Український кінематограф під час великої війни переживає складні часи, але він не зупиняється. Режисери й режисерки фіксують нову реальність, в якій горе йде пліч-о-пліч із радістю. Їхні стрічки — своєрідний архів російсько-української війни, зокрема її нової, повномасштабної фази.
Разом із друзями з «Aртхаус Трафік» публікуємо добірку стрічок, знятих уже після початку повномасштабного вторгнення.
Сучасні режисери й режисерки кіно знімають життя людей і міст під час війни, часто ризикуючи власним життям. Переглядати їхні стрічки часто буває морально складно, особливо тим, хто втратив на війні свій дім чи близьких, хто знає, як це — жити в окупації, хто ніяк не звикнеться, що в XXI ст. можлива така жорстокість. Саме тому цілком зрозумілі дискусії кінокритиків про доречність і своєчасність зйомок ігрового кіно в містах і селах, де російські військові ще в березні-лютому вбивали українців (йдеться, зокрема, про фільм «Буча»).
Однак первинна функція документального кіно (жанр, який домінує в цій добірці) — фіксувати дійсність, якою вона є. Такі стрічки, окрім мистецької цінності, стають документами війни. Адже ми маємо все пам’ятати, а світ — бачити, чим насправді є Росія і на що вона здатна. Важливо, щоб такі стрічки створювали передусім саме українці, які стали потерпілими та(чи) свідками війни, адже ворог швидко заповнює будь-які культурні прогалини своїм пропагандистським контентом.
«Маріуполіс 2»
Режисери: Мантас Кведаравічюс, Ганна Білоброва
Знімальний період: березень 2022 року.
Про що кіно: про Маріуполь і його мешканців. Ця документальна стрічка — продовження першої частини однойменного фільму. У 2016 році литовський режисер показував рутину прифронтового життя маріупольців. Через 6 років він повертається, щоб продовжити оповідь про них, тільки вже під час повномасштабної війни.
Наприкінці березня російські військові взяли режисера Мантаса Кведаравічюса в полон і вбили. Матеріал, який він встиг відзняти, зберегла його наречена — українка Ганна Білоброва, яка перебувала в Маріуполі разом із ним. Їй вдалося вивезти відео до Литви. Там разом із Дунею Сичовою — монтажеркою першої частини «Маріуполіса» — вони створили «Маріуполіс 2».
Відзнаки: спеціальний приз журі «Золоте око» на Каннському кінофестивалі 2022 року.
Цитата з фільму (переклад з рос.):
— Біля ноги впав (маленький уламок снаряда. — ред.). Гарячий. Так, це не іграшки, не сміх. Це смерть. Давай викину.
Де дивитися: 11 листопада на відкритті кіновікенду Docudays UA, з 17 листопада — в деяких українських кінотеатрах.
Примітка: стрічку литовського режисера додаємо в добірку українського кіно з огляду на те, що ініціювала завершення справи майстра українка, дружина Мантаса Кведаравічюса. Також «Маріуполіс 2» — одна з найпотужніших стрічок про російсько-українську війну з погляду українських кінокритиків. Загибель режисера від рук російських військових викликала неабиякий резонанс за кордоном, через це стрічку в останню мить додали до програми Каннського кінофестивалю, де про її показ говорили як про найважливішу подію заходу.
Трейлер:
«Літургія протитанкових перешкод»
Режисер: Дмитро Сухолиткий-Собчук
Знімальний період: весна–літо 2022.
Про що кіно: короткометражна документальна стрічка про трьох українців, до великої війни виготовляли релігійні скульптури для греко-католицьких громад, а зараз — протитанкові металеві перешкоди («їжаки»). Захисні конструкції з певного ракурсу виглядають як хрести. Фільм показує, як перетинаються ці площини — війна, служіння та мистецтво. Ще одна особливість стрічки — відсутність закадрового тексту й діалогів.
«Як на мене, ця картина в доволі пасторальній, тонкій формі розказує про відчуття єднання, яке відбувається зараз у нашому суспільстві, коли ми стоїмо перед загрозою та обличчям ворога. Це наша ментальна риса, яка принципово відрізняє нас від сусіда», — каже режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.
