Греки України. Хто вони?

Національні спільноти
Приазов'я
16 Жовтня 2019 17:09
1596

Греки мешкають на території сучасної України ще з античної доби й можуть вважатися автохтонним населенням. В Україні існують численні пам’ятки античної грецької культури: Ольвія, Пантікапей, Херсонес Таврійський та пам’ятки доби Середньовіччя. У ХIV–ХV ст. в Криму навіть існувала держава — гото-грецьке князівство Феодоро. На Кримському півострові сформувалася унікальна грецька спільнота, яку після переселення у XVIII ст. на північ Приазов’я стали називати «маріупольськими греками». Сьогодні нащадки цієї спільноти складають майже 85 % загальної кількості греків України. Вони відроджують свою унікальну культуру і загрожені мови греків Приазов’я.

Відео

Мега Йорти

Віддавна традиційним святом кримських греків-християн та материкових греків, святкувати яке збиралися усі представники спільноти, було храмове свято Панаїр: святкування дня того святого, чиїм іменем освячено храм у кожному окремому поселенні. Такі свята відзначали доволі масштабно: проводили служби у церкві, після чого готували страви національної кухні, грали музику, влаштовували скачки на конях та змагання з національної боротьби куреш* *Національна боротьба куреш — традиційна боротьба тюркських народів. Греки також вважають її своєю традиційною. Боротьба на поясах має проходити на траві. Зазвичай нею завершуються різноманітні святкування та фестивалі..

1988 року грецький поет та композитор Донат Патрича із приазовського села Малоянисоль, заснованого греками-переселенцями започаткував Мега Йорти («Велике свято») — фестиваль грецької культури у тоді ще радянській Україні, аби об’єднати не лише греків, а й інші національні спільноти, що мешкали на Приазов’ї. Віднині воно проводиться щодва роки (раніше — щороку), щораз у новому місці — для того, щоб охопити усі населені пункти України, колись засновані або ж заселені греками. Минулого року Мега Йорти проходило у селі Малоянисоль, а цьогоріч — у місті Волноваха.

На свято, окрім місцевих українських греків та представників інших етносів, приїздять також і ті приазовські греки, які свого часу емігрували до Греції.
Отже в основі фестивалю грецької культури — традиційна схема святкування свята Панаїр, позбавлена, однак, релігійної складової.

Вранці греки з усієї України та гості фестивалю традиційно формуються у святкову ходу, де кожне грецьке товариство представляє себе. Опісля — концерт та ярмарок страв національної кухні. Паралельно тривають різноманітні виставки, конкурси, презентації.

Приазовські греки живуть близько до лінії розмежування, подекуди тут чутно постріли, але для них дуже важливо збиратися разом та відчувати свою причетність до спільноти.

Фестиваль Мега Йорти можна вважати свідченням відродження культури українських греків після строкатої історії з переселенням за часів Російської імперії, а потім — утисків та репресій в Радянському Союзі.

Богдан. Музика

Богдан Самко — приазовський грек. В музичній школі, куди Богдан пішов навчатися ще змалечку, йому розповіли, що таке Греція і якою є класична грецька музика. Богдан згадує, що про багату культуру та музику приазовських греків дізнався дещо пізніше:

— Коли я закінчував університет, то побачив по нашому місцевому каналу наших старих музикантів, які казали, шо грецька музика у Приазов’ї занепадає. Ну, я подумав і рішив: «А чому би мені не зробити, якщо я це можу?» Я сказав друзям: «Давайте будемо грати нашу музику!» Усі були згодні. Все, от так от пошло-поїхало.

Сьогодні Богдан збирає місцеву традиційну музику та має власний музичний ансамбль «Охтрас», що в перекладі означає «раптово». Мовляв, вони дуже раптово з’явилися у культурному просторі українських греків — коли здавалося, що місцеву музику відродити вже неможливо.

В ансамблі їх восьмеро. Грають на традиційних грецьких інструментах. Дайре — бубон, давул — барабан з двома мембранами із овечої або козячої шкіри. Також в ансамблі є три скрипки, два кларнети і баян.

