Доступно.UA. Жити без бар’єрів

6 листопада 2021
Share this...
Facebook
Twitter

У грудні 2015 року Дмитро Щебетюк заснував громадську організацію Доступно.UA, яку він називає результатом свого життя. Ця ініціатива покликана нормалізувати в Україні ставлення до інвалідності, активно просувати ідею архітектурної доступності та мотивувати людей з інвалідністю до активного життя. Сьогодні Доступно.UA є єдиною всеукраїнською громадською організацією, яка опікується сферою доступності.

Усе починалося з суші-бару: щоб зайти всередину, Дмитру треба було здолати три сходинки — пандусу при вході не було. Натомість усередині закладу доступність простору була на високому рівні: низькі столи, широкі двері та безбар’єрний прохід між залами. Але одна деталь перекреслювала усі ці переваги. Три сходинки — здавалося би, дрібниця, проте не для людини на візку.

Тоді у Дмитра та його подруги Марго Гонтар з’явилася ідея: відвідувати різні заклади з інспекціями, оцінювати їх та готувати рекомендації щодо поліпшення доступності простору, якщо заклад готовий змінюватися. Пізніше до них долучилася ще одна співзасновниця, яка довший час залишалася операційною директоркою організації, Наталія Павленко. Команда розпочала активну роботу, спрямовану на адаптацію громадських просторів, а відтак — і полегшення життя людей з інвалідністю. Так народилося Доступно.UA.

Безбар’єрний простір

Україна займає 101 місце із 132 у світовому рейтингу 2019 Inclusiveness Index, який оцінює рівень інклюзивності та маргінальності, та 63 місце із 163 у рейтингу 2020 Social Progress Index, де визначають, як країна забезпечує соціальні та екологічні потреби громадян. Україна суттєво поступається європейським країнам рівнем доступності громадських просторів, має низьку представленість жінок у політиці або на керівних посадах та високий рівень дискримінації і гендерної нерівності.

Маргінальність
Перебування певних людей чи груп за межами усталених соціальних структур; відмінні від звичних у суспільстві явища.

У квітні 2021 року в Україні затвердили Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору до 2030 року. У Стратегії йдеться про створення безбар’єрного фізичного, інформаційного, суспільного, економічного, цифрового та освітнього простору для кожного та кожної незалежно від того, чи має людина інвалідність. Такий документ є першим в Україні комплексним підходом, що визначає плани на наступне десятиліття, покликані змінити не лише простір міста і країни, а і суспільство загалом.

Доступність громадського транспорту — це одна зі складових, яка забезпечує безбар’єрний фізичний простір для громадян. Рівний доступ до інформації (субтитрування або переклад жестовою мовою, супровід шрифтом Брайля) і вільний доступ до цифрових технологій сприяють творенню інформаційного та цифрового безбар’єрного простору.

Також важливо дотримуватися принципу рівності в освітній сфері, за яким будь-яка людина має право і доступ до навчання. Економічний безбар’єрний простір передбачає можливість вільного працевлаштування, а суспільний — рівні можливості співтворення суспільно-політичного та культурного життя країни для всіх її громадян. Інклюзивний простір визначає, що кожна людина має право бути повноцінним членом українського суспільства і впливати на його рішення.

Інклюзивність
Включення усіх категорій громадян у суспільне життя шляхом створення рівних умов та можливостей.

Перед тим, як затверджувати Стратегію, робоча група ініціювала дослідження стану безбар’єрності в Україні. Результати виявилися достатньо показовими, щоб підтвердити потребу в цьому документі.

В Україні відсутній дієвий механізм, який би контролював дотримання державних будівельних норм, — а потреба у ньому критична, оскільки більшість будівель та споруд не адаптовані для маломобільних груп населення. Громадський транспорт, а також транспорт міжміського та міжнародного залізничного та автосполучення фактично не розрахований на перевезення людей з інвалідністю.

Маломобільні групи населення
Люди, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні або орієнтуванні у просторі.

