Косів. Мотоклуб серед гір

Василь чекає нас біля входу до подвір’я, на якому стоять мотоцикли та декілька автомобілів, що ще готуються стати частиною його експозиції. Двері цієї майстерні відкриті для гостей — охочі можуть заночувати прямо тут, між ретро-технікою. Василь не відмовляє туристам, які хотіли б зупинитись у таких екстремальних умовах, для гостей тут навіть передбачений душ.

Шлях мотокультури в Україну

Мотоцикли були в Україні й у довоєнний час, але основний їхній потік почався вже після війни. Бувало навіть, що коней у селах не було, то орали ними, причіплюючи до плуга, адже якщо поверталися з війни, то часто привозили й залізного коня.

Сьогодні в усьому світі класикою вважаються німецькі, австрійські та японські моделі — це й не дивно, адже історичні передумови цьому сприяють. Перед війною, до якої дуже ретельно готувалися, Гітлеру показали дві моделі мотоциклів: заводів BMW та Zündapp. Він обрав Zündapp для оснащення армії. Та, оскільки BMW була достатньо потужною компанією, Zündapp з часом просто збанкрутіла. Пізніше, у повоєнний період, Радянський союз вивозив цілі заводи. До прикладу, лінія ІЖ — це був завод DKW, а до того свого виробництва фактично не було: перед самою війною закупили 4 лінії мотоциклів BMW через Швейцарію, аби не в заводу, розібрали, скопіювали і вже перед війною почали випускати, втім, дуже мало.

За радянських часів виготовляли багато реплік: ГАЗ-51 — як копію американського Studebaker чи перше покоління «Запорожців» — як альтернативу італійським автомобілям «для народу» Fiat-500; «Вятка» — точна копія культової італійської моделі Vespa.

У радянський час було багато різноманітних змагань, зокрема й багатоденні змагання, які спочатку були більше орієнтовані на підготовку військових. Саме на Коломийщині та Косівщині проводили чемпіонат України та Союзу з цієї дисципліни. Вони були розраховані на перевірку витривалості техніки та людини: спортсменів готували до оборони країни. Атрибутом змагань була стрільба та метання гранати на точність кидка. Україною їхали 3 дні, а чемпіонат Союзу тривав 5. Усе це в гірській місцевості. За день проїжджали приблизно 400 км.

Тепер такі змагання на витривалість мотоспортсменів називаються ендуро, що тепер уже традиційно починаються виставкою машин, без стрільби чи вибухів.

У Карпатському містечку Косів сьогодні активно розвивається мотокрос, ендуро, культура мототуристів (байкерів) та кантрі-крос.

40 років мотозахоплення

Василь Курищук — місцевий рушій мотокультури. Він уже понад 40 років захоплюється мотоциклами та іншою технікою:

— Зацепилося й понеслося. Усе життя з мотоциклом. У мене тато фронтовик, мама в колгоспі — нікого не було, щоб із мотоциклами. Я пам’ятаю, як маленький: стоїмо дивимося ці змагання, рахуємо. Ти пишеш номер мотоциклу. Вони їдуть перший круг, другий, третій, ти пишеш. Які номера є. Вони грязні, бо лісами їздили. На третій круг їх дуже мало лишалося. Пам’ятаю запах цього мотоциклу, диму на все життя.

Палке захоплення вплинуло й на рідних, адже вся родина слідом за Василем також сіла на мотоцикли: брати, син, донька, племінник — усі їздять. Він достеменно знає свою справу не лише на запах, адже практично облаштував собі в майстерні місце, де за потреби можна й заночувати, і комфортно прийняти гостей, і навчити послідовників чи молодше покоління як їзди, так і догляду чи ремонту техніки.

Ретро-мотомайстерня

У приміщенні, яке клубу виділила районна рада, Василь облаштував не лише майстерню. Тут можна також побачити чималу колекцію раритетних мотоциклів, автомобілів та старих речей — елементів авто- та мотокультури, деталей старих машин:

— Музей — слово мені не інтересне. Бо «музей» нагадує «мавзолей». Ретро-мотомайстерня! «Музей» — не то звучання.

