Харківський гараж — на інженерський хаб

Власна справа
Перетворення просторів
Слобожанщина
Спільноти
10 Січня 2019 22:28
4180

Троє фізиків із Харківського університету проміняли студентську лабораторію на гаражі, де створили власний простір для експериментів. Разом із другом-архітектором вони облаштували майстерню із 3D-принтером та іншим обладнанням. Згодом хлопці відкрили майстерню для охочих займатися інженерією та робити щось своїми руками, і переїхали до нового приміщення. За чотири роки існування «Гараж-хаб» став одним із перших інженерних коворкінгів України, а також платформою для втілення соціальних, освітніх, технологічних ініціатив і мейкерства.


Світовий досвід інженерних лабораторій

Ми звикли користуватися технологіями. Та останнім часом у світі з’являється інший тренд — створювати технології власноруч або просто робити щось своїми руками. Така філософія закладена у фаблаби (скорочено від англ. fabrication laboratory — авт.). Це свого роду інженерні коворкінги, відвідувачі яких можуть скористатися 3D-принтерами, верстатами з числовим програмним керуванням (ЧПК) та іншими інструментами. Завдяки їм можна роздрукувати будь-яке просторове (тривимірне) зображення, створити й протестувати прототипи (або моделі) своїх винаходів, щоби потім показати інвесторам. Або змайструвати щось додому, як-от вазу чи полицю для книг. ­­ Модель доступної лабораторії, де можна зробити з нічого щось, з’явилася в дослідницькому Центрі бітів та атомів при Массачусетському технологічному інституті. Ідея фаблабу виникла з курсу Ніла Гершенфельда «Як зробити з нічого (майже) все». У таких лабораторіях перетинаються комп’ютерні науки, фізика, інженерія. На думку Гершенфельда, фаблаби повинні надихати людей бути не просто споживачами, а розвивати навички будувати щось власноруч. Крім того, вони повинні сприяти тому, щоб люди вчилися під час роботи, адже саме так найкраще опанувати технології. В ідеалі, відкриті майстерні повинні вирішувати локальні проблеми, а також сприяти розвитку технологічних стартапів.

Після запуску проекту 2001 року прихильники фаблабів почали з’являтися по всьому світу. Зокрема, існує всесвітня мережа Fablab, яка 2017 року налічувала понад 1200 осередків. Завдяки фонду мережі легше закуповувати обладнання та шукати партнерів для співпраці.

У багатьох країнах фаблаби стають майданчиками для реалізації ідей різних груп населення — від дітей до підприємців-стартаперів. Наприклад, метою фаблабу в Белфасті є зробити технології максимально доступними для ірландців, розвивати інноваційне мислення та навички дизайну, щоб створювати завдяки їм різноманітні проекти. Для цього в центрі відбуваються освітні майстер-класи та діють робочі зони, де охочі можуть попрацювати з лазерними та 3D-принтерами, електронікою та відповідними програмами. Тут можна виготовити майже все — від скетчу з лазерним принтом до човна або прототипу роботизованої руки.

Коли справа стосується обладнання, важливим є матеріальний аспект. Кошти на фінансування відкритих майстерень можуть надходити з різних джерел: від держави, НГО, бізнесу та доброчинців. У Європі фаблаби найчастіше беруть гроші з місцевих бюджетів. В Україні державних програм для підтримки таких проектів немає. Попри те, чотири-п’ять років тому відкриті майстерні почали з’являтися в українських містах. Для прикладу, нині десятки фаблабів діють у Києві та Львові, трохи менше таких просторів у Харкові й Одесі.

2

«Гараж-хаб»

Щоб створити хаб, не обов’язково мати необмежений бюджет. Для початку достатньо ініціативи. Творці «Гараж-хабу» в Харкові — за тих часів студенти фізико-технічного факультету університету ім. В.Н. Каразіна — Роман Видро, Борис Петров та Платон Дмитрієв спершу не планували робити відкриту майстерню. Усе почалося з захоплення фізикою та турнірами. Вони з дитинства брали участь в академічних змаганнях. На одному з таких змагань учасники отримують низку тем для дослідження на півроку.

