Росія є одним із головних постачальників вугілля, нафти й газу у світі. Вона користується цим, аби шантажувати інші країни, які запроваджують економічні санкції проти неї та її збройного вторгнення на територію України. Продаж нафти та газу дає росіянам змогу отримувати гроші на продовження війни. Світ робить кроки для обмеження цього: п’ятий пакет санкцій ЄС увів ембарго на російське вугілля, яке почало діяти з серпня 2022 року, Польща достроково розірвала газову угоду з РФ, ще на початку березня США заборонили імпорт російської нафти та газу. Проте наскільки сильно європейські та інші країни залежать від російських ресурсів і чи можливе повне ембарго на них? Спробуємо розібратися.
За даними Міжнародного енергетичного агентства, Росія входить до трійки провідних виробників нафти разом із Саудівською Аравією та США. А станом на 2021 рік експорт нафти й газу становив 45 % усього бюджету країни.
У 2021 році у топ 10 країн, які імпортують із Росії нафту та нафтопродукти, природний газ, кам’яне вугілля, за підрахунком Forbes, опинилися Китай, Нідерланди, Німеччина, Італія, Туреччина, Польща, Південна Корея, США, Білорусь, Франція. Найбільш залежними від російських енергоресурсів були й залишаються європейські країни. Сукупно вони споживають утричі більше енергоносіїв РФ, ніж Китай, який є найбільшою країною-покупчинею: приблизно 60 % російської нафти йде до Європи, а 20 % — у Китай.
Крім того, Росія — друга у світі за кількістю видобутого природного газу. Найбільші його імпортери — Німеччина, Туреччина та Італія. Для Європейського Союзу російський газ також грає важливу роль: у 2021 році він склав 40 % від попиту Союзу. Міжнародне енергетичне агентство зазначає, що за останнє десятиліття значно зросла залежність ЄС і Великої Британії від російського газу: з 25 % від загальної кількості споживання у 2009-му році до 32 % у 2021-му.
Проте так було не завжди. Залежність ЄС від російського газу з’явилась у другій половині минулого століття. Приблизно до 1970-х років Європа забезпечувала себе газом із власних покладів, проте з часом газові родовища почали вичерпуватися, а попит тільки збільшувався. Європейські країни почали укладати довгострокові контракти на дешеву сировину з СРСР, який саме відкрив нові родовища в Сибіру і мав значні запаси нафти і газу. Особливими були торговельні відносини Союзу з Федеративною республікою Німеччини: остання виготовляла труби для газопроводів, а натомість отримувала газ.
За останні пів століття Росія робила все, щоб збільшити кількість покупців своїх копалин і стати монополісткою принаймні на європейському ринку. А все для того, щоб зробити природні ресурси власною зброєю. Це визнає зокрема і голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, яка на своєму виступі у Європарламенті 25 липня 2022 року зазначила, що РФ зменшує поставки, і закликала ЄС готуватися до повного припинення постачань газу з Росії.
Що змінилося після 24 лютого 2022 р.
На жаль, побороти залежність, яка формувалася десятиліттями, за кілька місяців досить важко. За даними фінського Центру досліджень енергетики та чистого повітря, хоча з березня російські доходи від експорту енергоносіїв падають завдяки поступовій відмові від них деяких країн, вони усе ще лишаються високими. З 24 лютого до 3 червня 2022 р. РФ отримала 93 млрд євро від експорту викопного палива. Найбільшими імпортерами стали Китай (12,6 млрд євро), Німеччина (12,1 млрд євро), Італія (7,8 млрд євро), Нідерланди (7,8 млрд євро), Туреччина (6,7 млрд євро), Польща (4,4 млрд євро), Франція (4,3 млрд євро) та Індія (3,4 млрд євро).
З іншого боку, деякі країни роблять помітні успіхи на шляху до відмови від ресурсів із РФ. Наприклад, Фінляндії та Естонії вдалося досягти скорочення імпорту енергоносіїв із Росії на 50 %. У червні ЄС уперше за історію свого існування отримав більше газу, імпортованого морем із США, ніж через трубопроводи з РФ. Японія ще у квітні оголосила, що запроваджує повне ембарго на російське вугілля. Чехія планує у найближчі 5 років повністю відмовитися від російських енергоносіїв. Віцеканцлер Німеччини Роберт Хабек заявив, що до осені 2022 року країна має намір стати незалежною від постачання вугілля з Росії, а до кінця року — від російської нафти. Велика Британія запроваджує ембарго у кілька етапів: із 21 липня 2022 року діє заборона на імпорт російського золота, з 10 серпня — на вугілля, з 31 грудня — на нафту.