Люди з порушенням зору, слуху або інтелектуального та психологічного розвитку не можуть самостійно скористатися екстреними службами, і лише менша частина державних веб-сайтів має адаптовану версію. Лише 32 % дітей з особливими освітніми потребами інтегровані в загальну освітню систему, а у вищих навчальних закладах навчається менше 1 % людей з інвалідністю.

Зміни планують впроваджувати децентралізовано. Згідно зі Стратегією, для цього знадобиться щонайменше дев’ять років. Проте на місцях вже сьогодні працюють різноманітні громадські організації: неурядовий сектор намагається покривати основні потреби людей з інвалідністю відповідно до власних можливостей. Одна з наймасштабніших таких організацій — Доступно.UA.

Нормалізувати сприйняття інвалідності

2011 року внаслідок падіння зі схилу Дмитро Щебетюк отримав травму і почав пересуватися на візку. Тоді ж він особисто стикнувся з тим, наскільки столиця не готова бачити на своїх вулицях людей з різними видами інвалідності і наскільки вона не адаптована під потреби людей різної мобільності.

За освітою Дмитро інженер, але давно не працює за фахом. Сьогодні він — громадський діяч, блогер, спортсмен (чемпіон України з плавання, входить до резерву параолімпійської збірної зі стрільби з лука), автор книги про власний досвід автостопа і засновник Доступно.UA. Організація має три напрями діяльності: популяризація тренда доступності, нормалізація сприйняття інвалідності та мотивування до активного життя.

Ідея тренда доступності полягає у тому, що безбар’єрність має стати нормою, а не особливою забаганкою. Для цього команда громадської організації (і працівники, і волонтери) відвідує заклади різного типу та оцінює рівень доступності простору для маломобільних груп населення.

Якщо заклад є доступним для людей з інвалідністю (тобто вони можуть відвідувати його максимально незалежно) заклад отримує наліпку «Доступно.UA рекомендує» та потрапляє на єдину мапу доступності (зараз вона покриває 28 міст України). Також із 2018 року існує нагорода «Відкриті двері». Її отримують простори та ініціативи, які є безбар’єрними та зручними для відвідувачів.

Команда оцінює кілька чинників: доступний та безпечний вхід (чи достатньо широкі вхідні двері, чи є пандус та під яким кутом він нахилений тощо), доступна вбиральня, зручність пересування всередині, обізнаність персоналу, місце для паркування, наявність шрифту Брайля або програми для спілкування з людьми з порушенням слуху. Також враховується, чи облаштований заклад для дітей і чи можна туди заходити з тваринами.

У 2017 році Доступно.UA організували перший Форум інклюзивності. Це місце зустрічі громадськості, бізнесу та урядового сектора для діалогу щодо створення простору, зручного для всіх. Серед тем Форуму виокремлюють безбар’єрність українських міст, закладів, просторів, а також ініціативи, покликані покращувати якість життя (інклюзивні, культурні проєкти тощо). У результаті форумних обговорень і презентацій формулюють висновки для різних сфер: бізнесу, неурядового сектора, облаштування міста та мистецького блоку. Ці рекомендації дозволяють осягнути потребу в нагальних змінах.

Трансформування ставлення до інвалідності також є одним із ключових напрямів роботи Доступно.UA, адже часто доводиться працювати не лише з упередженнями, які існують в суспільстві, а й з людьми, які не можуть прийняти свою інвалідність.

— Наша ініціатива спрямована на зміну свідомості людей з інвалідністю, а також того, як їх сприймає суспільство. Тому що упередження існують з обох сторін. Люди, які мають проблеми зі здоров’ям, вважають себе неповноцінними членами суспільства. І не тільки через інфраструктуру, яка є недоступною, а і через певні стереотипи, які пройшли ще з Совєцького Союзу.