До слова, у травні 2022 року режисер представив свою першу повнометражну стрічку «Памфір». На «Двотижневику режисерів» Каннського кінофестивалю фільм зірвав понад шестихвилинні овації. Документальну «Літургію протитанкових перешкод» український режисер зняв уже після ігрового «Памфіра».
Короткометражну документальну стрічку профінансувало одне з найпопулярніших світових видань New Yorker.
Світова прем’єра «Літургії протитанкових перешкод» відбулася в серпні на Sarajevo Film Festival.
Фільм профінансувало одне з найпопулярніших світових видань New Yorker.
Де дивитися: 11–13 листопада на кіновікенді Docudays UA.
«День українського добровольця»
Режисер: Володимир Тихий
Знімальний період: 14 березня 2022 року.
Про що кіно: повнометражний документальний фільм, що показує один день із життя попспівачки, відеоінженера, історика, реставраторки, вченого-полярника та пенсіонерки. Через повномасштабну війну всі вони були змушені радикально змінити своє життя.
У фільмі, зокрема, можна побачити Романа Ратушного — громадського активіста, відомого своєю боротьбою за збереження столичного урочища Протасів Яр від незаконної забудови. Хлопець доєднався до лав оборонців, у червні він загинув під Ізюмом.
Світова прем’єра відбулася в червні на кінофестивалі документального кіно Sheffield DocFest 2022, що є третім за величиною подібним заходом у світі.
У вересні фільм показали в прайм-тайм на BBC 4. Це перший український фільм, який придбало британське телебачення.
Українська прем‘єра фільму відбулася в жовтні на фестивалі Kharkiv MeetDocs.
Відзнаки: спецвідзнака Sheffield DocFest 2022.
Де дивитися: очікується вихід у прокат.
Трейлер:
«Фортеця Маріуполь» (цикл)
Режисерка: Юлія Гонтарук
Знімальний період: з 24 лютого до травня 2022 року, також є архівні матеріали 2015–2017 років.
Про що кіно: «Фортеця Маріуполь» — цикл фільмів, вибудуваних на основі відеодзвінків до воїнів, які під час повномасштабного вторгнення боронили металургійний комбінат «Азовсталь». Режисерка фільму спілкувалася з ними від самого початку облоги.
Цикл фільмів розпочинається віршем дівчини із позивним Нава. Цей текст вона написала, перебуваючи в бункері «Азовсталі». У 2016 році вона працювала у пресслужбі «Азову», а навесні 2022-го перебувала зі всіма Героями в оточеному металургійному комбінаті, що став форпостом українського спротиву й символом нескореності.
Другий фільм серії присвячений військовому з позивним Барс. Він ділиться кадрами, знятими після бойових зіткнень із російськими військами, а також розмірковує, що для нього війна.
Третя стрічка має назву «Останній день Азовсталі». Щемкий фільм-прощання зняв Дмитро «Орест» Козацький, пресофіцер полку «Азов», напередодні свого виходу з ущент розтрощеного заводу.
Сам Орест став героєм четвертого фільму.
Цитата з фільму (переклад з рос.):
«Ти запитувала мене: “Що для тебе ця війна?”. Для мене це те, до чого я готувався роками. До чого я готувався, можливо, все життя. Це іспит нашої нації на свободу.»
Де дивитися: на ютуб-каналі Babylon’13; 11–13 листопада стрічку «Фортеця Маріуполь. Орест» покажуть на кіновікенді Docudays UA.
«Поки тут тихо»
Режисери: Новруз Хікмет, Олена Подолянко
Знімальний період: березень 2022 року.
Про що кіно: Молода пара проводить ніч у готелі прикордонного міста, домовляючись не говорити про війну. Але як би вони не конструювали свій приватний затишний світ, вранці реальність їх наздоганяє.
Фільм Новруза Хікмета та Олени Подолянко — рефлексія на перший місяць повномасштабного вторгнення в Україні, знята у жанрі доку-фікшн (поєднання ознак документального й художнього кіно). У кадрі — справжня пара, яка не побоялася поділитися власними емоціями та світовідчуттям у цей складний час.
Світова прем’єра відбулася на Sarajevo Film Festival — одному із найбільших кіномайданчиків Європи.
Відзнаки: «Найкращий короткометражний фільм» за версією Batumi International Art-House Film Festival 2022.
Де дивитися: 17–22 листопада на Kyiv International Short Film Festival.
Трейлер:
