Красноїльська Маланка. Відродження Карнавалу

Найбільша й найвідоміша з усіх буковинських Маланок відбувається в селищі Красноїльськ, що на кордоні з Румунією. 13 і 14 січня тисячі людей у вигадливих костюмах виходять на вулиці селища із виставами, піснями й танцями, святкуючи прихід Нового року. Традиції маланкування тут зберегли попри заборони радянської влади й сьогодні до Красноїльська на Маланку з’їжджаються тисячі туристів не тільки з усієї України, а і з інших країн світу.

Новий рік за старим стилем

Маланку святкують 13 січня відповідно до Григоріанського календаря, на який Україна перейшла 1918 року. Він замінив собою Юліанський, або, як його ще називають, «календар за старим стилем», відповідно до якого Маланка припадала на 31 грудня, тобто була новорічним святом.

Давня назва цього свята — Щедрий вечір, а свою сучасну назву воно отримало через те, що збігалося із християнським святом преподобної Меланії — черниці, яка жила у V столітті в Римській імперії.

В українській традиції головними героями цього свята є Маланія і Василь, роль яких виконували відповідно хлопець і дівчина, а також Коза, Жид, Лікар тощо. У цей день виконують особливі пісні, які називаються щедрівками і вітають господарів із настанням Нового року, бажаючи усіляких гараздів у майбутньому.

95% населення Красноїльська — етнічні румуни. Українською або російською мовою тут говорять переважно із приїжджими, між собою спілкуючись майже виключно румунською.

Традиції святкування Маланки в цьому селищі також більше споріднені із центральноєвропейськими, ніж з українськими звичаями. Це одна з причин, чому красноїльська Маланка — унікальне явище на території України. Друга важлива причина — це найважливіше свято для всіх у селищі, тут його завжди чекають, плекаючи столітні традиції маланкування. 13 і 14 січня Красноїльськ перетворюється на територію, де абсолютно всі радіють приходу Нового року.

Персонажі Маланки

Маланкування — чоловіча справа, винятки роблять лише для дітей і підлітків, де дівчата виконують ролі Цариць у основних гуляннях, а також часто перевдягаються в Циганок, ходячи разом зі своїми юними Ведмедями по хатах вранці 13 січня.

Персонажі класичної, народної Маланки завжди однакові. Ватагу очолює Комендант, він — головний організатор дійства, збирає людей, домовляється із господарями, зберігає в себе гроші, зароблені під час гуляння.

Маланкарська ватага зазвичай складається з Царів і Цариць, роль яких найчастіше виконують діти, вбрані в білі костюми, щедро розшиті бісером. Є також персонажі в масках: пузаті Дід і Баба в етнічному вбранні, Лікар, Жид (його легко впізнати за височенним циліндром на голові і великим горбатим носом), Циганка з «дитям» на руках, яка вимагатиме в чоловіків аліменти на «їхнє» чадо. Інколи трапляються Вершники на реальних або бутафорських конях. За переказами, ще кілька десятиліть тому в маланкарській ватазі ходив чорт, але з часом цей персонаж зник, аби не дратувати місцевих священиків.

Та найяскравішими героями Маланки в Красноїльську є, безсумнівно, Циган і Ведмідь.

Виконувати роль Ведмедя — дуже почесна і важка, але добровільна справа. Ведмедями можуть бути тільки молоді неодружені хлопці. Одружені чоловіки, що до того перевдягалися Ведмедями, не припиняють маланкувати, а вдягають маски і стають Дідом, Бабою або Жидом.

У Красноїльську сім кутів (історично сформованих частин селища — авт.): Путна, Путна дін Жос, Тражани, Сус, Дял, Гута і Слатина, практично в кожному з них образи Цигана і Ведмедя мають свої виразні особливості.

Костюми Ведмедів робляться із сіна або соломи, яку спеціально запасають ще з літа. Загалом є два типи Ведмедів: «крилаті» й «копиці». Вбрання з плечима, схожими на крила — незйомне, робиться із канатів, які скручуються із сіна. Маланкар залазить у такий костюм тільки лежачи й носить його весь час, поки тривають гуляння.