Дмитро вбачає цінність у заохочуванні людей з інвалідністю до активного життя. Важливо розуміти, що жалість або гіперопіка не мотивують людину з інвалідністю крокувати вперед, змінюватися, розвиватися та бути впевненою у собі та своїх силах.

— Мотивація до активного життя мені найближча. Ти собі просто живеш і мотивуєш людей. Я подорожував автостопом Україною і Білоруссю, ми писали про це. Потім ще їздив Європою разом із товаришем: усього за 100 євро на місяць на двох!

Таким чином Дмитро доводить, що з інвалідністю також можна жити повноцінним життям. Усе залежить від бажання. Головне — почати і не боятися цього.

— Якось я поїхав до Запоріжжя взимку. Ходив містом та знімав про це відео. І це було круто! Я сам долав місто з бордюрами. І от люди, які мають якісь порушення здоров’я і тому завжди подорожують з кимось, подивляться це відео і зрозуміють: «О, так не все так погано».

Як розвивалося Доступно.UA

Співзасновники Дмитро Щебетюк, Марго Гонтар та Наталія Павленко на першому етапі створення Доступно.UA були єдиними членами команди. Сьогодні у складі постійної команди 8 людей, а також з десяток волонтерів. Стати волонтером може кожен охочий: для цього треба заповнити форму та познайомитися з командою.

Спершу в організації переважно займалися звітами з доступності закладів і відеооблогами на тему інклюзивності. Через власні історію і досвід Дмитро руйнував міфи та стереотипи, які десятиліттями формувалися в українському суспільстві під тиском радянської пропаганди про здорову людину.

Зараз на каналі «Щебетюк Live» є близько 200 відеоблогів на різні просвітницькі теми. Одна з цілей відеороликів — привернути увагу до актуальних тем. І хоча Київ, на думку Дмитра, потребує разючих змін, не завжди є гаряча тема, яку можна швидко висвітлити. Тому важливо реагувати на запити суспільства та бути уважним до того, що відбувається навколо.

— Я часом картав себе: «Ми щось нічого крутого не робимо». Нічого не відбувалося. А тут — оп! — на Бессарабській площі треба робити перехід. Є запит. Ми зреагували на це, зняли відео. Підняли тему, її підтримали.

У 2017 році розвиток організації набирав обертів, так почали з’являтися нові колаборації. Так стартувала співпраця команди Доступно.UA із «Телебаченням Торонто» в рубриці «Інклюзія». Головною метою цієї рубрики було руйнування міфів та стереотипів у жартівливий спосіб. Приміром, у випуску про те, як називати людей з інвалідністю правильно, люди з «особливими потребами» вимагають фреш із медуз, а ті, хто мають «додаткові потреби» — ще й смузі з дельфіна.

Крім цього, рубрика «Інклюзія» містила просвітницькі інтерв’ю, у яких говорили про різні види інвалідності. Наприклад, в одному з випусків про жестову мову ведучі пояснювали її особливості та заохочували глядачів вивчати базові фрази для спілкування із людьми з порушеннями слуху.

За два роки розпочався великий проєкт під назвою «Тостер». Команда Доступно.UA їздить містами України, перевіряє заклади на рівень доступності та відповідність державним будівельним нормам (що обґрунтовує об’єктивність оцінки) і наносить їх на мапу, якщо вони відповідають критеріям. За результатами інспекцій почалося формування рейтингу доступності міст України. Його реалізовують і досі. Спершу команда відвідала 10 міст: Івано-Франківськ, Тернопіль, Херсон, Миколаїв, Кам’янець-Подільський, Вінницю, Чернігів, Суми, Полтаву та Черкаси. Пізніше географію розширили, відвідуючи нові населені пункти. Також проводять повторні перевірки.

Команда інспектує різноманітні простори: бізнес-локації (аптеки, заклади харчування, торгові центри, супермаркети та кінотеатри), муніципальні будівлі (міську раду, центри надання адміністративних послуг (ЦНАПи), залізничні та автовокзали, центральну лікарню, поштові відділення, державні банки). Також на предмет доступності інспектують вуличну інфраструктуру міста: наземні переходи, велодоріжки та громадські вбиральні.

