Кременець. Єдина дерев’яна санна траса

Волинь
Спорт
23 Липня 2019 21:24
2064

Коли в Швейцарії тільки започатковували санний спорт, в Україні вже існувала санна траса — в місті Кременець, що на Волині. Зараз вона єдина на всю країну, де представники цього виду спорту можуть тренуватися. Спортсмени з любов’ю називають Кременець колискою санного спорту України.

Збудували санну трасу в 30-х роках XIX століття. Спочатку вона виконувала розважальну функцію — слугувала для катання туристів і місцевих жителів, а також зимового відпочинку. Як вид спорту санкарство в Україні почало розвиватися з 60-х років XX століття.

Попри те що тут тренуються спортсмени олімпійської збірної, траса все ж далека від ідеалу. Державне фінансування надходить ситуативно. Інвестори, які готові вкласти гроші, ставлять свої вимоги. Через відсутність інфраструктури в Україні санним спортом займаються лише у Львові й Кременці. А професійна траса для тренувань – одна єдина.

Єдина й найдавніша

Першу санну трасу в Кременці збудували ще в XIX столітті. Це була 400-метрова гірка з двома трамплінами. Нова з’явилася в 70-х роках XX століття. Тоді ж Кременець навіть приймав Другі всесоюзні сільські спортивні ігри. Та з часом і вона зруйнувалася. Вже у 2000-х за підтримки Міжнародної федерації санного спорту й Міністерства молоді і спорту збудували 1000 метрів траси з 1157 запланованих.

Відтоді в Кременці започаткували чемпіонат України на санкороликах. Потрохи почали приїжджати спортсмени і з Європи. Взимку тут проводять чемпіонати з санного спорту, влітку — змагання на санкороликах. Постійно тренуються вихованці спортивних шкіл.
Місце для траси в Кременці обрали дуже вдало. Спортсмени розповідають, що навіть коли навесні всюди вже тане сніг, тут тримається мороз, що дає змогу тренуватися довше. Спортсмен-санкар із Кременця Андрій Мандзій підтверджує:

 Тут таке місце — як невеличкий холодильник, тримає завжди холод.

Для нормального катання потрібно 30-40 см снігу й мороз. Останнім часом зими теплі, тож сніг на трасу накидають лопатами.

Відновлення траси

Зараз питання відповідальності за розвиток цього спорту й траси, а також утримання спортшкіл підвисло через територіальну реформу й поділ сфер фінансування. Фактично цим усім займається фізкультурно-спортивне товариство «Колос».

Президент Федерації санного спорту України Анатолій Малищик пояснює, що Фонд соціального страхування припинив утримання дитячих юнацьких спортивних шкіл, які належали фізкультурно-спортивним товариствам. Із державного бюджету їх перевели на місцевий. На обласному рівні вирішили об’єднати три школи зимових видів спорту — кременецьких санкарів і стрибунів на лижах із трампліна та тернопільських біатлоністів.

— Фактично на папері існує ця організація, бо власником цих споруд є дитяча юнацька спортивна школа, фізкультурно-спортивне товариство «Колос». І воно на даний час на тих коштах, які є, утримує цю всю спортивну споруду, дозволяє уже протягом двох років дітям проводити навчальні тренування, які перейшли в цю школу, ну і проводити пока всі наші всеукраїнські змагання.

Анатолій каже, що, попри всі труднощі, виховувати дітей, робити з них юних спортсменів усе одно треба.

За останні два роки стан брусу траси погіршився. Необхідно замінити половину. Для безпеки спортсменів ці ділянки не використовують під час змагань, проте тренування там усе ж проводять. Трасу підтримують поточним ремонтом, але заміни потребують і самі опори.

Львівський тренер, що займається з юніорами — Іван Баїк — каже, що тримають кременецьку трасу міжнародні змагання:

В кращі часи приїжджали чотирнадцять чи п’ятнадцять країн-учасниць.

Однак, коли в Україні розпочалась війна, кількість учасників різко зменшилася. За словами тренера, в 2014 році, крім українців, приїжджали лише болгари.

Анатолій Малищик упевнений, що в Кременці також можна розвивати гірський туризм або санний спорт на натуральних трасах (на схилах чи в лісі). Спуском по трасі цікавилися й велосипедисти, але для цього її потрібно залити бетоном, щоб не заважали цвяхи з брусів. За словами чоловіка, залучення інвестора провокує спірну ситуацію:

— Ми громадська організація, земля в нас в оренді. Інвестор хоче йти, він хоче мати кусочок ділянки землі, тоді вкладувати, розвивати паралельно свій бізнес.

На думку директора бази, поки ці питання не вдасться узгодити з усіма сторонами, справа з місця не зрушить.

База для олімпійців

Навчально-спортивна база олімпійської підготовки з санного спорту «Кременець» єдина в Україні. Раніше ще одна була у Вишгороді під Києвом, але вона вже не в найкращому стані. Комплексно санкарів готують лише у двох містах: Львові й Кременці. Щоб тримати спортивну форму, влітку спортсмени катаються на роликах там, де це можливо, — в паркових зонах зі схилом, на шосе, де можна перекрити рух. Львів’яни, наприклад, тренуються в парку «Погулянка». Раніше у Львові була ще траса в Шевченківському гаю — від неї досі залишились бетонні опори. Тренер Іван Баїк розповідає:

— Наразі в Україні і кременецька школа, і наша, львівська, де є санкарі, відноситься до ФСТ «Колос». Це єдине товариство, яке ще має санкарів.

