує мережу волонтерських, соціальних та освітніх ініціатив. — ред.). Ми допомагаємо державі трансформувати державні інтернати і створити альтернативні форми опіки над дітьми-сиротами, підтримуємо дитячі будинки сімейного типу. Це одна з наймасштабніших програм фундації.

Національний фонд демократії

Приватна некомерційна організація National Endowment for Democracy, NED

Юрко Дідула став одним із засновників програми Львівської освітньої фундації «Будуємо Україну разом». Він згадує, що ідея волонтерських відбудовчих таборів з’явилась як відповідь на потребу допомогти людям на Сході України, чиї будинки постраждали від обстрілів . Команда фундації організувала перший волонтерський табір у Краматорську 2014 року, одразу після звільнення міста. Там разом з місцевими мешканцями відбудовували перші будинки.

— Після двомісячного табору в місті ми зрозуміли, що завдяки спільній праці та взаємодопомозі виникло середовище [активних] людей. Разом із ними ми створили перший в Україні молодіжний центр «Вільна хата».

«Вільна хата»

Простір для зустрічей, тематичних заходів, неформальної освіти та соціальних проєктів у Краматорську

Учасники таборів «Будуємо Україну разом», волонтери з усієї України, мандрують містами та селами і створюють майданчики для об’єднання людей навколо спільної справи: відбудовують будинки для сімей, що потребують допомоги; споруджують громадські простори і молодіжні центри. За п’ять років до програми БУР долучилось понад дві тисячі волонтерів, які відвідали понад сорок населених пунктів та відремонтували майже дві сотні помешкань.

Важливою складовою програми волонтерських таборів є культурно-освітня активність. У місті чи селі будується громадський простір, на базі якого організовують лекції на суспільно-важливі теми, кіноперегляди, дискусії для місцевих. Показове гасло цього волонтерського проєкту — «Відновлюємо стіни помешкань – руйнуємо стіни між людьми».

— Ми трактуємо нашу програму і фундацію як інструмент підсилення активних людей. Їздимо містами України, шукаємо потенційних агентів змін на місцях та підтримуємо їх. Тобто «Вільна хата» в Краматорську не є творінням Львівської освітньої фундації. Це творіння місцевої команди, яка за нашої підтримки відчула, що може змінювати простір навколо себе. Вони створили молодіжний центр, який є рушієм [змін] у своєму місті; організовують фестивалі та займаються урбаністикою.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

2019 року команда «Будуємо Україну разом» розпочала збір коштів на БУРмобіль — першу в Україні мобільну майстерню, яка дає технічну можливість втілювати урбаністичні проєкти в будь-якому місці. БУРмобіль складається з місткого мікроавтобуса і причепу. Мікроавтобус використовують, щоб перевозити волонтерів. А причіп обладнали на багатофункціональну майстерню з висувними полицями, стелажами для інструментів та стільницями для роботи.

Коли мобільна майстерня була готова, команда вирушила в тур містами України, щоб ближче познайомитись з місцевими громадами. Учасники таких зустрічей мають змогу почути про місцеві волонтерські ініціативи, побувати на майстер-класах та пригоститися бургерами і буріто, які готують у цій же майстерні. У містах, які відвідує БУРмобіль, можливості майстерні показують на практиці. Наприклад, у Чернівцях відремонтували лавиці біля Народного дому, а в Ужгороді облаштували дворик Ужгородської пластової домівки.

— Коли ми приїжджаємо в місто, організовуємо захід для дітей і вже через них спілкуємося з дорослими, з підлітками. Запрошуємо долучатися до волонтерського руху. Цей БУРмобіль, окрім технічної складової, має елементи подієвого майданчика: виймаємо з нього мобільну сцену, організовуємо БУР-talks (неформальний лекторій. — ред.). Запрошуємо спікерів, які діляться своєю історією успішного бізнесу, або успішної громадської ініціативи, або успішного досвіду в місцевому самоврядуванні.

Фінанси для нового автомобілю та обладнаного причепу збирали завдяки внескам доброчинців на платформах спільнокошту, української діаспори, партнерських організацій та постійних благочинців (БУРдрузів). У цей проєкт вклали кошти близько 500 людей з України, Європи, США та Австралії.

— У мене є чітке розуміння і впевненість в тому, що те, що ми робимо, має величезне значення. У нас ще є років 20 до того, щоб досягти рівня життя країни, в якій хочеться жити. В мене особисто є дуже сильні амбіції жити в сильній країні, тому я це роблю.

«Вільний простір»

Павло Дідула закінчив філософсько-богословський факультет Українського католицького університету. Згодом деякий час жив у США, де досліджував місцеву асоціацію католицьких спільнот Catholic Worker Movement. У Революції Гідності Павло брав участь у складі 15-ої сотні Самооборони Майдану «Вільні люди».

— Цінності нашої сім’ї в якийсь момент збіглися з цінностями Майдану. Було некомфортно дивитися в очі комусь із родини, комусь із ближніх, якщо ти не береш в цьому участі. Якщо ти в цей історичний момент закриєш очі на злочини і не висловиш гідну позицію, то в певний момент опинишся поза цінностями, які нас і об’єднують. І таким чином вилетиш із цієї спільноти.

Після Майдану Павло Дідула разом із друзями заснував у Львові «Вільний простір» — осередок проживання і гуртування активної молоді. Це — свого роду альтернатива гуртожиткам, де студенти можуть вчитися, обмінюватися досвідом та розширювати свій світогляд.

— «Вільний простір» еволюціонує. Спочатку ми винайняли квартиру в центрі Львова, на Пекарській, 13. Почалася війна: там жила частина студентів, частина переселенців. Ми експериментували над тим, як можна створити правила гри, де людина буде максимально активною і соціальною, та щоб максимально зберігався особистий простір. З цієї ідеї розпочалося і облаштування простору: є кімната тиші, загальна кімната, кімната для життя людей, спільна кухня. З важливих правил гри — спільна вечеря для відчуття спільноти, регулярне волонтерство і творення своїх проєктів.

«Вільний простір» виріс у мережу альтернативних гуртожитків у кількох містах України: Львові, Києві, Одесі, Чернівцях. До мережі «Вільних просторів» входить також БУРхата — гостьовий дім у Львові, що від початку функціонував як прихисток для працівників і волонтерів руху «Будуємо Україну разом».

— «Вільний простір» — це в першу чергу про людей, про спільноту. Цінності «Вільного Простору» — Бог, гідність, солідарність — це цінності, які дуже чітко закорінені в цінності Майдану. У те, що зробив Майдан і куди Майдан веде людину.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Олександра Теслюк

Редакторка:

Наталія Понеділок

Коректорка:

Ольга Щербак

Фотограф,

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Фотограф:

Павло Пашко

Фотографиня:

Катя Акварельна

Оператор:

Роман Бучко

Оператор:

Олеся Правдивець

Режисерка монтажу:

Марія Теребус

Режисер:

Микола Носок

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Слідкуй за експедицією