Що почитати про повномасштабну війну Росії проти України

«Відчуття, що я не вмію більше нічого, окрім як писати про війну. Навіть в дитячих книгах присутня війна. А її мотиви постійно повторюються в тому чи іншому вигляді», — пише письменник Валерій Пузік. Війна — непроминальний досвід, а тому закономірно, що письменники писатимуть про неї, перебуваючи в епіцентрі подій і, вочевидь, ще довго опісля. Український ринок уже поступово наповнюється виданнями про широкомасштабне вторгнення — це і воєнна поезія, і книги для дітей, і репортажі, і щоденники військових чи цивільних. Багато українських авторів не тільки стали очевидцями війни, а й її безпосередніми учасниками — вони пішли боронити Україну від російської навали. Серед таких — Артем Чех, Єлизавета Жарікова, Валерій Пузік, Олена Герасим’юк, Олег Сенцов, Артем Чапай, Валерій Маркус та інші.

Росія у прагненні нищити все українське не оминає й літературу — окупанти системно руйнують бібліотеки, спалюють книжки, бомблять друкарні. За даними Міністерства культури та інформаційної політики, станом на 3 липня РФ знищила в Україні щонайменше 598 бібліотек. А з Маріупольської міської історичної бібліотеки ім. Михайла Грушевського загарбники вилучили понад 1500 українськомовних видань, назвавши їх «екстремістськими», привізши натомість російську літературу.

Країна-терористка нищить не лише літературу, а й тих, хто її творить. І це те, в чому вона вправлялася не один десяток років. Росія винна в загибелі багатьох українських письменників — і тих, хто був на фронті, і тих, хто боровся за збереження суверенітету України в цивільному житті. Ми пам’ятаємо Володимира Вакуленка, якого до смерті закатували окупанти; Вікторію Амеліну, яка пішла з життя через поранення, отримані внаслідок обстрілу Краматорська; Андрія Гудиму — він загинув у бою під Бахмутом. До цього переліку входить іще багато імен як відомих авторів, так і тих, у кого Росія відібрала можливість заявити про себе.

У той час, коли РФ намагається стерти все українське, важливо докласти ще більше зусиль, аби зберегти і примножити культурні надбання, а також зробити все можливе, щоб не допустити повторення війни в майбутньому. Тому публікуємо добірку книг про повномасштабне російське вторгнення в Україну, які, на нашу думку, допоможуть глибше осмислити досвід, який усі ми переживаємо ось уже більш як рік. Їх придбання — це спосіб підтримати розвиток українського книговидання, а їх читання — нагода глибше осягнути нинішню дійсність і ближче познайомитися з творчістю українських письменників.

«Поміж сирен. Нові вірші війни»

Видавництво: Vivat

як діти?
ідіть в укриття.
грім більше не грім.
зламалося небо.

Це уривок з вірша поетки Катерини Міхаліциної, який увійшов до нової збірки української поезії — «Поміж сирен. Нові вірші війни», що охоплює рік повномасштабної війни в Україні. Її упорядник — поет, перекладач і літературознавець Остап Сливинський, сказав, що у книзі зібрано «все найкраще, найважливіше, що постало в українській поезії за цей недовгий час».

Фраза «Поміж сирен» спочатку слугувала назвою серії поетичних зустрічей, які протягом перших місяців повномасштабної війни організовував Український ПЕН у львівських прихистках для вимушених переселенців.

В антології — твори 59 сучасних українських поетів і поеток: Любові Якимчук, Ярини Чорногуз, Ірини Цілик, Сергія Жадана, Павла Вишебаби, Катерини Калитко, Богдани Матіяш та інших. Видання очікують із друку на початку серпня, а передзамовити його вже можна на сайті видавництва.

«Позивний для Йова. Хроніки вторгнення», Олександр Михед

Видавництво: «Видавництво Старого Лева»

Книга, яку Олександр Михед почав писати з першого дня повномасштабного вторгнення РФ в Україну. У ній він розповідає про життя впродовж 13 місяців війни: втрату дому в Гостомелі, життя батьків в окупованій Бучі, перші 100 днів у війську. Над візуальним наповненням книги працював український художник та ілюстратор Мітя Фєнєчкін, а основою для ілюстрацій стали скріншоти новин, які автор робив упродовж роботи над книгою.

«Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» — дев’ята книга Олександра Михеда й третя, написана в жанрі нон-фікшн. На цьогорічному «Книжковому Арсеналі» вона ввійшла до списку п’яти найбільш продаваних нон-фікшн видань. 

