Ігор Полуектов: «Поки ми на війні, вплив громадянського суспільства може бути найбільшим в історії»

14 листопада 2022
Share this...
Facebook
Twitter

Ігор Полуектов — юрист і правозахисник, який досліджує маловідомі факти історії України використовуючи іноземні онлайн архіви, а з другого дня повномасштабної війни — доброволець у лавах ЗСУ. Ігор став одним із героїв циклу інтерв’ю для проєкту «Стилет чи Стилос», де журналістка Дарка Гірна розмовляє з українськими інтелектуалами, які замінили боротьбу на інформаційному фронті службою у війську.

Досліджувати історію України Ігор Полуектов почав у 2014 році після Революції Гідності. Він опрацьовував іноземні онлайн архіви у пошуках того, що об’єднає українців і спонукатиме їх до боротьби. В європейських архівах Ігореві вдалося знайти чимало унікальних документів про козацтво, навчання українців в європейських університетах, листи історичних постатей, книги про Україну. Хоча досі багато унікальних документів зі згадками про Україну неперекладені або взагалі невідомі.

Коли почалася повномасштабна війна, виявилося, що військова справа Ігоря загубилася. Однак це його не зупинило — наступного дня, 25 лютого, він опинився в лавах ЗСУ.

Юрист став військовослужбовцем

Юрист, власник приватної компанії Ігор Полуектов ще після Революції Гідності у 2014 році думав узяти до рук зброю і захищати територіальну цілісність України. Але на той час, щоб допомогти країні, обрав інформаційний фронт і почав досліджувати маловідомі факти української історії. У 2022 році все змінилося:

— Коли почався новий етап, я знову опинився на тому ж роздоріжжі, на якому стояв у 2014 році. І на цей раз я вже не міг вчинити інакше і пішов добровольцем у військо. Бо відчув — просто досліджень недостатньо, я на своєму місці не зробив достатньо, аби зробити Україну настільки сильною, щоб ця війна не відбулася в таких масштабах.

У 2000 році Ігор в університеті обрав військову кафедру замість армії. Він згадує, що в тому віці служба в армії здавалася анахронізмом, заважала втілити амбітні проєкти, здобути освіту і працювати. Утім, хоч Ігор закінчив військову кафедру, а його облікова справа загубилася у військкоматі, у 2022 році він відмовився від роботи юристом — взяв до рук зброю і пішов боронити країну:

— Тоді, 24–26 лютого, для того щоб записатися добровольцем, довелося стояти в черзі 8 годин. Це був такий момент глибокої рефлексії — за 8 годин ти мав можливість «прожити» все своє життя до того моменту, всі свої 38 років, проаналізувати, подумати, що ти зробив так або не так, чому ти зараз робиш цей вибір, ти впевнений в ньому чи не впевнений? Тобто, в мене було багато можливостей пережити і страх, і розпач, і натхнення, і агресію — різне…

Уроки історії

Як зазначає Ігор, не існує загальноприйнятих норм викладання історії — вони виникають лише в авторитарних країнах. Історію треба сприймати як спосіб мислення, аналіз фактів і врахування досвіду попередніх років. А найважливіше — це джерелознавство, тобто аналіз джерел, їхня верифікація, дослідження невідомого. Хоча вивчення історії не гарантує, що війн більше не буде, розуміння наслідків подій може стати уроком для теперішніх поколінь.

Дослідник зазначає, що історичні події залишаються поза належною увагою — їх не оцінюють, не переосмислюють, не накладають на сьогодення. Ігор вважає, що саме так можна винести правильні уроки з історії. Адже проаналізувавши наслідки подій минулого, можна спрогнозувати майбутнє.

Ігор Полуектов розкопав згадки про Хотинську війну 1621 року, в якій козаки разом із військом Речі Посполитої перемогли Османську імперію. Історик акцентує на тому, що в цій війні козаки не просто перемогли, а врятували Європу від османської експансії, і проводить паралелі із теперішньою війною в Україні:

— Це те, що ми бачимо сьогодні в Росії, тобто перший раз (у 2014 році в Криму і на сході України. — ред.) спробували, подивилися на реакцію світу, подивилися, що вони змогли, а тепер: «Ми зробимо більше, тепер ми захопимо більше». І як далеко вони пішли б? Як далеко вони готові просунутись? Вони будуть сунутись стільки, скільки зможуть, скільки їм дадуть.

Події, що відбувалися навколо Києва навесні 2022 року, коли з українського боку одночасно діяли добровольчі формування територіальних громад, групи мисливців зі зброєю, тероборона і частини Збройних Сил України, нагадують Ігореві стиль ведення бою козаками під час Хотинської війни. Дії обох — козаків XVII ст. і українських воїнів ХХІ ст. — ворог не міг спрогнозувати, що ускладнювало орієнтацію на чужій землі:

— Ворогу було важко зрозуміти не в своїй місцевості, де перейти переправу, як правильно рухатися. Десь так само відбувалося тоді. І зрештою козаки примусили це військо (Османської імперії. — ред.) досягти мирової угоди і відступити. Ця війна закінчиться чимось подібним, а на яких умовах ми зможемо досягти цього миру — це вже залежить від нас.

Інформаційна війна із XVII ст.

Сучасна російська пропаганда поширюється для того, щоб отримати завчасно запрограмовану реакцію. Ігор вважає, що ці шкідливі і неправдиві наративи спрямовані переважно на внутрішню російську аудиторію, адже європейські історики і свідомі громадяни розуміють абсурдність фейкової інформації. Проте існують і ті, хто досі перебуває у сфері впливу Росії. Стосовно цього Ігор радить не реагувати на кожен закид, а спрямувати інформаційну роботу на формування власних трендів — говорити про те, що вважаєш за потрібне, а не те, що нав’язує російська пропаганда.

