Велике місто почасти забирає всю увагу та славу, залишаючи периферію непримітною для інших. Васильків, що неподалік Києва, одне з найдавніших міст України, відоме своєю духовною та релігійною спадщиною. І тут є амбасадори, які можуть розповісти про місцевість не лише за туристичними путівниками. У п’ятій серії співачка та відеоблогерка Jerry Heil (справжнє ім’я — Яна Шемаєва) познайомить з рідним Васильковом, де вона провела дитинство та пізнала любов до музики. Разом із нею до містечка завітав засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.
Тепер, коли ти живеш у Києві, рідко буваєш у Василькові?
— Останнім часом дуже рідко. Правда, нещодавно я захворіла і спеціально їздила додому, щоб відновитися. На добу буквально з’їздила і це сильно допомогло. Батько мене в ліс звозив. Ми раніше жили біля лісу. Оце «місця сили», там де, як каже батько, пуповина зарита.
— Як виховували тебе батьки?
— Мене виростили дуже «тепличною» і вихованою. У мене досі страх якийсь, що мамі поскаржаться. Моє перше побачення було якраз в такому ключі: вона [мама] пішла за мною слідкувати, взяла тьотю мою і пішли вдвох.
— Як думаєш, Васильків може стати туристичним містом?
— Поки що, думаю, навряд чи. Але там є свої класні, затишні місця, які реально стали «моїми» за той час, поки я там жила.
Через соціальні мережі Jerry Heil ділиться власним досвідом, записуючи тематичні відеоролики. Однією з популярних тем свого часу стало сироїдіння (споживання продуктів без термічної обробки), яке співачка практикує з травня 2018 року. До цього вона стала вегетаріанкою та обмежила споживання м’яса, купуючи всі необхідні продукти у спеціалізованих магазинчиках.
Людмила Дегтярьова, власниця та продавчиня лавки вегетаріанських продуктів «Натуральний бум» у Василькові, куди приходила за покупками Jerry Heil, також практикує сироїдіння. Людмила розповідає, що переїхала до Василькова з Донецька 2014 року, коли на Сході України розпочалась війна: «Я перейшла на вегетаріанство завдяки синові. З рік побула вегетаріанкою, а потім почала цікавитися сироїдством. Васильків — маленьке містечко, і не всі у цьому напрямі [харчування] рухаються, але все ж таки цікавляться».
— Що було твоїм першим поштовхом до вегетаріанства?
— Короче, я з сім’ї м’ясників. І взагалі, «ніщо не віщувало», тому що м’ясо [в родині] — «хліб насущний». Як кажуть, «хліб усьому голова», так у нас — буженина. Я собі наминала мамині биточки і завжди думала, що колись прийду до цього [вегетаріанства]. У моїй свідомості було достатньо думок про те, що нездорово когось вбивати для того, щоб поїсти, коли можна не робити цього. Потім в один момент я просто дивилася банально сторіз (фото чи короткі відео у соціальних мережах, які доступні для перегляду 24 години — ред.) у якоїсь дівчинки, де на відкритій кухні ріжеться м’ясо, і мене візьми та й знудило. І все, з того моменту я не могла більше м’ясо їсти.
— Сироїдом бути зручніше?
— Набагато. Подруга якось зайшла на мою колишню квартиру і каже мені: «О! Так у тебе квартира сироїда». Я запитую: «В сенсі?», а вона каже: «Так у тебе плити немає, взагалі-то!». Я така: «Що?!». Я навіть не помітила.
Комплекс меншовартості у неймінгу, який так полюбляють українці та яким зловживають журналісти, дістався й села Велика Бугаївка, що неподалік Василькова. Місце, яке називають Васильківські або Великобугаївські Карпати, є одним із ландшафтних заказників місцевого значення, яке підкорює своєю красою та заслуговує на самодостатню назву без зайвих порівнянь.
— Люди люблять щось порівнювати: Українська Австралія, Київська Венеція, знаєш?
— Так, і мене це завжди дивувало. Це так само, як в сироїдних закладах сироїдний борщ. Це не борщ, рібята! Це не може бути борщем! Борщ інакший! Назвіть це інакше, тому що воно навіть смакує не так. Назвіть це інакше, і люди це любитимуть. Це не українське щось там. Це просто отаке унікальне явище, красиве, природнє. Чому це не назвати просто, я не знаю, «Дев’яте чудо світу», наприклад?
— Тебе щось пов’язує з цим селом, з Великою Бугаївкою?
— Я знаю це село, тому що у Великій Бугаївці викладаю вокал народному аматорському колективу. Середній вік [учасниць] — 50, мабуть, років. Вони такі заряджені, щоб обов’язково кудись поїхати. У Польшу навіть, буває, їздять. Тобто вони не сидять на місці. Мені це сильно подобається.
— Тобто, вони гастролюють більше, ніж ти?
— Мені здається, що ми десь на одному рівні. І це дуже кльово! Ніколи не думала, що я цим людям буду вокал викладати. Я втричі за декого молодша. Отак от.
— Вони слухаються тебе?
— Вони дослухаються. І це дуже приємно насправді, коли ти молода знаєш, що говориш, але відчуваєш невпевненість, коли перед тобою сидять уже дорослі жінки.
— Що тебе зараз пов’язує з Васильковом?
