Мешканці села Добропасове на Подніпров’ї вирощують та продають огірки протягом вже кількох поколінь. Нині це село — відомий центр постачання цих овочів. Сусіди-підприємці переймають досвід один від одного та співпрацюють, формуючи кластер. Геннадій Бараннік та його син Максим — одні з тих, хто розвиває власну огіркову справу.
Кластери як підхід до ведення економіки дуже розповсюджені у Фінляндії, Нідерландах, Данії, де процеси запускають і підтримують урядові програми.
В Україні наразі ініціатива створення кластерів іде знизу: підприємці гуртуються, усвідомлюючи переваги такої моделі ведення господарства.
На відміну від кооперативу, кластер є складнішою формою об’єднання, де виробники і представники бізнесу складають мінімум половину структури. Інша половина — це постачальники матеріалів і обладнання, логістичні компанії, а також органи влади, наукові заклади тощо. У країнах, де успішно працюють кластери, більше половини бюджету кластеру може наповнювати саме місцева або державна програма розвитку. У країнах ЄС можуть підтримувати кластери через пряме фінансування, надання безвідсоткових позик, зниження мита, залучення наукових установ.
Раніше ми вже розповідали про капустяні кластери в Хорохорині та Великих Копанях, а також про помідоровий кластер в Утконосівці.
слайдшоу
Добропасове
До 2017 року село Добропасове називалося Червоний Лиман. Село перейменували на честь десантника Сергія Добропаса, місцевого уродженця, який загинув у збитому бойовиками військовому літаку під Луганськом.
Геннадій Бараннік пригадує, що вирощувати огірки у промислових масштабах тут почали в 70-х роках. Тоді фермер із сусідньої Кам’янки першим поставив у селі теплицю. Потім і інші почали. Спочатку каркас теплиць робили з дроту, а тоді вже перейшли на дерев’яні конструкції:
― Один прийшов, другий повторив. Получається в людей. Головне – вода єсть. Одне на одного дивились і так начався ріст. Спілкуємося, дивимось, як краще, помагаєм одне одному, підказуєм.
Спершу фермери самі їздили на ринки торгувати своєю продукцією, нині ж товар проходить не через одні руки, щоб потрапити до споживача. Розвиток огіркового бізнесу в селі забезпечив усіх мешканців Добропасового роботою, позбавивши однієї з головних проблем життя за містом:
― Люди всігда трудяться у нас. Хай не теплицями занімаються, то чимось другим, но всі питаються заняться. Нема таких, хто б нічого не робив.
слайдшоу
Баранніки
Сімейний бізнес із вирощування огірків почали батьки Геннадія у 1980-х роках. Мати була поштаркою, тато — кочегаром, але обоє хотіли працювати на себе. Тому у вільний час займалися овочами. Тоді таких підприємницьких ініціатив не схвалювали, згадує Геннадій:
― Приїжджали з бульдозером загортати теплиці, бо більше одної сотки обробляти – не положено, не розрішали. При комунізмі всьо должно буть одно. Ну, а в батька фантазії були більші.
Геннадій перейнявся аграрною справою не одразу. Після армії пішов працювати на залізницю, але у 1995-му потрапив під скорочення й це повернуло його до коріння. Починав усе заново, без сторонньої допомоги. Спочатку працювали на відкритому ґрунті, наступного року змогли поставити теплиці. Розширити господарство змогли пізніше, в 2000-х, коли реалізували своє право (як жителі сільської місцевості) отримати два гектари землі.
Раніше їздили на «жигулях» продавати огірки в Донецьк, він розташований за 140 км від Добропасового. Брали ваги з гирками й по кілограму-два торгували з ранку до обіду. Згодом з’явилися перекупники, тепер товар купує великий гуртовий клієнт і перепродує дрібному, в магазини. При цьому ціна зростає десь утричі. Нині огірки найбільше забирають у Дніпро та Маріуполь. З часом справа розрослася, але підприємець стверджує:
— Це ще не кінець, єсть куди рости. Учимся і робимо аналізи грунта, за ними коректіруєм, як повисить урожай.
Наймолодший підприємець у сім’ї — Максим. Він був першим, хто отримав профільну освіту, за спеціальністю «овочівництво». Тепер розділяє обов’язки з батьком: відповідає за навчання працівників, контроль роботи, підрахунки урожайності та пакування.
Батьки Геннадія, передавши справу синові, зайнялися вирощуванням квітів і відкрили магазин. Чоловік сміється:
— Мати в нас бойова, мотається вєздє по Україні. Тут недалеко 150-й кілометр, то вона умудряється більше наїжджать, чим ми.
Баранніки впевнені, що займатися варто тим, що найкраще виходить, де щось зрозуміло й «рука набита». А якщо ще й любити це, то буде й достаток, і життя можна вважати прожитим не дарма.
Зелене господарство
Робочий день на господарстві Баранніків починається о шостій ранку. Геннадій до труднощів ставиться спокійно:
― Не можу сказать, шо вона дуже легка, робота ця. Та не всім буть депутатами і міністрами. Комусь нада собирать огірки, помідори виращувать, а комусь закони принімать, комусь дітей рожать. В каждого своє, но должні ми буть на своєм місці, саме главне в цьому житті.
Основна культура, яку вирощують Баранніки — це огірки, але трохи є й помідорів, цибулі та капусти. Геннадій пояснює свій вибір:
— Що краще получається, то й робим. Кам’янка — більш по помідорах, в нас — більш по огірках. В нас спрос на огірок кращий, і в нас краще він получається по урожаях і по качєству.
слайдшоу
Переваги вирощування культур у теплицях — численні. Насамперед, природний фактор майже не впливає на урожайність, адже всередині підтримують певний температурний режим і регулярно поливають. Закритий простір захищає овочі від шкідників, це дозволяє застосовувати менше хімікатів. Від несподіванок, однак, ніхто не убезпечений — Геннадій пригадує, як рік тому сильний вітер зірвав плівку, розкрив теплицю й огірки згоріли за 20 хвилин.
Господарство Геннадія та Максима належить до кооперативу «Овочі Покровщини». Їх також підтримують міжнародні компанії, організовуючи навчальні поїздки для обміну досвідом. Так, наприклад, Баранніки побудували теплицю за ізраїльським проєктом, запозичивши нову технологію. Також із-за кордону постачають на випробування нові сорти овочів. Геннадій розповідає:
— У нас основних два сорта, ми ще пробуємо разні на будущє. Ось Барвіна, років 12–13 тому іспитаніє начиналось із нас. Ми заполняли анкети з вимогами дліни, ширини, товщини, вкусових качєств. У Голландії вивели такий сорт іменно для нас. Тому шо Європа любе огірок длінноплодний, а в нас на ринку йдуть тільки короткоплодні. Шоб на консервацію можна.
Розвитку справи допомогли б державні програми підтримки, можливість взяти кредит на вигідних умовах. Та наразі допомагають партнери — за потреби дають товар наперед. Підприємці особливо наголошують на довірі, яку змогли вибудувати за роки співпраці. Так гарна репутація сприяє подальшому зростанню.
Баранніки впевнені, що їхні огірки як не гарний настрій дають людям, то вже вітаміни напевне. Це розуміння надихає «тримати планку»:
— Саме главне — чуство, шо ти якусь пользу приносиш не тільки собі, а громаді й країні. Не валявся, не пив, а давав людям роботу. Шось трошки лучше робим, якусь свою дольку вносим, стараємся по крайнєй мєрі. Ну я ж історії не роблю. Я не один такий, нас дуже багато. Хороших фермерів, які пішли вперед і думають про Україну, шось питаються.