Окремої уваги потребує громадський транспорт. Співвідношення низькопідлогового оснащення автобусів та тролейбусів до їхньої загальної кількості у місті свідчить про доступність громадського транспорту. За результатом аналізу 2019—2020 років, який проводила команда Доступно.UA, за цим показником лідирує Івано-Франківськ, де люди з інвалідністю можуть скористатися третиною громадського транспорту (30,47 %). Тоді як у Миколаєві лише 1,61 % автобусів, тролейбусів та маршруток мають зручний вхід для людей, які пересуваються за допомогою візка.

Інспекція доступності

Люди з інвалідністю можуть не заходити в заклад, необлаштований із урахуванням їхніх потреб. А власник або керівник закладу може і не припускати, що така додаткова адаптація простору необхідна, оскільки ніколи не стикався з відвудувачами, які цього потребували. І навпаки: простір може бути цілком зручним, проте люди з інвалідністю цього не знатимуть, оскільки уникатимуть закладів, зважаючи на попередній негативний досвід. Таке замкнене коло створює проблему.

У США та країнах Європи доступність закладів має конкретні критерії, визначені будівельними вимогами. У 2018 році в Україні також затвердили оновлені будівельні норми «Інклюзивність будівель та споруд», які регламентують обов’язковість пандусів та з’їздів, а також визначають їхні характеристики.

Але ці норми можна застосувати до проєктування майбутніх будівель та споруд. Архітектура, створена за радянськими нормами, фізично не завжди може бути переобладнана під нові вимоги та потреби маломобільних людей. Наприклад, старі підземні переходи становлять неабияку небезпеку, навіть незалежно від наявності пандуса: максимальна висота одного підйому пандуса не повинна перевищувати 80 см. А кут нахилу — бути не більше 8% (інакше є ризик не загальмувати вчасно під час спуску або не мати змоги піднятися нагору). Однак забудовники часто нехтують цими вимогами, тож наявність пандуса ще не гарантує безпечного пересування. Тому кращим та надійнішим рішенням будуть підйомники або ліфти, проте це вимагає додаткового фінансування. Також важливо пильнувати, щоб підземні переходи були гарно освітлені, мали маркувальні позначки для незрячих та тактильну навігацію.

Спершу команда Доступно.UA обирала місця і відвідувала їх із інспекцією на доступність, а з часом різні проєкти, заклади та ініціативи почали самі звертатися із запитом про допомогу. Перший досвід був із кав’ярнею «Хармс» у Києві, яку команда Доступно.UA інспектувала з власної ініціативи. Згодом — дитячий майданчик «ЛеМурашник», піцерія «Dominos» та «Сільпо», які звернулися щодо облаштування простору.

Якщо команда звертається до організації або бізнесу із пропозицією облаштування простору, приблизно половина з них проявляє цікавість до цієї ідеї. Кожна п’ята організація готова до змін. Однак лише кожна двадцята їх справді реалізує.

Процес облаштування простору має такі складові: спершу команда знайомиться з проєктом, ініціативою або закладом та домовляється про умови й обсяги роботи. Далі приїздить на локацію стільки разів, скільки необхідно для того, щоб оцінити масштаб змін, яких потребує локація. А насамкінець формує звіт із рекомендаціями.

Наступний крок за замовником — реалізувати запропоновані зміни. Насамкінець команда Доступно.UA приїжджає ще раз, щоб перевірити, чи відповідають результати їхнім пропозиціям.

Зі зростанням попиту зріс і рівень навантаженості на команду. Так з’явилося Бюро доступності, а консультації стали платними.

— За таких умов ти чітко розумієш — зміни будуть. Бо люди, які платять, точно налаштовані на те, щоби щось змінювати.

