Голоси окупації — серія історій людей, які жили під окупацією та змогли виїхати. Наступний наш герой — Стефан, який волонтерив у тимчасово окупованій Новій Каховці, допомагаючи людям з їжею та ліками. Та через полювання на нього російських військових евакуювався з окупованого міста через Крим і Росію до Грузії.
Стефан Воронцов — журналіст, активіст, що спеціалізується на галузі урбаністики. Народився та виріс у Новій Каховці. Там закінчив техніко-економічний ліцей і вступив у Миколаївський аграрний університет, який покинув за два роки навчання. Вирішив заощаджувати кошти, працював барменом, аби поїхати до Польщі шукати себе і новий досвід. За три роки життя в іншій країні отримав польські документи та вступив на бюджет у Вроцлавський університет. Там здобував спеціальність містобудівника, вивчав урбаністику, архітектуру, картографію й екологію.
На зимові канікули Стефан приїхав додому, де 24 лютого його і застав початок повномасштабної війни РФ проти України. Так і залишився в рідному тимчасово окупованому місті, аби допомагати місцевим жителям з ліками, продуктами та евакуацією. Але через переслідування чоловіку довелося виїхати з Нової Каховки. Згодом він перевіз і свою сім’ю.
Відновлення старої Нової Каховки
У 50-х роках минулого століття в Нову Каховку приїхав художник-монументаліст Григорій Довженко, який створив 80 унікальних різьблених панно на стінах місцевих будівель. З 2015 року в місті почали реставрувати будинки, де зображені ці «кам’яні вишиванки» (у 2018 році Ukraїner розповів про цю ініціативу). Засновниця проєкту — архітекторка Тетяна Євсеєва. У 2019 році Стефан почав працювати з активісткою, бо дуже захоплювався реставрацією:
— Чесно кажучи, навіть не знав, що ці «вишиванки» в місті є, бо в школі жодного слова про це не було. Перша школа дуже унікальна, бо там близько 15 п’ятиметрових колон, на яких теж «вишиванки». І я це помітив, тільки коли почав цим займатися.
У Польщі Стефан бачив, як покращуються міста, як люди піклуються про історичну спадщину. Це спонукало його долучатися до реставрацій у рідному українському місті. У дні, коли волонтери працювали над відновленням фасадів, Стефану подобалося ходити на місця роботи, тому що там завжди панувала приємна атмосфера. Він називає реставрацію арттерапією, адже це покращення вигляду міста.
У 2020 році волонтери здійснили у Новій Каховці найбільшу реставрацію — дитячий садок. За 2 місяці вони прибрали чавунну огорожу та повернули навіть балясини, які колись там були. Вони відновили все так, як це задумав і створив Григорій Довженко.
Балясини
Невисокі фігурні стовпчики, що підтримують перила сходів, терас, балконів.Початок війни
Стефан уже 5 років не проживав постійно в рідному місті, але щороку приїжджав на 2-3 місяці до Нової Каховки. Так і у 2022 році студент після сесії приїхав на канікули додому — 16 лютого — зробив сюрприз батькам, але рідні не дуже зраділи цьому:
— Взяв квиток і прилетів у той день, коли дід Байден (президент США. — ред.) сказав, що щось почнеться. Полетів, щоб, мабуть, себе заспокоїти трохи, що я не боюсь. Батьки дуже нервували, бо якщо щось починається, то я призовного віку. І ми перші будемо захоплені, бо ми розташовані за 80 кілометрів від Криму.
24 лютого все почалося о 4-й ранку — перший вибух розбудив усю сім’ю. А вже після другого родина зрозуміла, що почалося вторгнення:
— Життя так — оп! — і перевертається на інші фільтри, на фільтри війни. У мене врубився адреналін у нескінченній кількості. Я навіть до сьогодні тільки на цьому адреналіні і живу, волонтерю і рухаюся до перемоги.
