Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Велике місто почасти забирає всю увагу та славу, залишаючи периферію непримітною для інших. Васильків, що неподалік Києва, одне з найдавніших міст України, відоме своєю духовною та релігійною спадщиною. І тут є амбасадори, які можуть розповісти про місцевість не лише за туристичними путівниками. У п’ятій серії співачка та відеоблогерка Jerry Heil (справжнє ім’я — Яна Шемаєва) познайомить з рідним Васильковом, де вона провела дитинство та пізнала любов до музики. Разом із нею до містечка завітав засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.

Тепер, коли ти живеш у Києві, рідко буваєш у Василькові?
— Останнім часом дуже рідко. Правда, нещодавно я захворіла і спеціально їздила додому, щоб відновитися. На добу буквально з’їздила і це сильно допомогло. Батько мене в ліс звозив. Ми раніше жили біля лісу. Оце «місця сили», там де, як каже батько, пуповина зарита.

— Як виховували тебе батьки?
— Мене виростили дуже «тепличною» і вихованою. У мене досі страх якийсь, що мамі поскаржаться. Моє перше побачення було якраз в такому ключі: вона [мама] пішла за мною слідкувати, взяла тьотю мою і пішли вдвох.

— Як думаєш, Васильків може стати туристичним містом?
— Поки що, думаю, навряд чи. Але там є свої класні, затишні місця, які реально стали «моїми» за той час, поки я там жила.

Через соціальні мережі Jerry Heil ділиться власним досвідом, записуючи тематичні відеоролики. Однією з популярних тем свого часу стало сироїдіння (споживання продуктів без термічної обробки), яке співачка практикує з травня 2018 року. До цього вона стала вегетаріанкою та обмежила споживання м’яса, купуючи всі необхідні продукти у спеціалізованих магазинчиках.

Людмила Дегтярьова, власниця та продавчиня лавки вегетаріанських продуктів «Натуральний бум» у Василькові, куди приходила за покупками Jerry Heil, також практикує сироїдіння. Людмила розповідає, що переїхала до Василькова з Донецька 2014 року, коли на Сході України розпочалась війна: «Я перейшла на вегетаріанство завдяки синові. З рік побула вегетаріанкою, а потім почала цікавитися сироїдством. Васильків — маленьке містечко, і не всі у цьому напрямі [харчування] рухаються, але все ж таки цікавляться».

— Що було твоїм першим поштовхом до вегетаріанства?
— Короче, я з сім’ї м’ясників. І взагалі, «ніщо не віщувало», тому що м’ясо [в родині] — «хліб насущний». Як кажуть, «хліб усьому голова», так у нас — буженина. Я собі наминала мамині биточки і завжди думала, що колись прийду до цього [вегетаріанства]. У моїй свідомості було достатньо думок про те, що нездорово когось вбивати для того, щоб поїсти, коли можна не робити цього. Потім в один момент я просто дивилася банально сторіз (фото чи короткі відео у соціальних мережах, які доступні для перегляду 24 години — ред.) у якоїсь дівчинки, де на відкритій кухні ріжеться м’ясо, і мене візьми та й знудило. І все, з того моменту я не могла більше м’ясо їсти.

— Сироїдом бути зручніше?
— Набагато. Подруга якось зайшла на мою колишню квартиру і каже мені: «О! Так у тебе квартира сироїда». Я запитую: «В сенсі?», а вона каже: «Так у тебе плити немає, взагалі-то!». Я така: «Що?!». Я навіть не помітила.

Комплекс меншовартості у неймінгу, який так полюбляють українці та яким зловживають журналісти, дістався й села Велика Бугаївка, що неподалік Василькова. Місце, яке називають Васильківські або Великобугаївські Карпати, є одним із ландшафтних заказників місцевого значення, яке підкорює своєю красою та заслуговує на самодостатню назву без зайвих порівнянь.

— Люди люблять щось порівнювати: Українська Австралія, Київська Венеція, знаєш?
— Так, і мене це завжди дивувало. Це так само, як в сироїдних закладах сироїдний борщ. Це не борщ, рібята! Це не може бути борщем! Борщ інакший! Назвіть це інакше, тому що воно навіть смакує не так. Назвіть це інакше, і люди це любитимуть. Це не українське щось там. Це просто отаке унікальне явище, красиве, природнє. Чому це не назвати просто, я не знаю, «Дев’яте чудо світу», наприклад?

— Тебе щось пов’язує з цим селом, з Великою Бугаївкою?
— Я знаю це село, тому що у Великій Бугаївці викладаю вокал народному аматорському колективу. Середній вік [учасниць] — 50, мабуть, років. Вони такі заряджені, щоб обов’язково кудись поїхати. У Польшу навіть, буває, їздять. Тобто вони не сидять на місці. Мені це сильно подобається.

— Тобто, вони гастролюють більше, ніж ти?
— Мені здається, що ми десь на одному рівні. І це дуже кльово! Ніколи не думала, що я цим людям буду вокал викладати. Я втричі за декого молодша. Отак от.

— Вони слухаються тебе?
— Вони дослухаються. І це дуже приємно насправді, коли ти молода знаєш, що говориш, але відчуваєш невпевненість, коли перед тобою сидять уже дорослі жінки.

— Що тебе зараз пов’язує з Васильковом?
— Та все, насправді. Я ж повертаюся сюди і досі. Усі мої найтепліші спогади, поки що, тут. Музична школа, наприклад. Я тут провела, мабуть, більшу частину свого життя, тому що з трьох років вивчала естрадний вокал, потім фортепіано, потім академвокал. Звідти мене прямо винесли в музичне училище, тому музика – це взагалі все моє життя, і стартувала вона прямо звідси.