— Це не «поїзд виїхав з пункту А в пункт Б». А це шось на кшталт з’ясувати, як розходяться вихори турбулентні, коли ти пакетик з чаєм заварюєш у чашці, чи як працює така штука як «акустична левітація», коли там предмет може просто левітувати в повітрі через те, що є звукові хвилі, які там якось його підтримують.

На прохання студентів університет виділив їм лабораторію для досліджень. Це була звичайна кімната в гуртожитку з радянським обладнанням. Хлопці згадують, що їм, першокурсникам, навіть не можна було чіпати прилади у приміщенні. Вони займалися улюбленою справою, але не були достатньо незалежними, щоб готуватися стільки, скільки необхідно.

Тим не менш, 2014 року студенти посіли друге місце на Міжнародному турнірі в Швейцарії, поступившись лише французькій команді (до слова, її бюджет вдесятеро перевищував бюджет харків’ян). Після цих змагань хлопці зрозуміли, що потребують власного простору, де можна більше експериментувати.

— Нам довелося шукати щось своє, не хотілося сидіти в мами на кухні або десь у підвалі якомусь, або в сараї. І ми почали шукати приміщення, але це було дуже дорого. В нас не було ніяких грошей, окрім стипендії. І нас було лише четверо. І ми орендували один гараж.

4

Власними зусиллями хлопці перетворили порожній бетонний бокс площею 22 квадратних метри на справжню лабораторію.

— Це був такий, знаєте, як в дитинстві люди будують халабуду, от це була така сама штука, але вже трошки більш серйозно.

Хлопці самі зібрали меблі з палетів, власноруч залили бетоном підлогу, поставили буржуйку для обігріву. Попривозили з дому інструменти, замовили датчики, сенсори та інше вимірювальне обладнання. Вже за півроку в новоствореній лабораторії можна було досить точно вимірювати фізичні величини.

5

Успішно пройшовши регіональний та національний етапи, 2015 року команда перемогла на Міжнародному турнірі фізиків у Варшаві. Із виграного кубка хлопці зробили лампу, бо «більшого сенсу з нього немає». В університеті їхню перемогу зустріли радо, але через інтенсивну підготовку до змагань хлопці втратили стипендії:

— Найголовніше сталося, що університет перестав бути для нас таким авторитетом, до якого треба просто приходити і витрачати все своє студентське життя саме на навчання. Плюс у нас вже був тоді гараж – це такий простір, де ми могли самоактуалізуватися через технології. І ми продовжили це робити. І за наступні два роки один гараж перетворився на два, на три, на чотири.

Окрім площі майстерні, збільшилася й команда. До студентів Романа, Бориса та Платона приєднався архітектор Дмитро Мельников, який саме закінчував навчання:

— На п’ятому курсі я вже не міг більше це робити, тому що це було досить архаїчно, нас дуже погано вчили тому, що мені було потрібно. І я теж шукав місце, де я можу використати свої знання на практиці. Я працював на рекламному виробництві і мав досвід роботи з лазерами, фрезерами, технологіями виробництва. Але там мені було дуже сумно, тому що мені потрібно було робити просту роботу день за днем і не було ніякого зв’язку між тим, що я роблю, і результатом. Тобто дуже складні якісь схеми, потрібно було щось простіше, потрібна була якась віддача від того, що я роблю.

Під час пошуків майстерні Дмитро зустрів фізиків «із гаражів» та приєднався до них. Хлопці склалися грішми й винайняли третій гараж,де зробили підлогу, пофарбували стіни, поставили обігрівач. Згодом у гаражах почали займатися не тільки експериментами, а також брати невеликі комерційні замовлення на зразок встановлення ламп на скейтборд. Дмитро допомагав із оснащенням гаража. Він приніс туди перший 3D-принтер, який сам сконструював і зібрав удома.

Початок хабу

Після приходу Дмитра робота пішла швидше. Комерційних замовлень побільшало, і гараж став справді «хабом».