Помітні успіхи робить Литва, яка у квітні 2022 року відмовилася від російського газу, а у травні — від усіх енергоносіїв країни-агресорки. Електрику литовці будуть частково виробляти з власних ресурсів, а частково — імпортувати з інших країн Європейського Союзу. Газом країну забезпечує США, а нафту вона закуповує у Саудівської Аравії. Завдяки цьому Росія не має безпосередніх важелів впливу на Литву, крім погроз. Наприклад, у відповідь на заборону транзиту підсанкційних товарів через литовську територію до Калінінградської області Росії (анклаву, з усіх сторін оточеного країнами ЄС), РФ повідомила, що залишає за собою право на «дії щодо захисту своїх національних інтересів». Які саме це дії і що це означатиме для Литви, відомо тільки росіянам.
На початку літа Єврокомісія разом із британським урядом планувала заборонити страхування танкерів, які транспортують нафту з РФ, проте станом на 9 серпня Велика Британія все ще не приєдналася до обмежень. Більшість викопного російського палива перевозиться саме європейськими кораблями, зокрема приватних грецьких компаній, про що повідомив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Тому заборона на страхування кораблів ускладнить і в певних випадках унеможливить транспортування російської нафти. На додачу до цього США планують ввести санкції проти китайських компаній, які реєструють чи страхують російські танкери з нафтою або скрапленим газом.
На початку червня ЄС ухвалив шостий пакет санкцій, у якому зафіксовано заборону на імпорт російської нафти, яка транспортується морем. Відчутний ефект на російську економіку це створить вже зараз, хоча глобальні зміни варто очікувати згодом: оскільки країни мали довгострокові контракти з Росією, потрібен час на їхнє завершення. Повна заборона діятиме з 5 грудня 2022 року. Крім того, є винятки для певних країн, наприклад, Болгарії, яка до 2024 року продовжить імпортувати сиру нафту й нафтопродукти морем.
Щоб РФ не могла користуватися винятками у санкціях, шостий пакет вводить важливе обмеження: країни, які продовжують отримувати нафту з РФ, не можуть перепродавати її третім країнам. Однак вони досі можуть продавати нафтопродукти. Наприклад, Індія постачає авіапальне, виготовлене з російської нафти. Станом на початок серпня європейські авіакомпанії не відмовилися від нього.
У сьомий пакет Польща пропонувала включити повне ембарго на енергоносії з РФ, проте цю пропозицію не затвердили. Європейські країни досі не мають єдності у цьому питанні, адже Європа — не монолітне утворення, і кожна з країн по-різному залежить від ресурсів держави-агресорки. Угорщина повністю відмовилася підтримувати заборону на російську нафту, аргументуючи це тим, що країна потребує гарантій власної енергетичної безпеки. Ця позиція загалом вигідна угорському уряду і особливо прем’єр-міністру Орбану, відомому своєю проросійською позицією. Крім того, країна не має виходу до моря, а тому єдина можливість імпортувати нафту — трубопровід «Дружба».
«Дружба»
Найбільший у світі трубопровід для транспортування нафти з Росії у країни Центральної та Західної Європи. Має дві гілки: північну (Білорусь, Польща, Німеччина) і південну (Україна, Чехія, Словаччина, Угорщина).Проте росіяни і самі активно спонукають Європу переходити на альтернативні джерела енергії чи шукати нових експортерів, зменшуючи подачу газу. РФ використовує це як інструмент тиску та зброю в енергетичній війні, постійно вигадуючи технічні причини для скорочення обсягів експорту. В середині червня протягом тижня не працював газопровід «Турецький потік», який нібито потребував ремонту. В середині липня буцімто на ремонт закрився «Північний потік-1», а ще у середині червня РФ скоротила постачання на 40 % через нього. З боку Німеччини були припинені всі роботи з сертифікації та запуску «Північного потоку-2», тож цілком імовірно, що проєкт ніколи не буде втілений.
