Добропілля. Простори взаємодії

Арт-кафе «Тролейбус» з’явилося у Добропіллі на початку 2016 року. Тоді соціальний підприємець Володимир Орос отримав грант від Програми розвитку ООН у розмірі 200 тисяч гривень. На ці гроші Володимир купив обладнання, а на власні кошти зробив ремонт і придбав меблі:

— Мені не подобається ситуація, коли громадська організація отримує гроші від донорів на проект, звітує й закриває все. Ми хотіли, щоби наші проекти продовжити існувати та щоби була постійна можливість хоча би платити зарплату та організовувати події. Так і подумали, що варто зробити кафе, на основі якого можна підтримувати молодіжний центр.

З 2010 року Володимир Орос очолює ГО «Добропільський центр молоді «Добро». Мета цієї організації — створювати умови для творчого, спортивного та культурного розвитку місцевої молоді:

— У нашому місті діти шкільного віку мають де займатися розвитком. Для цього є позашкільні заклади. Після 18 років молодь не мала такого простору й це була одна із проблем нашого міста. 2016 року ми об’єднали кілька громадських організацій, отримали приміщення, за підтримки Юнісеф зробили більш якісний ремонт і придбали обладнання.

Арт-кафе називається «Тролейбус» тому, що цей вид транспорту є знаковим для міста. Добропілля стало другим після Донецька містом в області, де відкрився тролейбусний маршрут. На стінах арт-кафе висять історичні фото: відвідувач ніби подорожує містом і спостерігає за тим, як воно змінюється:

— Задум від початку був у тому, що люди приходять сюди не просто поїсти, а і з користю провести час, отримати нові знання. Ми транслювали спортивні події, переважно футбол. Зараз відбуваються літературні вечори, концерти. Проводимо також кулінарні майстер-класи для дітей.

Тема громадських ініціатив зацікавила Володимира 2008 року, коли він став підприємцем:

— Мене зацікавила можливість не приходити до міської влади і просити грошей, а навпаки залучати інвестиції в місто, щоби реалізовувати соціальні проекти. Окрім того, щоби заробляти гроші, захотілося також створювати більш комфортні умови та інфраструктуру, розвиватися в різних напрямках. Коли я був молодше, мені самому не вистачало простору, де можна цікаво провести час. Щоби це був не просто питущий заклад, а молодіжний центр.

За словами Володимира, ідеї подібних центрів та ініціатив виникли за кілька років до початку бойових дій. Однак активно реалізуються вони лише останнім часом, бо з’явилося більше підтримки:

— Ідеї були, а реалізувати не мали за що. Зараз збільшилось міжнародне фінансування на розвиток бізнесу, соціальних проектів. Ще 2012 року ми проводили Школу волонтерів для молоді та Школу місцевої активності для старшого покоління. Проводили й музичні фестивалі, і спортивні події. Якщо є інтерес до якоїсь події з боку молоді, створюємо ініціативну групу, шукаємо ресурси і просуваємо все це вперед.

Декілька років Володимир із родиною прожив у Донецьку. З початком бойових дій він повернувся в Добропілля та зайнявся гуманітарною допомогою:

— Ми організували гуманітарний штаб. Спочатку приїздили люди з Краматорська Слов’янська. Згодом додалися переселенці (тоді їх ще так не називали) з Авдіївки, Луганська, Донецька та інших міст. Люди приїхали в літньому одязі, а вже наставала холодна пора. Треба було забезпечити також харчування. Так і працювали кілька років у цьому напрямку.

Бібліотека

У Добропіллі працює три бібліотеки: центральна, дитяча, та філія № 1. Ірина Козачук працює в бібліотечній системі Добропілля протягом 16 років. Нині вона є заступницею директора бібліотеки-філії № 1 та реалізує різноманітні культурні проекти на базі цього простору:

— Зовні бібліотека виглядає звично. Але ми перетворюємо її на публічний простір. Це місце для зустрічі людей, місце для проведення заходів. У цій бібліотеці-філії ми працюємо з дітьми дошкільного віку. Тут поруч є дитячий садочок. Діти приходять до нас на казковий четвер: ми дивимося мультфільми, читаємо вголос казки, навчаємось спілкуватися.