Колекція діюча — практично все на ходу, окрім тих машин, що тепер у процесі реставрації. Важливим під час роботи є підбирати матеріали, як-от для ІЖ треба було чекати на проводку:

— Їх не робили, як тепер всьо, у пластмасі. Тоді була матерчата проводка. Й от заказали проводку з інтернету, щоби поставити іменно матерчату. Й он тоже робота зупинилася.

Колекцію Василь Курищук збирає майже 40 років. Сьогодні в ній 15 мотоциклів та 13 автомобілів. Серед мотоциклів — Gilera (вже навіть заводу цього немає) 1984 року випуску, ІЖ-49, К-750, МВ-750, М-72, «Урал», «Ірбіт», а також реставровані автомобілі, найбільш помітні з яких тут — «Запорожець» 64-го року та військовий ГА-63, який робився для армії. Є тут також прибалтійський міні-мотоцикл — мрія всіх малюків СРСР, мотовелосипеди й карти.

Усе, що сюди потрапило, має окрему історію: щось вимінювалось, інше — купувалось, але майстер знає все про кожного залізного коня. Знається він і на репліках BMW, які виготовлялись у Радянському Союзі після війни. На штампах вивезених заводів робилися мотоцикли й автомобілі. У колекції Василя є ідентичні копії 51 року, де всі деталі робилися на німецьких штампах. А от моделі К750, М, М72, «Урал» мали власні штампи, але це було пізніше, адже одразу після війни все було німецьким. Вивезений завод BMW частково запустили в Києві, де випускали «Дніпро» та К750. На іншому заводі DKW на конвеєрі робилися такі відомі радянські марки, як ІЖ, «Мінськ М», «Ірбіт» та «Урал».

СРСР по-різному підходив до виробництва техніки «для народу». Сьогодні це можна побачити й у ретро-майстерні:

— У нас є «Москвич» отам, а отам — Opel. Уся різниця в тому, що це — «Москвич», а це — Opel. «Москвич» — 4-дверний, а Opel — 2-дверний. Все один в один.

Є тут реставрований «Запорожець», до якого сьогодні запчастини шукаються всіма просторами інтернету, адже жодна фірма вже того не робить, навіть сайлентблоків. Але ж машина теж скопійована:

— По інтернету найшли в Маріуполі десь 4 сайлентблоки, заказали, проплатили, щоби їх прислали. Оце ж копія Fiat-500: мотор Мелітополь робив, а ходову вони взяли від Фольксваген-Жук (Volkswagen New Beetle — ред.). Хрущов якось був у Італії, побачив Fiat-500 і сказав: «Зробіть машину для народу». І почали вони (СРСР — ред.) штампувати «для народу» машини. Чим думали, туда й поставили, — кажуть у нас. Але воно ж їздило!

«Горбатий запорожець» тоді був дуже прохідною машиною. Раніше взимку тільки ним і можна було проїхатися, адже прохідність хороша: на риболовлю чи для автотуризму не було у свій час кращої машини. Сьогодні реставрований «Запорожець-кабріолет» є окрасою майстерні, виїздять на ньому на виставки та паради. Навіть на Різдво його давали на Маланку в сусіднє село, зробити постановку із «Кавказької полонянки».

Кожен мотоцикл для Василя Курищука важливий та підкріплений історією. Найбільшою цінністю вважає експонати, на яких усе рідне, особливо, якщо залишилась оригінальна фарба, з якою випускав завод. Саме збереження комплектного мотоцикла, незафарбованого, таким, яким він був на ходу ще у минулому столітті, — одна з найважливіших складових роботи для колекціонера. Але колекція дуже різноманітна:

— Найдавнішим є мотоцикл «Москва» 1949-го року. Це копія німецького DKW. Воно називалося DKW RT 125, а москалі назвали його «Москва». У нас не було ніколи цілі збирати старе, бо це дорого. Ми, в основному, спорт і туризм розвиваємо, а вже паралельно майстерня, реставраційна й колекція.

Реставрація старої автомобільної та мототехніки має свої особливості:

— В мене був мотоцикл на реставрації, який людина привезла з війни, то його взяли, розібрали й на стрих (діал. горище — ред.) закинули, то він там простояв. Ця людина, яка привезла, померла, а внуки продали хату й навіть не знали, що на стриху мотоцикл. Мотоцикл DKW — оригінальний німецький 1932-го року. Ми його відреставрували, то люди його забрали, бо той будинок купили під кафе, а відреставрований мотоцикл поставили там як історію.