«Північний потік»
Газопровід із Росії до Німеччини, першу гілку якого було збудовано в 2011 році, а друга, яка проходить через економічні зони та територіальні води Данії, Німеччини, Росії, Фінляндії та Швеції, все ще очікує сертифікації.
На жаль, шантаж із постачанням газу спрацював для уряду Німеччини, який у липні закликав Канаду всупереч її власним санкціям дозволити повернути турбіни, потрібні для обслуговування трубопроводу. Цікаво, що за кілька тижнів ці турбіни застрягли в Німеччині й станом на 10 серпня так і не дісталися території Росії, адже вона відмовляється їх приймати. Адже на цьому етапі турбіни для Росії — це інструмент тиску на Європу, щоб домогтися енергетичної ізоляції України. Як зазначає журналіст Віталій Портников, Путін розраховував, що система обхідних газопроводів дозволить йому не дбати про збереження української газотранспортної системи (ГТС) під час війни, вона просто буде нікому не потрібною. Саме тому Кремль таки намагається домогтися сертифікації «Північного потоку-2», шантажуючи Європу холодною зимою та відсутністю газу.
Росія вже не вперше шантажує Європу за допомогою газу: ще з осені 2021 року РФ значно знизила обсяги постачання і почала працювати лише за довгостроковими контрактами, як наслідок — взимку ціна на цей ресурс зросла до історичних висот, як зазначає BBC. Загалом же за останній рік вартість російського газу зросла у 4 рази, в чому Путін звинувачує саму Європу. Вся причина — у бажані ЄС поступово відмовитися від ресурсів з РФ та перейти на альтернативні джерела енергії, що не входить у плани Росії.
Зараз Україна потребує посилення обмежень і додаткового тиску на РФ. Станом на червень 2022 року, один день бойових дій обходиться РФ у 900 млн доларів, а за енергоносії європейські країни щодня з початку вторгнення сплачували 800 млн доларів у російський бюджет. Щоб припинити війну та перекрити Росії джерело для фінансування бойових дій, ЄС має запровадити повне ембарго на російські нафту та газ.
Головна зміна, яка відбулася з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, — зміна у сприйнятті світовими політиками російських енергоносіїв. Якщо курс на перехід до альтернативних джерел енергії давно набирав обертів, то зараз він ще більше прискорився. Це вигідно зокрема й для України.
Наприклад, ЄС може використовувати українську електроенергію і зекономити кількість газу, необхідного для вироблення власної електроенергії (16 березня українська енергосистема офіційно приєдналася до енергосистеми ЄС). За приблизними оцінками, економія становитиме 17 % або 25,5 млрд м³ газу, а це — кількість, яку Австрія споживає протягом трьох років.
Світ і ЄС зокрема мають зрозуміти, що залежність від викопного палива — це проблема, яка витікає в екологічні, політичні та економічні наслідки, особливо коли монополістом на ринку є країна-бензоколонка з диктаторським режимом. Росія як держава-агресорка намагається утримати контроль над усім світом у своїх руках, самостійно створюючи продовольчу, енергетичну та міграційну кризи та посилюючи залежність інших країн від своїх ресурсів. Крім того, загострюється кліматична ситуація на планеті, адже замість того, щоб прискорити процес переходу до альтернативних джерел енергії, які дозволять стати незалежними від викопного палива Росії, держави вимушені кризово реагувати та шукають інші джерела видобутку нафти, газу й вугілля.
Європейський Союз та інші держави мають зрештою ввести повне ембарго на газ і нафту з РФ, заборонити страхувати кораблі країни-агресорки, закривати трубопроводи, відмовлятися від покупок російського авіапалива, накласти санкції на нафтотрейдерів, які задіяні у поставках нафти з країни-агресорки, обмежувати можливість для оплати за російські ресурси для якомога швидшого припинення війни і забезпечення власної ресурсної незалежності. Бо страшні не лише російські танки біля кордону з незалежними країнами. Те, на що вчора РФ пропонувала знижку, сьогодні теж стане її зброєю.