Костюм-«копиця» робиться на основі кожуха, до якого прив’язуються жмути соломи. Він зазвичай важить менше за «крила» й легко знімається за потреби, виконуючи роль крісла для перепочинку під час пауз у тривалих гуляннях.

У куті Тражани — Ведмеді з найдовшими крилами, причому вони ледве не щороку зростають: якщо десятиліття тому крила мали в середньому три метри довжини, то зараз уже можуть доходити до шести метрів. Важить такий костюм понад 50 кг. Цигани тут теж особливі — у червоних штанях і з банданами на голові, із гіпертрофованими булавами, які можна підняти тільки обома руками.

«Крилаті» Ведмеді також ходять по Дялу й Сусу, причому останніх легко вирізнити з-поміж інших. Ведмеді з Суса невеликі, із «крилами» у формі серця і з вишиваним візерунком на грудях, усього роблять 15-20 таких костюмів. Цигани тут теж впізнавані — у чорних розшитих косухах і чорних смушевих шапках.

Ведмедів-«копиць» найбільше в Путні, другому за величиною куті Красноїльська. Їх супроводжують Цигани в рогатих шоломах, перемазані сажею та обвішані шкурами тварин. Окрім класичної для цього образу булави — зброї Цигана, якою він упокорює Ведмедя — тут ще використовують сокири, кувалди й мечі.

Майстер масок

Маски, які використовують на Маланці в Красноїльську бувають двох типів — автентичні, виготовлені нечисленними майстрами, які ще залишилися в селі, і куплені, які використовуються новітніми персонажами.

Іван Тарновицький живе на пагорбі над центральною вулицею селища. Уже понад 15 років він створює маланкарські маски. Зізнається, що закохався в цю справу відразу, бо дуже любить традиції.

Виготовляють такі маски із пап’є-маше. Майстер неквапно накладає на шаблон шматки газетного паперу, скріплюючи його шарами клею ПВА. Три шари паперу фіксує шаром тканини, а потім знову повторює алгоритм. Після того, як мінімум три рази склеїв між собою три шари паперу й шар тканини, відкладає макет маски сушитися. Бере з печі іншу, уже підсохлу заготовку, фарбує й розмальовує та прикрашає головним убором, створюючи відповідний образ.

Роботи напередодні свята у майстра чимало. Для себе ж він щороку створює нову маску:

— Місяць майже не спав. Вдень на роботу, а ввечері ліпив тут.

Раніше маски склеювали борошном, розповідає чоловік, але їх швидко з’їдали миші. Довелося перейти на ПВА, на одну маску потрібно витратити літр клею. Бізнес на їх виробництві Івана не цікавить. Хіба що міг інколи продати зайві маски випадковим охочим за 150 грн. З огляду на те, що літр клею коштує приблизно 60 грн, плюс ще необхідні фарба й лак, а також текстиль на капелюхи, виходить, що продавав практично за собівартістю.

Але головні споживачі масок Івана — учасники його маланкарської ватаги. Ввечері 13 січня вони вийдуть святкувати Маланку зі своєю, особливою програмою. Маланка для Івана зазвичай закінчується 15 січня в Чернівцях на Маланка-фесті, куди з’їжджаються показати свої вистави ватаги з усієї Буковини. Інколи запрошують у Румунію. Наприклад, минулого року показували свої традиції в Сучаві, виступаючи під українським, румунським і європейським прапорами.

— Україна держава наша. Я народився на Україні. Я румун. Ми всі румуни тут. Але ми поважаємо свої традиції і свій народ, свою державу. Ми не проти України й не проти Румунії.

Новорічна ніч

13 січня вранці Маленькі Циган і Ведмідь, самостійно чи в супроводі батьків, ходять дворами від хати до хати, розігруючи свою виставу.

Після обіду на дорогах починають з’являтися перші ряджені на конях, вдягнені в хутра й національні костюми. Але це тільки пролог, основні ж ватаги збираються о шостій вечора в хатах у різних кутах Красноїльська. Ведмеді із солом’яними «штанями» на ногах випивають по стопці горілки, збуджено переговорюючись між собою.