Для відродження культури та її підтримки потрібне залучення молоді. Богдан радіє, що місцева молодь продовжує національні музичні традиції: співає пісні, грає музику. Музиканти починали із відтворення традиційної музики приазовських греків, а сьогодні створюють іже й сучасну:

Зараз якраз йде відродження цього (музики. — ред.), на мою думку. Просто я роблю те, що я можу. То, без чого я не можу жити. І все. Коли розпався Радянський Союз, от тоді почалося відродження. Тоді багато чого почалося.

Вони грають не лише грецькі мелодії, а й українські та мелодії інших народів. Богдан переконує, що не зосереджується лише на власній культурі, а з повагою ставиться і до інших:

— Українська музика — вона така задорна: гоп-ца, дрип-ца, оп-ца-ца. Коломийки, гопак. А греки, вони… Сіртакі бачили? Вони трошки мєдлітєльнєє. Но у нас (приазовських греків — ред.) є [танець] хайтарма* *національний танець, що став спільним надбанням для греків Криму та кримських татар. Там одноманітні рухи, но тоже цікаво.

Дружина Богдана — грекиня. Вдома вони спілкуються сумішшю української, російської та грецької мов. Для них важливо, що вони — греки, хоч Богдан називає себе українцем і дуже цим пишається.

Виїжджати в Грецію чоловік не збирається. Переїжджати в інший населений пункт через близькість Нікольського до зони бойових дій — також:

Я тут родився, я тут помру. Просто я українець. Я народився в Україні, я в ній живу. Тут немає різниці, якої ти нації. І все.

Приазовські греки живуть у містечках і селах навколо заснованого їхніми пращурами грецького міста на території сучасної України — Маріуполя — і турбуються про відродження власної культури.

Греки в Україні

Перші археологічні знахідки, що свідчать про появу греків на землях, які є територією сучасної України, датовані VII ст. до н. е. Вже у VI ст. до н.е. вони заснували такі міста, як Ольвія, кримські Пантікапей (нині Керч), Херсонес Таврійський (сучасний Севастополь), Кафа (сучасна Феодосія).

З часів Середньовіччя залишилося чимало пам’яток грецької культури в Україні: печерні міста навколо Бахчисарая, фортеці у Керчі й Севастополі, Білгород-Дністровська (або Аккерманська) фортеця та багато інших.

У візантійський період почала формуватися етнічна спільнота греків, яку пізніше назвуть «маріупольські греки».

У 1778–1780 роках російська імператриця Єкатєріна ІІ переселила з Криму на північне узбережжя Азовського моря представників чотирьох етносів: греків, волохів, вірмен та грузинів, які сповідували християнство. Це, за гіпотезами істориків, було зроблено для того, аби заселити звільнені після ліквідації Запорозької Січі землі та полегшити анексію росіянами Кримського ханату п’ятьма роками пізніше. Таким чином нащадки греків візантійського періоду — понад 18 тис. осіб — залишили власні оселі у майже 80‑ти населених пунктах Криму і, дісташися своєї майбутньої батьківщини, заснували на Приазов’ї 20 сіл та місто Маріуполь.

Селище міського типу Нікольське, де проживає Богдан Самко, заснували греки на базі козацького хутора Гладкий:

— Греки прийшли сюди (на Приазов’я — ред.), заснували спочатку місто Маріуполь. Тут був дикий степ. Нічого не було. Лише козацькі якісь паланки. І потім навколо Маріуполя вони створили 22 або 23 грецьких поселення. Так вони тут і опинилися.

Села назвали на честь кримських міст, які греки були вимушені покинути. Маріуполь став неофіційною столицею приазовських греків, і вони почали йменуватися маріупольськими греками.

У той же час на терени сучасної України переселялися греки-військовослужбовці, а на початку XX століття до Криму, Мелітополя та Одеси переїздили греки із османських держав. Їх налічувалося близько 100 тисяч.

З часів заснування Радянського Союзу історія греків аналогічна історії багатьох етнічних груп. Спершу, під час громадянської війни, їх звинуватили у співпраці з Нестором Махном, потім вони потрапили під хвилю «розкуркулення», а у 1921–1923 роках пережили голод. У 1930-х роках — нова хвиля репресій, під час Другої світової війни — чистки (які отримали назву «грецька операція») та депортація греків як «ворогів народу». Офіційна причина — звинувачення у колабораціонізмі. Адже під час німецької окупації вони займалися традиційними ремеслами, а отже «зрадили СРСР та допомагали розвивати економіку окупантів».