— У наших школах дуже багато булінгу насправді!
— Так. Я до 4-го класу навчалася в іншій школі, ну, так як я в іншому районі жила, там, біля лісу. Для мене настільки стресово було перейти в цю [іншу] школу, тому що я тут нікого не знала, крім однієї дівчинки.

— Ти ставала жертвою булінгу?
— Я не скажу, що потерпіла сильно від нього, але я запам’ятала, коли мене дівчина-старшокласниця схопила за шкірку і тягнула до директора, хоча я абсолютно нічого не зробила, просто стояла посеред коридору. І, пам’ятаю, тоді був такий період, коли було дуже популярно ходити «стрілками» школа на школу.

Булінг

Англ. school bullying campaign — загальний термін, яким позначають систематичне цькування та упереджене ставлення у навчальному закладі.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

— У Василькові відчутні покращання? Ти їх бачиш, відчуваєш?
— Молодь, тобто мої ровесники і люди трохи старші, зараз дуже сильно заточені на покращання міста. Мені подобається те, що зараз відбувається в центрі: посадили алею сакур, наприклад. Тобто займаються містом. Періодично відбуваються [заходи] у клубі для молоді, яка любить музику, відкриваються нові таланти. Молодь, яка займається авторською музикою, виступає і потім зібрані гроші віддає на благодійність. Короче, все це — класно! Місто розвивається ще не супер масштабно, хоча те, що є такі люди — це офіґенно! Я думаю, це вже кудись веде.

Jerry Heil стала популярною через створений 2012 року YouTube-канал, де викладала відеокавери на пісні відомих українських та закордонних виконавців, а також вела блог. Її кавери швидко ставали впізнаваними та популярними, а деякі відео набирали до сотні тисяч переглядів.

Стрілка

Стрілка (сленг) — зустріч. Забити стрілку означає домовитися про зустріч.

— Чим ти займалася до того, як почала вести блог?
— До блогерства я ще думала, що буду фотографом. Якби тато не повірив, що я буду все життя займатися фотографією, і не купив фотоапарат, то і блогера з мене б не вийшло, бо не було би на що знімати.

— Ти відслідковувала свою аудиторію? Яка вона?
— Я взагалі зараз не розумію. Якщо раніше це були чітко дівчата 18-24 років, до 35-ти доходило, то зараз абсолютно кожен вік охопило. Дуже цікаво, коли в міста різні приїжджаєш [з концертом] і в кожному місті за різними віковими категоріями люди діляться. У Харкові – це доросла аудиторія, 24 роки і більше, а також студенти. У Рівному це зовсім дітки, в середньому 11 років. Це настільки віддана аудиторія. Ти виступаєш — у них очі горять, потім закінчуєш і одразу після виступу треба бігти на потяг, але я годину стояла ще фоткалась, було настільки багато людей, що я не зробила фото і з половиною. Вони стояли і плакали.

— Як ти думаєш, завдяки чому ти стала такою популярною саме серед молодої аудиторії? Через пісню «Охрана отмєна»?
— Я думаю, через прості слова і таку солоденьку мелодію, там немає забагато сексу. Мені здається, що цим воно і виділилось на фоні всього, що зараз існує. Основне, звісно, це фраза «охрана отмєна» (фраза, яку використовують касири, коли кличуть охоронця, для ануляції товару, від якого відмовився покупець — ред.). Вона у всіх на устах була і до пісні.

— У чому ідея: ти береш якісь меми і намагаєшся їх оспівати?
— Беру те, чим живе народ, і кладу його на музику.

— Зараз, здебільшого, на що йдуть гроші? Ти не витрачаєш свої гроші на музику?
— Зараз гроші йдуть здебільшого на одяг. З’явилась можливість попрацювати зі стилістом, і гроші витрачаю реально на одяг для того, щоб нарешті проявлятися зовнішньо такою, яка я є. При цьому в мене є вимоги. Наприклад, не використовувати натуральне пір’я або шкіру. Ми вже знайшли «нашу» марку одягу по ідеології — Stellа McCartney. Вона почала запускати веганську лінійку взуття (виготовлене без матеріалів тваринного походження — ред.) і, якщо хтось бачив мене у білому взутті на супервисокій платформі, то воно повністю з веганського матеріалу.

Stellа McCartney

Бренд під яким англійська модельєрка Стелла Маккартні випускає колекції одягу та взуття не використовуючи хутро та шкіру тварин.

— Тебе часто впізнають, коли ти зараз приїжджаєш до Василькова?
— Буває, впізнають. Дуже часто буває, що впізнали та й «Ну так, і що?». У самому Василькові неважко стати популярним, і насправді оце, мабуть, бажання популярності і пішло звідси, тому що це маленьке місто. У школі я була супертихою дівчинкою і спостерігала за якимись такими «зірками» зі свого класу, яких все місто знало. І я, мабуть, хотіла так само, але розуміла, що їхнім шляхом я не можу це зробити.

— А чим вони були знамениті?
— Це, зазвичай, робилося за стандартом: хто більше вип’є на тусовці. Мене це [алкоголь] ніколи не цікавило, і я вирішила досягти популярності своїм шляхом. Вийшло ніби.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту,

Ведучий:

Богдан Логвиненко

Режисерка,

Продюсерка:

Карина Пілюгіна

Редакторка:

Софія Базько

Наталія Понеділок

Коректорка:

Олена Логвиненко

Оператор:

Олег Сологуб

Михайло Шелест

Монтажерка:

Анна Воробйова

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Ілона Миколаїшин

Слідкуй за експедицією