План дій на наступну добу розписаний до деталей. Протягом усієї ночі ватаги маланкарів, які можуть нараховувати до кількасот учасників, ходитимуть обійстями у своєму кутку, віншуючи й розважаючи господарів. У кількох заздалегідь підготовлених для цього хатах зупиняться на довший час, аби перепочити і як слід підкріпитися, щоби потім не заснути від втоми. Під час таких застіль маланкарі вживають чимало алкоголю, але тих, хто надто п’яніє і втрачає над собою контроль, відразу ж відправляють додому.

«Маланка ходить, щоби вигнати злого духа з будинків. Вона колядує, щоби новий рік починався весело», — пояснюють смисл дійства місцеві мешканці.

Маланку в Красноїльську люблять і приймають в усіх хатах. Не піде ватага до господарів лише в тому разі, якщо хтось у цій родині помер. Тоді гуляння просто недоречні. Але й за таких обставин господарі можуть просто вийти з обійстя на дорогу й там приймати переберію.

Порядок вистави такий. Спершу Комендант вітає господарів і питає дозволу зайти у двір. Першими на «сцену» виходять Діди й Баби і віншують хазяїв. Дідів зазвичай більше, можливо тому, що красноїльська Маланка — це передусім чоловіче свято. Жінки сьогодні також беруть участь у дійстві, втім раніше маланкували переважно чоловіки. Потім виходять водити свої хороводи під звуки труби Царі й Цариці. За ними настає черга для танцю Жидів. Лікарі, Циганки з немовлятами та інші помічні герої тим часом нишпорять між гостями свята, роблячи дрібні капості.

Музика стає все швидшою, танці — усе експресивнішими, поки не настає кульмінація. Цигани б’ють об землю своїми гротескними булавами — і Ведмеді починають танцювати й кидатися один на одного, ревучи. Бій між ними буде тривати доти, доки їх за допомогою ножів і сокир не втихомирять Цигани. Потім господар частує ватагу й дає гроші. Комендант виголошує отриману суму й маланкарі йдуть далі. Усе дійство супроводжується піснями й уретурами — святковими побажаннями господарям.

Це найпоширеніший сценарій новорічної вистави, але бувають і інші варіанти. Наприклад, майстер масок Іван щороку на Маланку водить Маскарад. Герої його невеличкої ватаги, вдягнені в найрізноманітніші маски селян, із гумором відтворюють рільничі традиції.

— Будемо так робити, як раніше косили, траву збирали. Колись косили й сіно збирали. Побачите. Щороку щось інше робимо. Це вже звичай наш, а не беркути або лікарі, а щось старовинне, наше.

Крім того, у Красноїльську збереглася дуже давня традиція — «прокладання першої борозни», або, як її ще називають румунською, «плугораш». Вона полягає в тому, що маланкарі за допомогою плуга роблять невелику борозну на подвір’ї господаря, імітуючи перший засів у Новому році.

Маланкарські ватаги ходять до ранку. Потім кілька годин на сон перед частиною свята, яка захоплює вже весь Красноїльськ і яку найбільше полюбляють туристи.

Парад Маланок

Вранці 14 січня Красноїльськ стає схожим на зону бойових дій. Принаймні так можна було подумати, натрапляючи на прикордонні «блокпости», встановлені на в’їздах до селища.

«Сьогодні вночі тут були бойові дії», — говорять Прикордонники.Нагадаємо, Красноїльськ розташований усього у восьми кілометрах від кордону з Румунією, тут справді ще нещодавно стояв прикордонний блокпост і була актуальною тема боротьби з контрабандою.

Чоловіки в масках і з автоматами зупиняють усі види транспорту, навіть підводи — шукають «контрабас». Показують свій «вилов» — дипломат, набитий пакетами із білим порошком.

Прикордонник із ножем у руках зупиняє автобус із туристами, заходить усередину салону з «обшуком», який закінчується тим, що люди скидаються по 10 — 20 гривень, купуючи в такий спосіб дозвіл на в’їзд. Маланкарі віджартовуються, мовляв, це для сільради.