Читальна зала бібліотеки є водночас інтернет-центром і місцем для проведення заходів:

— Функція «читального залу» вже трошки себе віджила. Ніхто вже в читальному залі не читає книжок, але є в нас періодичні видання, які ми можемо запропонувати погортати. Тут ми також проводимо школу адаптації для людей похилого віку. Ми навчаємо їх користуватися комп’ютером, інтернетом, мобільними телефонами, онлайн-банкінгом і все таке інше.

2018 року виграли міні-грант на облаштування території біля приміщення бібліотеки:

— Тут раніше все було дуже захаращено. Поряд є будівля, яка не експлуатується. Біля неї збиралися маргінальні групи, пиячили, залишали сміття. У рамках проекту «Затишний куточок» ми облаштували цю територію, зробили пішохідні доріжки до бібліотеки. Ще в нас планується дерев’яний подіум для проведення вуличних заходів. Тематичне наповнення запропонує бібліотека, прислухаючись до потреб громади.

Бібліотека й раніше створювала проекти для міського простору. 2015 року на зупинці громадського транспорту біля центральної бібліотеки організували зупинку-книгу.

— Неподалік від входу до бібліотеки ми зробили дві лавки з навісом. Зупинка була трошки схожа на карету: кована, стилізована. Поруч була полиця буккросингу. На жаль, вона не була дуже популярною, тому ми її прибрали. Лавки залишилися.

Ірина Козачук згадує, що першим поштовхом для проектної діяльності став проект «Бібліоміст», коли багато українських бібліотек отримали обладнання та комп’ютерну техніку.

— Ми тоді зрозуміли, що не замінюємо книгу, а просто наближаємося до користувача й даємо йому більше можливостей у бібліотеці. Зараз інтернетом нікого не здивуєш, а на той час (2011 рік) у нас дуже популярна була така послуга. З цього часу в бібліотеках відбувається дуже багато цікавих заходів, різних проектів.

Пам’ятаєте, як Том Сойєр у однойменному творі Марка Твена фарбував паркан? Навесні цього року бібліотека долучилася до регіональної акції «Том Сойєр», яку започаткували в Мелітополі. Це квітнева толока, де жителі міста можуть вийти й облаштувати якийсь куточок біля свого двору:

— Працівники центральної бібліотеки й мешканці прилеглих будинків взялися облаштовувати сквер за бібліотекою. Ми всі разом вийшли на толоку і прибирали багаторічне сміття, розмалювали гаражі, поставили дерев’яні сидіння. Вийшло гарне місце для літнього відпочинку й мешканців, і бібліотекарів, і наших відвідувачів.

Працівники центральної бібліотеки організували заняття з анімації для людей з інвалідністю. Першочерговою метою проекту є інтеграція цих людей у суспільство:

— Вони навчаються спілкуватися між собою. Випускники реабілітаційного центру, вони вже не є підопічними цього центру, але вони ще не до кінця відчувають себе частиною суспільства. Потрібен особливий підхід до цих людей, і бібліотекарі взяли на себе цю роль. Ми пропонуємо такі завдання як вирізування, малювання, фільмування анімаційних картинок. Учасники навчаються користуватися технікою, вчаться терпінню. Вони домовляються між собою, хто буде по черзі знімати, допомагають один одному. Вони самі придумують історії, які потім малюють та знімають.

Ще одна ініціатива бібліотеки — текстильна майстерня. Працівники бібліотеки мають одну швейну машинку й разом із відвідувачами роблять еко-торби, сумки для покупок.

— Екологічна сумка створена своїми руками краща, ніж куплена. Однак це шиття не заради шиття, а заради спілкування, обговорення. Звісно, ми не вирішуємо екологічну проблему в глобальному її розумінні, але так, крок за кроком, кожен починає із себе. Робимо те, що можемо.