«Друзі, вибачте. Дуже дивне відчуття від вітань з цією книжкою. Її ніколи не мало бути. Вибачте. І дякую за вашу підтримку», — писав автор книги у фейсбуці під своїм дописом-анонсом видання.

У 2022 році Олександр Михед також видав дитячу книгу «Котик, Півник, Шафка», присвячену трьом символам української стійкості в боротьбі з Росією: шафці, що втрималася на стіні зруйнованого в Бородянці будинку; коту, який вижив після російського обстрілу й «застряг» на сьомому поверсі розбомбленої багатоповерхівки; керамічному півнику васильківської майоліки, який уцілів після обстрілів у Бородянці. У книзі Котик, Півник і Шафка оберігають українську родину в боротьбі з ворогом.

Книга «Котик, Півник, Шафка» визнана однією з найкрасивіших у світі — вона потрапила до списку переможців Шостого міжнародного конкурсу ілюстрованих книжок NAMI CONCOURS 2023 й була відзначена в номінації Green Island Award.

«Війна: вогонь запеклих не пече. 2014–2021», Галина Горицька

Видавництво: «Фоліо»

Це документальний роман у двох томах на основі реальних історій бійців підрозділу спецпризначення. Перший том під назвою «Війна: вогонь запеклих не пече. 2014–2021» висвітлює російсько-українську війну з її початку, тобто відколи РФ вдерлася на схід України й окупувала Кримський півострів. Розповідь ведеться від імені головної героїні, однак згодом роль оповідача переходить до військового розвідника Отто-Алекса.

Галина Горицька так говорить про свою книгу: «Ця історія про те, як же далеко війна, якщо ти насправді в Києві і ніколи й ніяким чином не в Авдіївці. Як далеко усвідомлення загрози, коли не проїжджаєш червоні таблиці на полях про замінування, що трапляються кожні п’ять метрів по периметру».

Другий том — «Війна: вогонь, вода і мідні труби. 2022» — це своєрідний щоденник авторки, який вона веде з початку повномасштабного російського наступу. У романі події, які описує оповідачка, переплітаються з монологами уже знайомого Отто-Алекса. Цю книжку Галина Горицька присвятила всім загиблим героям, які захищали Україну.

«#Маріуполь #Надія», Надія Сухорукова

Видавництво: «Лабораторія»

тизер до фільму

Ця книжка створена на основі щоденника української журналістки Надії Сухорукової, який вона вела в соцмережах упродовж березня-квітня 2022 року, коли російські війська захоплювали Маріуполь. У щоденнику відтворені тогочасні реалії, в яких жили мешканці міста: голод і холод, руйнування житлових кварталів у об’єктів інфраструктури, нескінченний страх за власне життя. Ілюстрації до книжки створив художник-графік, викладач Маріупольської філії Національної академії мистецтв і архітектури Данііл Немировський, також маріуполець. Візуальна частина видання — це його рефлексії щодо пережитого в Маріуполі.

Книжка «#Маріуполь #Надія» здобула світове визнання. Наприклад, у 2022 році колишній міністр закордонних справ Латвії Едгар Рінкевичс, який тепер є президентом країни, цитував її уривки під час виступу в Європарламенті. Зачитувала щоденник і британська акторка Грета Белламасіна під час благодійного вечора на підтримку України, який 2022 року відбувся у Великій Британії.

Уривки книги також друкували на іноземних платформах, як-от британська «Відкрита демократія», у виданнях New York Times, «Голос Америки», Bild-Zeitung, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Freefils.

За мотивами щоденника Надії Сухорукової литовський режисер Андрюс Саулюс поставив виставу, а Об’єднання Українських Продюсерів (ОУП) зняло документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія». Стрічка вийшла 22 серпня 2022 року, напередодні Дня Незалежності України, і її показали в понад 50 країнах.

«Найдовша подорож», Оксана Забужко

Видавництво: «Комора»

Це новий твір про російсько-українську війну та її витоки, який Оксана Забужко створила на замовлення італійського видавця. Письменниця розповіла, що її попросили розтлумачити західній авдиторії історичний контекст війни в Україні, тож вона написала 90-сторінковий есей. Крізь призму власних спогадів і рефлексій Оксана Забужко пояснила складні стосунки Росії й України з двох планів: тридцятилітнього й трьохсотлітнього.

«Найдовшу подорож» видали польською, норвезькою та шведською мовами, а також очікують німецькою й італійською. Оксана Забужко каже, що хоч свій есей адресувала іноземній авдиторії, проте українським читачам він також відгукується.