Усі прокинулися та не розмовляли. Першу годину ні в кого із сім’ї не було слів, бо ще не знали, що роботи. Удома не було тривожної валізи — мабуть, тому, що не хотіли вірити в можливе вторгнення, каже Стефан. О 6-й ранку сім’я вирішила, що нікуди виїжджати не збирається, бо тут їхній дім, їхні собака та кіт. Батько одразу поїхав за пальним і готівкою — із самого ранку вже були величезні черги. У перший день сім’я прибрала та облаштувала підвал.
— О 8-й годині в нас вже була інформація, що російські військові пройшли Чонгар (перешийок між Кримом і материковою Україною. — ред.) і дуже швидко просувалися. І ми розуміли, що година-дві — і вони будуть у нас. Ми виходимо на вулицю: гвинтокрили, винищувачі летять. І було стрьомно, чесно кажучи. Перший день було стрьомно через думки: «а що буде?», «як далеко це зайде?».
У Новій Каховці не було жодних боїв. О 12-й дня в місті висіла «ганчірка» окупантів над ГЕС, розказує Стефан. Почали з’являтися перші відео з танками:
— Просуваєш голову у вікно і чуєш, як пре техніка. І, мабуть, тижні два нон-стоп через ГЕС перла техніка.
За особистими спостереженнями Стефана, Сил територіальної оборони в Новій Каховці не було: власне, хлопці були, але коли вони прийшли до військкомату, той був зачинений. Чоловік розповідає про своїх знайомих — усім поліціянтам зателефонували о 2-й годині ночі перед вторгненням, за 2-3 години до перших вибухів — їх вивезли з міста. З військової частини теж усі виїхали. Перші «прильоти» були по пустих ангарах, нікого там не було.
Російські військові майже не ходять вулицями, пересуваються переважно на автівках. Або ходять із гвинтівками по 5 осіб. 30 травня окупанти вимкнули зв’язок у Херсонській області, потім перемкнули інтернет на мережу РФ. Нині в області є лише російські провайдери, не працюють YouTube і Viber без VPN.
— Гірша ситуація в селах. Коли люди приїздять до волонтерів, щоб ми їм допомогли, вони розказують, що там люди від голоду з розуму сходять. Пухнуть. Є люди, у яких взагалі немає продуктів, може, й місяць. Є ті, хто не виїхав і не може виїхати. Вони не знають, що є безкоштовні евакуації, що є такі волонтери. Вони не можуть до нас звернутися по допомогу. У них немає зв’язку і немає можливості приїхати до Нової Каховки, бо немає пального.
Стефан розказав, що зараз з’явилися волонтери, які вивозять із Херсонської області до Запоріжжя. Вони вже мають понад десять бусів. Це волонтери, які самотужки збирають кошти на вивіз українців. 100 тисяч гривень їм вистачить, щоб місяць вивозити людей. Перевезти одну людину на територію України коштує п’ять тисяч гривень. І так було з перших днів вторгнення.
Волонтерський штаб «Людяність»
Ще до вторгнення Стефан зі своїми друзями та колегами домовлялися створити інформаційний чат — так вони зробили «Бункер для Нової Каховки», коли почалася повномасштабна війна. Там було небагато людей: тільки знайомі, друзі та колеги. А коли учасник запрошував когось ще, то нова людина проходила перевірку — з нею розмовляли хвилину українською мовою, а потім запитували про Нову Каховку таке, що знає винятково місцевий.
У цьому чаті поширювали інформацію, робили запити та пропонували допомогу. Згодом з’явилися окремі бесіди для волонтерів, які забезпечують медикаментами та які відповідають за продукти. Так зародився волонтерський штаб Humanity (укр. «Людяність») в одному з підвалів будинків міста.
— У нас було дуже багато задач, ми тоді два тижні спали по 2-3 години, але справлялися, і запустили цей механізм волонтерства.
