Побороти еміграцію в селі

Зараз в Україні дедалі популярнішою стає кластерна модель ведення сільського господарства. Жителі одного або кількох сусідніх сіл об’єднуються і зосереджуються на виробництві певних видів продукції. Раніше ми вже писали про помідоровий кластер Утконосівку на півдні Бессарабії та вирощування капусти у Великих Копанях у Таврії. На Волині прикладом успішного кластера є село Хорохорин, розташоване за 33 км від Луцька.

Перші кроки

Ідея вирощувати полуницю та пекінську капусту народилася, коли жителі Хорохорина почали їздити на заробітки до Польщі у 2007-2008 роках і побачили, як функціонує це господарство у сусідів. Здобувши певний досвід та знання за кордоном, Віталій Карпович разом зі ще кількома односельчанами вирішив спробувати вирощувати полуницю та капусту вже вдома. Згадуючи, як починався сільськогосподарський бізнес, Віталій розповідає:

— Поляк попався дуже хороший. Розказав як, шо, дав розсаду. Так ми починали, ось. Приїхали, посадили. Кожного року трошки більше й більше.

Поступово до вирощування полуниці та пекінки долучився весь Хорохорин. Віталій та інші колишні заробітчани стали ділитися з односельчанами і ідеями, і саджанцями. Люди отримали можливість заробляти гроші завдяки власному, хоч і маленькому, бізнесу:

— В нас люди всі працьовиті і всі завзяті, як і вся Україна. Хтось почав і всі підхопили. І роблять.

Однак для багатьох власне господарство стало справжнім викликом. Колгоспів у Хорохорині ніколи було, та й технічного оснащення селянам також бракувало — все потрібно було налагоджувати самостійно чи докуповувати.

З подібними труднощами зіткнувся й власник невеликого господарства Ігор Фрончко, який перебрався до Хорохорина з Луцька. Чоловік розпочинав вирощувати полуницю та пекінську капусту, заручившись підтримкою сім’ї та маючи у своєму арсеналі лише один трактор. А такий нестандартний вибір вирощуваної продукції господар пояснює дуже просто:

— Чому саме полуниця і пекінка? Того шо воно не мішає одне одному. От для прикладу, червень місяць — збираєм полуницю, висаджуєм її. Закінчується полуниця, начинається пекінка. І так само серпень, вересень, жовтень, і цілу зиму продаємо пекінську капусту. Потім знову начинається клубніка.

Поява нової аграрної справи вдихнула життя в село і тим самим вирішила проблему зайнятості багатьох мешканців Хорохорина. До того ж, почуття відповідальності за власний урожай і, відповідно, прибуток не дозволяє селянам бити байдики. Ігор запевняє, пиятика взагалі рідкість в селі:

— Така угода: напиться вони не мають права, бо не накриє (капусту — ред.) — згорить. І річний заробіток пропаде за один день.

Важка праця

Вирощування полуниці — справа не з легких. Замість агроволокна, матеріалу, який захищає саджанці від морозу, комах та інших шкідливих чинників, підприємці використовують солому. А щоб посадити гектар полуниці, потрібно мати вдосталь соломи. Віталій вирощує різні сорти полуниці: «Мармелада», «Клері», «Альба», «Румба». «Мармелада» вважається одним із найпоширеніших видів, хоча попит на нові сорти також зростає. До того ж полуниця — ягода примхлива і потребує особливої уваги. На цьому наголошує і староста села Анатолій Мельничук:

— А починається воно навіть з підготовки поля ще, тому що полуниця вам не буде на дорозі рости просто. Поле ще пів року готується до цієї полуниці: або попередник (культура, що готує землю для наступних рослин — ред.), який спеціально висівається, або просто готується пар.

Хорохоринська розсада користується не меншою популярністю, ніж сама ягода. Попри те, що саджанці привозять з-за кордону, а також продають приватні підприємці, багато аграріїв надають перевагу одноосібним господарникам, таким як Віталій.

З пекінською капустою теж є свої нюанси. Ризик залишитися без врожаю через сильну спеку є завжди. До 2016-2017 років опадів вистачало, щоб капуста вродила. Проте останніми роками без поливу вже складно обійтися:

— Прийшла осінь — нема шо збирати, тому що квітки одні. Не було дощів зовсім. А водой полити стільки не можна.

На відміну від Польщі, в Україні ще немає чітко відточеного механізму ведення полунично-капустяного господарства, та й прибуток від продажів невеликий. Українські підприємці повинні спершу зробити значні фінансові вкладення, забезпечити себе необхідною технікою, холодильниками для зберігання капусти і робітниками. Труднощі виникають і через брак землі. Старше покоління активно здавало землю в оренду на 10-20 років, на якій і досі хазяйнують орендарі. Тому навіть маючи бажання, вільні руки і саджанці, люди не можуть займатися сільським господарством у великих масштабах, пояснює Анатолій:

— Колись була земля, то ми боялися брати, бо не знали, чи дамо раду обробити, а зараз вже люди повірили в свої сили. То вже чую багато чого й від людей, що ще взяли би землі, обробляли.