— Є список книжок, не написавши яких, ти не маєш права померти… Це («Найдовша подорож». — ред.) книжка, народжена саме цією фазою війни. Це книжка, яка є моєю персональною мобілізацією, персональною відповіддю на виклик війни. Це воєнна книжка письменниці, котра відчуває себе мобілізованою, — сказала авторка в ефірі «Суспільне Культура».

«З любов’ю — тато!», Валерій Пузік

Видавництво: «Лабораторія»
трейлер

«Клаптикова ковдра зі спогадів і мрій» — так говорить Валерій Пузік про свою книжку. У ній він зібрав листи до свого сина Ореста, з яким був змушений розлучитися через війну, а також вірші, короткі польові нотатки й есеї, написані на передовій. 

Ще у 2015 році Валерій Пузік пішов на фронт добровольцем, брав участь у бойових діях на Донеччині у складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС). А з березня 2022 року письменник захищає Україну у новій фазі російсько-української війни.

Валерій Пузік каже, що «З любов’ю — тато!» — це книга, яку він хотів би, якщо раптом загине, прочитав його син.

— Це тиха книжка. Настільки, наскільки, може бути тихим щастя та любов. Настільки, наскільки може бути тихою ностальгія за звичними та буденними речами. Це книжка, яка буде завжди зі мною. В серці та думках, — писав Валерій Пузік у своєму фейсбуці.

«Деокупація. Історії опору українців. 2022» Богдан Логвиненко, Ukraїner

Видавництво: Ukraїner

Збірка репортажів про поїздки команди Ukraїner деокупованими територіями України у квітні–листопаді 2022 року. Історії у книзі розміщені хронологічно, так, як Сили оборони звільняли українські міста та села — Бучу, Ірпінь, Гостомель, Балаклію, Ізюм, Куп’янськ, Херсон та інші. Богдан Логвиненко — автор проєкту Ukraїner і постійний учасник експедицій деокупованими територіями дає можливість простим українцям бути почутими. Тим, хто пережив жахіття окупації, але не втратив любові до своєї землі та країни. Тож кожен репортаж — це голос військових, волонтерів, партизанів і простих мешканців.

— Так сталось, що цього року вперше з 2016 вийде книжка мого авторства <…>. В якийсь момент минулої осені (2022. — ред.) стало дуже складно з накопиченим досвідом з кількамісячних поїздок усіма деокупованими територіями. Я вирішив, що звільнюсь від постійної саморефлексії, якщо прорефлексую це ще з кимось, тобто з вами. Так зʼявилась ця книга репортажів, — написав Богдан Логвиненко на своїй сторінці у фейсбуці.

«77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни», Reporters

Видавництво: «Лабораторія»

Це збірка репортажів, які написали журналістки українського видання Reporters у період між 23 лютого і 9 травня — двох символічних дат для Росії. 

Упорядниця збірки, шеф-редакторка Reporters і співзасновниця групи видань The Ukrainians Марічка Паплаускайте сказала, що ідея книжки виникла ще на початку російського широкомасштабного наступу. «77 днів лютого» описують події впродовж перших трьох місяців після вторгнення через історії людей: військових, волонтерів, мешканців прифронтових територій. Видання містить передмову письменника Сергія Жадана.

12 липня «77 днів лютого» вийде в США у форматі електронної та аудіокнижки англійською мовою. Аудіокнигу озвучить лавреат премії «Обі» 2019 року в номінації «Найкращий чоловічий голос» і номінант на премію «Обі» 2022 року Едоардо Баллеріні.

«Люди з дієсловами», Катерина Калитко

Видавництво: Meridian Czernowitz

До нової, десятої поетичної збірки «Люди з дієсловами» української письменниці ввійшли вірші 2021–2022 років. Вона складається з чотирьох розділів: «Еней не озирається», «Особовий займенник», «Скляні коліна» та «Катехизис».

На початку повномасштабного вторгнення рукопис авторки вже був у видавництві, однак нова фаза війни, як розповіла Катерина Калитко, спонукала поповнити збірку новими поезіями. Головні тексти у книжці написані в перші чотири місяці великої війни.

— У розшматованих війною, постгеноцидних суспільствах поети продовжують говорити — тільки це щоразу вже інша поезія. Щоб писати під час війни, потрібна відвага — хоча б для того, щоб визнавати розгубленість і травмованість, шукати мову у прямому ефірі. Щоб видавати поетичні збірки під час війни, потрібні не менша відвага й справжня, вперта незламність, — писала про збірку Катерина Калитко у своєму фейсбуці.

Хай тепер приходять. Хай спробують
видирати мене з корінням —
я підважу
всю землю

уривок із вірша Катерини Калитко,
«Люди з дієсловами»