Публічні простори

Владислав Бурховецький каже, що останнім часом Добропілля змінюється на краще. Все частіше з’являються цікаві публічні простори:

— Якщо хочеш, щоби було щось хороше у твоєму місті, треба робити самому, брати за це відповідальність. Коли з’являються класні низові ініціативи, люди починають відчувати приналежність до міста. Вони розуміють: «Так, це моє, я тут живу». Ми допомагаємо таким ініціативам розвиватися, щоби люди не лякалися, що не знають, до кого звернутися і як усе організувати.

Шість років тому Владислав з однодумцями створив у Добропіллі громадську організацію «Творці історії». Організація облаштовує спортивні майданчики та культурні майданчики:

— Наша місія: формувати успішний та здоровий спосіб життя людей. П’ять років молодь займалася волейболом біля школи. Але там асфальт, тобто травмонебезпечне місце для занять. Так виник запит на облаштування майданчика. Ми допомогли написати проектну заявку, отримали кошти, вибрали придатне місце в парку. Міська влада виділила нам пісок і щебінь, а всі роботи виконувала молодь на волонтерських засадах. Потроху це місце стає все більш популярним. І це приклад ініціатив, які ми підтримуємо й допомагаємо реалізувати.

Владислав показує на «Сквер 21», який зараз будується біля Будинку культури в Добропіллі. Протягом п’яти місяців місцеві активісти та ГО «Місто-Сад» розробляли та погоджували концепцію цього простору:

— Вже будується основа під амфітеатр, який ми спроектували. Особливістю проекту є еко-стиль. Такий запит пішов від самих містян. Наше місто шахтарське, промислове. Тут усе дуже сіре. Тому цей простір захотілося зробити не зі звичного металу, а з дерева. Ми розуміємо, що шахти закриються, але місто має залишатися цікавим. Мають з’являються нові цікаві місця, а не однакові «будинки культури». Можливо, навіть такі, що нема подібних в України, а ми самі їх придумали і спроектували.

«Сквер 21» буде повністю дерев’яним майданчиком з дахом, щоби заходи можна було проводити навіть під час дощу. Там мають бути вуличні меблі та екран для кінопоказів, форумів, музичних та творчих вечорів:

— Оскільки сквер знаходиться за адресою вул. Фестивальна, 21, концепція полягає в тому, що за час створення простору ГО «Місто-сад» проводять тут 21 культурно-масовий захід. А надалі ми все будемо організовувати самостійно. Є також клуб друзів «Скверу»: це люди, які опікуються простором і загалом щось роблять для нього. У людей є запит на щось нове, щоби місто було цікавим, щоби люди приїздили сюди й залишались.

Влітку 2018 року Владислав Бурховецький ініціював збір коштів на створення неформального публічного простору в «Добропільській Ірландії». Так назвали зарослий пустир на околиці міста, де місцеві влаштовують пікніки, катаються на велосипедах та на санчатах взимку:

— Минулого року ми виграли міні-грант на облаштування тут спортивного майданчика. У самому місті вже встановлювали такі майданчики, але вліво-вправо до околиць уже ніякої цивілізації немає. Коли ми встановили тут турніки, побачили великий інтерес до цього місця з боку дітей і молоді. Зрозуміли, що можна більше для них тут зробити. І так ми продовжили облаштовувати цей сквер із командою «Код міста». Створюємо публічний простір, де місцеві можуть збиратися, де проходять різноманітні культурні та спортивні заходи.

Там, де раніше був пустир, виріс простір під назвою Непустир. Владислав планує і надалі розвивати та розширювати це місце:

— Тут поряд є балка й загалом красивий, цікавий ландшафт. Будемо надалі думати, як розвивати цей простір, щоби цивілізація з’явилася й на околицях міста. Це зовсім інша атмосфера, і дітям не треба буде йти кілометри до найближчого майданчику.

— Я помітив таку закономірність: коли людям просто все купують і встановлюють, вони навчаються лише чекати й думати, що їм хтось щось винен. А коли люди самі докладають зусиль, щоби зібрати кошти, винести свої інструменти і виділити час на облаштування — ми отримуємо не лише публічні простори, а й відповідальних мешканців, які задають новий тренд для суспільства.