Творити зміни разом

Вважається, що якщо людина з інвалідністю займається громадською діяльністю та просуває ідею рівних прав і можливостей, то це вона робить передусім для себе, а потім уже для суспільства. І справді, громадські активісти зазвичай мають особисту мотивацію творити зміни.

Проте важливо розуміти, що лише власна зацікавленість долучатися до активізму робить результати роботи ефективними. Аргументи противників таких змін — на кшталт, «ви займаєтеся цим тому, що це потрібно вам, а у мене немає потреби у пандусі» — необачні. Адже будь-якій людині у певний момент життя може знадобитися більш адаптований і безпечний простір.

Ще до заснування організації Дмитро брав активну участь у громадській діяльності та долучався до обговорень доступності міської інфраструктури та її відповідності стандартам універсального дизайну, який враховує потреби кожного. Концепцію такого виду дизайну запропонував американський архітектор та дизайнер Рон Мейс на початку ХХ століття, і відтоді європейські країни дотримуються цих принципів.

Споруди, створені за універсальним дизайном, адаптовані до різних груп населення та комфортні у використанні. Маломобільність та інвалідність — не тотожні поняття. Велика валіза, важкі пакети з супермаркету або гіпс на нозі також суттєво ускладнюють звичне пересування людям, які не мають медичного діагнозу, пов’язаного з інвалідністю.

У Доступно.UA команда акцентує увагу на тому, що доступність потрібна не лише людям з інвалідністю: її потребують усі без винятків. Облаштовані пеленальні кімнати, вбиральні для маломобільних людей, маркувальні позначки, пандуси із невеликим кутом нахилу тощо могли б бути дуже помічними для кожного.

Один з успішних прикладів роботи організації — владнання ситуації із додатковими сходинками на зупинці громадського транспорту «Палац спорту» та в інших районах Києва. Люди на візках та інші маломобільні люди не могли комфортно використовувати її. З’їзд із пандусу було встановлено із таким гострим кутом нахилу, що людина на візку не встигала загальмувати під час спуску і вилітала на проїжджу частину. Крім цього, сходинки заважали іншим пішоходам, які не могли оминути зупинку на своєму шляху, що створювало додатковий дискомфорт. Команда написала звернення, привернула увагу ЗМІ і за місяць перемогла: сходинки прибрали і зупинку зробили однорівневою та комфортною для всіх.

В Україні передусім соціальні ініціативи просувають зміни. Діяльність громадських організацій дозволяє втілювати зміни на регіональному та національному рівнях із допомогою уряду та без нього. Команда Доступно.UA прагне, щоб в Україні у людей були рівні можливості незалежно від рівня мобільності.

— Ми мотивуємо людей до активного життя, але не можемо відповідати за те, як вони будуть реалізовувати свої можливості. Але для того, щоб кожен мав рівні права, треба забезпечувати рівні можливості.

У такому сенсі архітектурна доступність є важливим інструментом забезпечення рівних можливостей для кожного. Завдяки висувному пандусу у громадському транспорті людина на візку успішно доїде на роботу. Вона вийде на облаштованій зупинці, проїде вулицею до будівлі, скористається пандусом або підйомником, увійде в широкі вхідні двері та зайде у ліфт. А на роботі вона зможе реалізовуватися, творити та думати про те, як своєю працею покращити світ, а не про те, як вона повертатиметеся додому ввечері.

за підтримки

Проєкт реалізується за підтримки MacPaw.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Анастасія Жохова

Авторка:

Валерія Діденко

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Ксенія Чикунова

Коректорка:

Олена Логвиненко

Продюсерка:

Ірина Макарчук

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Фотограф:

Дмитро Бартош

Оператор:

Олег Сологуб

Максим Завалля

Операторка:

Аня Корман

Операторка,

Режисерка,

Режисерка монтажу:

Марія Теребус

Режисер монтажу:

Микола Кутола

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Ольга Шеленко

Інтерв’юерка:

Ольга Басюк

Контент-менеджерка:

Юлія Пелипенко