Сьогодні греків майже стільки ж, скільки і століття тому — за переписом 2001 року налічили 91,5 тисячі, а нині — вже понад 100 тис. осіб. Вони живуть по всій Україні: на Причорномор’ї, Таврії, Сіверщині, але найбільш концентровано — на Приазов’ї.

Василь. Поезія

Уся родина поета Василя Папазова народилася на Приазов’ї. Його бабуся з дідусем вивчали грецьку у школі: до 1941 року такі ще існували. У період хрущовської відлиги і його батьки мали нагоду вчити рідну мову.

Коли я пішов в школу, я взагалі не знав російську мову — лише грецьку (румейську — ред.). Тому що всі навколо спілкувалися тільки грецькою. Всі діти, батьки. Усе було грецькою. Ну, батьки-то розуміли російську. А ми, діти, між собою так (грецькою — ред.) спілкувалися.

У школі йому довелося вчити українську та російську мови. Іронія долі у тому, що сьогодні його діти румейської не знають. Вони можуть зрозуміти співрозмовника, але не спілкуватимуться із ним нарівні.

Василь — майстер спорту з вільної боротьби. 25 років присвятив тренерській роботі і увесь той час жив в Нікольському (за радянських часів — Володарське). А 1997 року вирішив повернутися додому:

— Писати мене навіяла ця природа навколо. Почав із гуморесок. Написав гумореску на сусіда — усім сподобалося. І почав далі творити. Потім перейшов на дорослі теми. Писав то грецькою (румейською — ред.), то російською. От із тих пір і пішло.

Нещодавно Василь був уперше на історичній батьківщині — у Греції:

— Мене тягнуло туди, поки я там не побував.

Українські греки переважно не називають Грецію рідним краєм: від них рідко коли чуєш слово «батьківщина». Вони більше переймаються тим, аби відновити, зберегти та відродити ту культуру, яку вони мають тут і зараз.

Залишатися там наміру не мав. Мовляв, вдома — краще:

— Я ж стільки років прожив в Україні! Як я можу? У нас всі з родичів, хто їздив туди (в Грецію — ред.), всі повертаються назад. Як би складно нам не було б тут (в Україні — ред.), але тут усе рідне. Я живу тут, поруч річка, сад, город. Поруч, усе поруч.

У 1980–1990 роках Греція давала можливість грекам Приазов’я емігрувати з Радянського Союзу, і частина з них таки виїхала. Тим же, хто залишився вдома, уряд Греції пропонував отримати довідку, що підтверджувала їхню етнічну приналежність до Греції. У радянському паспорті Василя Папазова в графі «національність» було зазначено: грек.

Мова греків Приазов’я

Греки Приазов’я асимілювалися і частково втратили свою мову, культуру та традиції. Через вплив кримських татар, вірмен, грузинів, білорусів, росіян та українців, поруч або разом із якими греки жили протягом різних періодів історії, вони вбирали у свою культуру нове. Самобутня культура маріупольських греків є результатом та свідченням строкатої історії народу.

Через планомірну насильницьку асиміляцію, що проводилася в радянську добу, сьогодні греки Приазов’я спілкуються між собою переважно російською мовою, але мають і власні: урумську та румейську мови, в складі яких є також низка особливих говірок: окрема говірка була свого часу майже в кожному грецькому поселенні Приазов’я.

Румейська мова є мовою румеїв — греків-елінофонів. Дослідники вважають: попри те, що ця мова є маріупольським діалектом новогрецької мови, її можна називати окремою кримсько-румейською мовою. Румейська мова сформувалася під впливом болгар і турків, а пізніше увібрала в себе чимало з української та російської мов.

Урумська мова («урум ділі») є рідною мовою урумів — греків-тюркофонів. Греки, які переселилися із османської провінції Анатолія, та їхні нащадки сформувалися в окрему етнічну групу на території Візантії в добу Середньовіччя. В Криму вони мовно асимілювалися з кримськими татарами і турками. Так, урумська мова входить до тюркської мовної сім’ї, греки-тюркофони можуть порозумітися із кримськими татарами, гагаузами.