Російська інформаційна війна сягає кількома століттями у минуле. Ігор розповідає про те, як царі використовували в своєму титулі «всєя Русі», згодом переназвали імперію, фінансували поширення неправдивої інформації в Європі, підкупляли європейських картографів, щоб вони змінювали свої мапи.

Ігор пояснює, що перші згадки терміну «Україна» на європейських мапах датуються 1613 роком, причому це мапа Радзивіла, виконана в 1603 році, яка містить назву «Вкраїна». Згодом слово «Русь» і його значення починає розмиватися завдяки поширенню неправдивої інформації росіянами за кордоном — за допомогою підкупів, які й сьогодні використовує Російська Федерація.

Про Україну писали в європейських газетах ще чотири століття тому. Цьому сприяли військові досягнення козаків і їхні перемоги у битвах. Ігор знову проводить паралелі із сучасними подіями:

— Україна сьогодні робить найголовніше — вона показує слабкість Росії. Це було і в XVII сторіччі. Тому що вона (Україна. — ред.) була сильніша або принаймні гідна того, щоб боротися з Московією. Всі ці події 1605–1618 років, коли фактично наші козаки правили в Москві, це в Європі викликало якийсь бунт. Далі ці події знову ж таки повторювались, але згодом перемогла оця російська політика. Тому ми сьогодні, показуючи слабкість Московії і перемагаючи її на полях битв, повертаємось туди, до першоджерел, де Україна сильна і субʼєктна, де Московія — ворог, але ворог не набагато сильніший, а ворог, з яким ми можемо впоратись.

1609–1618 рр.
У 1609–1618 роках тривала польсько-московська війна. Вона завершилася підписанням Деулінського перемир'я, яке стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою.

Інтелектуали у війську

Ігор не шкодує, що залишив інформаційний фронт і став добровольцем у війську. Проте як людина, яка 20 років працювала у сфері приватного бізнесу, мала свободу дій, вибору і самовираження, він мав перебудувати свій спосіб мислення і звикнути до субординації у війську:

— Я сподіваюсь, що буду корисним і зможу, втративши десь на інформаційному фронті, докластися в іншому. Але я сподіваюся і дуже вірю, що я цей інформаційний фронт не полишу, це просто одна з його граней. Я багато років показував успішний досвід козацьких походів. Багато хто дорікав мені: «Чому ти розповідаєш переважно про хороші моменти — розповідай про погані». Я завжди казав: «Про погані вже до мене розповіли, давайте про хороші поговоримо». Чому? Тому що людям треба віра і розуміння того, що будь-якого ворога, навіть неймовірно сильного, можна перемогти. І такі приклади в історії нашій були.

Дослідник зазначає, що одразу стількох інтелектуалів як у війську не зустрічав за все своє життя. Він переконаний, що максимально використовуючи потенціал кожного військовослужбовця Україна зможе перемогти у цій війні:

— Сьогоднішня армія — дуже сучасна, дуже технологічна. Тут не працюють старі підходи: якщо людина з автомата вступає в бій з ворогом, це означає, що хтось свою роботу не зробив. Не може людина з сьогоднішньою освітою в XXI сторіччі вступати в вогневий контакт з ворогом — це брєд… Коли ви бачите такі вогневі контакти, коли ви бачите жертви, коли ви бачите всі ці речі — це означає, шо ми програли десь саме розумом. Тому що росіяни добиваються цього вогневого контакту: у них зброї більше, у них людей більше. У нас є інтелект — це наша перевага.

Ігор Полуектов називає своєю головною мотивацією для служби час, який всі військові виграють для цивільного населення, щоб громадянське суспільство могло змінювати країну — люди в тилу працювали, розвивали бізнес і зміцнювали економіку України.

Адже ще у 2014 році Ігор зрозумів, якими шкідливими є сподівання на те, «що от прийдуть хлопці з війни і тоді буде порядок». Називає таку позицію інфантильною і просить населення змінювати країну, боротися з корупцією, рухати всі процеси:

— Найбільша чеснота людини — це творити, мати вибір, мати свободу. Люди, які не у війську — ви все це маєте. Будь ласка, реалізуйте максимально. Це дійсно те, що надихає. Я виграю людям час, і це найголовніший ресурс. Якщо вони з цим не справляться, виходить, що мій вибір був марним, тобто я мав займатися не цим, а все ж таки рухати громадянське суспільство, чим я займався 8 років. Я зрозумів, що не зміг там зробити достатньо, тому намагаюся тут. Можливо, хтось зможе краще. Не треба чекати — треба робити зараз. Бо якщо ви цього не зробите, наш вибір військових був дарма, а цього не можна допустити.

Цей матеріал виходить як шостий епізод подкасту «Стилет чи Стилос», який можна прослухати на різних платформах:

Apple Podcasts;
Google Podcasts;
Spotify.

за підтримки

«Стилет чи стилос» — спільний проєкт Центру досліджень визвольного руху та Ukraїner про українців-сучасників, які долучилися до ЗСУ, щоб вибити російських окупантів із України. Партнери — студії звукозапису «20К» і «Гур-гури».

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Наталія Півторак

Авторка:

Анастасія Чупринська

Авторка ідеї,

Інтерв’юерка:

Дарія Гірна

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Яна Мазепа

Продюсерка:

Карина Пілюгіна

Режисерка:

Катя Полівчак

Звукорежисер:

Дмитро Кутняк

Фотограф:

Валентин Кузан

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Транскрибатор:

Роман Ажнюк

Олександр Кухарчук

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик