Подружжя Вікторія та Дмитро Радчуки полишили бізнес у Луцьку, щоб створити овечу ферму. 2016 року вони переїхали до місцевості неподалік села Повча, де заснували садибу зеленого туризму «Хутір Касень». До того на цій території було лише кілька старих будинків та непролазні хащі, які довелося розчищати, аби започаткувати тут власне господарство. До садиби, розташованої серед схилів мальовничої Повчанської височини, їдуть любителі і велоперегонів, і спокійного відпочинку на природі.
Село Повча, неподалік якого розташована агросадиба «Хутір Касень», лежить у центрі Повчанської височини, що на Волині. Ця височина вирізняється урвистим ландшафтом з крутими схилами, пагорбами, ярами та крейдяними виходами. З деяких висот можна побачити в бінокль місто Луцьк на півночі та куполи Почаївської лаври на півдні. Садиба розміщена біля підніжжя гори Колиха (інша назва – Хохлиця. — ред.), найвищої точки цієї височини.
Подружжя Радчуків створило агросадибу на місці, де раніше був старий хутір. Вони побудували будинок, згодом облаштували терасу, кімнати для гостей.
— Якщо вірити легендам, цьому хутору десь 400 років. Він був створений для робочих, що добували в місцевому лісі каміння. З видобутого каміння будувався Дубенський замок. Свого часу тут було близько 40 дворів, жили люди різних національностей.
слайдшоу
Дмитро і Вікторія викупили у власників землю, де тепер стоїть садиба. Спершу вони жили у наметі і викорчовували хащі, якими все тут поросло.
— Тут вже майже нікого не було. Cтояла одна стара дерев’яна хата (зараз у нас там баня). Хаті вже до 100 років, ми її зберегли, тільки поміняли те, що було старе і занедбане. Найближчі сусіди, які в нас були, вже померли. І так само та хата стоїть, чекає свого нового господаря, бо нащадків нема. Хотілося б, щоб цей хутір відродився і жив, щоб сюди повернулись люди і почали тут працювати.
Вікторія розповідає, що агросадиба виросла з їхньої мрії займатися вівчарством і зеленим туризмом. Подружжя багато років жило у Луцьку, де мало власний бізнес. Полишивши підприємництво, Радчуки приїхали до Повчі і знайшли тут гарне місце для випасу овець.
— Переїжджати далеко від Луцька не хотілось. А тут надихнула дуже гарна місцина. Ми дивилися, які садиби є за кордоном, і багато їздили Україною. Дуже гарний приклад зеленого туризму — це Фрумушика-Нова (детальніше про поселення Фрумушика-Нова читайте в нашому матеріалі — ред.). Ми кілька разів їздили туди в гості, спілкувалися з місцевими фахівцями.
Вівці та кучеряві свині
Дмитро і Вікторія починали з невеликої отари овець — всього 10 голів. Сьогодні вони мають понад 70 голів породи меринос. Господарі агросадиби кажуть, що ці вівці мають дуже м’яку і теплу вовну. З цієї вовни Радчуки роблять ковдри і подушки для садиби і на продаж.
За словами Вікторії, колись біля села Повча була велика овеча ферма на 4,5 тисячі голів. Подружжю подарували ковані ножиці, якими колись стригли овець.
— Пробували стригти тими ножицями і здалося, що паяльною лампою посмалити буде швидше, ніж оце постригти. За кілька рухів руки вже відвалювались. Незрозуміло, як можна тими ножицями всю вівцю підстригти, а вона ж лежати так спокійно не буде. Зараз, звичайно, вже ніхто так не робить. Ми це все робимо електромашинкою, дуже швидко.
На хуторі Касень гостям пропонують курс «овечої терапії»: харчі (баранина, продукти з овечого молока, овечий лій), речі з овечої вовни та спілкування з твариною.
Також в агросадибі тримають свиней породи угорська пухова мангалиця. Дмитро каже, що це здебільшого атракція для туристів, які раніше не зустрічали подібних тварин.
— Колись ми побачили цих кучерявих свиней. Доволі оригінальне створіння: живе на вулиці, невибагливе. Діти, тим більше з міст, таких свиней ніколи не бачили і не знають, що вони такі існують. Тому це просто як зоокуточок.
Австрійська стела, ягоди і «Зелені кеди»
Окрім краєвидів Повчанської височини, ще одним плюсом агросадиби «Хутір Касень» є чудове розташування, яке вписується в туристичні маршрути регіоном. Неподалік, за два з половиною кілометри, височить кам’яний пам’ятник «Австрійська стела», який австрійці побудували на честь перемоги над російськими військами під час Першої світової війни. За 20 кілометрів від садиби — Тараканівській форт та Дубенський замок. Вікторія та Дмитро кажуть, що на території садиби вони проводять тематичні екскурсії для дітей та дорослих.
— Для дітей ми розробили маршрут «Як на галявині виростити кожуха». Показуємо дітям овечу ферму цілий рік. Ми розповідаємо весь процес: від ягняти і до виробів з вовни.
Хутір Касень розташований біля лісу. Туристи ходять туди на прогулянки і фотополювання, збирають гриби, ягоди, катаються на велосипедах тощо. Господарі садиби кажуть, що навколо можна знайти чимало лікарських рослин. Також росте багато суниці.
— На території в нас є баня з тибетською сіллю, басейн. Самотужки збираємо і сушимо лікарські трави на чай, пакуємо такі сувеніри для туристів. Робимо екскурсії, дитячі свята. 19 грудня створюємо тут резиденцію Святого Миколая. Діти відвідують ферму, а також беруть участь у майстер-класах у «Майстерні добра».
Щороку Дмитро та Вікторія Радчуки організовують тут фестиваль «Зелені кеди». Це туристичний пікнік, присвячений велосипедному руху та розвитку зеленого туризму. Учасники пікніка кілька днів живуть у наметовому містечку, займаються спортом, беруть участь у майстер-класах, дивляться кіно просто неба тощо. В агросадибі є піч, де Дмитро, кухар за фахом, готує страви для гостей.
— Зелений — це колір життя, природи, кеди — це туризм, спорт. Коли у нас фестивалі, ми готуємо натуральні продукти в печі. Розкладаємо тюки, запрошуємо людей. Тут виступають українські гурти. На пікніку все проходить в такому повільному вільному стилі: люди відпочивають, засмагають на килимочках, їдять, слухають музику — отримують задоволення.
Окрім любителів відпочинку на природі, хутір Касень з його ландшафтами приваблює туристів-спортсменів. Біля садиби проходять відкриті забіги по природному ландшафту, велоперегони. Вікторія і Дмитро кажуть, що до них звертаються спортивні клуби з пропозиціями організувати на території садиби спортивний табір. Хутір Касень є частиною кількох туристичних маршрутів. Наприклад, відвідування садиби включене до велосипедного маршруту під назвою «Від графа до вівчаря», що починається у палаці графів Ходкевичів у селищі Млинів.
Вікторія каже, що вони з Дмитром зовсім не жалкують про переїзд із великого міста. Рішення переїхати до сільської місцевості і зайнятися фермерством засновники садиби ухвалили «на драйві» і без жодних сумнівів. Незважаючи на тяжкі будні фермерів, робочий день яких триває 24 години, до міста повертатися вони не збираються.
— Ми бачимо, як до нас приїжджають люди, їм це дійсно подобається. Вони відпочивають, підзаряжаються енергією цього місця, нашою працею. Взагалі сільський зелений туризм — це дуже гарне поняття. Робота не проста, але дуже цікава. Поки що «батарейка» наша не сіла. І сподіваюся, що будемо і далі цим займатися.