Із сусідніх сіл люди досі їздять працювати за кордон, зізнається Віталій. Відповідно врожай кожен господар збирає переважно власними зусиллями, оскільки людей до цього складно заохотити через малі гроші:

— З людьми дуже важко, і шоб хтось працював постійно, то ви знаєте, яка праця на полуниці. Сьогодні один працює, збирає: то гаряче, то холодно, то дощ, то замучився. Завтра другий. Дуже важко з людьми і з зарплатою. І більшість їдуть до Польщі, куда там ще, в інші країни, там, де платять.

Обсяги продажу та експорт

Спочатку хорохоринську продукцію продавали в Луцьку, потім відправляли до Києва. Для того, щоб бізнес процвітав, він має бути масовим, тому селяни стали об’єднуватися і виходити на більший ринок. Староста села розказує:

— Коли ми були тільки одні, ми самі шукали ринки збуту: там Київ, Львів, Луцьк, Рівне, Дубно, тут окружні міста. Було важко. Сьогодні вже нас шукають як виробників. Вже є пропозиції.

Згодом масштаби стали такими, що Хорохорин почав експортувати пекінську капусту до Білорусі та Росії. В Європі основним постачальником полуниці залишається Польща, але запит поляків на заморожену ягоду з України зростає через дешеву робочу силу, переконує Анатолій:

— І вони самі нам в цьому році привезли «Зенга Зенгана», такий є спеціальний сорт на заморозку. Безплатно віддали людям, шоб садили, але з умовою, шо вони будуть тільки їм здавати.

У сезон село може продати до 100 тонн полуниці за день і до 60 тонн капусти. Фактично хорохоринці вже діють як кооператив, щоправда поки без юридичного статусу. Староста пояснює, що наявність справжнього кооперативу зробить підприємців більш конкурентоспроможними та посилить їхні позиції на європейському ринку. Оскільки, об’єднавшись у кооператив, підприємці можуть забезпечити більший обсяг продукції і вигідніше її продати:

— І сьогодні не приїдуть на заморозку купувати в тебе 10 кг. Сьогодні приїде фура, яка хоче 20-30 тонн.

Село після об’єднання територіальних громад

Хорохорин належить до Смолигівської ОТГ, утвореної 2015 року. І хоча адміністративним центром є Смолигів, більшість бюджетних коштів від початку створення громади було розподілено між периферійними селами. Ігор в об’єднанні громад вбачає багато позитивних змін, щоправда дороги досі є болючим питанням. Чоловік зізнається, нарікання на поганий стан доріг не раз чули і від білорусів, які вже стали частими гостями у волинському краї. За 2018 рік планувалося відремонтувати 900 метрів дороги, а для цього потрібно близько двох мільйонів гривень, пояснює староста Хорохорина:

— Київ розподіляє (бюджет — ред.) на область, а область ділить вже між районами. Райони ділять між селами. І об’єднані громади, ми отримаємо цього року, по-моєму, до мільйона. Треба ще 900 тисяч найти своїх власних коштів для того, шоб зробити частинку дороги 900 метрів.

Проте після об’єднання громад покращання в Хорохорині очевидні: відремонтовано школу, відновлено бібліотеку, сільська рада модернізується. Всі необхідні адміністративні послуги надаються в одному місці. Будинок культури до ремонту перебував у жалюгідному стані, розказує Анатолій:

— В цьому коридорі стояла вода: стеля текла, бо тут дах був плоский. Дах тік, а тут стояли труби (колись з плоских дахів виводили через труби воду). Труба поржавіла, і вся вода бігла сюди. Зимою заходимо, а тут каток, діти в хокей могли грати.

Наступним кроком стане побудова так званого логістичного центру, де підприємці-одноосібники зможуть шукати нові ринки збуту, кооперуватися один з одним, обмінюватися досвідом та спільно вирішувати питання.

Своїм прикладом хорохоринці доводять, що жити, працювати і достойно заробляти можна і вдома. І якщо є така можливість, її треба використовувати, бо це внесок у власне майбутнє. На перших етапах головне — запастися терпінням та наполегливо працювати:

— Починають багато, але продовжують небагато цю справу, тому шо вона затратна є. Для того, щоб щось заробити, треба не один рік, не два роки попрацювати. Хлопці 10 років вклали і ще розвиваються. На місці стояти — це не є рух вперед. Не можна зупинятися.