— Та все, насправді. Я ж повертаюся сюди і досі. Усі мої найтепліші спогади, поки що, тут. Музична школа, наприклад. Я тут провела, мабуть, більшу частину свого життя, тому що з трьох років вивчала естрадний вокал, потім фортепіано, потім академвокал. Звідти мене прямо винесли в музичне училище, тому музика – це взагалі все моє життя, і стартувала вона прямо звідси.
— У наших школах дуже багато булінгу насправді!
— Так. Я до 4-го класу навчалася в іншій школі, ну, так як я в іншому районі жила, там, біля лісу. Для мене настільки стресово було перейти в цю [іншу] школу, тому що я тут нікого не знала, крім однієї дівчинки.
— Ти ставала жертвою булінгу?
— Я не скажу, що потерпіла сильно від нього, але я запам’ятала, коли мене дівчина-старшокласниця схопила за шкірку і тягнула до директора, хоча я абсолютно нічого не зробила, просто стояла посеред коридору. І, пам’ятаю, тоді був такий період, коли було дуже популярно ходити «стрілками» школа на школу.
Булінг
Англ. school bullying campaign — загальний термін, яким позначають систематичне цькування та упереджене ставлення у навчальному закладі.
слайдшоу
— У Василькові відчутні покращання? Ти їх бачиш, відчуваєш?
— Молодь, тобто мої ровесники і люди трохи старші, зараз дуже сильно заточені на покращання міста. Мені подобається те, що зараз відбувається в центрі: посадили алею сакур, наприклад. Тобто займаються містом. Періодично відбуваються [заходи] у клубі для молоді, яка любить музику, відкриваються нові таланти. Молодь, яка займається авторською музикою, виступає і потім зібрані гроші віддає на благодійність. Короче, все це — класно! Місто розвивається ще не супер масштабно, хоча те, що є такі люди — це офіґенно! Я думаю, це вже кудись веде.
Jerry Heil стала популярною через створений 2012 року YouTube-канал, де викладала відеокавери на пісні відомих українських та закордонних виконавців, а також вела блог. Її кавери швидко ставали впізнаваними та популярними, а деякі відео набирали до сотні тисяч переглядів.
Стрілка
Стрілка (сленг) — зустріч. Забити стрілку означає домовитися про зустріч.
— Чим ти займалася до того, як почала вести блог?
— До блогерства я ще думала, що буду фотографом. Якби тато не повірив, що я буду все життя займатися фотографією, і не купив фотоапарат, то і блогера з мене б не вийшло, бо не було би на що знімати.
— Ти відслідковувала свою аудиторію? Яка вона?
— Я взагалі зараз не розумію. Якщо раніше це були чітко дівчата 18-24 років, до 35-ти доходило, то зараз абсолютно кожен вік охопило. Дуже цікаво, коли в міста різні приїжджаєш [з концертом] і в кожному місті за різними віковими категоріями люди діляться. У Харкові – це доросла аудиторія, 24 роки і більше, а також студенти. У Рівному це зовсім дітки, в середньому 11 років. Це настільки віддана аудиторія. Ти виступаєш — у них очі горять, потім закінчуєш і одразу після виступу треба бігти на потяг, але я годину стояла ще фоткалась, було настільки багато людей, що я не зробила фото і з половиною. Вони стояли і плакали.
— Як ти думаєш, завдяки чому ти стала такою популярною саме серед молодої аудиторії? Через пісню «Охрана отмєна»?
— Я думаю, через прості слова і таку солоденьку мелодію, там немає забагато сексу. Мені здається, що цим воно і виділилось на фоні всього, що зараз існує. Основне, звісно, це фраза «охрана отмєна» (фраза, яку використовують касири, коли кличуть охоронця, для ануляції товару, від якого відмовився покупець — ред.). Вона у всіх на устах була і до пісні.
— У чому ідея: ти береш якісь меми і намагаєшся їх оспівати?
— Беру те, чим живе народ, і кладу його на музику.
— Зараз, здебільшого, на що йдуть гроші? Ти не витрачаєш свої гроші на музику?
— Зараз гроші йдуть здебільшого на одяг. З’явилась можливість попрацювати зі стилістом, і гроші витрачаю реально на одяг для того, щоб нарешті проявлятися зовнішньо такою, яка я є. При цьому в мене є вимоги. Наприклад, не використовувати натуральне пір’я або шкіру. Ми вже знайшли «нашу» марку одягу по ідеології — Stellа McCartney. Вона почала запускати веганську лінійку взуття (виготовлене без матеріалів тваринного походження — ред.) і, якщо хтось бачив мене у білому взутті на супервисокій платформі, то воно повністю з веганського матеріалу.
Stellа McCartney
Бренд під яким англійська модельєрка Стелла Маккартні випускає колекції одягу та взуття не використовуючи хутро та шкіру тварин.
— Тебе часто впізнають, коли ти зараз приїжджаєш до Василькова?
— Буває, впізнають. Дуже часто буває, що впізнали та й «Ну так, і що?». У самому Василькові неважко стати популярним, і насправді оце, мабуть, бажання популярності і пішло звідси, тому що це маленьке місто. У школі я була супертихою дівчинкою і спостерігала за якимись такими «зірками» зі свого класу, яких все місто знало. І я, мабуть, хотіла так само, але розуміла, що їхнім шляхом я не можу це зробити.
— А чим вони були знамениті?
— Це, зазвичай, робилося за стандартом: хто більше вип’є на тусовці. Мене це [алкоголь] ніколи не цікавило, і я вирішила досягти популярності своїм шляхом. Вийшло ніби.