— Найважливіше, що ми зробили, — стали пускати інших людей. Тому у нас до того часу сформувався дуже сильний елемент соціальної відповідальності. Бо ми знали, що нікому не побажаємо замішувати свою тонну бетону на підлогу, щоб займатися улюбленою справою. Нікому не побажаємо сидіти «в обнімку» з буржуйкою взимку і розпалювати в ній якимись «огризками» палетів, знайдених на смітнику, щоб просто спаяти свою першу мікросхему чи побудувати свій перший комп’ютеризований станок.

Відтак у гаражах з’явилися постійні відвідувачі, які приходили працювати за обладнанням майстерні. Засновники хабу очікували, що туди прийдуть технарі. Проте хабом зацікавилися абсолютно різні люди, серед яких багато не мали технічної освіти. Приходили також ті, хто під час навчання за технічною спеціальністю не отримували достатньо практики й у майстерні могли вперше попрацювати, наприклад, за ЧПК-станком. Хтось приходить зробити табуретку чи світильник для дому. Хтось — встановити гідроелектростанцію в бачок для унітазу або просто відпочити від офісної роботи. Пояснювати новачкам, як користуватися обладнанням, дуже довго. Тож хлопці, аби не повторюватися, записали курс «Інтро ту гараж».

8

Соціальні проекти

«Гараж-хаб» популяризує ідею соціальної відповідальності.

— Ми хотіли показати, що наші болтики, гаєчки, 3D-принтери і все решта, — не просто інструменти, а ще й засоби соціального активізму.

На елемент соціального активізму хлопці перетворили 3D-принтер. Зокрема, почали друкувати на ньому шедеври світової архітектури, як-от Бранденбурзькі ворота, Ейфелеву вежу тощо. Ці моделі робили добре деталізованими, щоб спроектувати масштабні макети, які б дозволили «відчути» культуру незрячим або людям із вадами зору.

Ми і досі дуже тепло ставимося до соціальних проектів, всяко йдемо назустріч активістам, які мають якусь світлу ідею, що якось перетинається з технологіями. І ми намагаємося бути ланкою між світлою ідеєю і реальністю, котра допоможе винести це на поверхню.

9

Новий виток розвитку

У лютому 2017 року «гаражі» переїхали в нове приміщення. Завдяки знайомим хлопці вийшли на проект «Українська ініціатива підвищення впевненості», який фінансує Агентство США з міжнародного розвитку, та отримали грант, що покривав витрати на будівельні матеріали. Перебравшись у нове приміщення, засновники «Гараж-хабу» купили дві тонни металу та фанери, зварили собі меблі, залили підлогу, підключили електрику. У цьому їм допомагали близько двадцяти волонтерів. Основну частину проектування простору взяв на себе Дмитро. Зараз простір відкритий для співтворчості, де кожен може виявити ініціативу:

— Це такий дуже динамічний процес, коли щось будується раніше, ніж воно проектується. Тому ми приймали рішення прямо на місці. Тому це трохи спонтанно вийшло. Але у нас ніхто не може сказати, що це йому не подобається, тому що це зробили люди і вони це формували.

Екскурсія «Гараж-хабом»

Зараз «Гараж-хаб» — це простір із багатьма зонами, кожна з яких має свою функцію. Роман проводить невелику екскурсію приміщенням:

— Коли люди заходять, то вони потрапляють у цю зону, де в нас є стіл адміністратора. Тут можна записатися, з’ясувати, коли яке обладнання вільне, отримати якісь електронні компоненти чи інструмент для того, щоб робити свої інженерні або арт-проекти, медіа-, арт-інсталяції, або просто щось собі додому, якщо щось там зламалося. У наступних двох приміщеннях є зони для «тихої» та «шумної» роботи.

11

У першому приміщенні розміщені комп’ютери та інше обладнання, що працює досить тихо. На іншому столі — кілька не дуже голосних ЧПК-верстатів та 3D-принтер. У лівій частині зали Роман показує місця, де можна паяти, збирати невеликі електронні компоненти, мікросхеми, які будуть керувати обладнанням зі світлом, верстатами тощо. Для цього є все необхідне: хімікати, мікроскопи, паяльні станції, термофени та інше.

— В інших залах є комп’ютери, де люди можуть щось проектувати. Також тут є конференційна і лекційна зони. У конференц-зоні можна провести невеликий освітній захід на 15-20 людей. Тут резиденти також можуть проводити зустрічі з замовниками.

Хлопці самі зробили меблі.

— Будь-який стіл можна повернути на 90 градусів — і це вже диван. Тому ця зона за 20 хвилин може стати лекційною зоною на 79 людей. Тут стає лектор, проектор, екран, і ми вже можемо проводити будь-які лекції: нехай то філософія, інженерія чи щось зовсім інше.

Одна з найважливіших нетворкінґових зон у «Гараж-хабі» — це кухня.

— Це те місце, місце сили, можна так сказати, де по-справжньому народжуються ідеї, де люди знайомляться. І в нас тут є все для того, щоб можна було щось приготувати. І ми робимо це кожен день. У нас є одна людина, яка волонтерить та готує десь на 10-15 людей, і ми всі їмо разом, це така наша частина корпоративної культури. Ми щодня волонтеримо; на дошці записуємося, хто буде готувати сьогодні, хто завтра.

Також є лаунж-зона, де можна сісти, відпочити, поспілкуватися. Згодом хлопці планують зробити тут щось більш цікаве.

Що тут відбувається і хто сюди приходить?

У «Гараж-хабі» практично немає ієрархії. Структура організації складається з працівників, резидентів та відвідувачів заходів.

Над розвитком майстерні працює дев’ятеро людей. Серед них — професійний ретушер, програміст, перекладач-референт, психотерапевт, соціолог, радіофізик і люди без спеціальної освіти. Перелік резидентів ще різноманітніший: тут є студенти, психологи, музиканти, гіпнотерапевти. Їхній вік варіюється від 20 до 59 років. Також у «Гараж-хабі» є так званий «тусовочний комітет» — люди, які приходять на заходи, що відбуваються в майстерні, або самі щось організовують. Головний критерій відбору охочих долучитися до хабу в якійсь із ролей — поділяти його цінності.

Ми хочемо, щоб всі навколо ставали більш людяними, свідомими і вмілими: чи то групи людей, чи організації, чи наші партнери. І при цьому, щоб був елемент пасіонарності, драйв якийсь, правильно? І для того щоб все працювало, потрібно, аби люди, які приходять сюди, могли рано чи пізно стати агентами змін. Стати тими, хто будуть впливати на інших і робити їх більш людяними, пасіонарними, свідомими і вмілими.

14

Напрямки роботи платформи

У «Гараж-хабі» є кілька напрямів діяльності, що підтримують платформу: резидентство, навчання, прототипування, технології. Резидентство є форматом, завдяки якому люди можуть реалізовувати власні проекти, ідеї, обмінюватися досвідом та навчатися. Резиденти можуть працювати з різними матеріалами, моделювати й паяти техніку, наприклад, лампу чи музичну колонку, шити одяг тощо. Резиденти сплачують години роботи в хабі. Організатори розповідають, що розробляють нові тарифи та абонементи, що коштуватимуть не дорожче від абонементу в спортзал.

— Якщо людина хоче створити свій проект, але не почувається достатньо впевненою у своїх силах і потребує наставництва, то в «Гараж-хабі» є ментори, які допомагають (люди, які стежать, щоб руки, матеріали та обладнання були в безпеці). Менторство належить до освітнього напряму роботи. Він також включає майстер-класи для дорослих та дітей, лекції, курси з окремих дисциплін. Наприклад, влітку в «Гараж-хабі» відбувався курс лекцій із філософії. Також тут проводять воркшопи для компаній та організацій, як, наприклад, майстер-клас із 3D-друку для Дитячої школи архітектури. Такі послуги обходяться відвідувачам від однієї до кількох сотень гривень.

Окремий напрям роботи — це консультування архітекторів, дизайнерів щодо того, як облаштовувати майстерні, обслуговувати обладнання, втілювати проекти. А ще тут займаються прототипуванням — розробкою моделей проектів та продуктів широкого спектру: від світломузичних інсталяцій до дизайну меблів. Для окупності, у майстерні також беруть комерційні замовлення на зразок силіконових форм для кондитерів чи ламп із параметричним дизайном.

15

Каталізатор змін

«Гараж-хаб» — це про доступність технологій. По-перше, він є ілюстрацією «низової ініціативи», коли четверо студентів зробили творчий простір в орендованих на стипендію гаражах. По-друге, існування майстерні робить технології ближчими до всіх охочих.

— Якщо людина може дозволити собі смартфон, то може дозволити і 3D-принтер, і ЧПК-фрезер, і лазер, і все що завгодно. І речі, які в нас є тут, — не позахмарних цін. Більшу частину обладнання на комп’ютерному керуванні, яке в нас стоїть, ми збирали, проектували самі. І це дуже важливо, тому що в нас є інструмент, який ми точно знаємо, як працює.

Зараз самостійне проектування важко назвати мейнстрімом. Та Роман переконаний — із часом це може змінитися. Як свого часу комп’ютери та ІТ вийшли з андерґраунду, мейкерство та інженерія також можуть стати масовим явищем.

— Прикладна інженерія та мейкерство, як це кажуть, можуть вийти на поверхню. І вона може стати легітимізованою, нормальною сферою. І люди будуть іти в університет для того, щоб ставати інженерами, а не юристами або ІТ-фахівцями. І саме такі простори, як наш, цей процес прискорюють. Ми є таким каталізатором, який показує всю необхідність, ефективність та сексуальність мейкерства та прикладної інженерії. Зараз «Гараж-хаб» — це більше, ніж фаблаб. Тепер це платформа, яка транслює певні цінності і втілює проекти. Майстерня є лише інструментом цієї платформи.

Тривалий час хлопці вважали місією «гаража» просування інженерних проектів. Згодом зрозуміли, що варто робити будь-які проекти, адже в майстерні багато тих, хто може створювати класні речі поза інженерним контекстом.

17

«Гараж-хаб» — це приклад того, як хобі у винайнятому гаражі переростає в соціальну платформу, що змінює суспільство.

Насправді наш найбільший капітал, найбільша цінність — це ті люди, які сюди приходять. Тому що найважливіша зона цього простору — це не майстерня за скляними дверима, а саме кухня. Тому що туди приходять архітектори, дизайнери, художники, музиканти, міські божевільні й інженери. І разом з’являються ті ідеї, які потім можуть «вистрілити» і зробити щось дуже велике і корисне.

18

На відміну від багатьох схожих проектів, хаб починався не зі сприятливих умов, а навпаки, із певного протесту:

— Ми були в лабораторії у вузі, нас це не влаштовувало — ми зробили свою лабораторію. Ми були в майстерні в орендованому гаражі, нам було боляче і важко — ми зробили свою майстерню. Хтозна, до чого це нас приведе в майбутньому…

За консультацією до хлопців звертаються люди, які відкривають майстерні в інших містах. Та досвід «Гараж-хабу» досить унікальний, щоб узяти його за модель для іншого проекту. Подібно до франшизи на кав’ярню, можна придбати й встановити обладнання через Fablab Foundation. Та це коштує десятки тисяч доларів. Зрештою, і телефони з інтернетом колись здавалися недосяжною розкішшю. Можливо, за якийсь час світовий тренд почне активніше розвиватися в Україні й інженерні майстерні відкриватимуть при школах та університетах як щось звичне — спортзали або їдальні. А ініціативні люди, які вже працюють у галузі, зміцнюють віру в такий сценарій.

Над матеріалом працювалиАвторка:Вікторія СолодкаАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Катерина ЛегкаКоректорка:Марія ПрохоренкоПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Сергій СвердєловОператор:Павло ПашкоОператор:Олег СологубРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Поліна Боднарук

10 Січня 2019 22:28