Державних шкіл із вивченням румейської та урумської мов немає, їх зараз вивчають на рівні факультативу, адже жодна з цих мов досі не має офіційно зареєстрованої абетки. Етнодокументаліст та дослідник мов маріупольських греків Олександр Рибалко розповідає:

В школах скрізь вивчається новогрецька мова. У всіх селах: і урумських, і румейських. А урумська мова і румейська мова виключені з офіційного вжитку. Видаються публікації місцевих поетів цима мовами і співаються пісні на фестивалях. І все.

Раніше місцеві греки для запису слів тюркського походження використовували грецьку абетку — так зване караманлійське письмо. У радянську добу добровільно-примусово вони перейшли на кирилицю, нею ж користуються і донині.

Коли греки Приазов’я сьогодні приїздять до Греції, їм доводиться спілкуватися з материковими греками англійською або ж пояснювати усе на пальцях – настільки особливими та відмінними від новогрецької мови є приазовські урумська та румейська.

Зокрема, румейська більше подібна до старогрецької, адже греки Приазов’я виїхали з Криму саме тоді, коли ця мова там побутувала. Її вони і привезли до України. Богдан — носій румейської мови. Він пояснює:

Мова греків Приазов’я і материкових греків — це все одно, що взяти українця, який не знає російської мови, і росіянина, який не знає української. Ось таке і виходить. Щось розумієш, чогось — ні.

У 1930-х роках у Радянському Союзі був дуже короткий період своєрідного відродження культур національних спільнот. Так само, як українці могли розвивати власну культуру, це могли робити і греки Приазов’я.

Тоді грецький поет Георгій Костоправ, якого називають основоположником румейської літератури, заснував літературну групу. Тоді ж греки почали укладати словник румейської мови, але, як годиться для епохи «розстріляного відродження», цей словник не вийшов друком — його знищили, а всі інші прояви національної свідомості заборонили. Включно із вивченням грецької мови.

У 1937–1938 роках тривала так звана «грецька операція» НКВС. Тоді 20 тисяч греків були затримані, а щонайменше три тисячі — репресовані за абсолютно сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві та контрреволюційній діяльності. Грецьку ж еліту: вчителів, акторів та режисерів грецького театру, вчених, поетів розстріляли. Серед розстріляних був і Георгій Костоправ.

У період хрущовської відлиги поети та письменники почали наново відроджували мову, культуру, а отже і традиції греків. Активізація письменницької справи є найкращим та чи не єдиним способом зберегти мову — залишити її у віршах.

Саме завдяки поезії про греків Приазов’я дізнався і Олександр Рибалко, який згодом почав досліджувати їхні мови:

— В донецькій книгарні я вперше в своєму житті побачив збірник «Пирнешу Астру». Думаю: «Що це?» А «пирнешу астру» — це ранкова зірка. Це була збірка поезії греків Надазов’я румейською і урумською мовами. Я взяв цю книгу: мені стало неймовірно цікаво, що це таке? «Пирнешу Астру», кирилицею написано.

Микола. Вівці

Микола Зімбіль живе в селі Катеринівка. Микола — чабан, тобто пастух. Його дід був пастухом, тато був пастухом, і син, як того хотів би Микола, теж буде пастухом. Микола розповідає, що для греків вівчарство є традиційним заняттям. Отже, коли греків переселяли на Приазов’я, вони брали своїх овець із собою.

Отара, за якою доглядає Микола, належить жителям сіл Малоянисоль, Труженка і Катеринівка. Він чабанує уже 10 років і жартує: якщо люди так довго довіряють їм своїх овець, значить вони «вже перевірені». Усього овець близько 1200, із них лише 350 — власність Миколи та інших чабанів.

— Коли я дізнаюся, що людина чабан, ну, займається барашками, то я буквально після першого слова «здрастуй» розумію її. Починаю втричі більше поважати лише тому, що вона пасе барашок. Розумієш?