У команді, крім організаторів-засновників, були координатори, фармацевт, кур’єри, SMM-менеджери. Але 5-6 осіб — це основний кістяк. На момент запису цієї розмови 13 червня фізично в Новій Каховці перебувало не більше 10 волонтерів цього об’єднання. А в перші 2-3 тижні в чаті було понад 50 осіб. Вони могли виконувати різні функції абсолютно безплатно, жодного разу команда не брала коштів за те, що робила.
— У нас була ціль запасти людей медикаментами, бо вони почали зникати. Були величезні черги біля аптек. Зрозуміло, що нічого нового не буде, не буде завозів — і до сьогодні так. Жодна фура не заїхала з ліками або з продуктами до Нової Каховки і взагалі до окупованих населених пунктів.
Волонтери почали збирати кошти та закуповувати ліки, які були в аптеках. Але потім довелося завозити медикаменти з підконтрольної Україні території. Команда вже закрила понад 1600 запитів (один запит може складатися з кількох гуманітарних наборів, навіть з 20). З початку вторгнення близько 8 тисяч новокаховців отримали допомогу від цього об’єднання волонтерів. Іноді, згадує Стефан, проводилися цілі «спецоперації» — рибаки Дніпром переправляли ліки. Але після нещасного випадку довелося відмовитися від такого доставлення. Одної ночі рибак привіз гуманітарну допомогу, залишив її на березі, взяв людей і без відома організаторів намагався перевезти їх у «сіру зону»:
«Сіра зона»
Нейтральна територія по обидва боки від лінії фронту.— Як висновок — двоє чи троє загиблих наших. Після цього ми перестали возити рибаками, бо це розлетілось по новинах. Бо це, як потім виявилось, не перший випадок, коли ми втрачаємо волонтерів.
Жодного разу волонтери не доставляли їжу, бо це неможливо. Продукти купували винятково в Новій Каховці, адже в місті були великі склади й гуртові бази. Згодом запаси скінчилися, й окупанти почали завозити все з Криму. Людям доводиться купувати ці продукти:
— Крупи ще наші, але в мене є підозра, що ці крупи спочатку стирили в нас, відвезли в Крим у великих кількостях, розфасували та завезли назад до нас. І ми зараз їх купуємо. Вони крадуть у нас, перепаковують і перепродають. Свого ж не мають якісного.
Полювання на «3 в 1»
Найстрашніше для Стефана в окупації було усвідомити, що відбувається:
— Ми з перших діб, як у грі. Ми як за сюжетом гри граємо, а сюжет за нами. Я завжди думав: «ще три дні, і я спокійно виїду, поїду до Польщі далі навчатись». А «три дні» триває вже п’ятий місяць.
Коли в Новій Каховці та інших тимчасово окупованих містах почалося полювання на журналістів, волонтерів й активістів, Стефан став менше виходити на вулицю. Навіть у своєму дворі почав мінімально з’являтися. Не виходив останні 3 тижні до виїзду, лиш раз на тиждень їздив до штабу, розповідає чоловік:
— Почали зникати волонтери, активісти, журналісти, а я, власне, «3 в 1», як кава з АТБ. Кульмінацією стало те, що я допустив помилку. До нас приїхала гуманітарка, багато ліків. Я вийшов особисто забрати її. Там була жінка, відповідальна за лікарні. Як виявилось, вона колаборантка. І коли приїхали забирати ці ліки, вона мене побачила. Через тиждень мене зустрічає жінка, яка завідує цим складом, і каже: «Стефане, тебе здали. У мене є відео. Я усі розмови записую або на диктофон, або на відео. Ця жінка — колаборантка, вони приходили шукати саме тебе».
Наступного дня Стефан евакуювався через Крим. Він їхав у машині з дітьми та жінками. А через тиждень виїхала його родина. З Нової Каховки до Каланчака було приблизно 15 блокпостів, кожні 2 кілометри.
— Спочатку це були окупанти, таких ще треба пошукати. Це «діряві» ДНРівці, бомжі, якщо чесно. Більше про них немає чого сказати. Коли вже під’їжджаєш до Криму, починається російська армія. І коли їдеш, бачиш кладовище техніки, бо всюди або літак, або воронка, або ще щось горить. Коли приїжджаєш до адмінкордону, вже дороги назад немає, і ти такий «ну добре, адреналін, рятуй». У мене було розуміння, що орієнтовно треба казати. Основне — те, що я не «проукраїнський», тобто не видавати свою позицію.