«Хабар» за проїзд — справа добровільна, але ось через «блокпост» намагається пройти пішки місцева мешканка. З неї, як зі своєї, вимагають усього 5 гривень, і не отримавши нічого, розвертають назад. Усі, хто заплатили, отримують «талон», який дає можливість проїжджати через цей «блокпост» надалі.

Кордони між справжнім і вигаданим у ці дні стираються, далеко не завжди можна відрізнити, де справжні автомобілі з поліцією або лікарями, а де перевдягнені.

У центрі селища із самого ранку вже керують найрізноманітніші нові ряджені — Поліція і СБУшники відловлюють випадкових перехожих, змушують їх носити важкі коробки й саджають у клітку-тюрму, поки вони не заплатять «викуп», Лікарі в масках Арнольда Шварценегера інколи доволі грубо затягують хлопців і дівчат у свої «карети швидкої допомоги» все з тою ж метою — отримати відшкодування за «лікування». Двоє Потвор саджають туриста із фотоапаратом на стілець, вимащують кремом для гоління, влаштовуючи «перукарню» просто неба. Туди-сюди блукають«банди» Перевертнів і Зомбі й навіть «Єльцин» із дипломатом.

О 13-ій годині починається те, заради чого до Красноїльська щороку з’їжджаються тисячі туристів — парад Маланок. На центральну вулицю селища одна за одною виходять ватаги з різних кутів і йдуть, розігруючи вже для всіх свою новорічну виставу.

Фінал карнавалу відбувається на центральній площі селища, куди Маланки з кожного кута почергово приходять, аби позмагатися, чия вистава ефектніша. І знову танці і співи, хороводи із фаєрами. Надворі мороз, але маланкарі настільки розпалені дійством, що багато кому одяг просто заважає.

Й ось усі кути показали Маланки, останні Ведмеді відтанцювали свій танок і знеможено лежать на снігу. Люди потроху розходяться, багато хто йде просто до магазина — продовжувати святкувати вже в неформальному колі. Площа порожніє й уже не віриться, що ще годину тому тут було настільки багато музики і співів, що важко було почути серед усього цього карнавалу власний голос.

Чому карнавал?

Місцеві мешканці ображаються, коли хтось називає красноїльську Маланку карнавалом. Їх можна зрозуміти, у більшості людей це поняття асоціюється із напівоголеними танцівницями самби і Бразилією, але ж карнавал — явище дуже давнє й надзвичайно важливе в народній культурі.

Походження карнавалу сягає сатурналій — давньоримських народних свят, приурочених до завершення сільськогосподарського сезону. У ці дні всі роботи призупинялися й люди виходили на вулиці святкувати завершення старого року й початок нового. Найбільшого розквіту карнавали сягнули за часів Середньовіччя і відбувалися найчастіше перед Великим Постом. Залишки цього дійства в сучасній українській культурі ми можемо спостерігати на Масницю.

Карнавал у кожного народу завжди відбувався за особливим сценарієм із дотриманням багаторічних традицій, що не заважало йому бути всенародним дійством, коли до вистави, яка розігрувалася на вулицях, міг долучитися будь-хто. На час карнавалу стиралися будь-які кордони між різними прошарками суспільства, усі ставали рівними.

Ще одна важлива особливість класичного карнавалу — сміхове дійство, побудоване значною мірою на пародіюванні реалій минулого або теперішнього життя з обов’язковим використанням найвигадливіших масок і гротескних образів, які можна розпізнати за неприродньо збільшеними частинами тіла — очима, животами, ротами тощо.

Карнавал не знає смерті. Його вищий смисл — у ствердженні неперервності й циклічності життя. Недаремно це дійство прив’язане до початку або завершення сільськогосподарського року, тобто відбувається під час перерви між циклами життя природи.