Робочий день чабана починається о п’ятій ранку. Він виганяє овець у поле, випасає їх цілий день і додому повертається пізно ввечері. Сезон випасу тут триває, поки тепло і поки не випаде сніг по коліна.

У холодну пору зігрітися можна у будинку чабана. Це своєрідна кімната відпочинку, де чабани не ночують (на відміну від закарпатських пастухів). Традиційно в будинку стоїть софа — м’який широкий диван. Її вкривають кожухами, щоб не змерзнути.

Баранина — перша страва місцевих греків, каже Микола. Без неї свята не буває: навіть якщо стіл повністю накритий, але баранини немає, то це не годиться. На урочистих подіях почесним гостям тут подають хвіст вівці. Це — прояв поваги. Що більший хвіст — то більше поважаєш людину.

До грецьких традиційних страв відносять такі: шурпа , хашлама, кубіте (грецький м’ясний пиріг). Ці та інші страви зустрічаються і в кухнях інших народів: кримських татар, вірмен, грузинів, наприклад. Такі запозичення національних страв пояснюються тим, що греки України століттями жили поруч з іншими етносами.

Грецька закуска «сувлакі» — м’ясо на маленьких шампурах. Також традиційна грецька страва — «дзадзики» або «тцатцики»: холодний соус із грецького йогурту, свіжого огірка та часника. У греків Приазов’я є традиційне печиво — «хурубе», а національну страву кримських татар і башкирів «чак-чак» греки запозичили, ймовірно, ще за тих часів, коли вони разом жили у Криму.

Мати Миколи — кримчанка, має українське та російське коріння. Батько — чистокровний грек, який народився у Катеринівці. Тож Микола — наполовину грек і на чверть українець та росіянин. Та вочевидь, рід занять ідентифікує краще:

Ну, звісно, я — грек. Якщо пасу барашок, мабуть, більше в грецьку кров пішов. Воно навіть не в крові — в кістках!

Федерація

Федерація грецьких спільнот України об’єднує усі 102 грецькі товариства, допомагаючи українським греками фінансово та організаційно. Вона долучається до різних фестивалів та локальних свят.

Олександра Проценко-Пічаджі — співзасновниця та голова Федерації. 1995 року вона вирішила створити федерацію, адже бачила, що греки Приазов’я мають труднощі з тим, як зберігати власну культуру та об’єднуватися в одну велику спільноту українських греків:

— Ми (Федерація — ред.) взяли такий курс: Греція — історична батьківщина, але країна, яка нас виростила, дала освіту і з якою ми пов’язуємо майбутнє наших дітей — це Україна. Тому емігрувати в Грецію немає жодних підстав.

Тоді Олександра активно взялася за відродження культури та мов, які потерпали від радянських утисків, а тому помітно занепали. Україна — багатонаціональна країна, каже Олександра, і греки — її частина. Коли греки приїздили до Греції і казали, що вони з України, їм відповідали, що такої країни не знають і, скоріш за все ті говорять про Росію:

В поліетнічній Україні греки мають зіграти свою роль. Так само, як у свій час Греція дала світу основи усіх знань: філософія, медицина, математика, історія, культура, мистецтво. Ми повинні показати, що ми — одна велика частина України. Мудра частина, яка буде займатися нарівні з усіма становленням України як незалежної держави.

Культура греків Приазов’я має певні точки дотику із культурою материкової Греції. Але це цілком самостійна, особлива локальна культура. Греків Приазов’я часто переселяли, а тому замість того, щоб прив’язуватися до місця проживання, вони зосередилися на тому, хто вони є.

Вони — українські греки.

Над матеріалом працювалиАвторка:Валерія ДіденкоЖурналістка:Ольга ШорРедакторка:Євгенія СапожниковаКоректорка:Ольга ЩербакПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Микола КорольФотограф:Дмитро БартошОператорка:Марія ТеребусОператор:Олег МарчукРежисерка монтажу:Марія ТеребусРежисер :Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоГрафічна дизайнерка:Христина БунійБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Галина РєзніковаТранскрибаторка:Наталя АксьоноваЕкспертка:Маргарита АраджионіАвтор проєкту:Богдан Логвиненко

16 Жовтня 2019 17:09