На кордоні всім чоловікам влаштовують допит: дивляться телефон і запитують, хто ти, чим займався, хто твої батьки, як ставишся до «нацистів», АЗОВців, чи служив. Стефан видалив усе, що могло зашкодити: фотографії, соцмережі, листування, та навіть очистив кошик. Але залишилася одна бесіда із жінкою з Португалії: в ній чоловік розказував про своє волонтерство та гуманітарний штаб. Там був скриншот сторінки Стефана у Твіттері, де було написано «Нова Каховка — це Україна», проте через відсутність інтернету російський прикордонник не зміг подивитися його. Але на цьому допит не скінчився — через діяльність волонтера йому почали ставити купу запитань:
— Мені на ходу довелось вигадувати, що я з церквою працюю, не я організатор, я тільки приходжу допомагати. Але коли я вже почув, що гарячим пахне, бо він (прикордонник. — ред.), мабуть, нащупав ту точку, до якої треба докопуватися, я почав вдавати, що в мене біполярний розлад, що мені терміново треба випити води. Я дістаю «но-шпу» і починаю видавати трохи театру, що мені потрібна вода, і він зганяв за водою. Потім я йому на вухо припав, про урбаністику казав, про міста. Він почав мені розказувати про парк у Краснодарі, тобто я в друзі йому набився, щоб уже від теми відійти, і, може, це мене врятувало.
Перейшовши адмінкордон, Стефан здивувався, яка там налагоджена система транспорту — автобуси до Сімферополя, країн Європи, Грузії. І чоловік поїхав до Грузії. Квиток коштував 300 доларів, дорога зайняла майже добу. Маршрут був прокладений через Росію: Краснодар, Беслан і Грозний.
— Дуже огидно бачити Z-шки, V-шки, дуже огидно бути на тій території. Коли я їхав через Крим, бачив, що люди там трохи бідно живуть, це теж по будинках видно. Те, що помітив, — люди взагалі не посміхаються. У підсумку, Росія — це одна дорога. Коли ми їхали, вона була доброї якості, а коли ти бачиш, що далі селище або місто, дороги вже немає. Але люди, що мене здивувало, взагалі не відчувають, що війна є. Перше, що ти бачиш, коли заїжджаєш з України в Крим, — плакати «Путін війни не починає, Путін війну закінчує», «За своїх, за правду».
Набравшись такого досвіду, Стефан радить людям, які все ще перебувають під окупацією, вірити в перемогу, адже ЗСУ вже поруч, і український південь обов’язково звільнять. Також просить дбати про особисту безпеку:
— Перед кожним виходом на вулицю чистити телефон, виходити з усіх чатів, або йти взагалі з іншим телефоном, основний залишати вдома. Виходити з усіх проукраїнських чатів, видаляти в переписках зайве. Перше, що вони дивляться, — це галерею. Галерея теж має бути без техніки, без вибухів. І видумувати легенди, знати, що казати. Потрібно запасатися: вода на днів 10 — чистої і на місяць — технічної, балон з газом. Якщо все відрубиться — зв’язок, газ, світло,— щоб були продукти, консерви. Чекати і вірити, допомагати тим, хто слабший.
Такі активісти, як Стефан, власними силами намагаються популяризувати Нову Каховку, її архітектуру. Після української перемоги чоловік планує повернутися до міста вже з досвідом і пов’язаною з містобудуванням професією. Він хоче розвивати місто:
— Я не можу покинути Нову Каховку, вона тут (показує на серце. — ред.) сидить. І то правда, бо я тільки коли виїхав з Нової Каховки, зрозумів, що це за місце, яке воно чарівне, неймовірне і без перебільшення унікальне, через архітектуру. Недооцінене.