У наш час карнавал у Європі продовжує існувати й розвиватися, чому до певної міри сприяє увага й любов туристів до подібних розваг. Найближчі аналоги красноїльській Маланці треба шукати в Центральній Європі. Це Кукері в Болгарії, Бушояраш в Угорщині, Фашінг у Німеччині, Курентованьє в Словенії, Звончари в Хорватії тощо. В усіх цих дійствах один із головних персонажів — Ведмідь або інше велике волохате створіння, роль якого завжди грають неодружені чоловіки.

Ця тварина в народних уявленнях вважалася царем природи і водночас символом родючості, здоров’я й сили. Саме з пробудженням ведмедя слов’янські народи пов’язували прихід весни.

Циган з огляду на це — символ людської сили, яка упокорює силу природи, спрямовуючи її в потрібне русло. Тому в боротьбі між Циганом і Ведмедем під час красноїльської Маланки завжди перемагає Циган.

Зберегти традицію

«Ніхто не знає, коли почалася Маланка». Саме таку відповідь вам дадуть місцеві мешканці, якщо ви спитаєте їх, відколи в Красноїльську так святкують Маланку.

Найнижчу можливу межу виникнення цієї традиції легко встановити — Красноїльськ було засновано 1431 року. Якщо подивитися на героїв Маланки, то вони, швидше за все, відображають реалії румунського життя XVII — XIX століть. Шляхта, жиди-крамарі, селяни, цигани — усе це соціальні групи людей, які жили в королівській Румунії.

Були тоді й цигани з ведмедями, вони навіть мали свою назву — урсарі. Це одна із сорока етнопрофесійних груп ромів, які займалися дресируванням ведмедів. Жили урсарі в Дунайських князівствах Валахії та Молдавії, а після скасування рабства ромів у другій половині ХІХ століття почали активно гастолювати з ведмежими виставами по всій Європі.

Напевно відомо, що в ХІХ столітті красноїльська Маланка була дещо інакшою. У ті часи Ведмеді не були такими великими і гротескними, замість теперішніх каракулевих шапок, вони носили на головах картонні маски ведмедів. Цигани також не мали таких великих булав і вигадливих різноманітних образів, як зараз.

Найважчі часи для красноїльської Маланки настали, коли Західна Україна стала частиною Радянського Союзу. Це дійство було офіційно заборонено, міліція відловлювала маланкарів, їм загрожував арешт на 15 діб, або в кращому разі примусова розписка з обіцянкою більше не водити Маланку. Цю обіцянку, звісно ж, потім ніхто не виконував.

Іван Тарновицький згадує ті часи:

— У Радянському Союзі міліція, навіть прикордонники ловили, ведмедів палили. Не пускали на центральну дорогу, це було як війна. А все одно виходили, ніхто їх не міг утримати.

Для того, щоби на законних підставах отримати на роботі відгул у день Маланки, чоловіки записувалися в донори крові. Усі костюми Ведмедів раніше робили незйомними, хлопців у цей час тримали на дієті з бобових, щоби менше хотілося в туалет. Крім того, спеціально брали із собою на гуляння ножі, аби швидко розрізати костюм і втекти в разі зустрічі з міліцією. Зйомні костюми-«копиці» з’явилися пізніше і прижилися лише в кількох кутах Красноїльська.

Міліція, Прикордонники, Зомбі, Лікарі в сучасних масках — герої, до яких ті, хто цінують класичну Маланку, ставляться іронічно. Водночас, поява нових гротескних персонажів, які відображають реалії сучасного життя, свідчить про те, що карнавал у Красноїльську розвивається, набуваючи все різноманітніших форм.

Цьому підтвердження і класичні персонажі Маланки, які з роками стають усе більше гротесковими — у Ведмедів стають довшими «крила», у Циган ледве не щороку важчають булави, а самі їх образи набувають нових, сучасніших рис. Усе живе має властивість змінюватися.

Красноїльська Маланка не є етнічно українським святом. Це румунська, центральноєвропейська традиція, яку шанують на території України. Але для нас це дійство можна вважати зразком того, як треба берегти й розвивати власні традиції. Адже саме вони формують унікальне обличчя кожного народу і зрештою приваблюють сотні тисяч туристів, цікавих до нових, неповторних вражень.