Узимку всі спортсмени-санкарі тренуються в Кременці або за кордоном. У 2003 році змагання на санкороликах включили в календар Міжнародної федерації санного спорту. Відтоді кременецьку трасу безперебійно експлуатують. Тут тренують дітей, проводять зимові й літні чемпіонати та інші змагання. Наприклад, у серпні відбуваються міжнародні змагання «Кубок Бона».

Можливості для місцевих

Якщо санкарям із інших регіонів тренуватися досить складно, то для місцевих мешканців це гарна нагода досягти успіху в спорті. Адже в них удома — єдина в Україні база олімпійського резерву. Батьки бачать, що можна вийти на змагання найвищого рівня, тому дуже багато з них приводять своїх дітей. Починати можна вже з 9–10 років.

Санним спортом у Кременці займаються близько 80 людей. Популярні в місті також стрибки на лижах з трампліна й лижне двоборство. Це три основні види спорту, які культивують в місті. А влітку — футбол, легка атлетика, настільний теніс і регбі. Тренер із санного спорту Іван Баїк каже, що їхній вид значно складніший технічно, бо потребує спеціального місця й інвентарю для тренувань:

Футбол — це, як кажуть, гра міліонів, тому що футболом займаються, він доступний. З санями треба мати інвентар, мати місце, де займатися.

Успіх — результат практики

Не маючи достатньо місць для тренувань й необхідного інвентарю, спортсмени дають собі раду, як можуть. У команді виступати легше, а для індивідуальних виступів треба мати хороші сани. Тож хлопці навчилися їх майструвати. Учасник української збірної з санного спорту Андрій Мандзій, який сам виготовляє сани для себе, каже, що зроблені власноруч, вони навіть допомагають покращити результати на змаганнях. Щоправда, окремі елементи треба купувати за кордоном — тут вже допомагає його двадцятирічний досвід у цьому спорті.

Андрій розповідає, що на кременецьку трасу його запросив дідусь, який працював на території комплексу.

Раніше я починав взагалі з прижків з трампліна, але оскільки я такий хлопець — важкий, великий, дідусь каже: «Тут санна траса є, приходь, спробуєш». Пішов на санну трасу — справді: тут таких треба, щоб своєю масою міг на старті дати хорошу інерцію.

Для старту, за словами Андрія, потрібна вибухова сила, а взагалі санний спорт вимагає постійного вдосконалення координації. Спершу юнак займався в місцевій школі, потім були перші виїзні змагання за кордоном, юніорська і доросла збірні.

Зараз у збірній України з санного спорту шестеро спортсменів. Їхнім найвищим результатом було п’яте місце на чемпіонаті Європи. На Олімпійських іграх українці пробилися до шостої сходинки.

Колиска санного спорту

Анатолій Малищик прийшов у кременецький спорткомплекс із легкої атлетики на запрошення директора. Спочатку працював інструктором, потім — заступником директора, а з 2007 року повністю опікується цією базою. Чоловік зі знанням справи показує, як займаються найменші вихованці:

— Сьогодні він може три місяці походити на санки, потом піде на футбол, а потом через три місяці знов вернуться. Але то кому шо подобається. Якщо тренер виявляє якісь навики, тоді він вже його переконує тим видом спорту займаться, бо не всі ж можуть: то треба мати координацію.

Окрім того, спортсмени мусять бути фізично сильними, додає Анатолій Малищик. Адже вони самі носять сани на гору, бо в Кременці немає підйомника, як за кордоном.

Найменші — віком 10–15 років — катаються на дистанції 500 метрів. На 600 метрах стартують хлопці й дівчата віком 15–17 років. Тут вже трохи інші швидкості й підготовка. Наступний рівень — юніорський (18–20 років), їхня дистанція — 700 метрів. А відстань, яку можуть проїхати дорослі спортсмени, — 800–1000 метрів.

Фактично база тримається на ентузіазмі спортсменів і керівництва, адже вона перебуває у власності громадської організації й практично без фінансування. Місцева влада наразі не готова взяти її на баланс. Щоби траса відповідала сучасним умовам і міжнародним стандартам, її потрібно залити бетоном.

Тож поки на рівні держави відбуваються кардинальні зміни, поділ сфер відповідальності й фінансування, українські санкарі продовжують тренуватися й майструвати інвентар. Тренер Іван Баїк розповідає, що спортсмени самостійно вивчають конструкції саней, намагаються підгледіти щось у досвідчених колег із інших країн. Санкарі часто не шкодують грошей на індивідуальні розробки, якщо можуть собі це дозволити. А кременецька санна траса, попри всі перепони, продовжує бути місцем для цілорічного тренування спортсменів і проведення змагань міжнародного рівня.

Над матеріалом працювалиАвторка:Орися ШиянАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Аня ЯблучнаКоректорка:Ольга ЩербакПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Дмитро БартошФотограф:Павло ПашкоОператор:Павло ПашкоОператор:Олег СологубМонтажерка:Анна ВоробйоваРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Ольга Стулій

23 Липня 2019 21:24