Майстерня завдяки експонатам, робочій атмосфері, великій кількості деталей та елементів приваблює, серед іншого, і можливістю тут заночувати, адже для цього є частково облаштоване місце. Зупинялися тут і гості з-за кордону — учасники чемпіонатів світу та Європи, зокрема з Німеччини та Голландії:

— Приїхали сюди на Косівщину просто поспати між старою ретро-технікою, бо вони є такі люди, розумієте? Просто дух той!

У планах запустити хостел, де будуть гостинно приймати учнів, спортсменів на тренуваннях чи змаганнях, проведення яких у Косові вже стало традицією.

Мотоклуб «Highlanders»

Насправді ж колекція — додаткова до основного заняття діяльність. Василь Курищук — передовсім президент мотоклубу «Highlanders», для потреб якого потрібно мати й карти, і японські та австрійські мотоцикли для наймолодших членів клубу та все необхідне для тренування.

Хоча саме вектор на розвиток спорту й автомототуризму спричинив таке цілісне поєднання майстерні, реставраційної та колекції. Усе в одному приміщенні, де приймають спортсменів та автомотомандрівників. Але найбільше тут займаються дітьми: мотошкола, автонавчання органічно вплелися в діяльність клубу, який активно займається розвитком молоді. Наймолодші учасники клубу прийшли ще в дошкільному віці, а першокласники вже їздять на змагання. Тут діти розвивають навички водіння, інженерне мислення, вчаться доглядати за технікою та боротися зі страхами — це передусім альтернатива онлайн-середовищу. Славиться клуб і своїми «дорослими» перемогами.

Уже кілька років поспіль мотоклуб тримається в трійці найкращих на змаганнях у командних заліках. Особистих досягнень членів клубу не лічать, бо їх дуже багато. Спортсмени здобувають кваліфікацію та представляють Косів на багатьох змаганнях та автомототусовках в Україні та Європі:

— Курищук Віталій перший на Косівщині виконав нормативи майстра спорту, Андрицуляк Василь уже теж став майстром. Плюс, є юнацькі розряди. Це ж тяжко, бо то треба рік підготовки і змагань, бо набираєш очки від гонки до гонки, а тобі їх сумують і наприкінці року виводять результат. Якщо ти посідаєш на першості України 1–3 місце, то ти виконуєш такі нормативи, а зараз їх ще більше удосконалили.

Кістяк мотоклубу — це приблизно 20 осіб, які не уявляють свого життя без мототехніки. Хтось виїжджає на заробітки, щоб купити мотоцикл, хтось новий долучається:

— Зараз дуже накладно це все. Косів — маленьке провінційне містечко. Тяжко.
Втім, завжди залишаються ті, для кого мотоцикл — це стиль життя. Коли клуб приїздить на змагання, то колеги-спортсмени з інших міст завжди дивуються: є команда, діти, дорослі, різні дисципліни — усе прораховується, враховується, є командний залік. Паралельно долучились і байкери, які зараз відроджують мототуризм.

Для власних потреб облаштували територію під мототрек, а поруч із майстернею з дерева виготовили перешкоди для тренувань ендуро. Щороку проводять паради ретро-техніки до пам’ятних дат на день Косова. Окрім того, розробили маршрут для змагань «Ruba Grunem» — це маршрут, який пролягає й лісом, і населеними пунктами (понад 100 км):

— Гонку назвали Ruba Grunem. Ґрунт — це ви знаєте, що земля. А іменно по-народному «грунь» — це моя земля в горах. А «руба» — це є заруба, гонка. Як назвеш, так і попливе. Так і ми попливли з цією назвою.

У 2017 році на цьому змаганні було вже три повноцінні траси — для різного рівня спортсменів: профі, аматорів і тих, для кого це хобі. У середньому коло мало близько 30 кілометрів, по якому спортсмени проїжджали по 4 кола на день. Усе стало можливим завдяки спонсорам і місцевій владі. Василь щиро сподівається, що з часом до Косова можна буде активніше запрошувати спортсменів із усієї Європи.

Як ми знімали

Про те, як ми виступали у Івано-Франківську на TEDx, як у Косові потрапили до чудової родини керамістів, а після того потрапили до мото-майстерні.